Інфузійно-трансфузійна терапія в діяльності медичної сестри

Інфузійно-трансфузійна терапія це метод керування функ­ціями організму шляхом цілеспрямованого впливу на фізіологічні власти­вості систем (серцево-судинної, дихальної, обміну речовин і ін.), морфологіч­ний, біохімічний, функціональний склад крові і позаклітинної рідини та забезпечення механізмів гомеостазу, за допомогою вливання крові, її ком­понентів, препаратів та різних кровозамінних рідин.

На сьогодні в Україні питаннями переливання крові, її компонентів та замінників займаються інститути гематології і переливання крові, обласні і міські станції та відділення переливання крові при великих лікарнях (облас­них, міських, районних). Науково-дослідні заклади займаються питаннями не тільки переливання крові, а й розробкою і створенням нових препаратів крові, стабілізаторів, кровозамінників і ін.

Роль медичної сестри у проведенні інфузійно-трансфузійної терапії

Переливання крові, її компонентів здійснює лікар (лікар-куратор, черго­вий, під час операції - анестезіолог або хірург). Він несе юридичну відпові­дальність за правильність такого переливання. Медична сестра - активний помічник лікаря - проводить монтаж системи, венопункцію, біологічну про­бу, може самостійно здійснювати переливання кровозамінників. Досвідчена медична сестра може і сама проводити всю операцію переливання крові хворому, але під наглядом лікаря. В першу чергу це стосується визначення груп крові, проведення проб на індивідуальну, резус та біологічну сумісність.

Характеристика груп крові

Успіх переливання крові тісно пов'язаний з розвитком вчення про гру­пи крові. Сьогодні відомо, що в еритроцитах крові є аглютиногени А і В; в сироватці крові - аглютиніни α (анти-А) і β (анти-В). При взаємодії одной­менних аглютиногенів з аглютинінами настає реакція аглютинації. Залеж­но від наявності в крові аглютиногенів і аглютинінів розрізняють чотири групи крові.

Перша (І) група 0 (αβ) - еритроцити не містять аглютиногенів. У сироватці крові містяться обидва аглютиніни (α і β), здатні аглютинувати еритроцити трьох інших груп.

Друга (II) група А (β) - еритроцити містять аглютиноген А, що аглю­тинується сироватками тих груп, у яких є аглютинін α. У сироватці є аглю­тинін β, який аглютинує еритроцити крові, що містять аглютиноген В.

Третя (III) група В (α) - еритроцити містять аглютиноген В, який аглютинується аглютиніном β. Аглютинін α сироватки аглютинує еритро­цити груп крові, що містять аглютиноген А.

Четверта (IV) група АВ (0) - еритроцити містять аглютиногени АВ і аглютинуються сироватками трьох попередніх груп крові. В сироватці крові цієї групи немає аглютинінів, тому вона не аглютинує еритроцити інших груп крові.

Слід зазначити, що аглютиноген А має свої різновиди, а тому відповід­но група крові II (А) має підгрупи II (А₁), II (А₂), а група ІV(АВ) - IV (А₁В) і IV (А₂В).

Групи крові генетично зумовлені відповідним набором антигенів, що містяться в еритроцитах, є постійними протягом життя і не змінюються з віком, під впливом хвороби або інших причин. Слід пам'ятати, що тільки аглютиніни сироватки крові адсорбуються на поверхні еритроцитів (аглю­тиногенів), а останні склеюються і випадають в осад. Виразність аглюти­нації залежить від титру (кількість аглютиногенів, аглютинінів, що дають реакцію аглютинації), температури навколишнього середовища та інших фак­торів. Реакція між сироваткою і еритроцитами одного виду організмів, що призводить до склеювання еритроцитів, називається ізоаглютинацією. Скле­ювання еритроцитів одного виду тварин сироваткою другого називається гетероаглютинацією.