6.1.2. Особливості українських інвестиційних сертифікатів

Українське законодавство виокремлює інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Інвестиційний фонд здійснює діяльність тільки у галузі спільного інвестування, а інвестиційна компанія – це торговець цінними паперами, який, крім інших видів діяльності, може емісією цінних паперів та їх розміщенням залучати кошти для здійснення спільного інвестування. Для спільного інвестування інвестиційна компанія створює взаємний фонд. Інвестиційні фонди (компанії) випускають інвестиційні сертифікати, які дають право власникам на дивіденди. Права на управління власники не мають.

Крім того, інвестиційні фонди можуть брати участь у капіталі інших підприємств (мати частки) та інвестувати в нерухомість.

6.2. Права як види цінних паперів

Види прав:

Варант – цінний папір, що випускається разом з привілейованими акціями чи облігаціями і дає право власнику (протягом встановленого в ньому терміну) на купівлю простих акцій за обумовлену ціну.

Володіння варантами дає власнику можливість отримати дохід за рахунок різниці курсів простих та привілейованих акцій і облігацій (за зростання вартості простих акцій).

Опціон – цінний папір, що засвідчує право його держателя купити, продати чи відмовитися від угоди по цінних паперах (а також товарах, валюті) за обумовлену опціоном ціну і протягом терміну, що ним передбачений.

Розрізняють американський опціон, коли право держателя може бути реалізовано будь–коли протягом опціонного строку, і європейський опціон, котрий реалізується лише після настання терміну виконання зобов’язань.

Ф’ючерс – цінний папір у вигляді стандартного контракту, що засвідчує право його держателя купити чи продати відповідну кількість фінансових інструментів (цінних паперів, валюти, біржового індексу та ін.) за обумовлену ціну. Ф’ючерсна угода, на відміну від опціону, є обов’язковою для виконання.

До ф’ючерсу трохи подібний форвардний контракт. Відмінності між ф’ючерсом та форвардом наведені в табл. 6.2.1.

Права використовуються переважно для спекуляцій.

Банк BARINGS: Історія і катастрофа

Банкрутство в кінці минулого місяця одного з найстаріших торгових банків Великобританії – Baring Brothers (або просто – Barings), який є частиною Baring Group спричинило паніку на фінансових ринках світу.

Таблиця 6.4

Основні відмінності між ф’ючерсом та форвардом

Характеристики	Ф’ючерс	Форвард
Сторони угоди	Розрахункова палата – умовний покупець (конкретні партнери в контракті знеосіблені)	Два конкретні контрагенти
Права і зобов’язання	Можуть переуступатися	Переуступлення неможливе
Емітент і гарант	Розрахункова палата	Відсутні
Реквізити, час поставки	Стандартизовані	Визначаються сторонами угоди
Ліквідність	Ліквідація у двох формах: поставка чи зворотна угода	«Плата проти поставки»
Спосіб торгівлі	Відкриті торги	Договірна процедура

Barings був організований в Лондоні в 1762 р. Френсісом Берінгом, першим баронетом Англії.У свій час Barings фінансував війська британського уряду, які брали участь у боротьбі проти революційної Франції. Саме через Barings була проведена так названа «Луїзіанська угода» в результаті якої в 1803 р. Франція втратила Луїзіану й інші північноамериканські території, а розмір тодішніх Сполучених Штатів майже подвоївся. Саме за рахунок Barings британські компанії змогли налагодити торгівлю з Індією та іншими країнами Східної Азії.

Донині Baring Group був відомий як шанований в світі і міцний інвестиційний банк з великим досвідом фінансової діяльності та висококваліфікованим штатом.

Крах Barings, як вже відомо, спричинили дії генерального директора Baring Zubures (підрозділ Baring Brothers у Сінгапурі) Ніка Лісона, який зробив ризиковану фінансову операцію, уклавши рекордну кількість ф’ючерських контрактів з розрахунком на позитивну зміну індексу Токійської фондової біржі Nikkei – 225. У результаті збитки становили, за останніми даними, 916 млн ф. ст. ($ 1,5 млрд).

Бізнес Лісона в Сінгапурі зводився, по суті, до найпростішого: він купував ф’ючерські контракти на біржах в Осаці та Сінгапурі і забезпечував прибуток на різниці в цінах. Фактично сталося так, що він вибрав невластиву позицію для ф’ючерських контрактів на суму $ 27 млрд – індекс Nikkei – 225 і прогорів.

Середньозважений індекс Nikkei – 225 є основним індексом японського фондового ринку і відображає вартість пакета із 225 акцій. Якщо акції зростають у ціні, то збільшується вартість ф’ючерських контрактів, і навпаки. Власник контракту одержує або виплачує, як у даному випадку, різницю між ціною покупки і реальним значенням фондового індексу на момент закінчення строку контракту.

Такі ф’ючерські контракти достатньо широко використовуються для страхування ризику зміни цін реальних пакетів акцій, а також для спекулятивної гри. Магічним стимулом здійснення такого роду операцій для брокерів є левередж, тобто можливість одержання більш високих прибутків у результаті непропорційної залежності двох факторів, а саме: збільшення доходу або вартості без збільшення капітальних вкладень.