5.2. Депозитні та ощадні сертифікати банків

Депозитні та ощадні сертифікати банків – це письмові свідоцтва комерційних та ощадних банків про депонування певних коштів, які засвідчують права власників на отримання після заздалегідь встановленого терміну депозитів та відсотків на них. Різниця між депозитними та ощадними сертифікатами полягає в тому, що перші призначені для юридичних осіб, другі – для громадян (США, Росія).

Депозитні та ощадні сертифікати – відносно молоді види цінних паперів: їх почали випускати у 60-х роках.

Класифікацію депозитних та ощадних сертифікатів наведено в табл. 5.2.1.

Таблиця 5.2.1

Класифікація депозитних та ощадних сертифікатів

№ з/п	Класифікаційна ознака	Вид депозитних та ощадних сертифікатів
1	2	3
	Форма розпорядження	Іменні На пред’явника
	Характер погашення	Одноразові Серійні
	Строк випуску	Строкові До запитання
	Спосіб виплати відсотка	З фіксованою відсотковою ставкою З «плаваючою» відсотковою ставкою
	Можливість вільного обігу	Вільно обертаються Не обертаються

За строком випуску депозитні й ощадні сертифікати класифікуються як строкові, тобто ті, що випущені на конкретний строк (у практиці США найбільш поширені строки випуску – 7-31 день, 3 місяці, 6 місяців, 1 рік, 1,5 року, 3 роки; в Росії законодавчо встановлені максимальні строки обігу депозитних сертифікатів – 1 рік, ощадних – 3 роки), та до запитання, строк обігу яких не встановлений.

Виступаючи в ролі фондових інструментів, сертифікати банків вільно обертаються. Проте в США випускаються депозитні сертифікати двох видів: як ті, що вільно обертаються, так і ті, що не обертаються.

Інші характеристики депозитних та ощадних сертифікатів банків збігаються з характеристиками облігацій.

Ощадні сертифікати банків

Українське законодавство не робить різниці між депозитними та ощадними сертифікатами. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків на нього.

Ощадні сертифікати бувають строкові або до запитання, іменні та на пред’явника. У випадку, коли власник строкових сертифікатів вимагає повернення грошей до закінчення обумовленого сертифікатом терміну депозиту, йому сплачується знижений відсоток, рівень якого визначається при внесенні депозиту. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх відчуження іншим особам є недійсним.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити:

1. найменування цінного паперу – «ощадний сертифікат»;

2. найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження;

3. порядковий номер сертифіката;

4. дату випуску;

5. суму депозиту;

6. строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката);

7. найменування або ім’я держателя (для іменннного сертифіката);

8. підпис керівника банку або іншої вповноваженої на те особи, печатку банку.

5.3. Векселі

Вексель – це цінний папір, що засвідчує незабезпечене зобов’язання сплатити в зазначений термін борг. Борг може сплачуватися самим боржником – простий вексель, а також боржником чи іншою особою – переказний вексель.

Схематично порядок розрахунку векселями показано на рис. 5.2.

Рис. 5.3.1. Порядок розрахунку векселем

На відміну від боргових розписок векселі мають властивість обігу – за допомогою передаточного напису вони можуть переходити з рук до рук. Ця властивість забезпечує векселям можливість:

• виступати як засіб кредитування;

• прискорювати розрахунки між суб’єктами господарювання;

• служити інструментом оформлення взаємної заборгованості контрагентів;

• замінювати низку бартерних операцій.

Вексель – найстаріший цінний папір, що обслуговував торговельні операції починаючи з ХII століття. З того часу склалася специфічна термінологія вексельного обігу:

аваліст – поручитель по векселю;

аваль – поручительство по векселю;

акцепт – згода на оплату векселя;

акцептант – особа, що згодна оплатити вексель;

алонж – додатковий до векселя листок, на якому вчиняються передавальні написи;

індосамент – передавальний напис на векселі, згідно з яким вексель передається новій особі;

індосант – новий держатель векселя;

ремітент – перший одержувач переказного векселя;

тратта – переказний вексель, платником по якому є не векселедавець, а третя особа, що бере на себе обов’язок платежу;

трасант – векселедавець переказного векселя, що переводить свій платіж на третю особу – платника;

трасат – платник по переказному векселю.

Особливості вексельного обігу в Україні

Вексельний обіг регулюється згідно з Женевською конвенцією 1930 р., до якої приєдналася Україна, а також з національними правовими нормами.

Векселі випускаються на спеціальних бланках, які купують векселедавці у Національного банку за посередництвом банків. Реквізити векселів наведено в табл. 5.3.1.

Таблиця 5.3.1

Реквізити векселів

Простий вексель	Переказний вексель
Найменування – «Простий вексель»	Найменування – «Переказний вексель»
Просте, нічим не обумовлене зобов’язання сплатити визначену суму	Проста і нічим не обумовлена згода сплатити певну суму
Зазначення строку платежу	Зазначення строку платежу
Зазначення місця, в якому має відбудеться платіж	Зазначення місця, в якому має відбудеться платіж
Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж	Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж
Дата і місце складання векселя	Найменування того, хто повинен платити
Підпис платника (векселедавця)	Дата і місце складання векселя
	Підпис того, хто видає документ

Документ, в якому немає хоч одного з реквізитів, наведених у табл. 5.3.1, не має законної сили, за винятком таких випадків:

– вексель, в якому строк платежу не зазначений, вважається таким, що оплачується на пред’явлення;

– за відсутності іншого місце складання документа (для простого векселя) вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника (векселедавця – для простого векселя);

– вексель, в якому не вказано місце його складання, визначається підписами у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Користуватися векселями, а також бути векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть тільки юридичні особи.

Векселі видаються лише в оплату за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів державних установ та комерційних банків.

Масштабний вексельний обіг в Україні почався з кінця 1994 р. у зв’язку з намаганням уряду ліквідувати кризу неплатежів державних підприємств запровадженням вексельного обігу для покриття взаємної заборгованості. За деякими оцінками обсяг вексельної маси на кінець 1994 р. становив 400 трлн. крб. Але, оскільки стягнення на майно боржників тоді (як, між іншим, і нині) накласти було практично неможливо, ясна річ, що функцію погашення заборгованості векселі не могли виконати. Щодо недержавних підприємств, то вони (з тієї самої причини) віддають перевагу грошовим, а не вексельним розрахункам.