Сполучник

Сполучники - службові незмінні слова, які здійс­нюють зв'язок однорідних членів речення, а також частин складного речення і виражають смислові зв'язки між ними:

Гора панувала над містом та морем, і її називали горою всіх вітрів, які живуть на морі, а сюди при­літають на ніч (В. Кучер).

Лагідна сама, вона вважала, що й усі повинні бути лагідними, чутливими до добра (Ю. Збанацький).

Сполучник та пов'язує однорідні члени і єднає їх, спо­лучники і, а об'єднують частини складносурядного речення. І вказує на зв'язок одночасності; а - на протиставлення дій; що - зв'язує головну частину з підрядною у складнопідрядно­му реченні і виражає з'ясувальний, пояснювальний зв'язок.

Деякі сполучники можуть поєднувати як однорідні чле­ни, так і частини складного речення, наприклад, сполучники і, та, але, або, чи, то ... то, та ін.

Сполучники не мають лексичігого значення і не є членами речення. Вони не пов'язуються 3 повнозначними словами, як прийменники.

За будовою сполучники поділяються на прості (і, та, а,,бо, чи, що, але, то), складні (щоб, якщо, немовбито, неначебто) і складені (тому що, через те що, незважаючи на те що).

За походженням сполучники бувають непохідні (а, але, та, і, бо) і похідні, які перейшли в сполучники з інших частин мови (незважаючи на те що, через те що, тому що).

За вживанням виділяють неповторювані сполучники (а, але, зате, проте), повторювані (і ... і, то ... то, чи ... чи, або ... або) та парні сполучники (хоч ..., але; як ..., так; не тільки ..., а й).

Сполучники сурядності і підрядності

За характером синтаксичних зв'язків між членами речення розрізняють сполучники сурядності і сполучники підрядності.

Сполучники сурядності виявляють зв'язки синтаксично рівноправних членів речення і з'єднують однорідні члени

За значенням сполучники сурядності поділяються на:

- єднальні (і, й, та (в значенні і), також);

- протиставні (а, але, та (в значенні але), проте, зате, однак);

- розділові (або ... або, то ... то, чи ... чи).

Примітка: Одиночний сполучник і, який об'єднує однорідні члени і не вимагає перед собою коми, слід відрізняти від сполучника і, що об'єднує час­тини складносурядного речення та вимагає коми. Порівняйте:

Він потрапляє в інший світ, в якому дійсність і казка, буття і марення, переплелись в єдиний клубок (І. Цюпа). сполучники і поєднують два ряди однорідних членів, перед ними коми немає; Відкрилися захмарені гори, і блакитне повітря струмувало перед зеленими вершинами, текло в до­лини разом з промінням сонця (І, Цюпа). сполуч­ник і об'єднує частини складносурядного речення, кома перед ним ставиться.

Виняток складають ті випадки, коли в складному реченні зі сполучниками і (й), та.(в значенні і) є спільне повнозначне слово або спільне головне чи підрядне речення, і кома перед сполучником не ставиться:

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні. (Л. Смілянський)

Сполучники підрядності служать для виявлення характеру залежності підрядного речення від головного та встановлення смислових зв'язків між ними.

Сполучники підрядності поділяються на кілька груп:

- причинні (тому що, тим що, бо, через те що, у зв'язку з тим що); *

- мети (щоб, щоби, для того щоб, з тим щоб);

- наслідку (так що);

- умовні (якщо, Як, коли б);

- допустові (хоч, хоча, дарма що, незважаючи на те що, хай, нехай);

- порівняльні (мов, мовби, немов, немовби, наче, неначе, начебто, ніби, нібито, як, що);

- часові (щойно, як тільки, ледве* скоро, в міру того як, після того як, з того часу як, поки).

Дехто з науковців виділяє ще підрядні сполучники міри, Ступеня (аж, що аж, що й), з'ясувальні (що, як, ніби), озна­чальні (що, який).

Деякі сполучники - багатозначні, наприклад: коли, щоб.

Окремі сполучники можуть уживатися і при сурядному, і при підрядному зв'язку:

- Хоч мороз і припікає, але дітворі весело. – підрядний зв'язок;

- А добра всякого хоч скотини, хоч поля. Чимало (Г. Квітка-Основ'яненко). - сурядний зв'язок.

У ролі сполучників підрядності в складнопідрядних ре­ченнях часто виступають сполучні слова. Це сполучники, що перейшли із займенників (який, чий, котрі, стільки); із зай­менників із прийменниками (від чого, від того, за що, за те, через те, через це, через що); із займенників з частками (хт.о не, хто б не, що не, щоб не, який не, який би не, скільки не, скільки б не); з прислівників (де, куди, звідки, як); з прислів­ників з частками (де не, де б не, куди не, куди б не, звідки не, якби не).

Сполучні слова, на відміну від сполучників, відповідають на питання, виступають у ролі основних та другорядних членів речення і разом з тим виконують функцію сполуч­ників.