1. Передумови виникнення стратегічного менеджменту

Для того, щоб зрозуміти передумови виникнення стратегічного управління та його ідеологію, розглянемо головні епохи економічного розвитку з кінця XIX ст.

Період з 80-х років XIX ст. до 30-х років XX ст. був епохою масового виробництва, яка характеризувалася процесом формування інфраструктури масового виробництва. Головним завданням підприємств була максимізація обсягів виробництва однорідного товару з мінімальними витратами.

Період з 30-х до 50-х років XX ст. називають епохою масового збуту. Критичною точкою переходу став момент, коли пропозиція однорідної дешевої продукції перевищила попит. Для цього періоду і для виробництва характерним, перш за все, було прагнення виробників впливати на споживачів, використовуючи розширення номенклатури продукції, яка випускається, вдосконалення організації збуту, інтенсифікацію рекламних зусиль.

З середини 50-х років починається постіндустріальна епоха, яка триває досі. Головними рисами нової епохи є прискорення темпів НТП та новий рівень добробуту, досягнутий суспільством, яке об'єктивно веде до зміни структури економіки і певною мірою її ідеології (зростання частки послуг у ВНП, високий ступінь диверсифікації продукції, посилення уваги, до негативних факторів прогресу - забруднення навколишнього середовища, інфляції, монополізму, тощо), а також підвищення темпу протікання економічних процесів.

Сучасна епоха характеризується посиленням інтенсивності конкуренції в цілому і ускладненням її структури, що в сукупності із зростанням вартості робочої сили і сировинних ресурсів посилило інтернаціоналізацію або глобалізацію підприємницької діяльності.

У зв'язку з прискоренням змін умов підприємницької діяльності в другій половині XX ст. перед підприємствами виникла необхідність по-новому вирішувати завдання досягнення мети. А тому поняття стратегічне управління підприємством набувало нового змісту.

Так, стратегічне управління в 50-60-х роках розглядалося як довгострокове планування виробництва та освоєння ринків. Довгострокові плани ставилися в центр уваги при виборі стратегічної поведінки підприємства.

У 70-х роках стратегія управління - це вже не фіксація планів виробництва на довгострокову перспективу, а вибір бізнесу, яким слід займатися, рішення, що робити з бізнесом, який був успішним, але може втратити свою привабливість внаслідок зміни пріоритетів споживачів.

80-х роках динамізм зовнішнього середовища настільки ускладнив завдання вчасної адаптації до змін, що створення потенціалу змін, здатності підприємства, належним чином реагувати на зовнішнє середовище стало в центрі управління підприємством.

2. Характеристика довгострокового та стратегічного управління

У теорії стратегічного менеджменту розрізняють довгострокове і стратегічне управління сучасними організаціями.

Ідеологія довгострокового управління прийнятна в тих випадках, коли майбутнє може бути передбачене шляхом наведення тенденцій розвитку. Мається на увазі тенденція зростання. Вважається, що майбутнє буде принаймні не гіршим від минулого і нинішнього. За припущення задовільної точності екстраполяції можливо завчасно розрахувати потреби в праці і капіталі.

Головним інструментом довгострокового планування є бюджетування, тобто розробка довгострокових планів для всіх сфер діяльності, інтегральний представлених в бюджеті на квартал, рік, п'ятирічку. Тому довгострокове управління характерне для епохи масового виробництва і певною мірою епохи масового збуту.

Довгострокове планування охоплювало орієнтовно 50—60-ті pp. (на думку деяких учених, це 1955—1975 pp.) і відповідало періоду "зрілих" ринків. Завданням довгострокового планування було складання прогнозу продажу фірми на декілька наступних років, а на його основі — функціональних планів, які в подальшому об'єднували в єдиний фінансовий план корпорації.

Обмеженість цієї системи планування полягала у використанні методів екстраполяції для прогнозування продажу, а також методів розподілу ресурсів. В умовах нестабільності зовнішнього середовища та інтенсивної конкуренції ці методи неефективні.

Ідеологія стратегічного управління грунтується на припущенні про неможливість із достатньою мірою точності передбачати довгострокові тенденції, тобто вона характерна для постіндустріальної епохи.

Головна ідея переходу до стратегічного управління полягала в усвідомленні необхідності перенесення центру уваги вищого керівництва на зовнішнє середовище для того, щоб відповідним чином і вчасно реагувати на зміни, які відбуваються в ньому.

Наведемо кілька визначень стратегічного управління. Стратегічне управління - це процес управління з метою здійснення місії організації за допомогою управління взаємодією організації з її оточенням.

Стратегічне управління - це набір рішень і дій щодо формулювання та виконання стратегій для того, щоб досягти мети організації.

Стратегічне управління визначається як управління підприємством, при якому основою стратегічних рішень є вибір поведінки підприємства в даний момент, який розглядається як початок майбутнього. Отже, рішення при стратегічному управлінні визначаються обставинами, які виникають. їх виконання має дати не лише відповідь на виклик з боку зовнішнього середовища, а й забезпечити можливість подальшої успішної реакції на зміни, які відбуваються.

Необхідно зауважити, що в сучасних умовах стратегічне управління є одним з найважливіших факторів успішного виживання і розвитку підприємств в ринкових умовах, які постійно змінюються.

Відсутність стратегічного управління виявляється насамперед у таких формах.

Підприємства планують свою діяльність на основі того, що середа або взагалі не буде змінюватися, або в ньому не будуть відбуватися якісні зміни.

Стратегічне управління в кожний даний момент визначає, що підприємство має робити сьогодні, щоб досягти поставленої мети в майбутньому, виходячи при цьому з того, що середа підприємства, а схоже й умови його функціонування будуть змінюватися.

Стратегічне управління як технологія ефективного управління за умов підвищеної нестабільності та невизначеності факторів зовнішнього середовища особливо актуально для підприємств, які мають диверсифікований портфель бізнесів, тобто виробляють товари та послуги різного функціонального призначення та діють у різних сферах бізнесу. Управління портфелем сфер бізнесу в умовах невизначеності факторів зовнішнього середовища та нестабільності їх в диверсифікованих організаціях називається корпоративним стратегічним управлінням.