2. Комерційна таємниця

Комерційна таємниця — це відомості, що не є державною таємницею, зв'язані з виробництвом, технологіями, фінансами, процесами управління та іншою діяльністю ^ у г організацій чи фірм, розголошення, витік і несанкціонований доступ до яких може завдати шкоди їх інтересам.

Дуже важливо правильно і вчасно визначити, які відомості слід від­нести до комерційної таємниці.

Як інформацію, що становить комерційну таємницю, варто розгляда­ти науково-технічну, технологічну, виробничу, фінансово-економічну або іншу інформацію (у тому числі складову секретів виробництва (ноу-хау), що має дійсну або потенційну комерційну цінність через її невідомість третім особам, до якої немає вільного доступу на законній підставі та стосовно якої власником уведений режим комерційної таємниці.

Комерційна таємниця охороняється за сприяння держави.

Основними суб'єктами права на комерційну таємницю є власники комерційної таємниці та їх правонаступники.

Власники комерційної таємниці – фізичні (незалежно від громадянства) і юридичні (комерційні і некомерційні організації) особи, що займаються підприємницькою діяльністю і мають монопольне право на інформацію, яка складає для них комерційну таємницю.

Правонаступники - це фізичні і юридичні особи, яким через службо­вий стан, за договором або на іншій законній підставі (у тому числі як спа­док) відома інформація, яка складає комерційну таємницю іншої особи.

Для охорони комерційної інформації організації необхідно:

1. визначити перелік інформації, що становить комерційну таємницю;

2. обмежити доступ до такої інформації шляхом установлення поряд­ку обігу цієї інформації та контролю за дотриманням такого порядку;

3. організувати облік осіб, які одержали доступ до інформації, що становить комерційну таємницю, і (або) осіб, яким таку інформацію було надано або передано;

4. урегулювати відносини з використання інформації, що становить комерційну таємницю, із працівниками на підставі трудових договорів і з контрагентами на підставі цивільно-правових договорів;

5. нанести на документи, що містять комерційну таємницю, гриф «комерційна таємниця» з указанням власника цієї інформації (для юридич­них осіб - повне найменування й місце знаходження, для індивідуальних пі­дприємців - прізвище, ім'я, по батькові громадянина, що є індивідуальним підприємцем, і місце його проживання);

6. призначити відповідальних за схоронність комерційних відомостей і за дотримання «таємного» режиму.

Найбільш секретні папери в офісі з міркувань безпеки рвуться не менше ніж на дві частини (їх рвали б і менше ніж на дві частини, тому що ледарі, але не вдається) і викидаються в кошик так, що їх легко прочитати, просто кинувши на них погляд.

"Посібник з комп'ютерної безпеки й захисту інформації" КарлАбрахам Шкафиц II

Будь-які заходи щодо захисту інформації повинні бути обгрунтовані з фінансової точки зору. Конфіденційність не може коштувати дорожче тих відомостей, які захищаються. Тому перш ніж уводити режим комерційної таємниці, керівництву фірми за участю бухгалтерії й провідних спеціалістів потрібно оцінити економічний ефект, що його дасть засекречування інфор­мації (величину потенційного прибутку або відверненого збитку), і порівня­ти його з можливими втратами від її відкритого використання.

При цьому потрібно визначити:

1. які саме відомості мають потребу в захисті;

2. кого вони можуть зацікавити, і яку цінність мають для конкурентів:

3. які елементи інформації є найбільш важливими й уразливими;

4. як довго відомості, що становлять комерційну таємницю, будуть актуальними;

5. у що обійдеться захист інформації з фінансової та організаційної точок зору;

6. коло співробітників, що мають право доступу до такого роду відо­мостей і здійснюють роботу з ними;

7. які умови роботи будуть необхідні й достатні для забезпечення конфіденційності відповідної категорії відомостей.

Інформація, розголошення якої може нанести фірмі збиток, багато в чому залежить від профілю її діяльності. Однак є узагальнений перелік да­них, можливий витік яких фахівці із захисту інформації рекомендують при­пиняти в першу чергу.

У сфері фінансів:

1. дані бухгалтерського, податкового й управлінського обліку;

2. планові й фактичні показники фінансово-господарської діяльності;

3. відомості про особисті доходи кожного працівника;

4. відомості про стан банківських рахунків і проведених фінансових операцій;

5. відомості про рентабельність виробництва;

6. відомості про боргові зобов'язання підприємства, у тому числі про розміри й умови отриманих кредитів і позик;

7. механізм ціноутворення (прямі витрати, накладні витрати, норма прибутку);

8. відомості про ефективність імпорту й експорту (у тому числі роз­рахунки експортної й імпортної вартості товарів, робіт, послуг);

9. відомості про участь підприємства в статутних капіталах інших організацій.

У ринкових взаєминах:

1. оригінальні методи маркетингових досліджень;

2. результати вивчення ринку, оцінки стану та перспектив розвитку ринкової кон'юнктури;

3. відомості про ринкову стратегію фірми та про оригінальні методи просування товарів;

4. проекти прайс-листів та умови надання знижок;

5. відомості про передбачувані закупівлі, про отримані замовлення й про обсяг взаємних поставок за довгостроковими договорами;

6. відомості про підприємство як про торговельного партнера;

7. дані про всіх контрагентів, ділових партнерів і конкурентів підпри­ємства, яких немає у відкритих джерелах;

8. зміст торговельних угод, які за домовленістю сторін уважаються конфіденційними;

9. відомості про підготовку до торгів, аукціонів і про їх результати.

У сфері керування підприємством і забезпечення безпеки:

1. відомості про механізм підготовки, прийняття й виконання управ­лінських рішень;

2. відомості про проведення, порядок денний та результати службо­вих нарад;

3. відомості про підготовку й результати переговорів з діловими пар­тнерами підприємства;

4. відомості про організацію захисту комерційної таємниці, про охо­ронну систему підприємства, про комерційну таємницю, передану партне­рам (отриману від партнерів) на довірчій основі або за договорами;

5. стан програмного й комп’ютерного забезпечення фірми;

6. зміст завдань на відрядження (якщо відрядження носять конфіденційний характер).

У сфері виробництва:

1. відомості про структуру виробництва, виробничі потужності, типи і розміщення устаткування, запаси сировини, матеріалів, комплектуючих і готової продукції;

2. напрямки й обсяги інвестицій, планові та звітні дані про введення об'єктів в експлуатацію;

3. планові економічні показники;

4. плани розширення або згортання виробництва різних видів проду­кції і їх техніко-економічні обгрунтування;

5. відомості про нові матеріали й технологію їх застосування, про комплектуючі вироби, які надають продукції нові якості;

6. відомості про модернізації відомих технологій, що дозволяють під­вищити конкурентоспроможність продукції.

У науково-технічній діяльності:

1. відомості про цілі, завдання і програми перспективних досліджень;

2. матеріали про незареєстрованні відкриття, винаходи й раціоналіза­торські пропозиції;

3. конструкційні характеристики створюваних виробів і параметри розроблюваних технологічних процесів (габарити, компоненти, режими об­робки й т.п.);

4. особливості конструкторсько-технологічних рішень і дизайнерсь­кого оформлення, які можуть змінити рентабельність виробів;

5. умови експериментів і характеристика устаткування, на якому во­ни здійснювалися;

6. використовувані методи захисту від підробки товарних знаків.

Зрозуміло, що наведений список не є обов'язковим або вичерпним.

Залежно від конкретних умов роботи підприємства його можна скоротити або доповнити. При цьому потрібно спрогнозувати, які негативні наслідки виникнуть, якщо та або інша інформація «піде на сторону».

Результатом безтурботності можуть стати:

1. розрив (або погіршення) ділових відносин з партнерами;

2. зрив переговорів, втрата вигідних контрактів;

3. невиконання договірних зобов'язань;

4. необхідність проведення додаткових ринкових досліджень;

5. відмова від рішень, що стали неефективними через розголос інфо­рмації, і, як наслідок, фінансові втрати, пов'язані з новими розробками;

6. втрата можливості запатентувати продукт або продати ліцензію;

7. зниження цін або обсягів реалізації;

8. втрата авторитету або ділової репутації фірми;

9. більш жорсткі умови одержання кредитів;

10. труднощі з постачання та придбання устаткування тощо.

Одним з компонентів комерційної таємниці може бути «ноу-хау».

«Ноу-хау»- це відомості про рішення у будь-яких сферах практичної діяльності (техніці, економіці, організації тощо), що допускають їх практичне використання та є придатними для участі в економічному обігу через невідомість та недоступність невизначеному колу осіб.

Пропоноване рішення може бути як результатом нової розробки, так і вже накопичених з часом знань, досвіду, навичок.

На відміну від інших видів інформації, що можуть становити комер­ційну таємницю, «ноу-хау» полягає у вирішенні практичної задачі, у реко­мендації до дії, воно не має чисто пізнавального або інформаційного харак­теру, це має бути рішення, що допускає здійснення. Так, наприклад, не мож­на назвати «ноу-хау» систематизовану інформацію, клієнтську базу, яка, проте, цілком може бути захищена як комерційна таємниця.

«Ноу-хау» - це охоронювані в режимі комерційної таємниці резуль­тати інтелектуальної діяльності, які можуть бути передані іншій особі та ви­користані нею на законній підставі, у тому числі:

• неопубліковані науково-технічні результати, технічні рішення, методи, способи використання технологічних процесів та пристроїв, які не забезпечені патентним захистом відповідно до законодавст­ва або за рішенням особи, яка володіє такою інформацією на за­конній підставі;

• знання та досвід в області реалізації продукції і послуг, відомості про кон’юнктуру ринку, результати маркетингових досліджень;

• комерційні, методичні або організаційно-управлінські ідеї та рі­шення.

Термін «ноу-хау» походить від англійського виразу «know how» або «знаю як [зробити]». Вперше термін «know-how» з'явився у 1916 році в США у рішенні в судовій справі «Дізенд проти Брауна» і з того часу почав широко вживатися у всьому світі, став звичним в економічному обігу.

У міжнародній практиці та актах, а також в законодавстві іноземних країн, найчастіше вживається термін «trade secret», який, як правило, перекладають як «торговий секрет».

У міжнародній практиці та актах, а також в законодавстві іноземних країн, найчастіше вживається термін «trade secret», який, як правило, перек­ладають як «торговий секрет».