24.Методи розмежування дохідних джерел між центральним та місцевими бюджетами, об'єктивна необхідність

Розмежування функцій держави та місцевих союзів потребує розмежування доходних джерел центрального та місцевих бюджетів, яке може бути здійснене, як підтверджує світова практика, одним із наступних п'яти методів:

І.Місцеві власті встановлюють податки з надбавками на користь центрального уряду. Така практика використовувалася у США. Вадами цієї системи стали відсутність зацікавленості місцевих органів самовряду­вання у здійсненні ефективного оподаткування, а також вели­ка залежність центрального уряду від місцевих властей.

2.Центральний уряд встановлює надбавки до загальнодержавних податків на користь місцевих властей. Практика, протилежна попередній. Система надбавок найдемократичніша за своєю сутністю. Вона створює певні можливості для місцевих органів влади у визначенні розмірів місцевих надбавок, навіть якщо держава встановлює максимальне обмеження їхнього рівня. Ще однією перевагою є економія на адміністративних затратах зі збирання податків, адже немає необхідності створювати власний фіс­кальний апарат.

Проблемним питанням щодо використання другого методу є оптимізація загального рівня оподаткування - завжди є певний ризик у встановленні занадто високих ставок податків, які можуть спричинити зниження ефекту від опо­даткування.

3. Розподіл доходів між рівнями влади. Цей метод полягає в тому, що окремі податки спрямовуються до центрального бюджету, а інші - на задоволення місцевих потреб. Такий розподіл може бути повним або частковим, частіше - частковим. Причиною цього є значна нерівномірність розвитку територіальних громад, внаслідок чого, достатні для одного місцевого союзу, можуть бути недостатніми для інших.

Система розподілу доходних джерел має певні переваги. Вони полягають у тому, що:

•розподіл доходів відповідає розподілу повноважень між рівнями влади та створює необхідні умови для успішного виконання притаманних їм функцій;

•дає змогу уникнути суперечок між різними видами те­риторіальних громад через доходні джерела;

•підпорядковує фіскальну систему досягненню основної мети - задоволенню місцевих потреб;

•сприяє зменшенню загального податкового тягаря.

4.Розподіл надходжень від податків передбачає, що із загальної суми податкових надходжень на території місцевого союзу частина коштів передається до центрального бюджету, а решта залишається та спрямовується до місцевих бюджетів. Це досить поширена й ефективна практика, яка, проте, може бути спричинена зміцненням централізованих засад в управ­лінні, обмеженням прав місцевого самоврядування. Адже пропорції розподілу податків завжди визначає центральний уряд.

5.Система допомог центрального бюджету місцевим або навпаки-місцевих бюджетів центральному. Як єдиний метод розмежування доходів така система нині не використовується. Поряд із першим методом система допомог (субвенцій) має певні незручності, призводить до послаблення позицій центрального уряду.

У пошуках оптимальних підходів щодо розмежування надходжень між центральним і місцевими бюджетами треба враховувати національні особливості системи оподаткування та її склад, механізм справляння кожного податку, наявність необхідного фіскального апарату тощо.

Керуючись загальнодержавними інтересами, такими як забезпечення необхідних пропорцій розподілу та перерозподілу ВВП, підвищення рівня життя народу, оптимальності оподаткування, держава, як правило, не припускає повної фіскальної автономії місцевих властей. Обмежуючи права місцевих союзів у сфері оподаткування, держава може визначати:

1)форми та розміри оподаткування, що є найжорсткішою формою обмежень;

2)форми обкладання, проте не встановлювати конкретні розміри, а лише максимальний рівень;

3)форми обкладання без максимальних обмежень розмірів податків;

4)лише коло придатних для оподаткування об'єктів, не обмежуючи територіальні союзи конкретними формами обкладання .

Отже, можна виділити обмеження якісного та кількісного змісту. Якісні - це обмеження щодо використання форм обкладання, вони значно звужують фінансову самостійність місцевих властей. Кількісні обмеження торкаються встановлення розмірів обкладання або його максимальних розмірів.