1 Див.: Компаньон. — 2000. — № 52(204). — 25—29 декабря. — с. 18.

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 69

вих послуг, це питання не викликає великих проблем, тим більше, що звіт подається тільки щодо діяльності всередині країни. Коли порівняти цей порядок з діючим в Україні ме­ханізмом, то стає зрозуміло, чому в нашій державі навіть пільги не сприяють активізації бізнесу.

Можна сказати, що бізнес в Україні продовжує все-таки існу­вати і навіть розвиватися не "завдяки" зусиллям держави, а "незважаючи на" її прагнення всіляко його придушити. В усякому разі, певна кількість підприємств, у тому числі й з іноземним капіталом, щороку створюється. Перші труднощі реєстрації зарубіжний інвестор за сприяння досвідчених українських співробітників переборює, не згортаючи розпочатої діяльності, — всі ці перепони розглядаються як тимчасові, од­норазові (інвестори не знають, що попереду їх чекають ще не одна перереєстрація, переліцензування тощо). Проте надалі вся поточна діяльність підприємства буде постійно натрапляти на різноманітні складнощі оподаткування, проблеми дотримання вимог різноманітних і нерідко суперечливих правил, для вико­нання яких просто немає фізичних можливостей тощо. Потро­ху виявиться, що в Україні суворість законодавства компен­сується загальнознаною необов'язковістю його дотримання, на­самперед — з боку самої державної влади. Для бізнесменів, звичних до невтручання держави у безпосередню виробничу діяльність, важко буває зрозуміти мотиви намагання владних структур волюнтаристськими методами впливати на сам ви­робничий процес. їм ще важче збагнути, що подібне втручан­ня супроводжується відсутністю будь-якої відповідальності посадових осіб за незаконне втручання.

Підприємець, що приходить в Україну, як правило, не запе­речує того, що податки треба сплачувати, торгувати контрабанд­ними товарами не можна, що для продажу споживчих това­рів, особливо харчових чи лікарських, необхідно мати підтвер­дження якості та походження товарів тощо, але має надію, що при дотриманні подібних зрозумілих вимог він вільний у рі­шеннях і має в особі держави захисника своїх інтересів. Проте він не знає, що відтепер, як і кожний громадянин України, він абсолютно безправний перед найменшим за посадою представ­ником влади, якого наділено практично необмеженими повно­важеннями.

Іноземці в Україні зобов'язані в спеціальному порядку реє­струвати свої автомобілі, при цьому їм доводиться мати на

70

Розділ 2

них особливі реєстраційні номери (на жовтому фоні). Для нас, українців, це виглядає навіть привілеєм, але більше схоже на принаду для різного роду хабарників.

Кількість різноманітних організацій, що мають повноважен­ня перевіряти, контролювати, дозволяти та забороняти підпри­ємницьку діяльність, важко перелічити. Іноземні інвестори не здогадуються, скільки перепон для бізнесу в Україні закладе­но в законах "Про державну податкову службу в Україні", "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", "Про опе-ративно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові за­сади боротьби з організованою злочинністю", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про прокуратуру".

Законом "Про податкову службу" службовцям податкової інспекції надається право накладання і стягнення штрафів за безліч провинностей, нарахування пені, безспірного стягнення бюджетних заборгованостей, навіть арешту банківського ра­хунка, чого цілком достатньо для того, щоб паралізувати ді­яльність будь-якої юридичної особи.

Закони, що регламентують діяльність правоохоронних орга­нів, надають право їх працівникам на свій розсуд заходити в будь-які нежитлові приміщення. Під час візиту може бути по­дана команда знайти ту чи іншу довідку кількарічної дав­ності. Якщо необхідного документа не знайдеться, приміщен­ня може бути опечатане на значний термін.

Енергокомпанії виділяють суб'єктам підприємництва, при­чому на власний розсуд, так звані "ліміти" споживання елек­троенергії, перевищення яких може стати підставою для від­ключення від мережі, а оплачуватися — за вдесятеро більшими ставками.

Діяльність служби пожежного нагляду полягає в контролі за виконанням такої кількості інструкцій, що виконати їх усі просто неможливо. Для здійснення виробничої діяльності не­обхідно мати письмовий дозвіл, виданий органом державного пожежного нагляду, який дозволяє експлуатацію новостворе-ного підприємства за вказаною адресою. Він, у свою чергу, є лише передумовою для отримання ще одного дозволу, який видається органами Державного комітету України з нагляду за охороною праці.

Прострочений вогнегасник, не та відстань між перегородка­ми, відсутність додаткових дверей у приміщенні, захаращений

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 71

прохід можуть бути приводом для закриття виробничого при­міщення, офісу або складу до усунення порушень або навіть скасування дозволу — з відповідними збитками для підприєм­ства. У документі, що встановлює порядок видачі пожежного дозволу, спеціально міститься нагадування: "за збитки, зав­дані власникові у випадку відмови у видачі дозволу або його скасування, органи державного пожежного нагляду відпові­дальність не несуть".

Найменше підприємство, зареєстроване як юридична особа, у випадку придбання єдиного легкового автомобіля для вироб­ничих потреб зобов'язане пройти процедуру "відкриття авто­господарства" і надалі експлуатувати його в такому ж поряд­ку, як і у великих спеціалізованих підприємствах. Наприклад, в автогосподарствах водій перед щоденним виїздом на лінію має проходити обов'язковий медичний контроль, а транспортні засоби — технічний огляд.

Товариство з охорони прав споживачів має право без пояс­нень вилучати цілі партії товару.

Будь-якої хвилини до підприємця можуть прийти представ­ники районної влади й оголосити, що його приміщення псує ландшафт чи загальний архітектурний ансамбль кварталу.

Якщо з'ясується, що претензії за невиконання виставлені необґрунтовано, відповідні чиновники і не подумають вибачи­тися, а отримати відшкодування понесених збитків майже ні­кому не вдається.

Прикладів, що з них формуються уявлення міжнародного бізнесу про підприємницький клімат в Україні, більше ніж досить. Наведемо лише деякі, особливо показові.

7 травня 1997 р. австрійська компанія "AWT Handels Ge-sellshaft mbH" (Торговий дім "Bank Austria Greditanstalt Group") уклала договір купівлі-продажу частини приміщення площею 4324,9 кв. м з українським партнером ТОВ "Міжна­родна компанія "Антарес", сплативши продавцеві 500 881 дол. СІЛА. 30 травня 2000 р. компанія підписала з "Антаресом" ще один договір — на реконструкцію і ремонт придбаної частини приміщення для створення на його базі Всеукраїнського авто­центру BMW, Rover, Land Rover. Суму цього контракту — 1 200 000 дол. США — було сплачено "Антаресові". Підприєм­ство зі 100-відсотковим іноземним капіталом "АВТ Баварія" було засновано в Україні в 1997 р. австрійською компанією

72

Розділ 2

"AWT Handels Gesellshaft mbH", яка є торговим домом "Bank Austria Creditanstalt Group", однієї з найбільших банківських груп у Європі. Сума інвестицій AWT в "АВТ Баварія" стано­вить близько 7 млн дол. США.

У статутний фонд підприємства австрійська компанія вне­сла реконструйоване за власні кошти приміщення. З цього моменту законним власником приміщення стала "АВТ Бава­рія". У процесі оформлення документів з'ясувалося, що "АВТ Баварія" стала власником приміщення, реальна площа якого на 1068 кв. м менша від тієї, що обумовлювалась і була опла­чена. У зв'язку з цим "АВТ Баварія" звернулася до Київсько­го арбітражного суду з вимогою повернути невраховані, але оплачені квадратні метри. Водночас продавець, МК "Антарес", звернувся до Вищого арбітражного суду України (ВАСУ) з ви­могою визнати договір купівлі-продажу спірного приміщення недійсним. Представників "АВТ Баварія" не було викликано на судове засідання, і суд виніс рішення за відсутності відпові­дача. ВАСУ визнав договір від 7 травня 1997 р. недійсним, постановивши стягнути на користь "Антаресу" збитки в роз­мірі 11,5 млн грн. На виконання цього рішення було заареш­товано рахунки компанії більш як на 2 млн грн — суму, що становить поточний оборот фірми. Внаслідок арешту рахунків фірми за рішенням Київського міського арбітражного суду України "АВТ Баварія" завдано понад 300 тис. грн збитків лише за три тижні

На думку юристів "АВТ Баварія", у процесі судового роз­гляду було порушено норми як українського, так і міжнародно­го права. Зрештою, за належної наполегливості можна від­новити справедливість, можливо, навіть отримати назад спла­чене приміщення — але ж важливий сам факт, що в Україні можна сплатити гроші, а натомість не отримати належного та ще й зазнати додаткових збитків. Судові процеси проти австрій­ської компанії "AWT Handels Gesellshaft mbH" і компанії "АВТ Баварія" завдали серйозного удару інвестиційній полі­тиці в Україні та підтвердили поширену серед західних біз­несменів думку про ненадійність українських партнерів і ви­сокий ризик вкладення капіталів у цей ринок.

Інший приклад спроби ущемлення прав зарубіжного інве­стора — 14 березня 2001 р. Фонд державного майна України (ФДМУ) прийняв рішення виключити зі складу співзаснов-

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 73

ників спільного українсько-британського підприємства "Пол­тавська газонафтова компанія" (ПГНК) англійську фірму "JP Kenny Exploration & Production Ltd" (JPK), мотивуючи це тим, що британська сторона нібито несумлінно виконує свої обов'язки одного зі співзасновників компанії, зокрема, вже в четвертий раз її представники зривають проведення зборів засновників. Приводом стало те, що в статуті ПГНК є пункт, відповідно до якого один зі співзасновників може бути виключений, якщо він двічі підряд не був на зборах.

"Полтавська газонафтова компанія" (ПГНК) — одне з пер­ших в Україні спільних підприємств, створених із метою ви­добутку нафти і газу (заснована в 1994 р.). За обсягами видо­бутку нафти і газу ПГНК є третьою в Україні (після НАК "Наф-тогаз України" і ДАТ "Чорноморнафтагаз") і першою серед недержавних компаній.

Статутний фонд (СФ) ПГНК становить 3,1 млн дол. США, із них 49 % було внесено британською компанією JPK, 26 % — підприємством "Полтавагазпром" і 25 % — від імені ФДМУ підприємством "Полтаванафтогазгеологія". Пізніше, при ство­ренні НАК "Нафтогаз України", підприємство "Полтавагаз­пром" втратило статус юридичної особи і, таким чином, право бути в складі засновників компанії. Правонаступником цієї частки стала компанія "Укргазвидобуток" — дочірнє підпри­ємство НАК "Нафтогаз України". ФДМУ і НАК "Нафтогаз України" своїм спільним рішенням без погодження з інозем­ним акціонером передали частку "Полтавагазпрому" ФДМУ. Таким чином, ФДМУ почав вважати себе власником 51 % ка­піталу компанії.

Британські співзасновники не визнали ФДМУ правона­ступником цієї частки, посилаючись на норми Закону "Про господарські товариства". Відповідно до статті 60 цього закону збори акціонерів є легітимними, коли присутні не менше 60 % власників товариства. Цієї норми дотримано не було (навіть якщо припустити, що ФДМУ є власником і спірних 26 %, — разом виходить всього 51 %). Таку ж норму містить і пункт 6.6 Статуту СП. Фонд держмайна не заперечував справедли­вості цієї вимоги, проте заявляв, нібито англійські співзаснов­ники умисно не з'являються на скликані збори. Тому поза­чергові збори акціонерів, скликані після цього правлінням і перенесені на іншу дату, на думку ФДМУ, мають вважатися

74

Розділ 2

дійсними незалежно від кількості зареєстрованих акціонерів. Той факт, що закон вимагає безумовну необхідність присут­ності 60 % акціонерів і не передбачає зменшення цієї квоти навіть у разі незгоди між акціонерами, для органу централь­ної державної влади виявився несуттєвим.

JPK пропонувала розділити спірну частку між засновни­ками пропорційно до їхніх внесків у статутний капітал ПГНК. ФДМУ не погодився на таку пропозицію, оскільки тоді бри­танці отримали б контроль над 65 % власності компанії.

У цивілізованих країнах незгоди між засновниками вирішу­ються в судовому порядку. Проте український державний орган не пішов таким шляхом, а використав більш звичний для нашого менталітету спосіб — "колективне рішення загальних зборів".

Збори, в яких брали участь виключно представники ФДМУ, прийняли рішення виключити зі складу співзасновників ПГНК "JP Kenny Exploration! & Production Ltd", а її частку в статут­ному фонді передати ТОВ "Науково-виробничий центр "Наф-тогазтехнологія", зареєстрованому в Полтавській області. Остан­нє, за рішенням зборів, мало протягом року виплатити JPK її частку, конкретну суму якої буде визначено експертним шляхом, виходячи з прибутковості або збитковості компанії. Вирішено було також усунути з посад все керівництво ПГНК (правління компанії, генерального директора, його заступни­ків, головного бухгалтера, членів ревізійної комісії). "Нафто-газтехнологія" досить швидко вступила у свої права, внесла свою частку в сумі 8,233 млн грн, її представники із залучен­ням озброєних бійців підрозділу "Титан" здійснювали спроби потрапити до офісу компанії в Полтаві й навіть захопити за­лізничні цистерни із сирою нафтою, що належать СП.

ТОВ "Науково-виробничий центр "Нафтогазтехнологія" зай­мається видобутком вуглеводнів на родовищах Полтавської області. ТОВ "Нафтогазтехнологія" і ФДМУ є партнерами-влас-никами в ЗАТ "ПЛАСТ", заснованому в 1998 р. за участю грецького і кіпрського капіталу, що має відношення до про­мислової групи "Sanfo Hellas". Співзасновниками ТОВ "Науко­во-виробничий центр "Нафтогазтехнологія" є "Укрметімпекс", 100 % акцій якого належать офшорній компанії з Кіпру — "Кінгейт", і фірма "Штоерман Україна", 100 % акцій якої пе­ребувають у руках австрійського резидента, корені якого та­кож в офшорі — у Люксембурзі.

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 75

Компанія JPK зверталася до Вищого арбітражного суду Украї­ни з позовом на ФДМУ щодо поділу 26 % частки. ВАСУ прий­няв позов до розгляду і для початку видав постанову, якою за­боронив "ФДМУ й іншим особам, у тому числі органам, що здійснюють державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, незалежному реєстратору здійснювати будь-які дії щодо зміни складу учасників СП "Полтавська газонафтова компанія", розміру його статутного фонду, перерозподілу часток у статутному фонді на період розгляду справи судом". На ви­конання цієї постанови було видано відповідний наказ, чин­ний до 15 червня 2001 р.

ФДМУ нібито виконав постанову ВАСУ, проте вирішив при­значити нове керівництво, оскільки щодо цього обмежень у постанові суду не містилось.

ФДМУ також стверджує, що, крім зривів зборів засновників, JPK має й інші порушення. Фонд, мовляв, не отримує від керів­ництва компанії, що складається з представників англійської сторони, даних про фінансово-господарську діяльність компа­нії. За рахунок того, що "JP Kenny" установила за собою моно­польне право поставляти устаткування і надавати послуги за завищеними цінами, штучно створено борг ПГНК у розмірі 60 млн дол. США перед JPK. ПГНК протягом 7 років не сплачувала податку на геологорозвідувальні роботи. Менедж­мент компанії, на думку державного органу, взагалі діяв не­професійно. Видобуваючи щорічно близько 100 тис. т нафти, ПГНК майже всю її експортувала, причому за цінами 22—24 дол. СІЛА за барель навіть тоді, коли на світовому ринку ціни сяга­ли рівня 32—36 дол. Керівництво необґрунтовано залучає до проведення бурових робіт іноземні компанії, тим самим по-збавляючи роботи українських спеціалістів.

Зі свого боку, ПГНК повідомляє, що борг перед "JP Kenny" дійсно існує, але причини його виникнення суто об'єктивні. З початку діяльності ПГНК "JP Kenny" вклала в будівництво і розвиток інфраструктури компанії майже 100 млн дол. США, і ЦІ кошти їй мають поступово повертатися. Компанія спросто­вує твердження про те, що ФДМУ не може одержати доступу до фінансової інформації компанії, — саме з вини ФДМУ не підписувалися фінансові звіти ПГНК із 1998 р. (британська сторона їх підтверджувала). Проект бюджету ПГНК на 2001 р.

76

Розділ 2

було розіслано засновникам у грудні 2000 р. Компанія "JP Kenny" цей проект вчасно схвалила, а від ФДМУ відповідь було отри­мано лише в лютому 2001 p., причому Фонд висловив катего­ричну незгоду з усіма поданими в проекті показниками без конкретної аргументації.

Преса поширювала витяги зі звіту ревізійної комісії ПГНК, підписаного представниками ФДМУ і компанією JPK, де йшлося про те, що при ревізії компанії "істотних помилок і недоліків у фінансово-економічній діяльності компанії не ви­явлено". Згідно з документом про те саме свідчать висновки інших контролюючих органів, зокрема Полтавської державної податкової інспекції, Полтавського контрольно-ревізійного відділу, а також аудиторської фірми "Корн" № 50 від 19 люто­го 2001 р.

ПГНК стверджує, що вона залучає підрядників для прове­дення бурових робіт на конкурсних засадах, як вітчизняних, так і закордонних, виходячи з критеріїв якості, безпеки бурін­ня і вартості робіт. При будівництві 4 свердловин щодо кож­ної з них об'являвся тендер. За результатами тендера жодна з українських компаній не змогла конкурувати із закордонни­ми щодо якості робіт через гірше технічне оснащення. Крім того, час на будівництво свердловини, запропонований вітчиз­няними підрядниками, був у середньому в 4 рази більшим, ніж у хорватських буровиків (при похило-спрямованому бурінні мінімальний термін будівництва західного підрядчика стано­вив 27 днів, гарантований термін — 40 днів, тоді як українські підрядники пропонували мінімальний термін 4 місяці), і тому загальна вартість проекту в західних підрядників була ниж­чою. Водночас при будівництві зазначених свердловин україн­ських спеціалістів було вдвічі більше, ніж хорватських.

У 2000 р. ПГНК було добуто 85 978 тис. т нафти і 256 436 млн куб. м газу, що більше запланованого відповідно на 28 і 7 %. У бюджет сплачено лише податків на суму, еквівалентну по­над 2,5 млн дол. США, а загальна сума податків та інших пла­тежів, сплачених Українській державі з початку діяльності компанії до 2001 p., становила близько 28 млн дол. США. За розрахунками самої компанії, до бюджету навіть переплаче­но близько 3 млн грн.

Собівартість 1 т нафти становила 250,7 грн, 1 тис куб. м газу — 139,5 грн. У 2000 р. балансовий прибуток компанії

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 77

склав 34,376 млн грн (близько 6,2 млн дол. США). Водночас компанія зазнала збитків від зміни валютного курсу на суму 19 млн грн; списано 25 млн грн безнадійної дебіторської за­боргованості, за якою минув термін позовної давності. У ре­зультаті компанія закінчила 2000 р. зі збитками в розмірі 9,7 млн грн.

Кредиторська заборгованість ПГНК на 1 січня 2001 р. ста­новила близько 50 млн дол. США, дебіторська (без урахування пені) — близько 35 млн дол. США, із них 15 млн — борг 12 обласних управлінь з газового господарства (які отримали в 1997 р. від ПГНК 356 млн куб. м газу і з яких залишилися неоплаченими близько 300 млн куб. м); 20 млн — борг інших структур. Найбільшими дебіторами є ЗАТ "Національна газо­ва компанія" (8 млн дол. США), корпорація "Моноліт" (6 млн дол. США), фірми "Оріон" і "Баярд" (по 1 млн дол. США). Ра­зом із пенею дебіторська заборгованість досягає 45 млн дол., тому твердження щодо умисної збитковості не має належних підстав. Для порівняння — НАК "Нафтогаз України" на поча­ток 2001 р. мала борг перед бюджетом більш як 7 млрд грн.

"JKX" розцінив дії ФДМУ і компанії "Нафтогазтехнологія" як незаконні й з погляду українського законодавства, і з по­гляду міжнародного права, а також такими, що суперечать дво­сторонній Угоді про сприяння і взаємний захист інвестицій між Великою Британією і Україною й положенням Європей­ської енергетичної хартії, підписаної Україною. На думку JKX, спроба експропріації власності порушує Європейську конвен­цію захисту прав людини. Вони звернули увагу української сторони, що за останні два роки Україна і так позбулася трьох великих компаній-інвесторів: "Шелл", "Марафон" та такого конгломерату, як "Бритіш Петролеум — Амоко".

За повідомленнями преси, прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер направив з цього приводу послання Президентові України Леоніду Кучмі, в якому висловив стурбованість на­мірами Фонду держмайна розпорядитися активами британ­ської компанії. Англійський прем'єр просив українського Пре­зидента надати гарантії того, що "JKX Oil & Gas" зможе роз­поряджатися власними активами, і зазначав, що, коли закон не візьме гору, іноземним інвестиціям в Україні буде завдано непоправної шкоди.

Не можна стверджувати, нібито в Україні справедливості взагалі немає. Вищий арбітражний суд України 5 квітня

78

Розділ 2

2001 p. ухвалив рішення відновити право власності британ­ської компанії JPK у "Полтавській газонафтовій компанії". Збори акціонерів ПГНК, проведені Фондом держмайна 14 бе­резня, визнано неповноважними, а рішення, прийняті на них, — недійсними. Суд також скасував перереєстрацію ПГНК, прове­дену 21 березня 2001 р. Полтавським міським виконавчим ко­мітетом в інтересах ТОВ "Науково-виробничий центр "Нафто-газгеологія" (СП було перереєстровано у ВАТ). Пізніше, 2 лип­ня 2001 p., інформаційні агентства повідомили, що ВАСУ за­довольнив позов "JP Kenny Exploration & Production Ltd" (Ве­лика Британія) про збільшення частки в СФ Полтавської газо­нафтової компанії до 66,2 %. Відтепер частка ФДМУ стано­вить 33,8 %, і британський інвестор стає реальним власником акціонерного товариства. Дві третини акцій за українським законодавством дають можливість власнику провести прак­тично будь-яке рішення у власних інтересах, за деякими ви­нятком — наприклад щодо закриття підприємства.

Права інвестора відновлено, але надалі він, скоріш за все, утримається від нових інвестицій в Україну. Генеральний ди­ректор компанії Т. Каунов у вересні 2001 р. розповсюдив за­яву через органи масової інформації, нібито з вини Фонду держ­майна України спільне українсько-британське підприємство недоотримало майже 3,5 млн дол. США, а бюджет України — близько 800 тис. дол. СІЛА податків. ПГНК не видобула 18 тис. т нафти і майже 8 млн куб. м газу, і тому зазнала збитків. Зви­чайно, така заява не є офіційним обвинуваченням, ФДМУ може на неї взагалі не реагувати або ж навпаки — опротестувати як наклеп, але для інших інвесторів це є дуже серйозною під­ставою для роздумів. Мова йде навіть не про вину чи правоту Фонду держмайна як державного органу — йдеться про інве­стиційний імідж України в цілому, який заплямовується са­мою появою таких фактів.

Провідні фінансові установи світу, які мають вирішальний авторитет для потенційних інвесторів при виборі об'єкта для вкладення коштів, уважно слідкують за такими прикладами і саме з них формують уявлення про інвестиційний клімат у тій чи іншій державі. Здійснюючи інвестиції в економіку України, солідні інвестори змушені заздалегідь перестрахову­ватися. Президент американської приватної інвестиційної кор­порації (ОРІС) Джордж Муньос, перебуваючи в Україні у груд-

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 79

ні 2000 p., заявив, що ОРІС готова поширити солідний порт­фель інвестицій в Україні, але це залежатиме від поступу ре­форм і готовності України вирішити страхові претензії кор­порації, бо "в ОРІС існують побоювання щодо відданості України такому типові економічних реформ і пануванню законів, які є основою для створення необхідного клімату для інвестицій".

ОРІС — це саморозрахункове федеральне агентство, яке про­дає інвестиційні послуги малим, середнім і великим амери­канським підприємствам, що провадять бізнес у 140 країнах світу. Починаючи з 1971 p., корпорація супроводжувала інве­стиції на суму майже 130 млрд дол., що дали змогу отримати більш як 61 млрд дол. від американського експорту і створити або підтримати понад 242 тис. робочих місць для американців. Корпорація ОРІС підтримує 5 регіональних і 4 глобальних акціонерні фонди на загальну суму 1,3 млрд дол. США, які можуть здійснювати інвестиції в Україну. Після підписання інвестиційної угоди між ОРІС та Україною (1992 р.) корпо­рація вклала майже 160 млн дол. США в 9 інвестиційних про­ектів в Україні, причому 138 млн дол. США — на страхування політичного ризику і лише 22 млн дол. США на безпосереднє фінансування проектів у різноманітних галузях виробництва.

Ця організація також зазнала значних збитків від інве­стицій в Україні. У вересні 1998 р. в Україні у зв'язку із забо­роною Міністерства оборони України було припинено діяль­ність українсько-американсько-британського СП "Еллайнт-Київ", 51 % акцій якого належали українській стороні, 39 % — аме­риканській. Підприємство працювало у сфері утилізації боє­припасів, а ОРІС забезпечувала страхування його діяльності від політичного ризику. Цілком справедливо, що "Alliant Tech-systems Іпс" змусила страховика покрити збитки, і ОРІС за­знала значних фінансових втрат. Справа навіть не в тому, чи були виправдані претензії Міністерства оборони щодо діяль­ності спільного підприємства — для інвестора досить того, що вимоги стали більш суворими вже після здійснення інвестиції і не могли бути врахованими при прийнятті інвестиційного рішення. Із таких "дрібниць" і створюється уявлення про Украї­ну як державу, де інвесторів запрошують лише для того, щоб пограбувати і відправити назад.

Отже, можна зробити загальний висновок, що надання будь-яких спеціальних законодавчих пільг для іноземних інве-

80

сторів в Україні з самого початку було і надалі залишатиметь­ся недоцільним, оскільки їх встановлення не приводить до збільшення припливу інвестиційних вкладень, а скасування не супроводжується зниженням інвестиційної активності. Наба­гато більше значення має загальний правовий клімат для функ­ціонування підприємництва, який на сьогодні слід розцінити як незадовільний — не так стосовно браку пільг, як щодо на­прямків стабільності законодавчої бази та дотримання чин­них правових норм не вибірково, а всіма учасниками право­відносин, перш за все — державними органами управління.

81

Розділ З

РЕАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

3.1. Вплив тенденцій грошово-кредитної

та курсової політики на інвестиційний процес

Як видно з попередніх розділів, за основними макроеконо-мічними параметрами, законодавчою базою та практикою дер­жавного управління українська економіка хоч і не містить досить могутніх стимулів до інвестування, але не має для цьо­го і зовсім непереборних перешкод. На нашу думку, головною причиною занепаду інвестиційного процесу в нашій державі є реалізація певної теоретичної концепції, причому не марксист­ської, а протилежної в одній, але найбільш важливій сфері — в державному управлінні економікою.

Йдеться про монетаризм — досить докладно розроблений напрямок економічної теорії, один з найвидатніших представ­ників якого М. Фрідмен навіть отримав Нобелівську премію з економіки. Монетаристська теорія має відношення до вельми важливої економічної сфери — грошово-кредитної та курсо­вої політики в державі. У нашій державі саме монетаристські рецепти послідовно впроваджуються з 1995—1996 pp.

У перші роки незалежності, 1992—1993 pp., грошова полі­тика в Україні здійснювалася спонтанно, без особливого теоре­тичного обґрунтування. Звісно, ні Національний банк та уряд, ні економічна наука не мали досвіду здійснення монетарної

6 — 2-3143

82

Розділ З

політики в кризових умовах. На потреби економіки грошова політика реагувала найлегшим шляхом: невпинною грошо­вою емісією.

Протягом 1992—1994 pp. в Україні здійснювалося пряме емісійне фінансування бюджетного дефіциту, яке було на той час передбачене законодавством. Щоправда, емісійні кошти спрямовувалися нераціонально, в основному на підтримку зга­саючого крупного виробництва. Тому обсяги емісії були не­виправдано великими і викликали надто високу інфляцію. Однак вже в 1994 p., коли та ж "антимонетаристська" політи­ка продовжувала діяти, гіперінфляцію було фактично прибор­кано. Зате економіка була наповнена грошовою масою, і всі, хто має найменше відношення до справді ринкового господа­рювання, однозначно визнають, що клімат для підприємництва в Україні того бурхливого 1993 р. був сприятливішим, ніж нині.

Порівняємо статистичні викладки (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Статистистичні дані*

Показник	Роки
	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Безробіт­них, тис. осіб	70,5	83,9	82,2	126,9	351,1	637,1	10003,2	1740,5	1550
Вакансій, тис.	129,1	131,6	136,6	86,4	35,2	34,8	34,6	50,7
Борг із заробітної плати	0,0	0,0	0,0	575	3739	4908	6518	6462	4800
у тому числі бюджет­никам	0,0	0,0	0,0	0,0	994	717	960	591	200
Борг з пенсій, млн грн	0,0	0,0	0,0	72	1124	1280	1974	1262

Складено за даними макроекономічної статистики НБУ.

Легко проглядається, що справжня криза, коли кількість без­робітних перевищила кількість вакансій і з'явилася заборго­ваність із соціальних виплат, почалася не в 1992 р., а в 1995 р.

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 83

Показники грошової маси, які достовірно повідомляє НБУ, такі (табл. 3.2).

Таблиця 3.2. Грошова маса (1991—2001 pp.) на кінець періоду,

млн грн*

Період	МО	Темп зрос­тання	МІ	Темп зрос­тання	М2	Темп зрос­тання	МЗ**	Темп зрос­тання
1991	0,3	—	1,7	—	2,4	—	—	—
1992	5	1667	21	1221	25	1050	—	—
1993	128	2560	334	1629	482	1928	—	—
1994	793	620	1860	544	3216	667	—	—
1995	2623	331	4682	252	6846	213	6930	—
1996	4 041	154	6315	135	9023	132	9364	135
1997	6 132	152	9050	143	12 448	138	12 541	134
1998	7 158	117	10331	114	15 432	124	15 705	125
1999	9 583	134	14094	136	21 714	141	22 070	141
2000	12 799	134	20732	147	31 387	145	32 084	145
2001	19 465	152	29773	144	44 997	143	43 619	142

* За даними НБУ. ** Розрахунки МВФ.

Як видно, найбільші темп приросту грошової маси спостері­галися в 1992 і 1993 pp. Справді, це було причиною шаленої гіперінфляції, яка вирувала протягом тих років. Але сама грошова емісія була, у свою чергу, викликана успадкованими структурними деформаціями, які неможливо усунути в корот­кий час будь-якими державними рішеннями. У попередніх розділах про це йшлося більш докладно. Якби не масштабна грошова емісія, мільйони кваліфікованих працівників негайно опинилися б без засобів до існування. Отже, не можна розгля­дати грошову політику перших років незалежності у відриві від тієї смертельної соціальної небезпеки, яку містило в собі раптове зубожіння мільйонів людей. Єдиною альтернативою емісії та інфляції на той час були тотальна карткова система і надзвичайний стан у державі, що аж ніяк не наближувало б ні ринок, ні демократію.

Гіперінфляція 1992—1993 pp. могла б стати очищувальною кризою, після якої економічний організм відроджується, але

б»

84

Розділ З

відродження було тоді загальмовано зовнішньою фінансовою "підтримкою".

Як це не важко сприйняти, але слід висловити думку, що негативні наслідки гіперінфляції в суспільній свідомості дещо перебільшені. Так, на її рахунок відносять знищення трудо­вих заощаджень населення, хоч вони були лише формально "заморожені" Українською державою станом на 2 січня 1992 p., тобто до початку гіперінфляції, а реально втратили купівельну спроможність ще у складі СРСР. Не треба забувати, що готів­ку з рахунків у Ощадбанку фактично припинили видавати ще в 1991 p., коли споживчий ринок і без цих коштів був повні­стю зруйнований. Зрозуміло, що не грошова емісія стала при­чиною зупинення великих оборонних підприємств і конструк­торських організацій, що змусило мільйони висококваліфіко­ваних фахівців займатися вуличною торгівлею.

Набагато більшої шкоди, ніж інфляція, завдало вперте утри­мання примусового обмінного курсу майже до кінця 1994 p., завдяки чому вже на той час з країни було вивезено ті 20 міль­ярдів доларів, про які говорив Л.Д. Кучма у першій передви­борній кампанії.

Емісія наситила економіку платіжними засобами і створи­ла передумови для поступової ринкової переорієнтації як ви­робництва, так і населення. Про це варто нагадати, бо саме під впливом гіпертрофованого страху перед інфляцією сформува­лася парадигма грошової політики в нашій державі, що панує останні роки. Це навіть не модифікований монетаризм, а при­мітивний лібералістський фундаменталізм, відкинутий розви­нутим світом ще в XIX столітті.

Саме перебільшений і вміло роздмухуваний страх перед ін­фляцією поступово переконав суспільну думку, що грошова емісія є найгіршим джерелом фінансування відтворювально-го процесу в економіці й суспільстві. Всі сили було кинуто на боротьбу з інфляцією. "Найдоцільнішим" засобом для вирі­шення цієї проблеми уряд (під тиском зарубіжних порадни­ків і власних монетаристів) став вважати зовнішні запозичен­ня. Однак, якщо неконтрольована емісія вела до інфляції, то неконтрольовані іноземні кредити та позики призвели до стаг­нації власного виробництва і стрімкого зростання зовнішньої заборгованості. Ліки від гіперінфляції виявилися дієвими, але смертельно небезпечними за побічними наслідками.

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 85

Рівень інфляції характеризує економіку не більш адекватно, аніж температура тіла — здоров'я людини. Зрозуміло, що у здо­рового організму і температура є нормальною, проте у пацієнтів реанімаційної палати вона найчастіше також є нормальною, хоча це не свідчить про задовільний стан їхнього здоров'я.

Сполучені Штати Америки протягом майже всього XX сто­ліття здійснювали невпинну емісію своєї валюти. З часів Д. Руз­вельта американський долар "схуднув" у десятки разів, зате забезпечив мало не таке ж за порядком збагачення Сполуче­них Штатів. Громадяни багаті не там, де дешеві товари і по­слуги, а там, де багато заробляють.

Україні, розпочинаючи "нищівну" боротьбу з інфляцією, тре­ба було із самого початку тверезо оцінити надто підозрілу го­товність західних держав і їх спільних фінансових організа­цій на зразок МВФ та Світового банку до надання фінансової "допомоги" Україні. Надто багато фактів свідчить про те, що кінцева мета реформ, на які нас штовхали зарубіжні консуль­танти, — перетворити Україну на відсталу державу африкан­ського чи латиноамериканського типу. Ми мали стати екс­портером дешевої робочої сили та примітивної сировини з малою доданою вартістю: насіння соняшнику, шкір великої рогатої худоби, глинозему, титану, марганцю, цирконію, урану, металобрухту й т. ін. З іншого боку, Україна мала б стати рин­ком збуту кінцевого продукту розвинених країн — неліквід­ного споживчого товару, який втратив привабливість в очах західного споживача, бо застарів морально чи перевищив тер­мін використання.

Якби рекомендації МВФ та інших зарубіжних порадників було повністю реалізовано, ми мусили б імпортувати товар сла­ветних західних фірм, але виготовлений спеціально для постра­дянських країн за спрощеними (ціною, зниженням якості) техно­логіями. Крім того, Україна й так мало не перетворилася на звалище західного непотребу — старих автомашин, яких там не знають, як позбутися, хімтоварів, не придатних ні до чого, крім забруднення середовища, заборонених пестицидів і т. ін.

Стосовно державної власності західні рекомендації вимага­ють здійснити продаж або передачу державних активів: зе­мельних ділянок, споруд, квартир, державних нафто- та газо-промислових підприємств, системи телекомунікацій, всіх дер­жавних металургійних, сталеплавильних та хімічних підпри-

86

Розділ З

ємств, а також всіх інших прибуткових державних підпри­ємств. З нами хочуть вчинити те саме, що робили білі під час колонізації Північної Америки — там землі індіанських пле­мен скуповувалися за скляні намиста.

Настирливо рекомендоване західними порадниками скоро­чення бюджетних видатків має наслідком неминуче скорочення купівельної спроможності населення, бо саме бюджетні утри­манці становлять найбільш стабільну масу покупців на вну­трішньому ринку. Монетаристські обмеження призвели до жалюгідного стану більшість працівників бюджетної сфери. У жодній найбіднішіи країні світу не сплачують лікарю, що перебуває на державній службі, учителю, поліцейському ЗО— 50 доларів на місяць, ще й нерідко із запізненням.

Обсяги державного бюджету в нашій країні незіставно малі не просто порівняно з іншими країнами, а головне — з тим ре­альним обсягом завдань, що їх виконує держава в Україні.

Українська держава безпосередньо утримує половину доро­слого населення країни, а всьому населенню в цілому надає су­спільні послуги, що є суттєвою складовою їх життєвого рівня. Ця складова життя громадян, що забезпечується для них ніби­то безплатно, включаючи правоохоронні послуги, регулювання громадських стосунків і все інше, що існує в суспільстві завдяки наявності держави, вимагає фінансових витрат і їх відшкоду­вання в тому ж порядку, що і витрати на одяг чи харчування. З цього погляду Українська держава має вимагати надання у своє розпорядження не менш як половини реального суспіль­ного продукту — або відмовити громадянам у забезпеченні цілих сфер, які досі звично вважаються безплатними для за­гального користування.

Вже в недалекому майбутньому Українська держава буде змушена просто обмежити надання суспільних послуг або ми­ритися з їх низьким рівнем — за першої можливості най­більш кваліфіковані фахівці залишають бюджетну сферу і пе­реходять на іншу роботу, нерідко — не пов'язану з їх кваліфі­кацією, зате вище оплачувану.

У свою чергу, звуження споживчого ринку викликає збит­ковість і стагнацію виробництва споживчих товарів. Це — не-проінвестовані проекти, зокрема інноваційні, скорочення зай­нятості, демонетизація економіки з її негативними наслідка­ми: доларизацією, бартеризацією та тінізацією. Вихід розви-

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 87

нених країн з кризи 30-х років та післявоєнної руїни був на­слідком втілення не монетаристських, а кейнсіанських ідей, головною тезою яких є стимулювання економіки шляхом збіль­шення державних витрат, що зумовлює пожвавлення ви­робництва завдяки зростанню платоспроможного попиту та інвестицій.

Жодна з розвинутих країн на практиці не здійснювала тих заходів, що наполегливо вимагалися від України. "Тетчеризм" вважають втіленням монетаризму, проте це не зовсім так. По­датки було зменшено, але впроваджено контроль цін та диві­дендів, організовано професійне навчання молоді та громад­ські роботи, тобто вжито цілу низку типово кейнсіанських за­ходів. Так само, "рейганоміка", попри монетаристську ритори­ку, досягла головних успіхів за рахунок використання ідей Кейнса — наприклад, збільшення державних витрат (програ­ма СОІ).

Україна ігнорувала досвід інших держав, набутий саме в часи найтяжчих криз. Практично після 1995 р. було припи­нено пряме використання грошової емісії як джерела напов­нення бюджету. Жорстка монетарна політика, опора на міні­мізацію грошової маси в національній валюті потягли за со­бою принизливі позики від інших країн та міжнародних фі­нансових організацій. Але ж зрозуміло, що зарубіжні позики та кредити видавалися лише під закупівлю українською сто­роною іноземних товарів та послуг.

Відносна стабільність обмінного курсу гривні до твердих валют протягом 1996—1998 pp. спиралася саме на невпинний потік позичених доларів. Досить швидко виявилася специфіч­на причинно-наслідкова залежність: кожен долар зарубіжних товарно-цільових кредитів та позик обумовлював зникнення рівно такої ж за вартістю вітчизняної товарної маси. Моне­тарний протекціонізм переповнив внутрішній споживчий ри­нок зарубіжними товарами, паралізуючи та деморалізуючи віт­чизняне виробництво. До країни, де слабка за своєю першо­основою національна валюта, примусово високий обмінний курс, ніхто не ввозить сучасне технологічне обладнання — вво­зять готові товари.

І надмірна доларизація, і величезна взаємна заборгованість — наслідки виконання рекомендацій іноземних монетаристів. Саме внаслідок надмірного стискання гривневої грошової маси

88

Розділ З

"усохли" обігові кошти підприємств, утворилась їх взаємна заборгованість та збільшився попит на долар, що постійно ство­рювало внутрішні передумови для нового інфляційного вибуху.

Цей вибух і стався восени 1998 р. одночасно в Росії та в Україні, бо був зумовлений однаковими причинами (однакови­ми не в розумінні спільної причини, а в тому, що обидві краї­ни майже одночасно задіяли боргову модель антиінфляційної політики).

На наше щастя, в 1999 р. вдалося вирватися з боргової за­лежності, припинити подальше сповзання до боргової ями за прикладом Аргентини. Власне, це не варто відносити до на­слідків свідомого рішення Української держави — їй просто перестали надалі позичати. МВФ, а за його прикладом й інші учасники світового фінансового ринку припинили подальше кредитування, хоч Україна і продовжувала принизливо випро­шувати кредити, не припиняючи й досі. Досить згадати, що офіційною програмою новоствореного уряду В. Ющенка передба­чалося у 2000 р. залучення 1,8 млрд дол. США самих лише зов­нішніх запозичень — для сплати нагромаджених раніше боргів.

Неотримання обіцяних кредитів у поєднанні з необхідністю здійснення поточних виплат стало тим стимулом, який повер­нув до життя майже атрофоване українське виробництво.

Зниження обмінного курсу національної валюти вже 1999 р. викликало ефект імпортозаміщення — внутрішній попит в Україні вимушено переорієнтувався на вітчизняні товари. Фактично вже у травні 1999 р. розпочалося стале зростання промислового виробництва, яке не можна сказати, щоб було "приховане", а просто "не помічене" статистикою. Вся справа в тому, що у нас прийнято вважати основним показником спів­відношення відповідних періодів поточного і базового років — січень 2000 p., наприклад, до січня 1999 і т. ін. Зрозуміло, що зростання виробництва у травні 1999 р. щодо квітня того ж 1999 р. залишилося "непоміченим", бо статистика публікує співвідношення показника обсягів "травня 1999 р. до травня 1998 p.", і провал кінця 1998 р. став вигідним для демон­страції зростання за уряду В. Ющенка, хоча насправді воно почалося за часів керівництва уряду В. Пустовойтенка.

Поліпшення ситуації почалося з того, що українські екс­портери скористалися різким падінням курсу національної ва­люти, яка втратила дві третини своєї вартості за 1998—2000 pp.

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 89

У 2000 р. експорт товарів та послуг збільшився на 18,8 % і склав 18,1 млрд дол. США, а імпорт відповідно — на 18,2 % і 15,3 млрд дол. США. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі зросло з 2,3 млрд дол. США у 1999 р. до 2,8 млрд у 2000 p.

Для внутрішнього ринку могутнім стимулом стала грошо­ва емісія, яку в 2000 р. вимушено здійснював Національний банк для закупівлі конвертованої валюти на вільному ринку. Україна виплатила за 2000 р. одним лише міжнародним фі­нансовим організаціям 870 млн дол. у рахунок погашення основної суми боргу і 132 млн дол. — як відсотки в рахунок обслуговування боргу, не отримавши жодного цента зовнішніх запозичень. Валюту для виплати НБУ купував за емісійні кош­ти. На початок 2000 p. Ml дорівнювала 13,357 млрд грн, на його закінчення — 18,205 млрд. 4,848 млрд грн зростання ре­альної грошової маси, або 36 % від базового рівня, викликали неочікуваний, але позитивний наслідок — ціни зросли лише на 25,8 %, а іншу частину емісії було покрито зростанням об­сягів виробництва.

Саме це, а не якась там особливо ефективна політика уряду щодо боротьби з бартером та взаємозаліками, поліпшило стан грошових розрахунків між суб'єктами підприємництва, між ними та державою, зрештою, дало можливість погасити борги з пенсій і зменшити заборгованість держави із заробітної плати працівникам бюджетної сфери.

Цікавий феномен суспільної свідомості: саме В. Ющенку, послідовному ворогові емісійного фінансування, грошова емі­сія принесла всенародну любов і визнання найбільшого рин­кового реформатора. Ніхто не згадує, що заборгованість з ви­плати пенсій, погашена в 2000 p., становила 10 % річного обсягу пенсійних виплат, а інфляція — понад 25 % річних.

Протягом 2001 р. ВВП України зріс навіть на 9 % після 6-відсоткового зростання у 2000 p., першому році зростан­ня після закінчення радянської епохи. Але вже в цьому ж 2001 р. почали виявлятися негативні наслідки монетарист-ської політики.

Якщо у 2000 р. приріст експорту випереджав збільшення імпорту на 9 відсоткових пунктів, то 2001 р. вони майже зрівнялися (+11 % і +10 % відповідно). Досягнуте 2001 р. по­зитивне сальдо України від зовнішньої торгівлі (858 млн дол. США) фактично сформоване у першому півріччі (853 млн дол.

90

Розділ З

СІЛА); за друге півріччя обсяг імпорту відстав лише на 5 млн дол. США від експортних надходжень.

Причину треба шукати не лише у погіршенні зовнішньо­економічної кон'юнктури та санкціях з боку наших економіч­них контрагентів (останні, власне, ще не розпочали діяти), а і в хибах грошової та курсової політики, що здійснюється навіть не урядом, а Національним банком.

З 1995—1996 pp. в Україні провадиться політика, яка при­зводить до фактичної ревальвації гривні. Криза 1998 р. лише тимчасово припинила цю згубну тенденцію, яка повністю по­вернулася у 2002 р. Це виявляється не завжди у прямому під­вищенні її обмінного курсу щодо конвертованих світових ва­лют. Досить того, що за ці роки вона подорожчала перш за все проти грошової одиниці основного споживача українських то­варів — Російської Федерації. Російський рубль з місяця в місяць, з року в рік дешевшає відносно гривні, і на українсько­му ринку панують російські товари. В Україні виробничий потенціал задіяно ледве на третину, мільйони гектарів родю­чих земель не засіваються через обмеженість внутрішнього попиту і невигідність експорту.

Наша держава заповнена контрабандною російською горіл­кою та цигарками, хліб споживає з російської пшениці, а влас­ний спирт намагається переробляти на автомобільне паливо. Одною лише зміною курсового співвідношення гривні до руб­ля можна вдвічі розширити ринок збуту для українських то­варів — і за мінімальних інвестицій, навіть без значного по­повнення оборотних коштів, обсяги виробництва в Україні здатні декілька років підряд зростати на 15—20 % щорічно. Тоді б з'явився й інвестиційний потенціал, і реальне прагнен­ня до інвестування.

У часи найбільш "твердої" гривні, 1996—1997 pp., інве­стиції в Україну потроху надходили, але виключно в торгівлю та фінансову сферу, тобто у створення інфраструктури для про­сування імпортних товарів, а не в їх виробництво. Після 1998 p., коли обвал гривні (на жаль, недостатній і короткотривалий порівняно з Росією) трохи перекрив потік імпорту, з'явились і виробничі капіталовкладення — хоча б у тютюнову, пивобез-алкогольну та деякі інші підгалузі харчової промисловості. Слід підкреслити: виробничі капіталовкладення приходять саме тоді, коли імпорт дорожчає, а не тоді, коли він дешевшає.

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 91

Строго кажучи, до грошових і курсових параметрів у нас використовуються не завжди адекватні терміни. Термін "ре­вальвація" у науковому розумінні є не зовсім коректним для вживання стосовно сучасних грошей будь-якої країни. Цей вираз застосовувався, коли на державному рівні приймалося рішення про збільшення золотого вмісту національної грошо­вої одиниці (на відміну від поняття "девальвація" — змен­шення золотого вмісту). Але з 1971 p., коли Державне казна­чейство США відмінило практику купівлі-продажу долара за фіксованим курсом, поняття "золотий вміст" втратило пер­винне значення. Щодо сучасних валют поняття "ревальвація" використовується для визначення стану збільшення курсової вартості однієї національної валюти стосовно іншої; відповідно, "девальвація" означає зниження обмінного курсу національ­ної грошової одиниці стосовно інших валют.

Ревальвація і девальвація — поняття, тісно пов'язані з та­кими характеристиками, як "інфляція" та "дефляція". Оскіль­ки інфляція (підвищення загального рівня цін) вважається хворобливим явищем, особливо за високих темпів (гіперін­фляція), то дефляція має вигляд нібито позитивної противаги.

Але насправді дефляція є хворобливою ознакою навіть більшою мірою, ніж інфляція. Якщо інфляція в певних розмі­рах практично не має шкідливих наслідків для економіки, то дефляція згубна за найменших темпів. У цьому аспекті де­фляцію за ступенем шкідливості, навіть згубності для економіч­ного розвитку можна порівняти з руйнівною гіперінфляцією.

Шкідливий вплив інфляції виявляється перш за все в тому, що втрачається купівельна спроможність заощаджень, нагро­маджених як населенням, так і підприємствами. Але від цієї шкоди можна захиститися, якщо зароблені кошти негайно вкла­дати — у запаси сировини і матеріалів, у цінні папери чи не­рухомість, у більш тверду іноземну валюту. Українські грома­дяни і підприємці вже повністю опанували заходи захисту від інфляційних наслідків. Так, 2000 р. не лише в офіційній про­паганді, а й у свідомості людей запам'ятався як надзвичайно успішний, хоч інфляція в тому році перевищила 25 %.

Інфляція супроводжується важливими позитивними на­слідками — адже зростання цін, неприємне покупцям, означає додаткові прибутки виробників, оскільки сировина та інші не­обхідні для виробничого процесу складові закуповувалися за

92

Розділ З

відносно нижчими цінами. Прагнення до додаткових прибут­ків зумовлює те, що під час інфляції, як правило, відбуваються певне зростання обсягів виробництва, загальне пожвавлення економічної активності. Підприємці мають змогу після кож­ного виробничого циклу індексувати заробітну плату найма­них працівників адекватно до зростання цін. Зрештою, на таку ж величину через певний час збільшаться доходи бюджету і відрахування до пенсійної системи, індексація доходів поши­риться на бюджетних працівників і пенсіонерів.

Під час інфляції в нормальних умовах відбувається також "девальвація" національної валюти, правильніше — знижен­ня її обмінного курсу щодо інших валют. Виробництво то­варів всередині держави оплачується в національній валюті, тому після продажу товару за кордон експортер змушений пев­ну частину отриманого валютного виторгу продати на внутріш­ньому валютному ринкові. При цьому він виявить, що внаслі­док продовження спаду обмінного курсу національної грошо­вої одиниці за той час, поки тягнувся виробничий процес, він отримав певний додатковий прибуток лише за рахунок зде­шевлення національної валюти. Це додатково посилює конку­рентоспроможність вітчизняної продукції на зовнішніх рин­ках і одночасно — знижує привабливість імпортних товарів на внутрішньому ринку в державі. Отже, під впливом інфляції можуть виникнути передумови до збільшення інвестицій у виробництво.

Подібний ефект відчувався декілька років перед впрова­дженням евро у країнах Західної Європи, коли їх валюти де­шевшали відносно долара США, і протягом 2001 р. (вже з євро). Аналітики вважають, що невпинне зниження курсу європей­ських валют і євро відносно долара забезпечувало не менш як 25 % прибутків європейських підприємців.

Інфляція в помірних обсягах є настільки ефективним стиму­люючим чинником, що її використовували всі без винятку дер­жави, коли в той чи інший період прагнули підтримати приско­рене економічне зростання. У 50—60-ті роки XX ст. досить ви­сока інфляція і відповідна їй девальвація свідомо підтриму­валися у ФРГ, Японії, Ізраїлі та інших державах, які швидко від­новили економічний потенціал після руйнівної світової війни.

Інфляційні чинники використовувалися, можливо, не в та­ких обсягах, і Сполученими Штатами, і Великою Британією,

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 93

які нібито вважаються країнами з непорушно стабільними ва­лютами. Досить вказати, що з часів президента Рузвельта до­лар США втратив купівельну спроможність приблизно в 40 разів, але мало хто в США вважає це втратою для свого доб­робуту.

Успіхи російської економіки останніх років пояснюються не так зростанням світових цін на нафту, як свідомим підтри­муванням інфляції на певному рівні й такою ж тенденцією девальвації рубля.

Світ бореться не з інфляцією як такою (не допускаючи, зро­зуміло, її переростання у справді небезпечну), а з її шкідливи­ми наслідками. Образно грошову емісію можна порівняти з дощем — той благотворно впливає на врожай, але приносить і багато неприємностей (розмиває дороги, викликає повені, при­зводить до захворювань). Проте ніхто не бореться з дощами — брукують дороги і тротуари, носять парасольки і гумове взут­тя. Іншу аналогію можна віднайти в медицині. Інфляція — такий же показник стану здоров'я економіки, як температура тіла у людини. Якщо організм хворий, у нього підвищена тем­пература, то його потрібно лікувати і призупинити хворобу, щоб вона не прогресувала.

А от у випадку з інфляцією невідомо з яких причин закли­кають боротися з першопричиною — грошовою емісією — і позбавляють економіку життєдайної вологи.

Основним інструментом запобігання шкідливим наслідкам інфляції є розвинутий фінансовий ринок, перш за все фондо­вий, утримання високих цін на нерухомість, твори мистецтва і т. ін., щоб населення і підприємці могли зберегти купівельну спроможність заощаджень. При цьому досягається побічний, але позитивний наслідок — заощадження не залягають "під ковдру", а надходять у фінансовий обіг держави і використову­ються як інвестиційний ресурс.

У країнах, де інфляція знижується до неприпустимо низь­кого рівня, особливо коли вона супроводжується дефляцією національної валюти, становище вважається надзвичайним, стає предметом занепокоєння виконавчої і законодавчої влади, негайно вживаються заходи для відновлення стану помірної інфляції. Так, останніми роками дефляційні прояви були пред­метом занепокоєння влади в Японії, Швеції, США. Сполучені Штати відкрито задіяли політику збільшення державних ви-

94

Розділ З

трат одночасно зі зменшенням податків, що матиме наслідком різке збільшення бюджетного дефіциту і зниження курсу до­лара, — але цими заходами забезпечили припинення загрозли­вого сповзання у стагнацію.

Слід мати на увазі, що в умовах інфляції стимули до експор­ту національної продукції можуть так активізувати його, що внутрішній валютний ринок країни переповниться пропози­цією іноземної валюти. Водночас попит на неї не буде підтри­муватися на високому рівні — та ж девальвація, що стимулює експорт, гальмує імпорт. Тому, використовуючи корисний ефект від девальвації, необхідно наперед відпрацювати механізми вилучення з ринку надлишкової іноземної валюти — інакше її курс закономірно знизиться, і внутрішній ринок почне на­повнюватися імпортними товарами. Прибутки національних виробників зменшаться, вони можуть скоротити обсяги вироб­ництва, відповідно вивільнивши частину зайнятих, і в країні почнеться закономірний спад.

Саме за останнім варіантом діяв НБУ, практично загальмував­ши дію чинників зростання, що діяли у 2000 р. Так, на 2001 р. було свого часу закладено валютний курс 6,3 гривні за долар США, а закінчився рік на позначці 5,3 гривні. Протягом року Національний банк не міг поглинути валютну масу, що наді­йшла від експорту, і свідомо допустив зміцнення гривні віднос­но прогнозних курсових параметрів. Внаслідок цього, навіть з урахуванням здешевлення імпортних енергоносіїв, експорте­ри країни недоотримали щонайменше 10 млрд грн виторгу, бюджет — не менш як 3 млрд грн надходжень. До речі, і по­вернення ПДВ, щодо порушення якого здіймають галас великі експортери, здійснилося б у повних обсягах, якби заплановано­го курсу було дотримано.

У Посланні Президента України на 2001 рік зазначалося: "Симптомом недостатньої результативності грошово-валют­ної політики НБУ стала глибока диспропорція між валютною стабілізацією гривні і значним рівнем внутрішньої інфляції, що склалася у 2000 р. Цей чинник підриває конкурентоспро­можність насамперед експортних галузей економіки і може стати відчутним гальмом економічного зростання".

Вже у третьому кварталі 2001 р. передбачення Президента виправдалось, а з початку 2002 р. знову почалася помітна стаг­нація. НБУ подав проект основних параметрів грошово-кре-

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 95

дитної політики на 2003 p., уряд з їх урахуванням представив парламенту проект бюджетної резолюції на той самий 2003 p., в якій закладено зниження темпів інфляції, фактично — утри­мання на місці обмінного курсу гривні, тобто не задіяно жод­них передумов для економічного зростання.

Наслідком такої політики є низька інвестиційна активність у галузях, що працюють на внутрішній ринок, незначний по­пит на інвестиційні товари і така ж стагнація у галузях, що виробляють устаткування та сировину для виробництва спо­живчих товарів.

Спроба зарадити справі шляхом прямого державного фінан­сування чи сприяння іноземним та внутрішнім інвестиціям у виробництво для внутрішнього ринку потягне за собою по­дальше зниження прибутковості у кінцевих виробників, тобто не матиме належного ефекту.

Все це свідчить, що стан економічної стагнації в Україні буде продовжуватися доти, доки діє нинішня грошово-курсова політика в державі. Найбільш доцільно було б офіційно про­голосити про суттєву зміну в спрямованості всієї економічної політики, перейти від гасла забезпечення стабільності виробни­цтва (як першого кроку, основні завдання якого виконані) — до забезпечення сталого зростання життєвого рівня населен­ня. Частка особистих доходів у ВВП має суттєво зрости. Така зміна спрямованості може стати приводом для відходу від жорсткої монетарної і бюджетної політики, аж до повернення до використання бюджетного дефіциту для покриття додатко­вих соціальних витрат держави.

Враховуючи проблематичне, а тим більше непотрібне і навіть шкідливе залучення нових кредитних надходжень від міжна­родних фінансових організацій, слід інтенсифікувати закупів­лю конвертованої валюти в резерви НБУ за рахунок грошової емісії. Відповідно до загальноприйнятої практики валютні ре­зерви держави мають досягти рівня, еквівалентного як міні­мум 3-місячним оборотки імпорту (тіньового в тому числі). Валютні резерви України у 2002 р. мали б становити щонай­менше 4,5 млрд дол. США.

Окрім негайних заходів, слід почати роботу в напрямку кардинальної зміни концептуальних засад грошово-кредитної політики в державі. Необхідно ліквідувати такий політико-економічний нонсенс, як комерційні відносини між НБУ і дер-

96

Розділ З

жавою. Первинна грошова емісія є абсолютною власністю дер­жави і аж ніяк не НБУ. Незважаючи на це, національні гроші в обігу та валюта фіксуються на рахунках НБУ (в пасиві ба­лансу) як власні кошти. Повністю ігнорується правова оче­видність: вся емісія має відображатися на балансі НБУ як його зобов'язання перед державою. Тоді придбана за емісійні кош­ти валюта теж, зрештою, залишатиметься недоторканною влас­ністю держави, будучи не "валютним резервом НБУ", а "ва­лютними резервами держави". Якщо НБУ займається прибут­ковою діяльністю (а на сьогодні центральний банк держави — фактично найпотужніша комерційна структура), то і прибуток має належати державі. Статус центрального банку в Україні формувався під гаслом використання абстрактної світової прак­тики щодо незалежності центральних банків від урядів. Але насправді рівень цієї незалежності в окремих розвинених краї­нах істотно відрізняється. Однак за всіх умов центральний банк є провідником грошово-кредитної політики держави, а не її автором. На сьогодні НБУ без належного контролю з боку суспільства розпоряджається первинною емісією, на свій роз­суд визначає грошово-кредитну політику, а виконавча влада несе повну відповідальність за стан в економці й соціальній сфері. Має місце фактичне привласнення Національним бан­ком грошової емісії та золотовалютного резерву. По суті, дер­жава купує в НБУ власні грошові ресурси під цілком реальні відсотки, формуючи бюджетний (державний) борг.

Зрештою, саме повна зміна спрямованості грошової політи­ки в державі покладе початок періоду інвестиційної актив­ності. І навпаки — ніякі стимули цю активність не віднов­лять у разі продовження нинішнього згубного монетарист-ського курсу.