2.3. Бюрократичні перешкоди інвестиційному процесу

Проблеми всіх реальних інвесторів в Україні починаються зі створення підприємства як суб'єкта господарювання. По­при всі гасла щодо "максимального сприяння" підприємницт­ву, обіцянки дотримуватися правила "дозволено все, що не за­боронено", в Україні діє так званий реєстраційний, тобто фак­тично "дозвільний" порядок заснування господарського су­б'єкта. Це означає, що органи державної влади мають право дозволити або ж не дозволити підприємству "народитися" з будь-яких формальних причин — для цього досить впевне­ності дрібного чиновника у неправильному оформленні доку­ментів, що подаються для державної реєстрації.

На сьогодні головним нормативним документом у цій спра­ві є постанова Кабінету Міністрів № 740 від 25 травня 1998 р. "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності". Формально її зміст має вигляд такого, що спрямо­ваний на всебічний захист прав підприємця. Так, у ній зазна­чається, що необхідні документи "...власник (власники), упов­новажений ним (ними) орган чи особа (заявник) особисто або

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 67

поштою (рекомендованим листом) подають до органу держав­ної реєстрації". Вираз "...або поштою" має заспокоїти недовір­ливого іноземця, нібито "реєстрація" є не більш як повідомлен­ням до відповідних органів державної влади, що так само не­обхідне в будь-якій цивілізованій країні. Для іноземного інве­стора не виглядає надто жорсткою і вимога, що "...Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реє­страцію у країні місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Цей документ пови­нен бути засвідчений згідно із законодавством країни його видачі, перекладений українською мовою та легалізований у консульській установі України".

Окремим пунктом міститься якнайсуворіше застереження, що "...Органу державної реєстрації (для проведення держав­ної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності), органу державної податкової служби (для взяття суб'єкта підприєм­ницької діяльності на облік), органу внутрішніх справ (для видачі дозволу на виготовлення печаток і штампів) заборо­няється вимагати від суб'єкта підприємницької діяльно­сті документи, не передбачені цим Положенням" (тут і далі виділено автором). Тому законослухняний іноземець на перших порах щиро вірить в обіцянку, що "...орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більше п'яти робочих днів з дня їх надходження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності... та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи".

Із самого початку інвестор не виявляє занепокоєння при згадуванні про "дозвіл на виготовлення печатки", що потребує "...не більше п'яти днів", про необхідність стати на облік у податкових службах, а там взагалі "...термін взяття ... не по­винен перевищувати двох днів". У більшості випадків інве­стор не збирається особисто носити необхідні документи до всіх цих установ, а відразу орендує пристойне приміщення і наби­рає невеликий штат з українських громадян. Для загартовано­го радянськими бюрократами вітчизняного бізнесмена очіку­вання в довжелезних чергах у приймальнях і коридорах є спра­вою звичною, тому перший негативний симптом у інвестора спочатку легкий — наприкінці першого місяця, коли він із Деяким здивуванням дізнається, що досі не відкрито банків-

5*

68

Розділ 2

ський рахунок, і він змушений і Далі надавати конвертовану валюту готівкою для виплати заробітної плати співробітни­кам і здійснення орендної плати за приміщення. Це в тому випадку, коли справа не потребує узгоджень на вищих рівнях державної влади і різноманітних хабарів. Не виключено, що під приводом боротьби з "фіктивними фірмами" орган реє­страції висуне вимогу щодо особистої присутності кожного із засновників, хоч вони спочатку і не мали намірів приїзди­ти до України. Виявляється, що проста реєстрація підприєм­ства в Україні потребує не днів, а тижнів і місяців — це ще до отримання необхідних ліцензій і численних дозволів. І все це — в межах зовні демократичного правового поля, відповід­но до законної вимоги, що документи мають бути "належно оформлені".

Як приклад, коли держава дійсно намагається спростити механізм заснування підприємства і тим самим заохотити вкладення капіталів як власних, так і зарубіжних, можна на­вести Південно-Африканську Республіку¹. Там процедура за­снування закритої корпорації (певна аналогія нашого ТОВ) зводиться до резервування назви і реєстрації заяви про ство­рення компанії в окремій Реєстраційній палаті закритих кор­порацій. Ніяких інших установчих документів при реєстрації не потрібно. При бажанні учасники корпорації можуть підпи­сати установчий договір, що буде регламентувати її діяльність, проте цей документ не потрібно реєструвати в офіційних орга­нах. Печатки і штампи компанії також не потребують ніякої реєстрації.

Особливих вимог до назви фірми не подається, хоча її назву можуть не затвердити, якщо вона містить "небажані" слова, "розрахована на навмисний обман" або вводить в оману. Що­правда, є нормативна вимога — всі назви мають закінчуватися словами Close Corporation або СС. Вимог про мінімальний роз­мір статутного капіталу, а також про його виплату немає. При реєстрації стягується лише мито за заявлений капітал.

Закрита корпорація не зобов'язана мати аудитора. Єдине, що вона має зробити обов'язково, — призначити бухгалтера, який буде готувати щорічний фінансовий звіт компанії. З огля­ду на той факт, що в ПАР добре розвинута сфера консалтинго-