4.4. Молочна промисловість

Розвиток молочної та маслосироробної промисловості Украї­ни суттєво загальмувався після 1990 р. Причиною є не лише загальне зниження купівельної спроможності населення, а й припинення впливу цінових диспропорцій, штучно створених у радянській економіці.

З часів М.С. Хрущова в країні підтримувалися занижені ціни на зерно, що, з одного боку, спричинювало постійний хлібний дефіцит аж до необхідності закупівель зерна на світо­вих ринках, а з іншого — екстенсивний розвиток малопродук­тивного тваринництва. З переходом до вільних ринкових цін вартість зерна зросла набагато більше, ніж ціни тваринниць­кої продукції, і виробництво молока та м'яса стало повністю збитковим. Держава в деяких обсягах підтримує тваринниц­тво, але обмеженість бюджетних ресурсів не дозволяє надати фінансову допомогу в належних обсягах.

Тому спад у виробництві молока був тривалішим і глиб­шим, а економічне відродження почалось пізніше, ніж у біль­шості інших підгалузей харчової промисловості. За даними Державного комітету статистики, 1997 р. виявився роком най­більшого спаду обсягів виробництва продукції з незбираного молока (у перерахунку на молоко) та жирних сирів, а 1999 р. — роком найменшого обсягу виробництва тваринного масла¹.

Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С 127.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

169

Загальний індекс виробництва у маслосироробній та молочній промисловості України знижувався до 1998 p., коли він досяг найнижчої позначки — лише 20 % рівня 1990 р. Наступного року цей індекс зріс до 21 % (рівня 1990 р.), а у 2000 р. досяг 27 %¹. У 2001 р. зростання в галузі продовжилось: за рік приріст продукції з незбираного молока становив 14,6 %, жирних сирів — 72,3, сухого молока — 38,8, молочних кон­сервів — 28,8 %².

І зараз споживання молока в Україні за кількісними та якіс­ними параметрами (особливо вмісту білка) поступається євро­пейським стандартам, але останніми роками спостерігається тенденція зростання обсягів, розширення асортименту та під­вищення якості молочної та кисломолочної продукції.

Слід мати на увазі, що офіційна статистична інформація про молочну промисловість охоплює не більше ніж третину за­гального обсягу молока, що надоюється в Україні. Так, 2000 р. всього в Україні було вироблено загалом близько 12,7 млн т молока (з них 9 млн т у приватних господарствах), але лише від 3,5 до 4 млн т надійшло на промислові молокозаводи. Реш­ту молока було спожито, перероблено або продано на ринках у непереробленому вигляді, використано на корм сільськогоспо­дарським тваринам, використано сільськогосподарськими під­приємствами для оплати праці та здійснення бартерних опе­рацій³.

В Україні до 1991 р. діяло близько 530 молокопереробних заводів. У 2001 р., за оцінками операторів ринку, з них працю­вали приблизно 350. Теоретично сумарна річна потужність всіх діючих підприємств галузі — близько 20 млн т. Заванта­жено ці потужності приблизно на чверть.

Місткість українського ринку молочних продуктів у пере­рахунку на молоко оцінюється величиною 12 млн т у рік⁴.

Перша десятка найбільших виробників контролює полови­ну споживчого ринку. Невпинно скорочується частка малих молокозаводів, які виявляються неспроможними на рівних кон-

¹ Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С 126.

² За даними Державного департаменту продовольства України.

³ Бизнес. — 2001. — № 35(450). — 27 августа.

⁴ Там само. — № 39(454). — 24 сентября.

170

Розділ 4

курувати з великими виробниками щодо якості та упаковки продукції, а також щодо умов, що пропонуються постачальни­кам сировини. Іноді великі виробники не витісняють з ринку дрібних, а купують їх, щоб перетворити на додаткові цехи для виробництва певних видів продукції або на пункти прийому, збору й охолодження молока для подальшого його транспор­тування на головне підприємство.

За деякими прогнозами, через п'ять — сім років в Україні практично всі потужності з переробки молока будуть поділені між 20 великими компаніями.

Зараз до числа лідерів молочної галузі належать такі під­приємства (дані щодо обсягів переробки було надано самими підприємствами в середині 2001 р.) (у середньому за добу):

• ВАТ "Галактон", м. Київ ("Баланс"), 300 т;

• ВАТ "Ковель-молоко", Волинська обл. ("КОМО"), до 400 т;

• ЗАТ "Білосвіт-Умань", Черкаська обл. (торгова марка "Білосвіт"), переробляє 100 т;

• ВАТ "Кременчуцький міськмолокозавод", Полтавська обл. ("Кремез"), 150 т;

• ЗАТ "Лакталіс-Україна", м. Миколаїв ("Президент"), 250 т;

• ВАТ "Павлоградський молочний комбінат", Дніпропет­ровська обл. ("Фанні"), близько 200 т;

• ТОВ "Молочна фабрика "Рейнфорд", м. Дніпропетровськ ("Рейнфорд"), майже 90 т;

• ВАТ "Харківський молочний комбінат" ("Ромол"), 150— 170 т¹.

Стимулом до позитивних змін у галузі стало те, що після приватизації на багатьох підприємствах нарешті стали з'яв­лятись реальні власники, зацікавлені в ефективній роботі під­приємств.

Протягом 2001 р. багато молокопереробних великих заводів значно збільшили обсяги виробництва і продажу продукції. На деяких підприємствах мало місце зростання виробництва на ЗО % за місяць, не було навіть характерного для літніх місяців спаду реалізації, наявні потужності іноді виявлялись недостатніми для задоволення зрослого попиту. А зростання попиту, як зазначали оператори ринку молокопродуктів, спри­чинене перш за все зростанням купівельної спроможності на-

¹ Бизнес. — 2001. — № 39(454). — 24 сентября.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

171

селения з невисокими доходами — пенсіонерів та працівників бюджетної сфери.

Середня рентабельність виробництва галузі становить 8— 10 %, але щодо різних видів вона суттєво відрізняється: рен­табельність виробництва традиційної продукції з незбирано­го молока (ряжанка, за винятком біопродукції, пастеризоване молоко, кефір) — 3—5 %, продуктів десертної групи (йогурти, сиркові маси) — 8—15, твердих сирів — 25—ЗО %.

Останнім часом механізми функціонування ринку молоч­ної сировини поступово набувають цивілізованого характеру. Відходять у минуле адміністративні обмеження та тиск на сільгоспвиробників місцевих органів влади.

Як переробники, так і постачальники молока прагнуть до встановлення тривалих стосунків, дійшовши висновку, що ста­більність краща за пошуки того партнера, який сьогодні про­понує найвигіднішу ціну, але нічого не гарантує завтра.

Останніми роками помітно змінилася структура закупівель молочної сировини. Якщо раніше більшість молокозаводів отримували 70—80 % молока від КСП, то на кінець 2001 р. молочні потоки від колишніх колективних та від підсобних господарств сільських жителів приблизно зрівнялись. А в за­хідних областях до 70 % молочної сировини надходить від на­селення.

Але така тенденція загострює питання якості прийнятого молока. Тому деякі виробники, прагнучи забезпечити стабіль­ну якість продукції, віддають перевагу закупівлям у великих господарств. ВАТ "Галактон", наприклад, до 80 % молока за­куповує саме в агрофірмах, ТОВ та інших підприємствах, ство­рених на базі колгоспів.

Про досягнення ринком молочної сировини певної зрілості свідчить і відносна стабільність закупівельних цін, що спосте­рігалась протягом 2000—2001 pp. Влітку ціна 1 л сировини коливалася від 45 до 60 коп., а в період з жовтня по лютий — від 80 коп. до 1,2 грн. Щоправда, у 2002 р. виявилися ознаки перевиробництва, приватні переробні підприємства, користую­чись фактично монопольним становищем кожного у своєму регіоні, почали занижувати закупівельні ціни, які в деяких випадках знизилися до 35 коп. за літр молока.

За оцінками деяких виробників, на третині торговельних точок не дотримуються умови зберігання молочних продуктів,

172

Розділ 4

перш за все внаслідок відсутності спеціального устаткування, що забезпечує необхідну температуру (не вище 5 °С). Деякі молочники намагаються контролювати торговців, наполяга­ють на додержанні правил збереження продуктів, що швидко псуються.

Теоретично торгівля теж повинна бути зацікавлена в цьому. Але в умовах посилення конкуренції між виробниками торгівці мають можливість обирати менш прискіпливих постачальників і вимагати від виробників такої продукції, яка могла б зберіга­тись досить довго практично у будь-яких умовах.

ВАТ "Галактон", здається, першим із великих виробників ще з 2000 р. почав серйозно займатися цієї проблемою. Під­приємство пішло шляхом, який раніше проторували виробни­ки морозива. З метою забезпечення належної якості молоч­них продуктів, що реалізуються, торговельним підприємствам пропонується взяти у молокозаводу в тривалу оренду холо­дильне устаткування і прилавки з постійним режимом тем­ператури. Станом на жовтень 2001 р. "Галактон" надав таке обладнання приблизно 100 торговельним точкам. А поста­чальникам молокопродуктів, які не можуть собі дозволити до­даткові витрати на забезпечення реалізаторів холодильним устаткуванням, залишається сподіватись на краще у більш чи менш віддаленому майбутьому, коли у великих містах суттєво зросте частка цивілізованої торгівлі через мережу супермар­кетів.

Імпортні вироби зараз посідають помітне місце лише у двох секторах ринку молокопродуктів — йогуртів і твердих сирів. Причому, за деякими оцінками, до 70 % йогуртів завозиться в Україну контрабандою. Але в найближчому майбутньому ви­глядає цілком ймовірним підвищення конкурентоспроможності йогуртів та сирів, вироблених вітчизняними підприємствами, на багатьох з яких зараз нарощуються обсяги виробництва високоякісної продукції або іде реконструкція.

Ще зовсім недавно важко було уявити, що стан молочної галузі України може суттєво залежати від кон'юнктури світо­вого ринку молокопродуктів. Але це було виразно продемон­стровано у другій половині 2001 р.

У вересні 2001 р. ціни на молоко на світових ринках по­мітно знизились через його перевиробництво у багатьох краї­нах. Якщо в Західній Європі, СІЛА та Канаді спрацювали дер-

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

173

жавні програми підтримки виробництва та експорту сільсько­господарської продукції, в Україні зі зрозумілих причин цього не сталось. Молокозаводам стало набагато важче навіть за зниженими цінами збувати сухе молоко та казеїн, тому вони скоротили закупівлі молока.

Приблизно в цей же період відміна звільнення українських товарів, що експортуються в Росію, від оподаткування податком на додану вартість суттєво знизила конкурентоспроможність української молочної продукції на головному зовнішньому ринку збуту продукції — російському.

Однак, за деякими прогнозами, у середині 2002 р. ситуація на світовому ринку молочної продукції могла стати сприятли­вішою для виробників через очікуване скорочення виробниц­тва молока в Австралії, Новій Зеландії та Океанії¹.

Безпосередньо від кон'юнктури світового ринку залежить не такий вже значний сегмент українського ринку, представ­лений експортоорієнтованими молокопродуктами — сухими молокопродуктами (сухе знежирене молоко, сухе незбиране мо­локо, казеїн), вершковим масло, згущеним молоком. Проте ос­танніми роками виробництво та експорт цих продуктів швидко зростають. Основними імпортерами сухого знежиреного моло­ка та казеїну є країни Західної Європи, сухого незбираного мо­лока, вершкового масла та згущеного молока — Росія.

Структура виробництва цих продуктів молокопереробки в Україні суттєво відрізняється від структури їх експорту. На вершкове масло припадає 48 % у виробництві продуктів мо­локопереробки і лише 28 % у їх експорті. Сухе знежирене мо­локо займає 22 % у виробництві продуктів молокопереробки і 43 % у їх експорті. Частка казеїну в експорті становить 24 % при частці всього 10 % у виробництві, а згущене молоко, на­впаки, більше споживається всередині країни (частка в екс­порті — 2 % при частці у виробництві 17 %). Лише сухе не­збиране молоко має однакові частки у структурі експорту та виробництва (3 %)².

Розвиток українського ринку йогуртів в останні роки був особливо динамічним за кількісними та якісними пара­метрами.

'Деловая столица. — 2002. — № 6. — 11 февраля. — С. 7. ² Бизнес. — 2001. — № 35(450). — 27 августа.

174

Розділ 4

Починаючи з 1997 р. обсяг продажу йогуртів на україн­ському ринку щороку зростав не менше ніж на 40 % , а обсяг їх виробництва в Україні — не менш ніж на 60 %¹.

Якщо у 1997 р. на вітчизняних виробників припадало мен­ше 10 % продажу йогуртів на українському ринку (у фізично­му вимірі), то у 2000 р. їх частка досягла 70 % і продовжувала зростати.

На початок 2001 р. налічувалось уже близько 50 вітчизня­них виробників йогуртів, у тому числі 20 великих та середніх. Приблизно до 1999 р. переважна частина йогурту ввозилася з Німеччини, а надалі провідні позиції в структурі імпорту по­сіла продукція російського та польського походження.

Помітно змінилась товарна структура ринку. Раніше про­понувались майже виключно густі йогурти у полістирольних стаканчиках (імпортні). З 2000 р. почалося стрімке зростання частки вітчизняних питних йогуртів, значна частина яких про­дається у паперовій, а деякі навіть у поліетиленовій тарі. При­ваблюючи покупців помітно нижчою ціною, вони зайняли близько половини ринку (у фізичному вимірі) і мають шанси збільшити свою частку².

Діяльність основних учасників українського ринку молоч­ної продукції можна коротко охарактеризувати так.

ВАТ "Галактон", створене 1995 р. у результаті приватизації Київського молокозаводу № 2, є однією з найбільших компаній молочної галузі України. Частка компанії в загальному об­сязі національного виробництва молочної продукції досягає 7,5 %, кисломолочної — 12, йогуртів — 35 %. "Галактон" ви­робляє більш як 40 найменувань продукції, яка продається прак­тично у всіх областях України.

"Галактон" активно використовує найефективніші форми залучення інвестиційних ресурсів. З 1999 р. акціонерне това­риство неодноразово здійснювало додаткові випуски акцій, що дало змогу збільшити статутний фонд майже у 2 рази — з 6,76 млн до 13,175 млн грн. При цьому суттєво змінився склад акціонерів. Якщо раніше контрольний пакет акцій належав концерну "Меркс", то після емісій збільшились частки таких акціонерів, як "Компрімекс Ентерпрайзес Лімітед" (з 19 до 24 %)

¹ За даними Держкомстату.

² Бизнес. — 2001. — № 18(433). — ЗО апреля.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

175

та "Гелаксі Лімітед" (с 9,9 до 23,5 %). До числа акціонерів увійшли ДАСК "Укрінмедстрах" (5,1 %) та "Лінзако Лімітед" (5,4 %).

Залучені кошти підприємство використало для технологіч­ного переоснащення виробництва, стимулювання сільськогос­подарських товаровиробників, впровадження нових технологій та на рекламну кампанію.

У серпні 2001 р. ВАТ "Галактон" презентувало перші ре­зультати дворічної роботи із впровадження Системи аналізу ризиків і контролю критичних точок (АРККТ), яка здійсню­валася за сприяння програми ТАСІС. Головна особливість системи контролю якості АРККТ полягає в тому, що контро­люється не просто якість готового продукту, коли вже випра­вити становище неможливо, а визначаються декілька критич­них точок у технологічному процесі, на яких "можливі ризи­ки якості". Впровадження АРККТ веде до узгодження з євро­пейськими стандартами якості, що забезпечують українським підприємствам ширший доступ до іноземних ринків. Таким чином, впровадження системи АРККТ є важливим чинником не тільки для поліпшення якості продукції, а й іміджу під­приємства¹.

Куп'янський молочноконсервний завод було побудовано в 1957 р. та перетворено з орендного підприємства у закрите акціонерне товариство у 1994 р. Проектна потужність підпри­ємства становить 20 млн банок згущеного молока на рік. Чи­сельність працюючих — трохи менше 600 осіб.

У 1997 р. було освоєно виробництво сирного крему з фрукто­вими наповнювачами, маси сиркової з ізюмом, випущено перші фруктові соки. Проте основною продукцією підприємства за­лишається згущене молоко на будь-який смак. Останнім ча­сом асортимент збагатився за рахунок застосування нетради­ційної сировини — соєвого замінника молока.

Марка "Куп'янський молочноконсервний комбінат" здобу­ла широке визнання. У 1995 р. молочні консерви комбінату було визнано кращими серед країн СНД².

Розвиток ВАТ "Павлоградський молочний комбінат" мож­на вважати одним із найуспішніших та найдинамічніших біз-

¹ За інформацією УНІАН від 13 серпня 2001 р.

² За інформацією підприємства (http://www.kmk.kharkov.ua).

176

Розділ 4

нес-проектів у молочній галузі України. У 1998 р. було завер­шено реконструкцію і переоснащення комбінату.

Вся продукція комбінату із зареєстрованою торговою мар­кою "Фанні" (крім традиційних молокопродуктів, це йогурти, десерти та пасти сирні, пасти закусочні, сирки глазуровані, торт сирний "Ніжність") відзначається високою якістю та трива­лими термінами придатності, що є дуже важливим при сучас­ному стані роздрібної торгівлі.

Тривалих термінів придатності продукції досягнуто без за­стосування консервантів за рахунок надгігієнічного миття устат­кування, застосування безшовних трубопроводів, використан­ня сировини з найкращими мікробіологічними показниками та високотехнологічного устаткування провідних європейських розробників технологій, виробників упаковування, заквасок і харчових добавок "Tetra-Pak", "Stefan", "Greiner", "G.C. Hahn", "Wiesby", "Rhodia Texel", "Hansen".

Керівництво підприємства доклало великих зусиль також для формування системи, що забезпечує дотримання високих стандартів якості на всіх стадіях виробництва. Так, для забез­печення стабільної якості сирого молока здійснюються кон­сультаційне забезпечення господарств-партнерів, допомога в забезпеченні устаткуванням і кормами, встановлення у госпо­дарствах пунктів збору та охолодження молока.

Павлоградський молочний комбінат сформував розгалужену дилерську мережу в регіонах України, включаючи столицю. Основними напрямками ринкової стратегії підприємства є такі:

а) розширення сировинної бази;

б) розвиток мережі регіональних представників;

в) збільшення унікальних позицій в асортименті молочної продукції.

Балтський молочноконсервний комбінат дитячих продуктів було побудовано за участю американської компанії "Еббот Лебо-раторіз" і введено в експлуатацію в 1980 р.

Потужності комбінату призначені для щодобової перероб­ки 500 т молока і випуску сухих адаптованих молочних сумі­шей для дитячого харчування, спеціального харчування для спортсменів і вагітних жінок, сухого знежиреного і сухого не­збираного молока, вершків, лактози і масла.

Слід зазначити, що рішення про будівництво підприємства саме в цьому регіоні ґрунтувалось на результатах ретельних

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

177

досліджень кліматичних умов та сировинної бази для розвит­ку молочного тваринництва.

У зоні розміщення сировинної бази комбінату діє державна програма захисту природних багатств, яка забороняє хімізацію землі (внесення хімічних добрив, застосування засобів захисту рослин) і будівництво промислових підприємств, що позитив­но впливає на якість кормів і молока. За рахунок упровадже­ного комплексу природоохоронних заходів і використання ви-сокотехнологічного устаткування забезпечується випуск еко­логічно чистої продукції, що відповідає сучасним вітчизня­ним і закордонним вимогам якості. Вже у 80-х роках мину­лого століття комбінат випускав значну частку всіх вітчизня­них замінників грудного молока, його продукція успішно кон­курувала з дорогими імпортними аналогами завдяки екологіч­ній чистоті молока.

У 1997 p., після тривалого періоду стагнації, підприємство було повністю приватизовано. Хоч основні фонди й устатку­вання перебували в задовільному технічному стані, комбінат потребував інвестицій для кардинальної модернізації вироб­ництва і випуску нової продукції з використанням сучасних технологій і пакувальних матеріалів, яка була б конкуренто­спроможною не тільки на вітчизняному, а й на зовнішніх ринках продуктів дитячого харчування, що характеризуються знач­ною мінливістю.

Завдяки залученню коштів інвестора, що набув досвіду про­сування продуктів харчування на ринках країн СНД, вже в 1998 р. продукція підприємства з торговою маркою "Ласуня" серйозно заявила про себе. Яскравою ознакою визнання цієї торгової марки стало те, що всесвітньо відома швейцарська компанія "Нестле" розмістила на упаковці молока "Ласуня" рекламу розчинного шоколадного напою "Несквік".

Підприємство досягло великих успіхів у розробці нових високоякісних екологічно чистих продуктів дитячого харчу­вання, яким віддають перевагу як батьки, так і самі діти, а та­кож у створенні сучасного автоматизованого багатогалузевого підприємства, що включає всі стадії виробництва — від заготівлі молочної сировини до випуску готової продукції. Створено мережу дистриб'юторських фірм і торгових представництв комбінату в Україні.

12 — 2-3143

178

Розділ 4

Проте обмеженість доходів основної частини населення не забезпечує можливості реалізації продукції комбінату на вну­трішньому ринку. Споживання молочних продуктів в Україні, особливо дітьми з малозабезпечених сімей, не досягає навіть мінімально необхідних для здоров'я обсягів, і в той же час по­над 80 % виробленого комбінатом сухого знежиреного молока та вершкового масла експортується до країн близького і дале­кого зарубіжжя (Росія, Латвія, Болгарія, Нідерланди, Франція, Японія, Китай, Мексика і країни Африки).

Основний ринок збуту спеціалізованих продуктів дитячого харчування — країни СНД (Росія, Білорусь, Молдова). Саме в цих країнах відчувається дефіцит продуктів дитячого харчу­вання з перших днів життя дитини, спроможних конкурувати з дорогим дитячим харчуванням із країн Західної Європи.

Комбінат одним із перших у СНД почав успішно реалізо­вувати проекти розвитку сировинної зони. Ці проекти перед­бачають технічну та інформаційно-консалтингову підтримку фермерів і невеликих агрофірм. Близько 1,5 млн дол. США було інвестовано у виготовлення і монтаж у навколишніх на­селених пунктах 20 нових станцій збору молока, із танками-охолоджувачами ємністю від 1,8 до 3,6 т. Це дало змогу ком­бінату збільшити надходження молока від приватних госпо­дарств Одеської області. Кожна станція збору молока стано­вить собою автономний модуль з незалежним електро- та во­допостачанням, оснащений установкою для безрозбірного миття устаткування, миття і сушіння фляг, у яких доставляється мо­локо, мобільним телефонним зв'язком, комп'ютером для бух­галтерського обліку й оформлення звітної документації, лабо­раторією для експрес-аналізу якості молока. Цей проект було реалізовано у 1999—2000 pp. разом із американською органі­зацією "Citizens Network for Foreign Affairs" за підтримки Агент­ства США з міжнародного розвитку і визнано найуспішним із реалізованих в Україні проектів у галузі агропромислового бізнесу. Загалом станом на кінець 2001 р. було введено в екс­плуатацію 38 пунктів збору молока.

Схема прямих взаємовідносин комбінату і виробників мо­лока передбачає справедливий розрахунок із селянами, коли враховуються кількість і сортність молока.

Постанова Кабінету Міністрів України № 1389 від 6 верес­ня 2000 р. "Про заходи для забезпечення дітей повноцінними

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

179

продуктами харчування і товарами дитячого асортименту, сти­мулювання вітчизняного виробництва і реалізації зазначених товарів" передбачала виплату протягом 2001 р. бюджетних коштів у сумі 2,03 млн грн державних дотацій сільськогоспо­дарським виробникам за продане ними екологічно чисте моло­ко для виготовлення продуктів дитячого харчування на Балт-ському молочноконсервному комбінаті дитячих продуктів.

Стимулювання здавачів молока з боку Балтського молочно­консервного комбінату та держави привело до справжнього відродження тваринництва і зростання поголів'я великої ро­гатої худоби в зоні збору молока комбінатом (Балтський ра­йон та прилеглі райони Одеської, Вінницької, Миколаївської областей), що сприятливо вплинуло на соціально-економічний клімат у регіоні¹.

Як і в інших сферах харчової промисловості, значний інте­рес до молочної виявляє російський капітал. У середині 2000 р. Київський міськмолокозавод № 3 перейшов під контроль ро­сійської компанії "Вімм-Білль-Данн", що контролює близь­ко 7 % ринку молокопродуктів Росії (зокрема 40 % ринку Москви). З того часу підприємству вдалось досягти збільшен­ня продажу молока, кефіру, йогурту та сиркових виробів під торговою маркою "Слов'яночка", хоча це ще не становить без­посередньої загрози для лідируючих позицій торгових марок "Баланс" (ВАТ "Галактон") та "Білосвіт" (ЗАТ "Білосвіт-Умань") на київському ринку.

Це цілком природно з огляду на обмеженість виробничих потужностей міськмолокозаводу № 3. "Вімм-Білль-Данн" поки що не заявляв про намір розширити потужності підприємства або будувати нові об'єкти. Але деякі аналітики вважають, що, враховуючи набутий компанією досвід швидкого захоплення масштабних ринків, слід очікувати більш агресивної політики "Вімм-Білль-Данна" в майбутньому.

"Вімм-Білль-Данн" прийшов в Україну вже як транснаціо­нальна компанія. Одинадцять заводів компанії розташовані у трьох країнах — Росії, Україні та Киргизії. А філії із закупі­вель та продажу працюють практично в усіх країнах СНД, Ізраїлі та Нідерландах.

¹3а інформацією підприємства (http://www.lasunya.com.ua).

12*

180

Розділ 4

Аналітики пояснюють прихід "Вімм-Білль-Данна" в Украї­ну двома причинами: а) на російському ринку соків частка компанії досягла майже 35 %, виникла загроза застосування проти компанії антимонопольних заходів. Як показує світо­вий досвід роботи ТНК, у такому випадку найдоцільніше пере­носити діяльність в інші країни або в іншу галузь; б) у Росії "Вімм-Білль-Данну" доводиться витримувати гостру конку­ренцію з виробниками молока із потужних транснаціональ­них компаній "Данон", "Ерман", "Кампані", "Пармалат"¹.

Очевидно, для "Вімм-Білль-Данна", як і для іноземних акціо­нерів "Галактону", найважливішим фактором вибору об'єкта інвестицій було його розташування у столиці України. Компа­нія має досвід збуту саме в густонаселених регіонах, де наявна певна маса заможних покупців, котра не так цікавиться ціною, як звертає увагу на бренд і оригінальний асортимент. Власне, в молочній галузі всі великі виробники мають орієнтуватися на масові ринки, тому в невеликих населених пунктах менше під­став надіятися на приплив значних інвестицій у молочну галузь.

Головним чинником зростання інвестицій у молочну про­мисловість має бути підвищення доходів населення. На від­міну від інших харчових підгалузей, свіжа молочна продукція не може розраховувати на зовнішні ринки, навіть за сприят­ливої курсової політики гривні — найближчі сусіди здатні самі забезпечити попит власного населення, а транспортувати продукцію з невеликими термінами зберігання в далеке зару­біжжя малорентабельно.

Щоправда, це стосується лише безпосередньо молочної про­дукції, зате сухе та згущене молоко, тверді сири та тваринне масло цілком придатні для експорту на віддалені перспек­тивні ринки. І сьогодні значна частина цієї продукції виво­зиться за кордон, однак надлишкова твердість гривні не сприяє ціновій конкурентоспроможності на зовнішніх ринках, перш за все — російському. Отже, за умови встановлення стійкої тенденції до здешевлення гривні щодо світових валют можна очікувати припливу інвестицій у молокопереробну галузь, а в разі довгострокового закріплення цієї тенденції — і у тварин­ництво.

'Галицькі контракти. — 2001. — № 12. — Березень. — С 10.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

181

4.5. Цукрова промисловість

Цукрова промисловість України за всіма передумовами та перспективами має чи не найбільш обнадійливі показники з усіх видів харчового виробництва. Розвиток цукроваріння в Україні почався ще у 20-х роках XIX ст. Проте ця сфера залу­чила набагато менше інвестицій і в абсолютному обсягові, і відносно потреби, ніж описані вище галузі.

У другій половині 1980-х років середньорічне виробництво бурякового цукру в Україні становило 5 млн т, а експорт — 3,7 млн т, тобто експортувалось більше половини загального обсягу виробництва. Україна у світовому масштабі посідала одне з чільних місць серед країн — експортерів цукру.

Криза 1990-х років стала для цукрової галузі третьою про­тягом XX століття (перша була пов'язана з Першою світовою та громадянською війнами, революційними подіями, а друга — з Великою Вітчизняною війною). Протягом 1990-х років пло­ща, з якої збирався цукровий буряк, скоротилась у 2 рази (з 1,6 млн га у 1990 р. до 0,8 млн га у 2000 p.), валовий збір цук­рового буряку — утричі (з 44 млн до 15 млн т), виробництво бурякового цукру — більше ніж у три рази (з 5,3 млн до 1,55 млн т)¹.

Слід звернути особливу увагу на скорочення врожайності за цей період з 276 до 165 ц/га, тобто на 40 %. Причиною цьо­го було вимушене спрощення (іншими словами, деградація) методики вирощування буряку в Україні: скорочення обсягів внесення добрив та хімікатів, недостатній обробіток ґрунтів через нестачу пального і запчастин. Для порівняння: у Німеч­чині та Франції середня врожайність цукрового буряку стано­вить 600—650 ц/га².

Головними економічними наслідками кризи 90-х років щодо цукрової галузі стали:

— постійна незавантаженість потужностей цукрових заводів: сировини вистачає для роботи в оптимальному виробничо-еко­номічному режимі (90 днів) тільки для третини з них. Це спри­чинило руйнування матеріально-ресурсного потенціалу цук­рової промисловості;

¹ АГРО перспектива. — 2001. — № 9.

² Бизнес. — 2001. — № 12(427). — 19 марта.

182

Розділ 4

• висока собівартість українського бурякового цукру, що робить його неконкурентоспроможним на зовнішньому, а іноді й на внутрішньому ринку;

• скорочення внутрішнього споживання цукру з 50 кг на душу населення у 1991 р. до 25 кг у 2000 р. (при рекомендо­ваній нормі 38 кг)¹;

• зростання обсягів контрабандного завезення в Україну цукру з Польщі, Білорусі, Росії та інших країн. За деякими оцінками, українські виробники цукру втрачали на цьому близько 150 млн дол. США на рік².

Загалом цукробурякове виробництво в Україні перетвори­лося з експортно-стратегічної на збиткову галузь. Втрачають­ся вітчизняні традиції вирощування цукрових буряків.

Однак дещо глибший аналіз, що охоплює більш тривалий період розвитку цукрової галузі, показує, що було б неправиль­ним усі негаразди пояснювати тільки труднощами перехідно­го періоду. Аналізуючи дані за тридцятирічний період розвит­ку української цукрової галузі, можна виявити, що спад у ви­робництві як цукрового буряку, так і цукру почався після піко­вого періоду 1971—1975 pp., коли середній рівень збору буряка досягав 45—46 млн т, а середня врожайність — більше 270 ц/га. Далі протягом десяти років, із 1976 по 1985 p., виробницт­во цукрового буряку порівняно із середнім показником за 1971—1975 pp. скоротилося на 10—11 млн т до рівня 31 млн т, а врожайність знизилася до 230 ц/га. Наступний підйом у га­лузі, що відбувався саме в період 1986—1990 pp., був досягну­тий скоріше екстенсивним шляхом виробництва, коли буря­ківники розширили посівні площі під цукровим буряком до 1,65 млн га. При цьому показники врожайності буряку і ва­лового виробництва все одно не досягли рівня показників 1971—1975 pp.

Фактично, тенденція до спаду виробництва і врожайності цукрового буряку намітилась ще за два десятиліття до розпаду СРСР. Звичайно, нестабільність перехідного періоду, а також відсутність ефективної державної політики посилили кризові процеси в галузі. Адже, на думку експертів, навіть скорочення посівних площ під цукровим буряком до рівня 1,3—1,4 млн га

'Дзеркало тижня. — 2001. — № 43(367). — 3—9 листопада. ² Бизнес. — 2001. — № 12(427). — 19 марта.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

183

й утримання врожайності на рівні не менше 200—210 ц/га дали б галузі можливість майже нормально функціонувати. Проте відсутність оборотних коштів у цукрових заводів, не­можливість одержання середньо- і довгострокових банків­ських кредитів, а також деякі інші чинники не дали змоги галу-зевикам уникнути затяжної кризи. Про її глибину свідчить те, що для покриття внутрішнього дефіциту цукру в Україні довелось у 1999—2000 pp. імпортувати сировину та цукор з цукрової тростини¹.

Провідні позиції у вирощуванні цукрових буряків в Україні посідає Вінницька область (13,0 % валового збору в 1990 р. і 14,5 % у 2000 p.). Всього ж на 7 основних бурякосіючих облас­тей (крім Вінницької, це ще Київська, Тернопільська, Харків­ська, Хмельницька, Полтавська та Черкаська) припадало 63 % валового збору фабричних цукрових буряків у країні в 1990 р. і 64 % у 2000 р. Зауважимо, що за десятиріччя найпомітніше здали позиції Полтавська та Черкаська області, які в 1990 р. поступались лише Вінницькій області².

При розгляді показників врожайності цукрових буряків у 2000 р. в регіональному розрізі впадає в око, що показники, які суттєво перевищують середню врожайність по Україні (176,7 ц/га), мали місце переважно в областях, що не нале­жать до провідних бурякосіючих: Івано-Франківській — 232,9 ц/га, Житомирській — 214,2, Чернівецькій — 207,8, Рівненській — 205,5, Херсонській — 200,6 ц/га. З названих вище семи провідних бурякосіючих областей лише в Київ­ській області врожайність перевищила 200 ц/га і досягла 219,7 ц/га. У Вінницькій області було зібрано в середньому 186,2 ц/га. Найнижчу середню врожайність у 2000 р. серед 7 основних бурякосіючих областей було зафіксовано у Харків­ській області — 147,8 ц/га³.

Станом на кінець 2001 р. в Україні налічувалось 192 цук­рових заводи (з них 5 цукрорафінадних). Серед заводів 84 % мають потужність до 3000 т на добу, 6 % — від 3000 до 5000 т, 10 % — понад 5000 т на добу. Зауважимо, що середньодобовий випуск цукру на цукрозаводах країн ЄС становить 7500 т.

^ГРО перспектива. — 2001. — № 9.

² Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С 160.

³Там само. — С. 166.

184

Розділ 4

Зношеність основних фондів більшості підприємств досяг­ла 55—85 %. Серед усіх цукрових заводів 58 було збудовано до 1860 p., 66 — у період з 1861 до 1900 р. Отже, загалом май­же дві третини вітчизняних цукрозаводів відзначили столітній ювілей. Природно, фахівці давно ставили питання про не­обхідність закриття або консервації застарілих та малопотуж­них підприємств, а також перепрофілювання частини заводів, але державні органи не зважувались на це. А сьогодні ці проб­леми вирішуються щодо підприємств цукрової галузі шля­хом "природного відбору" — через механізми банкрутства. Так, за даними Вінницької обласної держадміністрації, протя­гом 2001 р. ліквідаційну процедуру проходили 17 цукрових заводів Вінницької області¹.

Крім цукрозаводів, до складу цукрової промисловості України входять:

• 134 бурякорадгоспи, у багатьох з яких нині відбувається процес розпаювання та реструктуризації;

• 14 крохмалопатокових заводів;

• З насіннєві заводи;

• інші промислові, будівельні, пусконалагоджувальні та науково-дослідні підприємства та організації.

Виробничі потужності галузі дають можливість щорічно ви­робляти 5,5 млн т цукру-піску, 1,5 млн т цукру-рафінаду, 4,7 тис. т лимонної кислоти, 9,5 тис. т пекарських дріжджів, 49,5 тис. т крохмалю, 110 тис. т патоки крохмальної, 3,0 тис. дкл спирту-ректифікату, 100 тис. т фабричного насіння цукрового буряку, 2,5 млн т меляси, 15,0 тис. т рафінадної патоки, 19,0 тис. т глюкози кристалічної та ін.²

Вінницька область, що є лідером у вирощуванні цукрових буряків в Україні, посідає також провідні позиції з виробниц­тва цукру-піску (12,3 % в обсязі виробництва у 1990 р. і 11,6 % у 2000 p.). Всього ж на 7 названих основних бурякосіючих об­ластей припадало 58 % обсягу цукру-піску, випущеного в 1990 p., і 61 % — у 2000 р.³

З 2000 р. загострилась боротьба між підприємницькими структурами за найжиттєздатніші цукрові заводи. За прогно-

¹ За інформацією агентства Інтерфакс-Україна від 14 лютого 2002 р.

² За інформацією асоціації "Укрцукор" (www.ukrsugar.kiev.ua).

³ Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С 160.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

185

зами фахівців, у найближчі роки на українському ринку цук­ру залишиться десяток компаній, що будуть загалом володіти 60—70 заводами, і ще невелика кількість заводів працюватиме самостійно¹.

Останніми роками більшість цукрових заводів працювали всього по три, а то й по два тижні на рік, що вкрай збитково. Цим зумовлювались висока собівартість українського цукру і збитковість практично всіх підприємств галузі.

Лише у 2001 р. спад у цукровій промисловості припинився. Виробництво цукру-піску з буряків за рік зросло на 6,3 % і склало 1,92 млн т. Виробництво цукру-піску з тростини протя­гом 2001 р. зросло ще більше (на 20,7 %) і склало 276 тис. т².

Останніми роками розподіл ринку цукру між основними операторами був дуже своєрідним, унікальним навіть на тлі українських кризово-трансформаційних реалій.

Довгий час найзначнішим оператором на вітчизняному рин­ку цукру була податкова адміністрація, що забирала і реалізо­вувала продукцію цукрових зводів за борги перед бюджетом (а з 1992 р. боржниками були практично всі заводи). Другим із найбільших операторів був Пенсійний фонд, третім — Держ-резерв. За оцінками аналітиків, у 2000 р. ці три організації забезпечували 60 % усього обігу на національному цукровому ринку.

Згадані вище державні структури, що не мають ніяких тор­говельних систем, співробітничали з фірмами, які забезпечува­ли швидкий збут порівняно великих партій цукру за практич­но демпінговими цінами.

Ще 15 % цукрового ринку контролювали нафтові та газові компанії, які, працюючи за різними схемами (давальницькі схеми, бартер, повернення боргів), також одержували цукор за дуже низькими цінами.

Ще близько 10 % усього виробленого в Україні цукру вида­валось працівникам багатьох сільськогосподарських та про­мислових підприємств у рахунок заробітної плати. Природно, значна кількість цього цукру потім продавалася за низькими цінами³.

бизнес. — 2001. — № 12(427). — 19 марта.

² За інформацією Державного департаменту продовольства України (www.fooddep.gov.ua).

³Бизнес. — 2001. — № 12(427). — 19 марта.

186

Розділ 4

Правові, економічні та організаційні засади державної полі­тики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздріб­ної торгівлі цукром визначив Закон України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" від 17 червня 1999 p. № 758-XIV.

Державне регулювання цукрової галузі та ринку цукру по­лягає у встановленні таких механізмів та параметрів:

• квоти для виробників цукру і цукрових буряків та роз­поділ квот;

• мінімальні ціни на цукор та цукрові буряки;

• закупівля цукру для задоволення державних потреб;

• попереднє фінансування витрат виробників цукру та цук­рових буряків;

• ліцензування оптової торгівлі цукром на ринку Украї­ни та реалізації цукру за межі України;

• визначення квартальних та місячних обсягів реалізації цукру на внутрішньому ринку України;

• механізми регулювання імпортних поставок цукру-сир-цю тростинного.

Встановлено такі засади квотування виробництва цукру.

Квота "А" — максимальна кількість цукру для поставки на внутрішній ринок з 1 вересня поточного року до 1 вересня на­ступного року для задоволення внутрішніх потреб.

Квота "В" — кількість цукру для поставки за межі Украї­ни за міжнародними договорами та поповнення, в разі необхід­ності, квоти "А".

Крім того, ще є (переважно теоретично) квота "С" — цукор, вироблений понад квоти "А" та квоти "В" і призначений для реалізації його власниками виключно за межами країни. Реа­лізація цукру з квоти "В" та квоти "С" на внутрішньому рин­ку України забороняється.

Граничні розміри квоти "А" та квоти "В" визначає щорічно Кабінет Міністрів України.

Встановлено, що для формування квоти "А" беруться до уваги такі показники:

а) науково обґрунтовані норми споживання цукру;

б) очікувані залишки цукру станом на 1 вересня поточно­ го року;

в) обсяги цукру, що можуть бути реалізовані протягом од­ ного року з урахуванням попиту внутрішнього ринку;

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

187

г) роздрібна ціна на цукор;

д) обсяги виробництва цукру в середньому за останні 5 років; є) обсяги імпортування цукру та цукровмісних продуктів,

цукрозамінників та підсолоджувачів;

є) рівень попиту на цукор.

Обсяги виробництва цукру в межах квоти "А" та квоти "В" розподіляються між цукровими заводами органом, уповнова­женим Кабінетом Міністрів України (Міністерством аграр­ної політики), на конкурсних умовах не пізніше 1 січня по­точного року. Розподіл обсягів виробництва цукру в межах квоти "А" та квоти "В" здійснюється згідно з порядком та умовами, визначеними "Положенням про порядок формуван­ня квот поставки цукру на внутрішній ринок і за міжнарод­ними договорами, визначення та розподіл обсягів вирощуван­ня цукрових буряків і виробництва цукру в межах цих квот", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2000 р. № 868 "Про деякі питання державного регу­лювання виробництва і реалізації цукру". Передбачено, що та­кий розподіл здійснюється згідно з поданими цукрозаводами заявками та з урахуванням пропозицій обласних асоціацій цук­рової промисловості, погоджених з облдержадміністраціями.

Розгляд заявок цукрозаводів здійснюється з урахуванням таких економічних та техніко-економічних показників:

а) забезпечення цукросировиною (не менш як на 45 діб);

б) розміри витрат на переробку цукрових буряків (не вище розрахункового для встановленої мінімальної ціни на цукор);

в) обсяги вирощування цукрових буряків на 1 гектар та ви­ робленого з них цукру;

г) обсяги виробництва цукру в середньому за останні 5 років;

д) ступінь вилучення цукру з цукрових буряків; є) потужність заводу;

є) виробництво цукру згідно з розподіленими обсягами в межах квоти "А" за попередній рік;

ж) обсяги експортування цукру за попередній рік.

Протягом сезону виробництва цукру 2001 р. переробку цук­рових буряків здійснювали 147 цукрових заводів із середньою завантаженістю цукросировиною на 39 діб роботи. Водночас відомо, що прийнятні техніко-економічні показники роботи підприємство може отримати при завантаженні цукросирови­ною не менш як на 45 діб роботи.

188

Розділ 4

Виходячи з цього, Міністерство аграрної політики України підвищило вимоги до цукрозаводів при проведенні конкурсу серед претендентів на отримання квоти "А". У березні 2002 р. наказом Мінагрополітики було доповнено перелік документів, які подає претендент конкурсній комісії. У цей перелік вклю­чено документи, що більш вичерпно характеризують можли­вості цукровиробника, зокрема: розрахунок фінансового за­безпечення виробництва цукру квоти "А"; технічний паспорт підприємства; розміри витрат на переробку цукрових буряків та виробництва цукру (калькуляції собівартості) за минулий виробничий сезон. Встановлено, що першочергове право на отримання квоти "А" виробництва цукру для внутрішнього споживання мають цукрові заводи, які мають підтверджені ресурси на проведення повного циклу вирощування цукроси­ровини та її переробки (договори контрактації сировини, кре­дитні угоди) та підтверджені ліміти на поставку енергоносіїв.

Решта квоти "А" розподіляється на конкурсних засадах се­ред цукрових заводів, що забезпечують найменшу собівартість цукру відповідно до їх рейтингу. Тобто визначаються найбільш потужні заводи в найбільш сприятливих для бурякосіяння природно-кліматичних зонах.

Попередньо нарахована квота "А" для цукрового заводу під­лягає коригуванню, виходячи з реальних обсягів забезпеченості ресурсами й сировиною та обсягів виробництва цукру.

На початку 2002 р. Міністерство аграрної політики оголо­сило про свій намір до початку сезону цукроваріння (тобто до вересня) провести атестацію цукрових заводів. Саме на підставі результатів атестації будуть визначатись підприємства, що ма­ють право виробляти цукор для реалізації на внутрішньому ринку України. Буде створено державну атестаційну комісію, яка атестуватиме заводи з урахуванням їх потужності, спро­можності випускати високоякісну продукцію, можливостей за­безпечення сировиною не менше ніж на 45 діб роботи. За да­ними асоціації "Укрцукор", на атестацію подали заявки 158 цук­розаводів¹.

Обласні та районні держадміністрації на підставі доведе­них цукровими заводами обсягів виробництва цукру розподі­ляють між бурякосіючими господарствами обсяги вирощуван-

¹ За інформацією асоціації "Укрцукор" (www.ukrsugar.kiev.ua).

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

189

ня цукрових буряків базисної цукристості (16 %) для вироб­ництва цукру в межах квот "А" і "В" на конкурсних умовах з урахуванням таких показників:

а) середня врожайність цукрових буряків за останні 5 років;

б) середня цукристість за останні 5 років;

в) розмір витрат на вирощування цукрових буряків (не вище розрахункового для встановленої мінімальної ціни на цукрові буряки).

Бурякосіючі господарства, які виконали свої зобов'язання за розподіленими обсягами вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квот "А" і "В" та мають їх лишок, можуть залучатися до забезпечення виконання зобов'я­зань інших бурякосіючих господарств за погодженням з ними і цукровими заводами та з укладенням відповідних договорів.

Основні засади ціноутворення в бурякоцукровому комплексі визначено у згаданому вище Законі та конкретизовано у "По­рядку визначення мінімальних цін на цукрові буряки та цу­кор", затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2000 р. № 868 "Про деякі питання державного регулювання виробництва і реалізації цукру".

Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квоти "А" та квоти "В", і мінімальна ціна на цукор квоти "А" та умови їх застосування визначаються щорічно до 1 січня наступного року Кабінетом Міністрів Украї­ни за пропозиціями Міністерства агропромислового комплексу України щорічно з урахуванням щомісячних індексів інфляції.

При цьому мінімальна ціна на цукрові буряки визначаєть­ся з урахуванням нормативних витрат, пов'язаних із вироб­ництвом 1 тонни цукрових буряків у заліковій вазі базисної цукристості 16 % на умовах "франко-поле", мінімального при­бутку та податку на додану вартість. Для визначення фактич­них мінімальних цін на цукрові буряки у разі відхилення їх цукристості від базисної застосовуються нормативні коефіці­єнти перерахунку цін.

Мінімальна ціна на цукор визначається з урахуванням міні­мальної ціни на цукрові буряки з базисною цукристістю 16 % та нормативних витрат, пов'язаних із виробництвом 1 тонни цук­ру, що відповідає вимогам установлених стандартів, на умовах "франко-станція" відправлення, з урахуванням мінімального прибутку та податку на додану вартість.

190

Розділ 4

Затверджені мінімальні ціни на цукрові буряки та цукор є обов'язковими для всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності для визначення ціни на цук­рові буряки та цукор під час укладання угод купівлі-продажу.

Реалізація цукру квоти "В" здійснюється за цінами, що ви­значаються міжнародними договорами.

Міністерство аграрної політики за погодженням з Міністер­ством економіки вносить Кабінетові Міністрів України щоро­ку до 1 грудня з необхідними обґрунтуваннями і розрахунка­ми пропозиції щодо зміни (перегляду) зазначених мінімаль­них цін.

У 2000 р. квота "А" (поставки цукру на внутрішній ринок у період з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року) становила 1600 тис. т, у 2001 р. — 2000 тис. т, у 2002 р. — 1800 тис. т.

У 2000 р. мінімальну ціну цукрових буряків було встанов­лено на рівні 139 грн за 1 тонну (з урахуванням податку на додану вартість), а мінімальну ціну цукру з цукрових буряків — на рівні 2000 грн. У 2000 р. відбулося зростання ціни: цукро­вих буряків — до 165 грн, цукру — до 2370 грн. Такими ж ціни залишились і у 2002 р.

Закон передбачає, що закупівля цукру для задоволення дер­жавних потреб здійснюється за умови попереднього фінансу­вання витрат виробників цукру та цукрових буряків у межах встановлених державою мінімальних цін. Попереднє фінансу­вання може включати матеріально-технічне забезпечення ви­робників цукру та селян, що вирощують цукрові буряки.

Обсяги і порядок попереднього фінансування та державно­го матеріально-технічного забезпечення виробників цукру та цукрових буряків передбачаються Державним бюджетом Украї­ни. При цьому попереднє фінансування витрат виробників цук­рових буряків здійснюється в такому порядку: 40 % — до по­чатку весняних польових робіт; 60 % — до початку сезону збирання цукрових буряків.

Особливістю ліцензування оптової торгівлі цукром є те, що спеціальні дозволи (ліцензії) видаються на реалізацію цукру на ринку України з урахуванням квартальних і місячних об­сягів у межах квоти "А".

Суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють роз­дрібну торгівлю цукром, мають право одержувати призначений

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

191

для реалізації цукор виключно від осіб, які мають спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення оптової торгівлі цукром.

Для стабільного забезпечення потреб внутрішнього ринку цукру України протягом року та недопущення значних сезон­них коливань ціни на нього визначаються квартальні та місяч­ні обсяги реалізації цукру.

У межах квоти "В" за заявками підприємств, які здійсню­ють експорт цукру, уповноваженим Кабінетом Міністрів Украї­ни органом видаються спеціальні дозволи (ліцензії) на реалі­зацію цукру за межі України згідно з міжнародними догово­рами з урахуванням квартальних і місячних обсягів.

Останніми роками склався механізм регулювання імпорт­них поставок цукру-сирцю тростинного. Щороку Верховна Рада приймає в період з травня по липень закон про порядок ввезення в Україну цукру-сирцю тростинного у поточному році, в якому визначаються обсяг ввезення у поточному році та ставка ввізного мита на цукор-сирець тростинний, що вво­зиться в Україну в межах зазначеного обсягу, а також місти­ться вказівка, що переробка зазначеної сировини здійснюєть­ся на підприємствах, які визначаються Міністерством аграр­ної політики України на конкурсних засадах.

Зауважимо, що згідно із законодавством виробництво цук­ру в Україні з імпортної сировини допускається виключно за умови подальшого вивезення готової продукції у повному об­сязі за межі України в терміни, передбачені законодавством України. На практиці державні органи рідко контролюють виконання цієї умови.

Обсяг ввезення в Україну цукру-сирцю тростинного, вста­новлений на 1999 p., становив 60 тис. т, у 2000 та 2001 pp. цей показник було встановлено на рівні 260 тис. т. Ставка ввізно­го мита на цукор-сирець тростинний, що ввозиться в Україну в межах зазначеного обсягу, становила: у 1999 р. — 1 % мит­ної вартості, але не менш як 1 євро за тонну, у 2001 р. — 1 % митної вартості, але не менш як 5 євро за тонну.

Така ставка є пільговою порівняно зі 100-відсотковою став­кою на імпорт цукру-сирцю, передбаченою Законом "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської про­дукції".

Щорічне відкриття квоти пільгового ввезення цукру-сирцю

192

Розділ 4

в розмірі 200 тис. т є однією з вимог, виконання яких необхід­не для вступу України у Світову організацію торгівлі¹.

Саме у 2001 p., коли вперше після багатьох років спаду в цукровій галузі з'явились ознаки зростання, виникла нова за­гроза для перспектив галузі.

В Україні є 39 цукрових заводів, оснащених схемами пере­робки сирцю тростинного цукру, що давало змогу в радянські часи переробляти його до 2 млн т на рік.

У 2001 р. 20 українських цукрозаводів одержали дозвіл на переробку імпортного цукру-сирцю, ввезеного на пільгових умо­вах. Найбільшими з них є "Дубноцукор-Агро", "Шелтон-Мико-лаїв", "Гілея" (колишній Первомайський цукровий завод, Ми­колаївська обл.), "Пальміра" (Черкаська обл.), Андрушівський (Житомирська обл.), Воронізький і Півненський (Сумська обл.), Котовський (Одеська обл.) цукрові заводи. Як зазначають фахівці, ці заводи, почавши переробляти сировину до початку тради­ційного сезону цукроваріння з буряків, забезпечили собі кращі стартові техніко-економічні умови на початку сезону, що зу­мовлювало нижчу собівартість продукції².

Тенденція до збільшення присутності на українському рин­ку цукру-сирцю тростинного останнім часом виявляється все помітніше і стає все тривожнішою. У 2001 p., хоча квоту було збережено на рівні 260 тис. т, один із законопроектів містив цифру 450 тис. т.

За офіційними даними Держкомстату, у 2001 р. імпорт цукру (включаючи цукор-сирець) досяг 468 тис. т — на 41 % більше, ніж у попередньому році. Але, за оцінками уряду, кількість фактично ввезеного цукру в 2001 р. була більшою — близько 490 тис. т (крім 260 тис. т цукру-сирцю за квотою, ще близько 200 тис. т припадало на ввезення через вільні економічні зони, а також спільними підприємствами, що мали пільги)³.

Збільшення ввезення цукру-сирцю та безмитний імпорт біло­го цукру із середини 2001 р. викликали деформації та демпін­гові тенденції на внутрішньому ринку цукру. Ціна цукру до-

¹ За інформацією інтернет-видання www.korrespondent.net від 1 лю­ того 2002 р.

² Комментарии. — 2001. — № 287. — 8 октября.

³ За інформацією інтернет-видання www.korrespondent.net від 1 лю­ того 2002 р.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

193

сягла 2000 грн/т при визначеній Кабінетом Міністрів міні­мальній ціні 2370 грн/т.

Є інформація про те, що в Білорусі видають місцевим цук­ровим заводам сертифікат білоруського походження на цу­кор, вироблений з імпортованого сирцю цукрової тростини, що порушує угоди країн СНД і дає можливість експортувати цу­кор до України на умовах вільної торгівлі¹.

Український уряд почав вживати заходи для захисту вітчиз­няних виробників. У жовтні 2001 р. цукор білий було вилуче­но з режиму вільної торгівлі з Республікою Білорусь, у березні 2002 р. — з Молдовою.

У квітні 2002 р. стало відомо про намір асоціації "Укрцу-кор" звернутись до Кабінету Міністрів з пропозицією про зни­ження закупівельної ціни на цукрові буряки, що купуються у населення, зі 165 до 139 грн/т. Частка ринку, якої має стосува­тись це скорочення, досить суттєва — близько 20 % від за­гального врожаю цукрових буряків.

Офіційним аргументом на користь такої пропозиції є те, що доходи населення від реалізації цукрової сировини, на відміну від доходів заводів, не зменшуються на суму сплаченого подат­ ку на додану вартість. Насправді, як зазначають фахівці, така ініціатива зумовлена прагненням цукрозаводів дістати мож­ ливість придбання імпортної сировини за цінами нижчими, ніж встановлена мінімальна ціна на буряки, щоб одержати до­ датковий прибуток від реалізації виробленого цукру не де­ шевше встановленої мінімальної ціни. Очевидна сьогодні економічна вигідність переорієнтації на

імпортну сировину збільшує кількість прихильників такого напрямку серед керівників підприємств та державних чинов-

ників і депутатів парламенту².

Проте у більш тривалій перспективі це загрожує суттєво потіснити позиції вітчизняного бурякового цукру на внутрі­шньому ринку, скоротити посіви цукрового буряку в Украї­ні, встановити залежність України від поставок імпортної сировини, продовжити руйнування українського бурякоцук-рового комплексу з усіма негативними соціальними наслід­ками.

'Дзеркало тижня. — 2001. — № 43(367). — 3—9 листопада. ² За інформацією асоціації "Укрцукор" (www.ukrsugar.kiev.ua).

13 —2-314J

194

Розділ 4

Так, якщо виходити з доцільної тривалості сезонної пере­робки — 80—100 днів та з обсягів переробки цукрової сирови­ни на рівні 2000—2001 pp., можна зробити висновок, що влас­ної цукрової сировини в Україні найближчим часом буде до­статньо для роботи в оптимальному режимі тільки третини наявних заводів.

Фахівці, які намагались кількісно оцінити збитки для на­ціональної економіки від ввезення імпортного цукру-сирцю, дійшли таких висновків. Імпорт та переробка 200 тис. т цукру-сирцю призводить до вивезення з України 36 млн дол. США. Якщо імпорт досягає 260 тис. т, то ця сума зростає до 46,8 млн дол. США. Згідно з розрахунками імпорт 200 тис. т цукру-сирцю також спричинить скорочення площ під цукровим буря­ком на 87 тис. га на рік, закупівлі цукрової сировини — на 1,6 млн т, закриття 17 цукрових заводів середньої потужності з 35 тис. робочих місць. У разі збільшення імпорту до 260 тис. т зазначені вище втрати суттєво зростають: відповідно 113 тис. га посівних площ, 2,1 млн т буряків, закриття 22 заводів та втра­та 46 тис. робочих місць¹.

Проблема витіснення бурякової сировини тростинною, яка постає перед Україною, не є унікальною. Вона зумовлена тим, що ціна цукру на світовому ринку визначається ціною трос­тинного цукру, яка зараз дещо вища за 300 дол. США за т, тоді як буряковий цукор не може бути дешевшим за 400 дол./т.

У Російській Федерації щорічно споживають близько 6 млн т цукру, причому приблизно 1,5 млн т — із власних буряків, а 4,5 млн т — з імпортного цукру-сирцю. В той же час десять років тому 80 % цукру в Росії вироблялося з вітчизняної си­ровини. Переламати несприятливу тенденцію в Росії та захис­тити інтереси національних виробників намагаються шляхом підвищення ввізного мита, а також організації аукціонів з про­дажу квот на ввезення імпортного цукру-сирцю².

Жодна з європейських держав, що мають значні традиції та потужності з виробництва бурякового цукру, не допустила за­непаду своєї цукрової галузі.

Ряд країн давно розпочали технічну перебудову цукрової галузі шляхом поступового виведення з експлуатації малопо-

¹ Деловая неделя. — 2002. — 29 марта.

² Дзеркало тижня. — 2001. — № 43(367). — 3—9 листопада.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

195

тужних неперспективних цукрових заводів та нарощування потужностей тих підприємств, які забезпечують ефективне ви­готовлення продукції. Так, цукрова промисловість Франції про­тягом останніх років кількісно скоротилася майже вдвічі. Внаслідок цього добова потужність переробки сировини в роз­рахунку на один цукровий завод зросла з 4 до 7,8 т¹.

Досвід країн Західної та Східної Європи показує, що до­сягнення низької собівартості бурякового цукру можливе не тільки за рахунок зниження виробничих витрат всього циклу вирощування цукрових буряків, а й за рахунок підвищення продуктивності, економічності та якості роботи переробника. Йдеться про пряме виробництво не тільки білого цукру, а й інших супутніх йому продуктів: меляси, бурякового жому, цукрового сиропу та ін., розумне доведення їх до рівня, необ­хідного споживачеві (меляси — до сухих чи пресованих дріж­джів; бурякового жому — до гранульованого жому й т. ін.). Цу­кор може бути трансформований у великий набір ароматиза­торів, унікальних підсолоджуючих речовин, які можуть стати цінною сировиною для харчової промисловості на сучасному етапі її розвитку. Це сприятиме досягненню високих сукуп­них результатів діяльності як виробників цукрового буряку, так і його переробників. Тому реконструкцію і модернізацію українських цукрових заводів слід розглядати також у кон­тексті створення умов для ефективнішого використання всіх сировинних компонентів, які супроводжують вихід кінцевого продукту.

Як зазначають фахівці, розробляючи державні заходи, спря­мовані на відродження вітчизняної цукрової галузі, слід керу­ватись тезою: "цукор виробляється на полі, а не на заводі". Треба приділити першочергову увагу запровадженню сучас­них високоінтенсивних ресурсозберігаючих технологій виро­щування та збору цукрового буряку насамперед на найпридат-ніших для цього ґрунтах та в найсприятливіших кліматич­них умовах — у лісостеповій зоні. Крім того, має бути наяв­ним запас робочої сили. Цим вимогам відповідають Терно­пільська, Хмельницька, Вінницька, Київська, Черкаська, Пол­тавська, Сумська, Харківська, частково Львівська, Рівненська, Волинська та Житомирська області. Для бурякосійних під-

¹ Дзеркало тижня. — 2001. — № 43(367). — 3—9 листопада, із*

196

Розділ 4

приємств мають бути створені умови для одержання необхід­них довгострокових кредитів на придбання технологічних ма­шин і знарядь, паливно-мастильних матеріалів, насіння, міне­ральних добрив, хімічних засобів захисту рослин від хвороб, шкідників та бур'янів.

Всі організаційно-технологічні та економічні заходи мають спрямовуватись на збільшення врожайності. Тільки підвищив­ши в 1,8—2 раза врожайність цукрових буряків, можна забез­печити їх рентабельне вирощування. Посівні площі доцільно стабілізувати на рівні 1,1 —1,2 млн га. У найближчі два-три роки врожайність цукрових буряків в Україні слід довести до 300—350, а через чотири-п'ять років — до 400—500 ц/га. Та­ким чином, валовий збір цукрової сировини може досягти 40 млн т, а виробництво цукру, при 14 % його виходу, — 5— 5,3 млн т. Це дасть можливість щорічно виділяти на експортні поставки до 3—3,5 млн т цукру. Реальними ринками збуту української продукції є насамперед Росія, східноазійські краї­ни та Близький Схід¹. Необхідною умовою для таких обсягів експорту є відносне зниження обмінного курсу української на­ціональної валюти щодо російського рубля та валют країн — потенційних імпортерів.

Природно, фінансові можливості держави у сприянні роз­витку цукрової галузі є обмеженими. Але все сильніший вплив на галузь справляє те, що у цукрових заводів нарешті з'яви­лись або з'являються такі довгоочікувані ефективні власники.

Є чимало прикладів того, що економічному пожвавленню у бурякосіючих регіонах сприяє формування вертикально інте­грованих структур, до складу яких входять виробники цукро­вих буряків, цукрозаводи та торговельні компанії. Власники, зацікавлені в завантаженні потужностей цукрозаводів та про­довженні сезону цукроваріння, часто надають селянам фінан­сове сприяння в розширенні площі під цукрові буряки.

Свідченням готовності вітчизняного капіталу до серйозної і результативної роботи на ринку цукру можна вважати такі приклади.

У 1999 p. TOB "Шелтон" придбало Засельский цукровий завод (Миколаївська обл.) як цілісний майновий комплекс під­приємства, визнаного банкрутом. Таку долю підприємства, крім

'Дзеркало тижня. — 2001. — № 43(367). — 3—9 листопада.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

197

загальноекономічних факторів, зумовило ще й те, що воно роз­ташоване у критичній для сіяння цукрового буряку природно-кліматичній зоні. Великі проблеми в забезпеченні сировиною створилися внаслідок того, що часті посухи не давали можли­вості селянам з навколишніх регіонів збирати урожай щоро­ку. Виходячи з цього, у 1984 р. до діючого на підприємстві комплексу з переробки буряку додали лінію з переробки тро­стинного цукру-сирцю. За добу Засельский цукровий завод може переробити 6 тис. т буряку і 800 т цукру-сирцю.

Інвестора привабили відносна молодість заводу (він був вве­дений у дію в 1964 p.), а також вигідне розташування під ку­том зору транспортних потоків: у 60 км від міста Миколаїв і в 35 км від морського порту.

"Шелтон", не збираючись відступати перед природно-кліма­тичними труднощами, почав серйозно займатись формуван­ням сировинної зони для свого заводу. Компанія поставляє сільгоспвиробникам паливно-мастильні матеріали, добрива, на­сіння, засоби захисту рослин, за цукор завжди своєчасно роз­плачується грошима. Результат цих зусиль: коли компанія в 1999 р. стала власником заводу, господарства — постачальни­ки буряку засівали цією культурою не більше 4 тис. га, а че­рез рік — уже не менше 7 тис. га. Буряк заводу поставляють від 80 до 100 сільгосппідприємств¹.

Інвестиційна діяльність групи компаній "Укррос" сприяла значному пожвавленню роботи цукрової галузі в Черкаській області. Хороший врожай цукрових буряків восени 2001 р. зібрано значною мірою завдяки тому, що в зону бурякосіяння недалеко від Пальмірського цукрового заводу, який належить компанії "Укррос", було вкладено 14,7 млн грн. Було взято в оренду землю, що дало змогу частково (на ЗО %) забезпечити завод власною, тобто дешевшою, сировиною. Ще близько 20 млн грн було витрачено на впровадження енергозберігаю­чих технологій та модернізацію виробництва на Пальмірському цукровому заводі — найпотужнішому в Черкаській області та одному з найбільших в Україні.

Всього протягом 2001 р. група компаній "Укррос" вклала в цукровий бізнес 58 млн грн. Досить ефективно працюють інші заводи, якими володіє "Укррос", — у Куп'янську та Чорткові.

'Бизнес. — 2001. — № 12(427). — 19 марта.

198

Розділ 4

Продукція цих підприємств відповідає високим стандартам якості та постачається фірмам, орієнтованим на сучасні хар­чові технології¹.

На вкладення російських компаній у цукрову промисловість України є взагалі великі надії. У серпні 2002 р. інформаційні агентства повідомили, що в ході переговорів між представни­ками російських цукротрейдерів з українськими цукровика­ми досягнуто домовленості про продаж росіянам близько 50 цук­рових заводів. Можливо, відразу цього і не відбудеться, але в перспективі участь російських капіталів у відновленні україн­ського цукроваріння неминуча — надто вже несприятливі умови в самій Росії для власного виробництва при потребі по­над 5 млн т щорічно.

Інвестиційну активність виявляють і власне українські фі­нансові угруповання. Активно втручається в цукрову галузь концерн "Укрпромінвест", відомий як провідний інвестор кон­дитерської сфери. Він у 2001 р. придбав три розташовані у Вінницькій області цукрові заводи, які пройшли процедуру банкрутства — Погребищенський, Гайсинський і Крижопіль-ський. На реконструкцію і ремонт цих заводів було інвестовано 14,9 млн грн із загальної суми вкладень концерну в економі­ку Вінницької області в 114 млн грн.

Як уже вказувалось, "Укрпромінвест" контролює Вінницьку, Київську, Маріупольську і Кременчуцьку кондитерські фабри­ки, частка яких на вітчизняному ринку кондитерських ви­робів у 2001 р. загалом становила 27 %.

У лютому 2002 р. було оприлюднено узгоджені з асоціа­цією "Укрцукор" та іншими зацікавленими сторонами плани урядових структур щодо основних напрямків розвитку ринку цукру в Україні. Вони, зокрема, включають такі заходи:

• створення Координаційної ради з питань регулювання ринку цукру, насіння і цукрових буряків;

• посилення контролю за дотриманням всіма суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють оптову торгівлю цукром, дисципліни цін на цукор згідно з вимогами чинного законодавства;

• зменшення частки переробки цукрових буряків на да­вальницьких умовах, бартерних операцій при закупівлі матері-

¹ Дзеркало тижня. — 2001. — № 46(370). — 24—30 листопада.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

199

ально-технічних ресурсів, розрахунків цукром із заробітної плати;

• внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" у частині звільнення від сплати ПДВ з обороту прода­жу продукції, виробленої на потужностях платника податку із сировини, придбаної (заготовленої) таким платником податку у фізичних (юридичних) осіб, що не є платниками податку,

• здійснення інтервенційної закупівлі цукру до державного резерву щорічно в жовтні — листопаді до 10—15 % загального виробництва з метою рівномірної реалізації цукру протягом маркетингового року та недопущення коливання цін на цукор;

• здійснення через торговельні представництва в країнах СНД моніторингу ринку цукру з метою відновлення його екс­порту;

• розробку і запровадження Комплексної програми розвит­ку бурякоцукрової галузі на період до 2012 р. з передбаченням механізмів стимулювання заходів з підвищення врожайності, ефективності переробки, розміщення виробництва у сприятли­вих зонах, розвитку експорту та залучення інвестицій;

• запровадження ф'ючерсних контрактів та опціонів на рин­ку цукру України¹.

Проте ставка на власний ринок за будь-якого вдосконален­ня не поверне цукрову галузь України до колишнього стану, коли обсяги виробництва втричі перевищували внутрішнє спо­живання. Надто вже великі земельні угіддя має наша держава, щоб повністю завантажити їх прогодовуванням лише україн­ського населення. Природним ринком збуту українського цук­ру є втричі місткіший ринок Російської Федерації, котрий вна­слідок тимчасових чинників поки закритий. Але в стратегіч­ному довгостроковому плані нормальне співробітництво наших країн обов'язково відновиться, про що свідчить неприхований інтерес російського капіталу до українських цукрозаводів. Можна очікувати реалізації їх інтересу у створенні потужних вертикально орієнтованих структур, що охоплюватимуть весь процес вирощування сировини та виготовлення готової про­дукції за допомогою новітніх технологій. У подальшій пер­спективі потужності галузі можуть бути нарощені і з розрахун­ком на потреби країн Центральної Азії.

¹ За інформацією асоціації "Укрцукор" (www.ukrsugar.kiev.ua).

200

Розділ 4

4.6. Пивоварна та промисловість безалкогольних напоїв

Броварство України представлене 85 підприємствами, з яких реально працюють близько ЗО. Виробнича потужність підпри­ємств суттєво відрізняється одне від одного — від 0,2 до 10 млн декалітрів пива на рік. Практично всі підприємства галузі при­ватизовані.

За роки ринкового будівництва українське пивоваріння прак­тично зрівнялося з європейськими за параметрами щодо якості продукту та різноманіття асортименту. Вітчизняні пивзаводи випускають понад 180 сортів пива у скляних і пластикових пляшках та металічних банках (кегах). Виробничі потужності галузі дають можливість випускати понад 170 млн дкл пива щорічно.

Спочатку галузь не оминуло кризове падіння. За період з 1990 по 1996 р. виробництво пива в Україні скоротилось більш ніж удвічі — зі 138 млн до 60 млн дкл. Починаючи з 1997 р. галузь почала відновлювати втрачені позиції, прискорюючи зростання обсягів виробництва: у 1997 р. річний приріст ста­новив 1,6 %, 1998 р. — 11, 1999 — 23, 2000 р. — 28 %К У 2001 р. в Україні було вироблено 127 млн дкл пива (на 22 % більше, ніж попереднього року). Враховуючи те, що за перший квар­тал 2002 р. українські пивоварні підприємства збільшили ви­робництво пива на 15,6 % порівняно із січнем — березнем минулого року², легко передбачити, що у 2002 р. рівень вироб­ництва 1990 р. буде перекрито.

Провідними українськими пивзаводами є ЗАТ "Оболонь" (Київ), ВАТ "Пивзавод "Рогань" (Харків) , ВАТ "Пивобезалко-гольний комбінат "Славутич" (Запоріжжя), ЗАТ "Сармат" (по­передня назва — Донецький пивоварний завод), ЗАТ "Чернігів­ський пивкомбінат "Десна", ВАТ "Миколаївський пивзавод "Янтар", ВАТ "Львівська броварня", ВАТ "Пивобезалкоголь-ний комбінат "Крим" (Сімферополь).

До числа стабільно працюючих, хоч і невеликих за потужно-

¹ Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С 130.

² За інформацією агентства Інтерфакс-Україна від 17 квітня 2002 р.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

201

стями, належать Луганський, Ніжинський, Хмельницький, Пол­тавський, Фастівський пивзаводи, Тернопільський завод "Опілля".

35 підприємств пивобезалкогольної галузі є засновниками асоціації "Укрпиво", створеної для проведення узгодженої тех­нічної політики, рекламної діяльності та підвищення конку­рентоспроможності вітчизняної продукції. Всього до асоціації входять 65 підприємств, що виробляють близько 70 % пива в Україні.

На провідних підприємствах галузі рентабельність вироб­ництва, за оцінками фахівців, може досягати 20 % .

Основні тенденції розвитку ринку пива в Україні — екс­пансія лідерів вітчизняного виробництва і зменшення частки імпортованої (як легальним, так і контрабандним шляхом) про­дукції.

Зростання виробництва у галузі наприкінці 90-х років мог­ло б бути ще швидшим, якби не надмірний державний кон­троль і регулювання пивоварної галузі. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів № 1200 від 6 серпня 1998 р. акциз на пиво зріс з 0,04 до 0,11 ЕКЮ. Наслідки фінансової кризи серпня 1998 р. не могли не відбитися на пивоварній промисловості — зростання курсу ЕКЮ призвело до фактичного підвищення акцизу в гривневому еквіваленті у 5 разів. Внаслідок цього багато підприємств наприкінці 1998 р. — на початку 1999 р. знизили обсяги або зовсім припинили виробництво. У 1999 і 2000 pp. Міністерство фінансів вносило законопроекти, що пе­редбачали ще більше підвищення акцизів, однак Верховна Рада відхилила ці ініціативи і зафіксувала акциз на пиво в розмірі 0,14 грн, що сприяло закріпленню позитивних тенденцій у га­лузі та на пивному ринку.

Потенційну місткість українського ринку пива фахівці оці­нюють у 250 млн дкл. Обсяги фактичного виробництва не до­сягають цього показника, але причиною є не нездатність під­приємств, а обмеженість купівельної спроможності населення. Найбільш активними споживачами пива якраз є не такі вже заможні верстви громадян, тому можна очікувати суттєвого зростання попиту в разі збільшення доходів пенсіонерів і низь-кооплачуваних працівників, а це і передбачено соціальними програмами уряду.

Споживання та реалізація пива характеризуються сезонні­стю — до 70 % продажу пива припадає на період з другої по­ловини квітня по кінець вересня.

202

Розділ 4

У структурі продажу пива на світле пиво припадає 80 %, на темне — 10, на міцне (з підвищеним вмістом алкоголю) — 10 %.

Пивний ринок України є майже унікальним зі споживчих товарів за наповненням вітчизняними продуктом. У 2001 p., за офіційними даними Держкомстату, в Україну було ввезено 1,03 млн дкл пива, переважно з Росії, а також з Угорщини, Німеччини, Нідерландів та Ірландії. Незважаючи на те, що у 2001 р. імпорт пива зріс на 82 %, його обсяг становить лише 0,8 % від обсягу внутрішнього виробництва в Україні¹.

Український ринок пива є перенасиченим щодо пропозиції, і тому висококонкурентним. Щоб зробити такий висновок, до­статньо бути телеглядачем. Успіх у боротьбі за споживача за­войовується в основному випробуваним методом тимчасового (на період звикання) зниження цін і агресивною дистриб'ю-торською політикою, удосконаленням технології, розробкою нової рецептури, відтворенням стародавніх, давно забутих сортів, поліпшенням тари й упакування.

В Україні налічується близько 100 великих оптових про­давців пива (по 3—4 компанії в регіоні), тільки в Києві таких торговців близько 15. Кількість роздрібних реалізаторов не піддається навіть приблизному обліку — пивом в Україні тор­гують практично всі комерційні ларки, магазини, приватні торгівці.

Останнім часом провідні пивзаводи прагнуть збільшувати частку продукції (іноді вона сягає 70 %), що поставляється безпосередньо в роздрібні мережі, скорочуючи частку збуту че­рез оптовиків і оптово-роздрібні ринки.

Умовно методи просування продукції можна розділити на екстенсивні й інтенсивні.

Екстенсивний шлях — стимулювання самої збутової ме­режі. Наприклад, безкоштовна установка фірмових холодиль­ників у торговельних точках і проведення заохочувальних ло­терей між постійними продавцями продукції. Продаж у цьо­му випадку збільшується за рахунок залучення в збутову ме­режу нових реалізаторів і часткового витіснення з ринку про­дукції конкурентів (насамперед невеликих пивзаводів).

До інтенсивних методів належить реклама, спрямована на кінцевого споживача (радіо, телебачення, преса, зовнішня рек­лама та ін.).

¹ За інформацією сайта AT "Укрпиво" (http://www.ukrpyvo.kiev.ua).

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

203

Може рекламуватися в цілому торговельна марка (напри­клад, пиво, слабо- і безалкогольні напої "Оболонь", "Рогань", "Славутич", "Янтар"). Точно встановити ступінь залежності між вкладенням коштів у таку рекламу і реальним зростан­ням збуту важко, але виробники продовжують вважати ці ви­датки виправданими, розпочинаючи все нові та нові рекламні кампанії. Фахівці рекламного бізнесу зазначають, що якщо російські виробники пива рекламують свій товар виключно в межах усієї торгової марки, то в Україні рекламуються й окре­мі сорти пива (наприклад, "Оболонь-2000" або "Taller"). Часто така реклама здійснюється через спонсорування спортивних змагань і масових молодіжних заходів (наприклад рок-фести-валів), хоча, за твердженнями самих виробників, вона стиму­лює споживання конкретного сорту пива, а не всієї продукції в цілому. Зростання продажу одного сорту іноді супроводжуєть­ся падінням продажу інших сортів цієї ж торгової марки. Але такий метод незамінний на початку сезону та при просу­ванні на ринок нового сорту пива.

24—25 квітня 2002 р. інтернет-видання "Uatoday.net" прове­ло в Інтернеті опитування: відвідувачам сайту пропонувалось назвати найпривабливішу для них марку пива. Результати опитування: з 327 осіб, що відповіли на запитання, віддають перевагу "Оболоні" 34,3 %, "Славутичу" — 20,5, "Сармату" — 11,6, "Чернігівському" — 8,0, іншим маркам — 16,2, п'ють пиво різних марок — 9,5 %. Звичайно, спосіб проведення цьо­го опитування не дає підстав говорити про його репрезента­тивність, але складається враження, що наведені результати загалом відображають смаки українських споживачів пива.

Успіхи галузі пояснюються тим, що внаслідок проведення приватизації в галузі у першій половині 90-х років на під­приємства поступово почали приходити ефективні власники, якими виявились майже виключно іноземні та міжнародні виробники пива та безалкогольних напоїв. Здійснені ними ін­вестиції дали змогу розв'язати головну проблему вітчизняно­го пивоваріння радянського періоду — фізичний і моральний знос основних фондів.

Як зазначають аналітики, експансія європейських вироб­ників зумовлена не стільки їх агресивністю, скільки прагнен­ням зберегти свої прибутки. Як прогнозують експерти, спо­живання пива в таких споконвіку "пивних" країнах, як Вели-

204

Розділ 4

ка Британія та Німеччина, протягом 10 років скоротиться від­повідно на 16 і 17 %. Потяг європейців до здорового способу життя, вдаривши по прибутках тютюнових компаній, вже по­чав позначатись і на пивній галузі. Прогнозується, що, зокре­ма, у Німеччині, де ринок роздрібної торгівлі найбільший, буде закрито сотні пивзаводів. Європейські виробники звертають погляди до регіонів, де цей напій сьогодні особливо популяр­ний, а саме — Латинської Америки, Китаю та Південно-Східної Азії, а також у країни Східної Європи та СНД, де останніми роками спостерігається стрімке зростання споживання пива на душу населення.

На думку деяких фахівців, в Україні споживання пива зро­статиме, поки воно не досягне 30 літрів на рік у розрахунку на середньостатистичного українця. Нині цей показник уже не­далеко від вказаної межі — з 1997 до 2001 р. він зріс з 12 до 26 літрів. Але зауважимо, що, на думку інших аналітиків, за умови стабільної економічної ситуації Росія до 2005 р. збіль­шить споживання пива до рівня 100 літрів на людину, зокрема за рахунок переорієнтації споживачів з горілчаних виробів на пиво¹. З урахуванням цього перспективи пивної галузі в Украї­ні здаються досить сприятливими.

Перспективи подальшого зростання споживання пива в Украї­ні можуть бути пов'язані й з появою на ринку нових, нетра­диційних для наших споживачів напоїв — пивних коктейлів (бірміксів). Вони утворюються шляхом додаванням до світло­го або темного пива натуральних сиропів.

За міцністю мікси дещо поступаються натуральному пиву, їх смак більш м'який, без характерної для класичного пива гіркоти. Бірмікси стали особливо популярними в таких євро­пейських країнах, як Австрія, Бельгія, Німеччина, Данія, Іспа­нія, Франція. Частка пивних коктейлів у загальному обсязі споживання пива в Європі досягла майже 10 %.

Провідний російський виробник пива — "Балтика" — роз­почав випуск міксів з осені 2001 р. Зараз на російському рин­ку присутні чотири види пивних коктейлів (лимонний, виш­невий, апельсиновий та кавовий), що здобувають прихильни­ків перш за все серед жінок та молоді².

¹ Галицькі контракти. — 2001. — № 25.

² За інформацією сайту AT "Укрпиво" (http://www.ukrpyvo.kiev.ua).

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

205

Поступово український ринок пива поділили такі виробни­ки (групи):

• ЗАТ "Оболонь";

• "Sun Interbrew Ukraine" (володіє заводами "Рогань", "Дес­на", "Янтар");

• "Baltic Beverages Holding" ("Славутич" і "Львівська бро­варня");

• Донецька пивна група (ЗАТ "Сармат", AT "Пивобезалко-гольний комбінат "Дніпро" (Дніпропетровськ), ЗАТ "Луган­ський пивзавод", ЗАТ "Фірма "Полтавпиво", AT "Київський пивзавод № 1" і AT "Пивобезалкогольний комбінат "Крим").

Про деяких найбільших вітчизняних виробників пива мож­на навести такі дані.

Пивзавод "Оболонь" став до ладу 1980 р. З 1990 р. підприєм­ство перейшло на оренду з викупом, а у 1992 р. було прива­тизоване і перетворене в ЗАТ. Станом на початок 2002 р. пра­цівникам заводу належало 99,65 % акцій (акціонери станови­ли близько 1200 осіб із загального числа працюючих 2200 осіб), і такий склад власників дуже суттєво відрізняв ЗАТ "Оболонь" від усіх інших найбільших українських виробників пивобез-алкогольної продукції.

За твердженнями керівників підприємства, у післяпривати-заційний період воно жодного разу не зазнало падіння вироб­ництва, незважаючи на глибоку економічну кризу в Україні та галузі. ЗАТ "Оболонь" входить до числа ста найбільших товаровиробників в Україні. У 1997 р. підприємство посіло 25-те місце серед промислових виробників.

У 1998 р. ЗАТ "Оболонь" першим у галузі отримало між­народний сертифікат якості ISO-9001.

У 1997 р. підприємство було визнано кращим вітчизня­ним товаровиробником у загальнонаціональній програмі "Лю­дина року", а наступного року в конкурсі "За кращу якість" ЗАТ "Оболонь" одержало головйу нагороду серед великих під­приємств України¹.

Сьогодні ЗАТ "Оболонь" є лідером у виробництві пива та слабоалкогольних напоїв, одним із найбільших виробників без­алкогольних напоїв та мінеральних вод. Станом на початок 2002 р. ЗАТ "Оболонь" випускало близько 25 % пива, 10,5 %

¹ За інформацією офіційного сайту підприємства (http://www.obolon.kiev.ua).

206

Розділ 4

безалкогольних напоїв та 8,2 % мінеральних вод українсько­го виробництва. За період з 1992 р. було створено близько 2000 нових робочих місць безпосередньо в акціонерному това­ристві та близько 20 000 у суміжних підприємствах.

До складу акціонерного товариства "Оболонь" входить близь­ко 25 різноманітних структур, які поєднують виробничу, нау­ково-дослідницьку та торговельну діяльність. Створено мере­жу фірмових магазинів, барів, ресторанів, баз відпочинку.

У 2001 р. підприємство випустило 34,5 млн дкл пива (на 25 % більше, ніж торік).

"Оболонь" експортує близько 20 % продукції до 15 країн, переважно до Росії та інших країн СНД.

ЗАТ "Оболонь" володіє контрольними пакетами акцій не­великих Севастопольського пивобезалкогольного комбінату (75,25 %), Охтирського пивоварного заводу (75,5 %) і ЗАТ "Бершадский пивокомбінат" (63,7 %).

ВАТ "Пивобезалкогольний комбінат "Славутич" (Запоріж­жя) було створено в 1993 р. на базі побудованого в 1974 р. За­порізького пивзаводу № 2, оснащеного чехословацьким облад­нанням проектною потужністю 7,2 млн дкл пива на рік. У 1988 р. на пивзаводі було введено в експлуатацію цех з вироб­ництва безалкогольних напоїв потужністю 1,3 млн дкл на рік.

Після завершення приватизації підприємства, яка проходи­ла через стадію оренди, розпочалось ділове співробітництво із зарубіжними інвесторами. У 1996 р. контрольний пакет акцій "Славутича" придбала фірма "Baltic Beverages Holding" (BBH), створена у 1991 р. консорціумом скандинавських компаній з давніми традиціями пивоваріння (шведсько-норвезькою "Pripps Ringness AB" і фінською "Hartwall Group").

На розвиток "Славутича" було спрямовано інвестиції у роз­мірі понад 52 млн дол. США. На комбінаті встановлювалось найсучасніше обладнання. Близько 3 млн дол. США було інве­стовано в розвиток персоналу.

Ці зусилля дали можливість вдвічі збільшити проектну по­тужність підприємства.

Мети, поставленої керівниками підприємства, — підняти якісні характеристики пива, що виробляється для українсько­го ринку, до рівня найвищих світових стандартів — було до­сягнуто у травні 1998 р.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

207

У квітні 2000 р. сталася ще одна знаменна подія в житті підприємства — підписано угоду з компанією "Pepsico Inc", яка надала "Славутичу" ексклюзивне право на виробництво та реа­лізацію в Україні безалкогольних напоїв "Пепсі", "Мірінда" та "7 Up".

Красномовним свідченням правильності стратегії підприєм­ства стало визнання споживачів. Якщо в 1999 р. було продано 10,4 млн дкл пива (на 39 % більше, ніж попереднього року), то у 2000 р. "Славутич" реалізував 14,8 млн дкл (на 42 % біль­ше, ніж попереднього року, і на 18 % більше, ніж планувало саме підприємство). Цей приріст забезпечив і помітне збільшення частки продукції комбінату на ринку України. Так, якщо в 1996 р. вона становила 7 %, то у 2001 р. — 14 %. Для такого висококонкурентного ринку це досить помітний приріст¹.

За 2001 р. "Славутич" збільшив випуск пива до 16,8 млн дкл, або на 14 %. Чистий прибуток підприємства склав 21,9 млн грн, що майже у півтора раза перевищило показник 2000 р.

У 2001 р. Донецька пивна група контролювала близько 14 % українського ринку пива, випустивши близько 15,5 млн дкл цього напою. Майже три чверті з цієї кількості припадало на провідне підприємство групи — ЗАТ "Сармат" (Донецький пивоварний завод)².

За перше півріччя 2002 р. "Сармат" випустив 6,3 млн дкл пива — на 29 % більше, ніж торік³.

"Сармат" відомий як єдиний в Україні великий виробник непастеризованого пива.

У січні 2002 р. "Сармат" вперше в Україні розпочав випуск пшеничного пива. Смак пшеничного пива значно відрізняється від звичного для споживача смаку ячмінного напою. Харак­терною рисою пшеничного пива "Сармат" є підвищене ціно­утворення і досить високий для світлого пива вміст алкоголю — 5 %. За твердженнями представників підприємства, започат­кувавши випуск нового продукту, "Сармат" не відійшов від свого принципу виробництва "живого" пива без консервантів і пастеризації.

'За інформацією офіційного сайта підприємства (http://www. slavutich.ua).

² За інформацією інтернет-видання "Uatoday.net" від 22 квітня 2002 р.

³ За інформацією сайта AT "Укрпиво" (http://www.ukrpyvo.kiev.ua).

208

Розділ 4

Менеджери "Сармату" відмовились назвати суму інвестицій, необхідних для запуску нового сорту пива. Було повідомлено лише, що інвестиції окупляться за півроку після того, як частка пшеничного пива в загальному продажу "Сармату" досягне 5 %.

Відомо, що в деяких країнах Європи частка пшеничного пива в загальному обсязі продажу пива перевищує ЗО "/о¹.

"Сармат" відомий також агресивністю своєї конкурентної політики. Навесні 2002 р. великий резонанс викликав конфлікт між "Сарматом" і керівництвом ЗАТ "Оболонь", що виник вна­слідок прагнення "Сармату" здобути контроль над "Оболонню", скуповуючи акції у працівників підприємства за ціною знач­но вищою за номінал.

У червні 2002 р. угоди з придбання зазначених акцій на користь "Сармату" рішенням суду було визнано недійсними як такі, що порушують вимоги антимонопольного законодав­ства та статуту ЗАТ "Оболонь".

У той же час керівництво ЗАТ "Оболонь" повідомило про здобуття повного контролю над підприємством внаслідок зосе­редження у розпорядженні ради акціонерів понад 75 % акцій.

У 2002 р. компанія "SUN Interbrew Ukraine" зміцнила ліди­руючі позиції на українському ринку пива, збільшивши за січень — червень обсяг виробництва порівняно з першим пів­річчям 2001 р. на 22 % та довівши свою частку ринку до 32 %. Протягом 2002 р. компанія збирається інвестувати у пивза­води "Рогань", "Десна" і "Янтар" близько 21 млн евро. Перш за все ці кошти спрямовуються на розширення виробництва пива у ПЕТ-пляшках. Аналітики компанії, виходячи із загальних тенденцій, притаманних ринкам пива багатьох країн, зокрема Росії, де "SUN Interbrew" володіє 8 пивзаводами, очікують по­дальшого зростання інтересу споживача в Україні до пива у пластиковій тарі. Прогнозується зростання частки продажу пива у ПЕТ-пляшках до 35 %.

Найпопулярнішою з марок пива, що випускаються на заво­дах групи, стало "Чернігівське". Його реалізація за перше пів­річчя 2002 р. зросла на 82 % порівняно з першим півріччям 2001 р. і досягла 7,7 млн дкл, трохи випередивши за обсягом продажу "Рогань" (7,6 млн дкл)².

¹ За інформацією агентства "Інтерфакс-Україна" від 14 січня 2002 р.

² За інформацією агентства "Інтерфакс-Україна" від 10 липня 2002 р.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

209

Пиво українських виробників давно здобуло великий авто­ритет на міжнародній арені, особливо у країнах СНД. Так, на 10-й міжнародній виставці "Пиво-2001", що проходила в Сочі у травні 2001 р. (брали участь 167 сортів пива від 50 вироб­ників із 7 країн), 21 сорт пива від 8 українських виробників отримав 21 медаль, що становило 60 % усіх нагород виставки. Гран-прі виставки було присуджено пиву "Монастирське", що випускається пивзаводом "Рогань"¹.

Однією з проблем галузі є забезпечення сировиною. Україн­ські виробники використовують хміль і пивоварний ячмінь переважно імпортного походження. Україна, що свого часу за­безпечувала хмелем весь Радянський Союз за рахунок хмелю, що вирощувався у Житомирській, Хмельницькій та Рівнен­ській областях, зараз виробляє не більше ЗО % від потреби пи­воварної галузі. До того ж броварників часто не задовольняє якість ячменю.

На розвиток хмільництва в Україні з виробників пива стя­гується цільовий акцизний збір у розмірі 1 % при реалізації продукції. Причому фактично одна пляшка пива оподатко­вується цим податком кілька разів: при продажу товару на оптові склади, далі — на дрібнооптові, і ще далі — у роздріб­ній торгівлі.

Одержані кошти використовуються для збільшення площ під хміль та роботи над новими високоврожайними сортами. Але, на думку деяких виробників пива, механізм надходжен­ня цих грошей до сільськогосподарських підприємств і кон­тролю їх використання недостатньо ефективний. Найбільш до­цільно було б розвивати вертикальну інтеграцію, в якій най­більші виробники виявляють турботу про розвиток сировин­ної бази. Власне, прояви цього вже намічаються — так, "Сар­мат" домагався дозволу безпосередньо сплачувати кошти цільо­вого акцизного збору постачальникам хмелю і контролювати їх роботу, проте дістав відмову. Все ж підприємство почало фінансування роботи з виведення високоякісних сортів хмелю, співпрацюючи з виробниками в Житомирській області, хоча одержання значної кількість високоякісної сировини буде одержано лише через кілька років.

¹ Галицькі контракти. — 2001. — № 25.

14 — 2-3143

210

Розділ 4

У фахівців не викликає сумніву, що розвивати вітчизняне виробництво хмелю вигідніше, ніж закуповувати його за кор­доном, при цьому з урахуванням ввізного мита та транспорт­них затрат хміль для українських виробників пива виявля­ється майже вдвічі дорожчим, ніж на світовому ринку¹.

Зараз українські пивоварні заводи використовують пере­важно імпортний солод. Компанія "Malteurop Ukraine" планує в період із серпня 2002 р. до початку 2004 р. збудувати соло­довий завод потужністю 46 тис. т на харківському пивзаводі "Рогань". Вартість проекту становить близько 14 млн евро.

Будівництво цього солодового заводу буде лише частиною масштабної співпраці між компаніями "Sun Interbrew" та "Mal­teurop Ukraine", що є дочірнім підприємством французької ком­панії "Malteurop" — найбільшого виробника солоду в Європей­ському Союзі. Загальною метою такої співпраці буде забезпе­чення постачання українських заводів "Sun Interbrew" солодом і ячменем протягом 10 років. Серед інших майбутніх резуль­татів такої співпраці буде, зокрема, розширення потужностей солодового заводу "Десна" в Чернігові. Кредити для здійснен­ня цих проектів надає "Європейський банк реконструкції та розвитку" спільно з банками Нідерландів та Франції².

Взагалі, пивне виробництво не відчуває браку інвестиційних коштів. Як і тютюнова чи олійножирова галузі, ця сфера на­сичена фінансовими ресурсами і при потребі негайно здатна отримати будь-які обсяги додаткових вкладень. На перенаси­чення інвестиційними ресурсами вказує боротьба, що точилася у 2002 р. між "Сарматом" і "Оболонню" за акції останньої. Донецька фірма згодна була витратити величезні кошти на купівлю пакета акцій київської. Якби ринок виробництва не був перенасичений, набагато доцільніше було б просто розпо­чати будівництво нового підприємства для київського ринку, але розрахунки аналітиків "Сармату", мабуть, показали без­перспективність такого кроку. Надлишкові інвестиції завда­ють збитку не лише самому інвестору, а й галузі в цілому. Цей приклад має навести на серйозні роздуми при висуванні гасла "Інвестиції за будь-якою ціною".

¹ АГРО перспектива. — 2001. — № 9.

² За інформацією агентства "Українські новини" від 16 липня 2002 р.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

211

До виробництва пива за технологією та умовами реалізації тісно прилягає виробництво безалкогольних напоїв та міне­ральних вод. У багатьох випадках вони і здійснюються на од­них і тих же підприємствах — так, "Оболонь" однаково успіш­но виробляє весь асортимент напоїв. Відповідно, і динаміка ви­робництва безалкогольних напоїв та мінеральних вод подібна до ситуації на ринку пива.

За період з 1990 по 1996 р. виробництво безалкогольних напоїв та мінеральних вод в Україні скоротилось у 4 рази (від­повідно зі 151 до 35,6 млн дкл та з 54,5 до 14,9 млн дкл). З 1997 р. почалося зростання обсягів. У підгалузі мінеральних вод воно проходило набагато швидше, ніж в усіх інших: у 2000 р. рівень виробництва 1990 р. було майже досягнуто (вироблено 49,0 млн дкл¹), а у 2001 р. — перекрито (55,2 млн дкл).

Відновлення ринку безалкогольних напоїв проходило по­вільніше. У 2001 р. обсяг виробництва становив 77,3 млн дкл² (лише 51 % від рівня виробництва 1990 p.).

Україна має найбільші у світі запаси мінеральних вод, на її території налічується понад 1000 джерел таких вод³. Міне­ральну воду 300 найменувань розливають близько 300 підпри­ємств. Найбільшими виробниками є Миргородський завод мі­неральних вод (Полтавська обл.), "Оболонь" (Київ), "Ізумруд" (Полтавська обл.) і "Росинка" (Київ).

До найбільших вітчизняних виробників безалкогольних та слабкоалкогольних напоїв належать завод компанії "Coca Cola", розташований недалеко від Києва, "Оболонь" (Київ), "Росин­ка" (Київ), "Орлан" (Київ), "Славутич" (Запоріжжя), на якому "Baltic Beverages Holding" розливає напої "Pepsico". Проте вплив іноземного капіталу в цій сфері не є вирішальним. Біль­ше того, саме у виробництві прохолодних напоїв має місце унікальний для України приклад, коли вітчизняний капітал у чесній конкурентній боротьбі переміг світових гігантів "Coca Cola" та "Pepsico". Був час, коли провідні фахівці пивобез-алкогольної галузі вважали, що через декілька років у нашій державі не буде нічого, крім асортименту "Кока-Коли". Завод

¹ Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С 127.

За даними Держкомстату.

³ За інформацією сайта AT "Укрпиво" (http://www.ukrpyvo.kiev.ua).

н*

212

під Києвом мав стати плацдармом, з якого буде окуповано всю Україну. Проте він так і залишився звичайним українським підприємством, з великими труднощами досягає рентабельно­сті, виробничі потужності завантажені чи не на менший від­соток, ніж на "Росинці" та "Оболоні".

Одночасно зі зростанням обсягів споживання відбуваються серйозні зміни у смаках покупців і, відповідно, в асортименті безалкогольних напоїв. Стають менш популярними традицій­ні лимонади та крем-сода, багатьом споживачам припали до смаку напої із вмістом соку, а також вітамінізовані напої, що почали з'являтись на вітчизняному ринку з 1999 р. Найвідо-міпіий з них — оболонський "Живчик" на основі яблучного соку і настойки ехінацеї. Слід зазначити, що в радянські часи такі напої були відомі вітчизняним споживачам ("Байкал", "Тархун"), але були досить малопоширеними.

Підгалузь має перспективи у зв'язку зі збільшенням до­ходів малозабезпечених верств населення, але не матиме проб­лем із залученням інвестиційних ресурсів — швидкий обіг капіталу та негайне повернення готівкової виручки роблять її однією з найбільш привабливих сфер вкладення коштів. Ви­ходячи із закономірностей зміни попиту європейських спожи­вачів, при зростанні доходів більш заможних прошарків слід очікувати не так збільшення обсягів реалізації у їх середо­вищі, як зростання популярності газованих напоїв на нату­ральних настоях і екстрактах. Це потребуватиме не значних капітальних інвестицій, а лише додаткових оборотних коштів для забезпечення натуральною сировиною, які галузь здатна легко нагромадити без звертання до сторонніх інвесторів.

213

Розділ 5

АКТУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

5.1. Необхідність активізації інвестиційного процесу

Висвітлені в попередніх розділах проблеми, характерні для інвестиційного процесу в Україні на всіх його етапах, потребу­ють адекватного реагування, їх вирішення неможливе без чіт­ких відповідей на низку питань. Яку модель інвестиційного процесу реалізовано у вітчизняній економіці? Чи збережуться позитивні тенденції 1999—2000 pp. як зумовлені чинниками довготривалої дії? І, врешті, наскільки стратегія економічної політики в Україні враховує потреби пожвавлення інвестицій­ної активності?

Необхідність відходу економіки України від директивно-керованого типу інвестиційного процесу, зважаючи на творен­ня економічних одиниць, притаманних ринковій економіці, є незаперечною. Проте досі наявний високий рівень централі­зації фінансових ресурсів не дає підстав для висновку про ос­таточний перехід української економіки до одного з типів ін­вестиційного процесу, притаманних розвинутим ринковим відносинам. Відсутність зв'язку фінансової підтримки інве­стування підприємств із досягненням запланованих урядом результатів не дає змоги ідентифікувати інвестиційний процес як програмно орієнтований, а низький рівень розвитку фон-

214

Розділ 5

дового ринку — як ринково орієнтований. Тому потрібно з'я­сувати, наскільки інвестиційний процес в Україні тяжіє до бан­ківсько чи корпоративно орієнтованого типу.

Частка інвестиційного портфеля в робочих активах комер­ційних банків, і без того невисока, має тенденцію до зниження. Досягнувши максимального значення в червні — липні 1998 р. (18 %), вона зменшилася більше ніж удвічі й становила на 1 лип­ня 2000 р. 7,9 %. Для семи найбільших банків цей показник був дещо вищим — 8,9 %'. Щоправда, до 1998 р. банківські вкладення можна лише умовно відносити до інвестицій — на­справді це була проста спекуляція на державних облігаціях. Тому на розміри інвестиційного портфеля українських банків суттєво вплинуло зниження кількості операцій з ОВДП, спри­чинене обвалом фондового ринку в 1998 р. Справді, у червні 2000 р. ОВДП становили близько 46 % інвестиційного порт­феля комерційних банків, а у великих банків зазначені цінні папери досягали майже 65 %. Маючи можливість заробляти на наддохідності ОВДП, банки не проявляли зацікавленості до придбання значних пакетів акцій.

Фінансова криза 1998 p., згортання практики державних запозичень на відкритому ринку знизили інтерес до спекуля­тивних операцій з державними цінними паперами. Але це не привело до переключення активності вітчизняних банків на інвестування виробництва чи принаймні на придбання акцій конкретних українських підприємств. А головні покупці — нерезиденти — вийшли з ринку, внаслідок чого курси акцій суттєво знизилися. І зараз про участь банків в управлінні під­приємствами та їхній вплив на інвестиційні рішення акціо­нерних товариств мови не йде. Банки, придбавши акції певно­го емітента, переважно вичікують моменту зростання їхньої курсової вартості, щоб отримати прибуток з різниці. Нерідко в наших умовах зустрічається парадоксальна ситуація, коли ціни акцій, що попередньо були високими, різко знижуються, але комерційний банк не намагається їх продати. Банківський сектор готовий вичікувати необмежений проміжок часу, щоб максимізувати прибуток, а не прагне мінімізувати збитки. Це означає, що "банківсько орієнтований" інвестиційний процес в Україні поки що реалізуватись не може.

¹ Структура активів комерційних банків України за станом на 01.07.2000 р. // Вісник НБУ. — 2000. — № 9. — С 7.

Актуальні завдання інвестиційної політики

215

Водночас є підстави говорити про тісну інтеграцію банківських установ у галузеві структури, за сутністю подібні до корпорацій. Наприклад, компанія "Нафтогаз України" володіє пакетами акцій "Укргазбанку", "Будматеріалбанку", банку "Фінанси і кредит" та "Укргазпромбанку" тощо, компанія "Укрнафта" — "Укргаз­банку", "Західбудгазбанку". Укрпошта та Пенсійний фонд нале­жать до числа власників банку "Аваль". НАК "Нафтогаз Украї­ни" є співзасновником 11 комерційних банків¹. Це означає, що банки, по суті, створює держава в особі належних їй підприємств чи організацій для фінансування конкретних, нехай і нерента­бельних, проектів. Хоча створені фінансові інституції частково ви­рішують і проблеми підприємств-засновників, однак "верховним" їх власником все ж є держава, що дає їй змогу контролювати фінансово-інвестиційні потоки. Щоправда, державі довелось по­ступитись частиною власності в банках-гігантах ("Україна" (який все одно збанкрутував), "Промінвестбанк", "Укрсоцбанк"), проте система взаємовідносин суттєвих змін не зазнала (варто хоча б згадати використання системними банками бюджетних ресурсів, незважаючи на спроби сконцентрувати їх у Держказначействі).

Для наших умов можна вести мову про перспективи ство­рення в Україні "корпоративно орієнтованого" інвестиційного процесу. Про те, що він не оформився остаточно, свідчить від­сутність юридичного закріплення реальних корпорацій з під­приємствами, які перебувають у повній чи частковій держав­ній власності, у ролі ядра. Крім того, сьогодні інвестиційний процес помітно тяжіє до директивно-керованого типу, не пере­творюючись у його класичний варіант. Низька ефективність такого проміжного типу інвестиційного процесу цілком під­тверджена результатами минулих років. А деяке пожвавлення інвестиційної діяльності у 1998—2000 pp., як видно з деталь­нішого аналізу, є радше наслідком протидії сучасній моделі або ж результатом впливу зовнішніх чинників.

Передусім треба звернути увагу на той факт, що підприєм­ства фінансують інвестиції здебільшого за власні кошти — у 2000 р. так профінансовано 67,6 % від загального обсягу інве­стицій². Тому ширші інвестиційні можливості є у підприємств,

Структура активів комерційних банків України за станом на 01.07.2000 р. // Вісник НБУ. — 2000. — № 9. — С 7.

Споживчі настрої // Міжнародний центр перспективних дослі­джень. — 2001. — № 3.

216

Розділ 5

попит на продукцію яких вищий і забезпечує бажані фінан­сові результати. Наприклад, у 2000 р. завдяки сприятливій кон'юнктурі на зовнішніх ринках максимальний чистий при­буток досягався на підприємствах чорної металургії — він пе­ревищив 5 млрд грн, або 58 % від прибутку всієї промисло­вості. Це дало змогу профінансувати інвестиції в галузь на суму 1,6 млрд грн, що становить 18 % від загального їхнього обсягу¹. При цьому фізичний обсяг експорту галузі змінився незначно — прибутковість забезпечено зростанням експорт­них цін. Циклічність кон'юнктури на світових ринках чор­них металів спроможна в наступному періоді якщо не змен­шити обсяги інвестування, то принаймні уповільнити темпи йо­го зростання. Тим більше, що погіршення умов для збуту вна­слідок зниження цін стало відчутним уже наприкінці 2000 р. За цих умов виробники чорних металів навіть порушили питан­ня про необхідність надання галузі додаткових пільг та га­рантій — мораторій щодо підвищення цін на паливно-енерге­тичні ресурси, пільгові тарифи на залізничні перевезення і транзит газу тощо.

Інакше кажучи, це типовий випадок "виторговування" не­прямих субсидій, що є невід'ємним елементом проміжної мо­делі інвестиційного процесу.

Ще одним чинником, який позитивно позначився на ін­вестиційній активності в досліджуваний період, є наявність оптимістичних інфляційних сподівань споживачів та інве­сторів. Суттєве зниження темпів інфляції (місячні індекси спо­живчих та оптових цін у 2001 р. становили 1,9 та 1,6 % від­повідно, що мало не в ЗО разів менше від рівня 1993 p.), змен­шення рівня заборгованості з пенсій та заробітної плати і під­вищення реальних грошових доходів сприятливо вплинули на сподівання домогосподарств, а відтак збільшили попит на то­вари і послуги. За результатами опитування Міжнародного центру перспективних досліджень, індекс споживчих настроїв у січні 2001 р. зріс порівняно з вереснем 2000 р. на 14,3 пунк­ту (індекс очікуваного розвитку економіки країни в найближ­чий рік — 23,6 пункту, а сукупний індекс економічних очіку­вань — 16,6 пункту)². Проте перелічені показники менші від

¹ Споживчі настрої // Міжнародний центр перспективних дослі джень. — 2001. — № 3.

² Там само.

Актуальні завдання інвестиційної політики

217

100 пунктів і, відповідно, песимістичні настрої в суспільстві все ще переважають. Унаслідок можливого підвищення та­рифів на комунальні послуги, а також подорожчання енерго­носіїв, реальні грошові доходи, ймовірно, знижуватимуться. Тому без належних кроків уряду запас оптимізму може швид­ко вичерпатись, повернувши інвестиційні можливості у почат­ковий стан.

З'ясовуючи підстави деякого пожвавлення інвестування у вітчизняній економіці, потрібно взяти до уваги і суто адмініст­ративні важелі впливу. Йдеться передусім про зниження рівня неплатежів в електроенергетиці. Якщо в 1999 р. оплата грішми становила не більше 10 %, то у 2000 р. зросла до 70 %¹. Це означає, що частина грошових коштів, яка обслуговувала ті­ньовий бізнес, легалізована. Тому є підстави стверджувати, що було зроблено кілька кроків у напрямі модифікації вітчизня­ної моделі інвестиційного процесу.

Наведені факти засвідчують непричетність "проміжного" ти­пу інвестиційного процесу до збільшення обсягів нагромаджен­ня капіталу в Україні. Наскільки згубними будуть наслідки подальшої його реалізації та який час він функціонуватиме, цілком залежить від стратегії економічної політики у сфері інвестування.

Основи такої стратегії було закладено Указом Президента України "Про основні напрями інвестиційної політики на 1999— 2001 pp."² Згідно з цим Указом, сприяти відновленню інве­стиційної активності має, зокрема, уточнення переліку прі­оритетних секторів і галузей економіки для реалізації інве­стиційних проектів з бюджетних коштів. У цьому разі не кон­кретизовано, яка частка бюджетів усіх рівнів має скеровувати­ся на інвестиційні цілі, а також з яких джерел наповнювати­муться такі "бюджети розвитку". Оскільки резервів для по­даткового їх поповнення в умовах економічного спаду прак­тично немає, то вірогідна перспектива запровадження різного типу додаткових зборів.

Зокрема, скасування норми про відрахування у бюджет 10 % амортизаційних відрахувань підприємств усіх форм власності

¹ Энергообналичивание // Инвестгазета. — 2001. — № 2—3. — С. 21.

² Про основні напрями інвестиційної політики на 1999—2001 pp.: Указ Президента України // Моніторинг інвестиційної діяльності в Украї­ ні. — 1999. — № 3. — С 46—48.

218

Розділ 5

не поставило крапки у вирішенні цієї проблеми. Вже восени 1999 р. неодноразово ініціювалися зміни до чинного законо­давства, що по суті передбачали відновлення "амортизаційно­го податку", однак уже за ставкою 20 %. На щастя, реалізува­ти цю згубну для виробництва "ініціативу" не вдалося, але це все одно свідчить про наявність в уряді та парламенті потуж­ного лобі підприємств-гігантів, які претендують на відчутну частку підтримки з державного бюджету. Наприклад, керів­ництво Харківського тракторного заводу сподівалося в такий спосіб повернути борг у розмірі 43 млн грн та профінансувати розробку нових зразків тракторів на суму 23 млн грн. До пере­ліку підприємств, які могли б сподіватися на кошти від "амор­тизаційного податку", потрапили також ДП "Чорноморський кораблебудівний завод", ВАТ "Запорізький виробничий алю­мінієвий комбінат" тощо¹. Хоча відповідного закону Верховною Радою не ухвалено, повернення до цього питання новим пар­ламентом цілком можливе. Щоправда, в такому контексті по­зитивно треба оцінювати відмову від вилучення частини амор­тизаційних відрахувань підприємств у 2001 p., підтвердже­ну Законом України "Про Державний бюджет України на 2001 рік". Подібна норма закладена й в Указі Президента Украї­ни "Про Концепцію амортизаційної політики". Зміст Указу навіть ширший, оскільки йдеться також про податкові зниж­ки для підприємств, які використовують амортизаційні відра­хування для фінансування інвестицій, та отримання суб'єкта­ми господарювання більшої свободи у виборі методів і норми нарахування амортизації. Втім, викладені положення сьогодні є швидше декларативними, тоді як законодавче підґрунтя пе­ребуває у стадії становлення. Врешті, як уже зазначалося, бю­джетні проблеми нерідко ставлять вище за дотримання норм законів.

Інше нововведення може стосуватися вужчого кола підпри­ємств — акціонерних товариств із часткою держави у статут­ному фонді. Уряд постійно домагається, щоб такі господарські товариства спрямовували на дивіденди 50 % чистого прибут­ку. В такий спосіб у підприємств вилучатимуть вже не ЗО % прибутку, а 65 %. Очевидним є знову-таки факт втрати знач-

¹ Терен С. Верховна Рада може відновити амортподаток..."на прохай ня трудящих" // Галицькі контракти. — 1999. — № 43. — С. 15.

Актуальні завдання інвестиційної політики

219

ної частини інвестиційних ресурсів. З огляду на значні обсяги негрошових розрахунків в економіці, декларований підприєм­ствами прибуток певною мірою є фіктивним. Тому бюджет може не отримувати запланованих сум "дивідендного" податку. Вод­ночас заборгованість перед бюджетом зростатиме, що потре­буватиме контролю за розрахунковими рахунками підприємств і зумовлюватиме зниження інвестиційного потенціалу та зро­стання обсягів тінізації. Одночасно зберігатиметься й практи­ка дотування менш ефективних підприємств за кошти більш продуктивних.

Таким чином, умови для консервації "проміжного" типу ін­вестиційного процесу зберігатимуться і надалі. Свідченням цього є, зокрема, ініціатива держави, результатом якої стало списання податкової заборгованості підприємств, що виникла до 2000 р. Оскільки природа виникнення такої заборгованості на кожному з підприємств індивідуально не з'ясована, то ство­рилося сприятливе середовище для дискримінації законослух­няних платників податків. Очевидно, що подібні рішення по­трібно узгоджувати з формуванням сприятливої для інве­стування податкової системи. Так, зниження ставки податку на прибуток підприємств із ЗО до 20 %, передбачене новим (так і не прийнятим) Податковим кодексом, було б спроможне вивільнити для приватного сектору набагато більші інвестиційні ресурси, ніж пряме та приховане субсидування разом узяті.

У кожному разі, важливо максимально скористатися позитив­ними тенденціями останніх трьох років для реалізації ком­плексу заходів, спроможних суттєво поліпшити стан справ у сфері інвестування.

Насамперед ідеться про необхідність повної відмови від прак­тики підтримки неефективних підприємств. Фінансову допо­могу, якщо вже вона потрібна, слід спрямовувати виключно на їхню реструктуризацію та закриття. Паралельно треба знизи­ти податковий тиск на підприємства. Цього можна досягти насамперед за рахунок зменшення ставки оподаткування при­бутку для малих підприємств до 15 %, а також звільнення їх від сплати цього податку протягом першого року роботи.

Звичайно, слід було би взагалі скасувати податки на інве­стовану частку прибутку, та на сьогодні, без залучення нових джерел наповнення бюджету, це поки що нереально. Але до­цільно дозволити підприємствам, незалежно від їхнього розміру

220

Розділ 5

та кількості зайнятих, зараховувати до виробничих витрат хоча б 50 % від вартості придбаного обладнання.

Ефект від зниження податкового тиску виявляється не від­разу, а лише через деякий час. Тому пропозиції запровадити тримісячні податкові канікули зі сплатою лише відрахувань у розмірі 10 % на заробітну плату видаються не зовсім реаль­ними. Якщо реалізувати таку пропозицію, як впровадження податку на купівлю в розмірі 5 %, то наслідком може стати глибокий спад надходжень до бюджету, що позначиться на до­ходах великих груп населення¹.

Пільгове оподаткування бажане і для банківського сектору економіки. Зокрема, варто запровадити нижчу ставку оподат­кування прибутку (15—18 %), отриманого від інвестиційного та лізингового кредитування. Це дало б змогу суттєво поліп­шити структуру кредитного портфеля комерційних банків за термінами позик і частково зняти проблему високих відсотко­вих ставок.

У сфері стимулювання прогресивних інноваційних проектів позитивний вплив мало б зменшення розміру оподатковувано­го прибутку на 100 % вартості нововведеного прогресивного обладнання. Враховуючи, що реальні інновації на сьогодні ста­новлять незначну частку інвестицій, це не завдасть суттєвої шкоди бюджетним надходженням, але дещо посилить праг­нення до впровадження дійсних досягнень науково-технічно­го прогресу.

Активізація фінансового інвестування об'єктивно потребує запровадження пільг для фізичних осіб. На період не менше п'яти років варто звільнити від оподаткування прибутковим податком доходи, отримані у вигляді дивідендів чи процентів за корпоративними облігаціями. Це могло б реально посилити можливості підприємств у залученні коштів населення замість банківських кредитів, тим більше, що приховані заощадження українських громадян набагато перевищують сукупні ресурси банківської системи. Доцільно також запровадити елементи системи участі держави у ризику для пожвавлення вторинно­го ринку цінних паперів (очевидно, що ці заходи потрібно про­вадити паралельно із переглядом рівня неоподатковуваного

¹ Соскін О. Податкова система в Україні... // Екон. часопис. — 1996. — № 4. — С 5.

Актуальні завдання інвестиційної політики

221

мінімуму, явно заниженого). Оскільки дискримінаційне опо­даткування корпоративних облігацій, ощадних та інвестицій­них сертифікатів на практиці вже усунуто, то цей стан справ слід лише зафіксувати.

Ринок цінних паперів потенційно спроможний вирішити проблему недобросовісності покупця в разі приватизації під інвестиційні зобов'язання. Це можна було б здійснити шля­хом емісії на суму приватизованого майна конвертованих об­лігацій, які дають змогу залучати кошти під конкретні проек­ти, пропонуючи інвесторові можливість вибору між отриман­ням відсотків чи пакета акцій у власність.

Додатковим стимулом пожвавлення інвестиційної діяль­ності могло б стати створення Національного інвестиційного банку (НІБ). Світовий досвід пропонує кілька можливих варі­антів формування капіталу такої фінансової інституції. На­приклад, Державний інвестиційний банк, створений в Японії, формував свої ресурси шляхом резервування в ньому (пара­лельно з резервами в Центральному банку) частини коштів комерційних банків. Обмежуючи кредитний потенціал комер­ційних банків, уряд отримував необхідні для підтримки інве­стиційних проектів кошти. Промисловий кредитний банк у Німеччині було створено за рахунок разових відрахувань про­мислових підприємств. Отримані ресурси (1 млрд нім. марок) спрямовувались на фінансування проектів у вугільній та ме­талургійній промисловості й електроенергетиці. Обидва варі­анти в разі їхньої реалізації в Україні наштовхнулися б на серйозні труднощі, спричинені, як уже зазначалося, в основно­му збитковістю саме тих підприємств, які найгостріше потре­бують інвестицій.

Є, щоправда, й інші варіанти формування капіталу інвести­ційного банку, зокрема пропозиції заснувати банк у формі від­критого акціонерного товариства зі статутним фондом 5 млн євро. Його акціонерами могли б бути державні організації та установи (НБУ, УМВБ, Національне агентство України з ре­конструкції та європейської інтеграції) та комерційні банки. Частка будь-кого з акціонерів не повинна була б перевищува­ти 35 % статутного фонду. Така схема організації Національ­ного інвестиційного банку є менш жорсткою, оскільки передба­чає фіксацію прав власності, а не вимушене вилучення коштів. За задумом авторів цієї концепції, метою Національного ін-

222

Розділ 5

вестиційного банку було б передусім залучення іноземних ін­вестицій. Проте в цьому разі доцільність створення такої кре­дитної установи є сумнівною, оскільки незначний статутний фонд порівняно із системними банками навряд чи викликав би зацікавленість у партнерстві з боку іноземних інвесторів. Проте, якби серед основних функцій НІБ було сприяння вихо­ду вітчизняних підприємств на ринок глобальних депозитар­них розписок, а також обслуговування емісій конвертованих облігацій та проведення експертизи для надання додаткових пільг щодо конкретних проектів тощо, то ефект від його ство­рення був би набагато більшим.

Отже, поєднання механізмів інвестування економіки за по­середництва корпорацій (у нашому випадку великих підпри­ємств з частиною державної власності) та підпорядкованої ролі банків із принципами планової системи (централізований роз­поділ ресурсів і відсутність зв'язку між продуктивністю та фі­нансовими результатами) лише погіршуватиме ситуацію в ін­вестиційній сфері. Відповідно, потрібно просуватись у напря­мі збалансованого розвитку елементів ринково, банківсько та програмно орієнтованих інвестиційних процесів. Це передба­чає вжиття низки рішучих (а часом і жорстких) заходів для поліпшення загальних умов інвестиційної діяльності. Першо­черговим завданням регулювання інвестиційного процесу на цьому етапі має бути передусім створення умов для пожвав­лення активності саме вітчизняного інвестора.