Борщ Л.М.

_{ІНВЕСТИЦІЇ}

_{в Україні}

_стан,

Київ "Знання 2002

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

УДК 330.332(477) ББК 65.9(4Ук)-5 Б82

Рекомендовано до друку вченою радою економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол №11 від 26 червня 2002 р.)

Рецензенти:

А. А. Чухно, доктор економічних наук, професор, академік Націо­нальної академії наук України;

П.С. Єщенко, доктор економічних наук, професор; З.С. Варналій, доктор економічних наук, професор

Борщ Л.М.

Б82 Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. — К.:

Т-во "Знання", КОО, 2002. — 318 с ISBN 966-620-176-3

Ця монографія — піонерне дослідження реальних інвестицій­них процесів у окремих галузях економіки та інвестиційного кліма­ту в нашій країні в цілому. Розкриваються особливості інвесту­вання в Україні в умовах гуманізації виробництва, впровадження новітніх технологій, глобалізації соціально-економічних зв'язків. Аналізуються ефективність додаткового привілеювання інозем­них інвесторів, результативність регіональних та галузевих пільг, вплив грошово-кредитної та курсової політики на інвестиційні процеси, визначаються основні критерії інвестиційної стратегії в Україні.

Монографія буде корисною насамперед вітчизняним та зарубіж­ним інвесторам, фахівцям у галузі інвестування, а також студен­там економічних спеціальностей вищих навчальних закладів.

УДК 330.332(477) ББК 65.9(4Ук)-5

ISBN 966-620-176-3 © Л.М. Борщ, 2002

© Київська обласна організація

товариства "Знання" України, 2002

з

ЗМІСТ

Передмова 5

Розділ 1. Об'єктивна необхідність та реальний стан

інвестування в українську економіку 9

1. Структурна незбалансованість української еко­номіки 9

1. Реальний стан інвестування 22

Розділ 2. Штучні стимули та реальні перешкоди для інве­ стиційних вкладень 35

1. Ефективність додаткового привілеювання інозем­них інвестицій 35

2. Результативність регіональних та галузевих

пільг 49

2.3. Бюрократичні перешкоди інвестиційному процесу 66

Розділ 3. Реальне середовище інвестиційного процесу

в Україні 81

3.1. Вплив тенденцій грошово-кредитної та курсової

політики на інвестиційний процес 81

4

2. Банківська система України в інвестиційній діяльності 96

3. Фондовий ринок як механізм залучення інве­стицій 114

Розділ 4. Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

як передумова пожвавлення інвестицій 135

1. Кондитерська промисловість 135

2. Олійножирова промисловість 145

3. Тютюнова промисловість 157

4. Молочна промисловість 168

5. Цукрова промисловість 181

6. Пивоварна та промисловість безалкогольних напоїв 200

Розділ 5. Актуальні завдання інвестиційної політики ... 213

5.1. Необхідність активізації інвестиційного

процесу 213

5.2. Основні напрямки інвестиційної стратегії 222

Терміни фінансово-інвестиційної сфери в українському

законодавстві 234

Перелік нормативних актів, за якими цитуються визна­ чення 301

Бібліографія

303

5

ПЕРЕДМОВА

Дослідження проблем інвестування є одним із найбільш актуальних завдань економічної науки. У сучасних умовах України інвестиції мають стати найважливішим засобом забез­печення виходу з довготривалої економічної кризи, досягнення реальних структурних зрушень у народному господарстві, тех­нічного переозброєння, підвищення якісних показників госпо­дарської діяльності на мікро- та макрорівнях і, головне, жит­тєвого рівня населення. Активізація інвестиційного процесу є вирішальною умовою продовження соціально-економічних пе­ретворень.

Реальна економічна ситуація в Україні значно ускладнює інвестиційну діяльність. Обсяг вкладень не забезпечує перед­умов економічного зростання і навіть повноцінного відтворен­ня наявного стану. Фактично країна існує за рахунок безпово­ротного споживання успадкованого від радянських часів ви­робничого потенціалу. Необхідно розробити адекватний рин­ковим відносинам інвестиційний механізм, що органічно поєд­нає форми приватного і державного інвестування та забезпе­чить оптимізацію взаємозв'язків різних суб'єктів інвестицій­ної діяльності, створення відповідної законодавчо-норматив­ної бази та інші заходи, що регламентують інвестиційний про-

6

Передмова

цес як на рівні окремої фірми чи галузі, так і національної економіки в цілому.

У монографії розглядаються інвестиційні процеси в народ­ногосподарському комплексі України протягом періоду ринко­вого будівництва, досліджуються реальні механізми цієї сфе­ри, особливості взаємозв'язку між інвестиціями і структурни­ми зрушеннями в економіці, формулюються основні вимоги до пожвавлення інвестиційної діяльності.

Автор виходить з того, що інвестиції — це основний інстру­мент формування мікро- і макроекономічних пропорцій, мате­ріальне забезпечення економічного зростання. Становлення національної економіки України як складової світового гос­подарства потребує обов'язкового врахування загальних зако­номірностей у сфері інвестиційної діяльності. Водночас необхід­но виходити з особливостей, притаманних українському націо­нальному ринку.

В роботі критично осмислюються деякі усталені парадигми, не лише притаманні побутовому рівню економічного мислен­ня, а й поширені в наукових публікаціях.

Перш за все обґрунтовується принципова помилковість прагнення до вкладення інвестицій будь-якою ціною, навіть за рахунок нехтування поточними потребами держави і населен­ня. Нагромадження, яке забезпечує збільшення обсягів особи­стого і громадського споживання в майбутньому, водночас тягне за собою зменшення поточного споживання. Економічні суб'єк­ти, приймаючи рішення щодо використання своїх доходів, співвідносять цінність нинішніх та майбутніх благ і змушені робити вибір, бо максимізувати одночасно і споживання, і на­громадження неможливо. Як відомо, це є одним з основних постулатів кейнсіанської концепції, що мала б використовува­тись як теоретична основа формування економічної політики в нашій державі замість монетаристського фундаменталізму.

Але не слід забувати, що у своїх працях Кейнс спирався на думку про узагальнення розвитку вільної ринкової системи, де вирішальна роль у прийнятті стратегічних рішень нале­жить народу не просто як суб'єкту демократичної системи керу­вання, а як сукупному споживачеві. У вільній ринковій еко­номіці кожен індивід самостійно приймає рішення щодо по­ділу своїх доходів на цілі споживання й заощадження, і дер­жава має лише створити умови, щоб визначений сукупною во-

Передмова

7

лею громадян фонд нагромадження було використано з най­більшою ефективністю.

У нашій власній історії ми маємо змогу бачити шкоду від спрощеного розуміння максимізації нагромадження як безза­перечної переваги. Всі роки існування СРСР держава свідомо утискувала обсяги індивідуального споживання громадян на користь фонду нагромадження. Як наслідок відбувся перехід до такого стану, коли подальше зростання стало неможливим, бо майже весь інвестиційний потенціал почав витрачатися лише на просте відтворення непомірно нагромадженої маси застарі­лих основних фондів.

Цей перехід відбувся в історично короткий термін. Причому він охоплює навіть не всі 70 років існування СРСР — якщо ви­креслити 20-ті з непом та колективізацією, роки "світової війни" і врахувати, що стан насичення було досягнуто вже на початку 70-х років, то виявиться, що для СРСР ділянка кривої експонен­ціального зростання (за класичною функцією зростання Р. Со-лоу) перейшла у стан стабільності всього за два десятиріччя.

Можна стверджувати, що Друга світова війна і необхідність відновлення зруйнованого потенціалу були причиною того, що економічне зростання в Радянському Союзі продовжувалось аж до 70-х років — без цього чинника воно припинилося б на­багато раніше. Важливо при цьому врахувати, що досягнутий рівень народного споживання, на якому система перейшла до стану стабільності, виявився набагато нижчим, аніж це було б за умови помірного нагромадження, але поєднаного з належ­ним розвитком споживання.

Іншими словами, твердження щодо визначальної ролі інве­стицій в економічному розвитку не можна сприймати як без­умовне керівництво до дії. Інвестиції потрібно здійснювати не будь-якою ціною, а лише — з виважених, розумних позицій.

Те саме ще більшою мірою стосується зарубіжних інвести­цій у національну економіку. В монографії показано, що за­кладені з перших років незалежності надії на потік іноземних інвестицій в Україну, заради якого були передбачені нечувані пільги аж до повної дискримінації національного виробника, не справдилися. Більше того, це відбулось не тому, що україн­ська влада припустилася помилок на цьому шляхові, а тому, що сам шлях виявився помилковим.

8

У монографії послідовно обґрунтовується теза про те, що не потрібно створювати спеціальний пільговий режим для інозем­них інвесторів в Україні. Стверджується, що всі інвестори ма­ють бути в рівних умовах з вітчизняними — тим більше, що іноземний вкладник за будь-якого заохочення не стане інвестува­ти власні кошти в державі, з якої витікає вітчизняний капітал.

Водночас це не означає, що надходження інвестицій поси­литься само собою, як тільки буде створено сприятливий інве­стиційний клімат. Не можна відривати умови, що склалися в державі для інвестування, від умов, власне, господарювання. Образно кажучи, не варто всі зусилля спрямовувати на підго­товку нових земельних площ та посівів, не дбаючи про те, як зростатиме посіяне. В Україні погані не стільки умови для здійснення інвестицій, скільки умови для прибуткового функціо­нування капіталів — як власних, так і зарубіжних.

Тому в монографії критично розглядається твердження про несприятливість українського інвестиційного клімату взагалі. Так, всупереч поширеній думці, доводиться, що інфраструкту­ра, покликана забезпечувати впровадження інвестицій, зокрема банківська система і фондовий ринок, у нашій державі цілком здатна забезпечити мобілізацію необхідних фінансових ресур­сів і їх вкладення у вигляді інвестицій.

У роботі наводяться аргументи на доказ того, що за сукупні­стю напрямків стан інвестиційної активності в Україні можна навіть охарактеризувати як надлишковий, що призводить до зниження показників економічної ефективності господарюван­ня цілих підгалузей. Зокрема це стосується деяких напрямків харчової промисловості, яка, будучи внаслідок помилкової мо­нетарної та курсової політики відірваною від зовнішнього рин­ку, змушена працювати лише на обмежений внутрішній ринок і не приносить і частки потенційних доходів, які могла б прино­сити на користь всієї України та її народу.

На думку автора, монографія могла б бути корисною перш за все для вітчизняних та іноземних інвесторів, які бажають сфор­мувати уявлення про загальний стан української економіки; фахівців, які поглиблено вивчають проблеми інвестування, очікують підтвердження чи заперечення власних поглядів; сту­дентів економічних спеціальностей, які прагнуть ознайомитися з широким колом економічних поглядів, що не обов'язково узгоджуються з матеріалом, викладеним у підручниках.

9

Розділ 1

ОБ'ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ

ТА РЕАЛЬНИЙ СТАН ІНВЕСТУВАННЯ

В УКРАЇНСЬКУ ЕКОНОМІКУ

1.1. Структурна незбалансованість української економіки

Огляд інвестиційної привабливості будь-якої держави слід починати, звісно, з аналізу наявного в ній економічного потен­ціалу та доцільності його ефективного нарощування. Образно кажучи, власникам капіталів слід дивитися на нову країну так само, як розглядає першовідкривач незнайому землю: варто тут поселятися, щоб обробляти землю або видобувати корисні копалини чи не варто? Може, вона родюча і багата, але густо заселена роботящим людом, і новим працівникам вже немає простору? Експансія капіталів дещо нагадує світову експансію європейців у епоху Великих географічних відкриттів — Пів­нічну Америку та Австралію вони заселювали і освоювали як поле для продуктивної діяльності, а нововідкриті території Африки та Азії використовували лише як об'єкт для колоні­ального пограбування.

Для предметнішого розгляду напрямків формування інве­стиційного механізму в Україні необхідно розглянути рівень макроекономічної збалансованості в державі. Саме виявлення, з ясування та усунення причин і джерел макроекономічного дисбалансу дасть змогу створити привабливий інвестиційний клімат.

10

Розділ 1

Про рівень макроекономічної нестабільності судять за основ­ними макроекономічними показниками, які характеризують стан у тому або іншому макроекономічному розрізі. Важливо проаналізувати стан справ як у продуктивній економіці (сфері виробництва), так і у фінансовій.

Упродовж перших дев'яти років з моменту здобуття неза­лежності обсяг національного виробництва в нашій державі невпинно зменшувався і загалом впав більш як наполовину порівняно з 1991 р. За роки кризи (1990—1999 pp.) обсяг ВВП скоротився на 59,2 %, промислової продукції — на 48,9, сіль­ськогосподарської — на 51,5 %. Реальна заробітна плата змен­шилася в 3,82 раза¹.

Українська держава і досі перебуває на самому дні кризового провалля. Так, виробництво хліба становить тільки 38 % рівня 1990 p.; обсяг продукції сільського господарства в 1,7 раза мен­ший, ніж у 1990 р. Середня заробітна плата ледь зрівнялася з офіційно встановленим прожитковими мінімумом, а середня пенсія більш як удвічі менша від цього мінімуму. Реальні дохо­ди на душу населення, з урахуванням утриманців, не досягають прожиткового мінімуму в абсолютної більшості громадян.

За оцінкою експертів австрійського банку "Kreditanstalt" (4 липня 2000 p.), протягом останніх 10 років продуктивність праці у Польщі, Угорщині й Чехії зросла відповідно на 216 %, 140 % і 109 %. Разом зі Словаччиною та Словенією ці країни нарощують ефективність своїх економік утричі стрімкіше, ніж держави ЄС, тобто реально наближаються до Європи. За той са­мий час продуктивність праці в Україні знизилась на 86 %.

Лише у 2000 р. відновилось деяке економічне зростання. ВВП зріс на 6,0 %, а у 2001 р. — на 9,1 %. Проте вже у 2002 р. зростання уповільнилось.

Ця макроекономічна нестабільність стала наслідком гли­бокої розбалансованості економіки України, яку вона отрима­ла у спадок від СРСР. На жаль, впродовж перших років рин­кового будівництва відбулося не виправлення успадкованих диспропорцій, а подальше погіршення структури економіки.

Критично оцінюючи досвід управління українською еконо­мікою в роки незалежності, не слід забувати про те, що наша держава отримала у спадок зовсім не найкращу виробничу базу. Як відомо, у радянський період галузева структура промисло-

1 Урядовий кур'єр. — 2002. — зо липня.

Об'єктивна необхідність та реальний стан інвестування ... 11

вого потенціалу України була далекою від прогресивної і вже вичерпала потенції до зростання. На момент розпаду СРСР ви­робничий апарат уже вкрай застарів і перебував у стані стаг­нації не менше 20 років. У 1986—1990 pp. тільки 25 % інве­стицій направлялися на відновлення виробничих фондів — основна їх частина витрачалася на підтримання в робочому стані діючих. Базовий рівень виробництва із труднощами підтримувався зростаючими обсягами капітальних ремонтів.

Потреби економіки у відтворенні основних фондів задоволь­нялися лише на 50 %. На початку 90-х років термінової заміни потребували більше чверті загального обсягу основних фондів і в тому числі — близько 40 % машин і устаткування¹. Харак­терною рисою економіки було перевищення показника зносу дію­чих основних виробничих фондів над показником введення в дію нових. Подібного становища не було в жодній розвиненій країні світу.

В незалежній Україні відбулося на додаток "обвальне" ско­рочення нагромадження, яке можна порівняти тільки з Вели­кою депресією (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Капітальні вкладення в народногосподарський ком­плекс України в 1991—2000 pp., млн крб у цінах 1991 p.*

Показники	Роки
	1991	1992	1993	1994	1995	2000
Капітальні вкладення підприємств і організацій усіх форм власності У тому числі: недержавних за рахунок централізо­ваних джерел фінансу­вання в об'єкти виробничого призначення	49 713 13 562 13 144 32 872	31 363 8 685 8 740 20 092	28 103 9 881 6 183 16 593	21 768 7 996 5 007 14 403	14 134 5 435 3 533 9 611	13 955 12 786 1 210

* Розраховано за: Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Тех­ніка, 2001; статистичні щорічники України за попередні роки.

Як видно, капіталовкладення зменшились більш як втричі. Щоправда, переважна частина інвестицій тепер формується на

Дайсь Г. Структурная перестройка экономики Украины // Эконо­мика Украины. — 1994. — № 6. — С. 17.

12

Розділ 1

рівні господарських структур, тоді як у 1991 р. визначальна роль у формуванні інвестиційних ресурсів належала державі.

Слід звернути увагу також на те, що загальний обсяг капі­тальних вкладень знизився набагато більше, ніж скорочення поточного виробництва. Частка капіталовкладень у ВВП впа­ла вдвічі (див. табл. 1.2).

Частка капіталовкладень у нове будівництво настільки змен­шилась, що Державний комітет статистики припинив наводи­ти цей показник окремим рядком (див. табл. 1.3).

Світовий досвід показує, що без підвищення норми вироб­ничого нагромадження вийти з кризи неможливо. Структур­но-технологічне відновлення виробничого потенціалу відбу­вається на основі доданого продукту, нагромадження й інве­стицій, зміни моделі відтворення виробничих фондів.

Загальний стан української економіки з погляду виробни­чого нагромадження характеризується хрестоматійним зга­санням. У популярних виданнях можна побачити такі наочні схеми (рис. 1.1, с. 14).

Стан України найкраще відображається останньою схемою — коли загальний обсяг продуктивного капіталу не зростає в аб­солютних обсягах та в розрахунку на душу населення, а змен­шується.

За часи незалежності прогресивних змін не відбувалося — навпаки, у 90-х роках структура економіки ще більше погірши­лась. Ще значніше зменшилась частка нових прогресивних галузей економіки, зокрема машинобудування, зате зросла част­ка старих та неперспективних галузей. Замість того, щоб роз­виватися виробництву товарів першої необхідності, частка ПЕК у загальному обсягові економічного продукту збільшилася з 9 до 24 %, чорної металургії — з 11 до 23 %, а легкої промисло­вості — навпаки, зменшилася з 11 до 1,7 %.

Успадкована макроекономічна диспропорційність вітчиз­няної економіки протягом кількох років відображалася в над­мірній інфляції. Неправильно пов'язувати її виключно з роз­падом СРСР і переходом до ринкового ціноутворення. Інфля­ція була досить бурхливою ще в 1991 p., коли її темп переви­щив 200 % на рік¹. Наприкінці 1992 р. темпи інфляції підви-