5. Форми (джерела права)

Форма права – офіційні способи, форми зовнішньо­го вираження та закріплення змісту норм права. Виділяють такі форми (джерела) права:

нормативно-правовий акт – офіційний акт-документ компетентних суб'єктів правотворчості, який міс­тить норми права, що забезпечуються державою. Він є основною формою права більшості країн світу, особливо романо-германської правової сім'ї, і виступає у вигляді законів та підзаконних актів;

правовий прецедент – це рішення судового чи адмі­ністративного органу з конкретної справи, якому надається загальнообов'язкове значення при вирішенні аналогіч­них справ у майбутньому. Є однією з основних форм права англосаксонської правової сім'ї;

нормативний договір – документально оформлене, спільно узгоджене рішення двох або більше суб'єктів правотворчості, що містить норми права та забезпечується державою. Ці форми права називають договором з нормативно-правовим змістом (міжнародні угоди, колективні угоди тощо);

правовий звичай – санкціоноване державою прави­ло поведінки, що склалося історично. У давнину, в умовах відсутності або низької письменності населення, правовий звичай був основною і найчастіше єдиною формою права. У сучасній державі звичаєве право як система не існує, можна говори­ти лише про окремі правові звичаї, визнані державою. Наприклад, ст.7 Цивільного кодексу України допускає, що цивільні відносини можуть регулю­ватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту, якщо він не суперечить актам цивільного законодавства або до­говору. Правові звичаї застосовуються у банківській практиці, комерційному обігу, сфері страхування, міжнародній тор­гіллі;

правова доктрина – науково оформлені концептуальні ідеї, спрямовані на удосконалення правового регулювання. У системі національного права України юридична доктрина використовується при розробці нових законів. У системі міжнародного права юридична доктрина використовується як самостійне джерело права. Мова йде про витяги із праць учених, які використовуються у тих випадках, коли не вистачає норм права, існує якась правова прогалина. Так, у судах Великобританії для посилення аргументації використовуються пра­ці видатних англійських державознавців: Вільяма Блекстона, Альберта Дайсі, Уолтера Беджгота та ін. Американці у деяких випадках використовують праці «батьків засновників», авторів Конституції США Джеймса Медісона, Томаса Джефферсона, Олександра Гамільтона тощо;

релігійно-правова норма (релігійний текст) – специфічне джерело права, існує переважно в країнах ісламського світу. Це священна для віруючих книга або послання глави церкви (релігійної організації), що містить, разом з релігійними, правові норми. Прикладом релігійного тексту можуть бути Біблія, Тора, Коран, Сунна, енцикліки (вселенські послання) Римського Папи тощо. В Ізраїлі релігійний текст – Тора, діє разом із світським правом. В Єгипті, Сирії, Пакистані, Ірані діють норми шаріату (права), що містяться в священних книгах – Корані та Сунні;

загальні принципи права – вихідні начала правової системи (принципи справедливості, гуманізму тощо), на які юристи посилаються за відсутності інших джерел (форм) права. Застосовуються при усуненні прогалин у праві шляхом застосування аналогії права.