2.3. Розвиток державних кадастрів в Україні.

За період 1992-2001 років в Україні на державному рівні були прийняті Закони і постанови про ведення окремих державних кадастрів, зокрема: земельного, лісового, водного, містобудівного, населених пунктів, родовищ і проявів корисних копалин, природних територій курортів, природних лікувальних ресурсів, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, тваринного світу, регіональних кадастрів природних ресурсів тощо.

У кожному із зазначених кадастрів передбачається використання інформації з Державного земельного кадастру (ДЗК), для якого в статті 193 "Земельного кодексу України", зокрема, визначається : "Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів…", а основним призначенням Державного земельного кадастру "… є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою".

Але реалії створення ДЗК показують, що ці та інші положення відносно земельного кадастру залишаються поки що деклараціями. Не можна сказати також, що таке розмаїття "державних кадастрів" сприяло впровадженню в Україні кадастрової системи, яка задовольняє вимоги ринкової економіки та ринку земель і відповідає практиці та принципам кадастру в країнах Європейського Союзу.

Кадастрова діяльність в Україні проводиться при недостатній співпраці різних відомств і, часто, конкуренції між різними інституціями в питаннях кадастру та, як наслідок, без координації і без загальноприйнятої на національному рівні чітко визначеної концепції розвитку кадастру в нових економічних та соціальних умовах.

Галузеві кадастри розрізнені організаційно і функціонально. Рівень і форми фінансового, нормативного, методичного, інформаційного і технологічного забезпечення галузевих кадастрів дуже різняться. Це призводить до одночасної дії різних відомчих "мандатів" (постанов, галузевих нормативних документів, відомчих наказів, тимчасових вказівок, методик тощо) у ході збирання, реєстрації і використання інформації в різних кадастрових системах.

І як результат — дублювання інформації, відсутність єдиної координатної та цифрової топографічної основи, неузгодженість відомостей і класифікаторів, збільшення витрат на інформатизацію при зниженні якості інформації і, зрештою, фактична відсутність комплексних рішень та інтегрованих інформаційних кадастрових систем в Україні.

Такий стан організації кадастрової діяльності в Україні не дозволяє сконцентрувати фінанси для використання сучасних джерел кадастрової інформації у вигляді космічних знімків, передових технологій їх обробки та забезпечення доступу до них усіх суб'єктів кадастрової діяльності на рівні сучасних інформаційних технологій.

Як правило, результати кадастрових знімань не передаються і не накопичуються в підприємствах Державної служби геодезії, картографії та кадастру або в органах архітектури міст. Значні обсяги топографо-геодезичних робіт виявилися паралельними. Відомчий підхід в кадастрових зніманнях, по суті справи, розірвав єдиний топографічний простір у містах, що обумовило відхід у минуле, на рівень 40-х років минулого століття у справі ведення єдиної топографічної основи.

Кадастр знаходиться на стику права, економічних і технічних наук (геодезія, картографія, землевпорядкування, кібернетика, прикладна математика тощо). Тому, як показує досвід інших країн, намагання фахівців з цих галузей діяти окремо у вирішенні питань створення кадастрової системи приводить до значних перекосів у той чи інший бік та, в кінцевому результаті, до непродуктивних витрат часу і ресурсів. Досвід розвинутих країн світу підтверджує, що тільки при тісній співпраці фахівців з різних галузей знань, причетних до кадастру, можливе створення сучасної кадастрової системи, яка задовольнятиме вимоги суспільства та сприятиме сталому розвитку економіки країни.

Світові тенденції розвитку інформаційних кадастрових систем характеризуються: комплексністю автоматизації процесів збору, обробки та використання інформаційних ресурсів на основі цифрових методів, GPS-вимірювань та дистанційного зондування Землі; територіальним та галузевим розпорошенням окремих компонентів інформаційних ресурсів за сферами діяльності та їх інтегруванням на основі формування сучасної інфраструктури геопросторових даних локального (міського), регіонального та національного рівнів.