1.2. Роль та проблеми геоінформатики в сучасному суспільстві.

Розвиток нових геотехнологій спричинив розширення сфери геопросторових даних за межі суто географічних проблем, багаторазово збільшивши їх обсяги, викликав появу низки нових технологій та індустрій, що обслуговують процеси масового виробництва і використання геопросторових даних, сприяють формуванню ринку геоінформаційної продукції та послуг. Найбільш яскравий приклад — стрімкий розвиток наземної навігації, оснований на використанні засобів супутникового позиціювання, бортових комп'ютерів та спеціальних цифрових навігаційних карт і баз геопросторових даних.

У сучасному суспільстві просторова інформація розглядається не тільки як важливий стратегічний ресурс, необхідний для розвитку основних галузей економіки, а і як товар, який можна продавати і купувати, та як майно, яке має відповідну вартість і повинно ефективно управлятись. За даними досліджень, проведених в різних країнах, до 80 відсотків всієї інформації може бути визначена як просторова інформація, а тому її роль дуже важлива в реалізації концепції відкритого демократичного суспільства, невід'ємною складовою якого стають електронний уряд (е-уряд), е-парламент, е-самоврядування тощо.

Підсумовуючи аналіз розвитку геоінформатики та її ролі в сучасному суспільстві, можна констатувати, що:

• змінилася сутність роботи з географічним матеріалом: від асоціативно-образного сприймання графічних знаків та символів традиційних картографічних матеріалів до аналітичних функцій геоінформаційного аналізу і моделювання на основі цифрових об'єктних моделей;

• у геоінформаційних системах фактично зникає поняття масштабу та жорстко фіксованого змісту традиційних карт, навпаки, підвищується значення роздільної здатності геопросторових об'єктів та значно розширюється зміст, об'єктний склад і кількість характеристик;

• з'явилася можливість роботи з різнотипною та різночасовою інформацією і ефективно здійснювати ретроспективний аналіз і прогнозування економічних, екологічних, соціальних та інших процесів;

• починають переважати оперативні прямі та непрямі цифрові виміри географічних координат об'єктів, зокрема, засоби супутникового визначення координат, комерційне поширення високоточних даних дистанційного зондування Землі;

• розвиваються системи локалізованого сервісу мобільного зв'язку і навігації рухомих об'єктів, що вимагає масового цифрового картографічного забезпечення і розвинутих баз геопросторових даних;

• розвиваються системи телекомунікації і розподіленого збереження великих обсягів геопросторових даних;

• розвиваються системи Web-картографування і картографічного сервісу в Інтернет, що дозволяє оцінювати Інтернет як найбільш сприятливе середовище обміну геопросторовими даними;

• витрати на виробництво інформаційних ресурсів та інформаційні послуги в розвинених країнах зрівнялися з витратами на енергетичні ресурси.

Сьогодні стає очевидним, що геотехнології, ГІС та Інтернет відносяться до найперспективніших напрямів розвитку новітніх інформаційних технологій та відкритого інформаційного суспільства в цілому. На відміну від просто ще однієї галузі прикладної інформатики, яка забезпечує автоматизацію певної сфери людської діяльності, геоінформатика має найрізноманітніші сфери застосування і найбільше коло користувачів. Можна констатувати, що геотехнології, "ГІС +Інтернет" перетворюють географічну інформацію у загальнолюдський, економічно та соціально значимий предмет споживання.

Водночас, як і будь-яка нова сфера інформаційної діяльності, що швидко розвивається та широко застосовується, геоінформаційна сфера в кінці XX століття досягла свого організаційного і технологічного бар'єра — коли рівень організації виробництва геопросторових даних, технологій їх накопичення, пошуку та розповсюдження перестав відповідати лавино наростаючим обсягам геоінформації та різноманіттю сфер її виробництва і використання.

Основні проблеми проявилися в наступному:

1. недостатній координації та співробітництві між різними організаціями як державного, так і суспільного секторів. Набори геопросторових даних створюються різними організаціями для задоволення своїх внутрішніх потреб та вирішення поточних задач, збір даних виконується з застосуванням різних методів і технологій в залежності від потреб та рівня розвитку цих організації, без єдиних стандартів та методик. Це викликає суперечливість отриманих даних та неможливість їх інтеграції без суттєвої доробки, неминуче призводить до дублювання робіт та неефективного використання людських і фінансових ресурсів;

2. нерівномірності топографо-геодезичної та географічної вивченості окремих регіонів території країн, особливо міст та населених пунктів, різноманітті картографічних матеріалів, неузгоджених як за роздільною здатністю (масштабами), так і за відповідністю місцевості;

3. закритості і замкнутості на відомчі задачі та відомчі технологічні рішення галузевих баз геопросторових даних, без урахування потреб потенційних користувачів з інших відомств. Це спричинено знову ж таки відомчими принципами замовлення та фінансування ГІС-проектів для вирішення певних відомчих локальних задач. Взаємодія між такими різновідомчими системами часто неможлива як із суто технічних причин, так і з чинників більш високого рівня — адміністративні та економічні питання, управління та взаємодія між різними організаціями і рівнями влади, кооперація та стандартизація, питання інтелектуальної власності тощо;

4. відсутності або недостатності загальних компонентів, які можуть забезпечити безпроблемний обмін геопросторовими даними, наприклад, таких як єдина національна база даних цифрової топографічної основи як стандартний набір базових інформаційних шарів для обов'язкового використання усіма виробниками геопросторових даних; єдині стандартизовані класифікатори об'єктів та їх властивостей, а також уніфіковані формати обміну геопросторовими даними тощо;

5. низькому рівні документованості геопросторових даних, відсутності формалізованих метаданих для реалізації уніфікованих механізмів пошуку даних в інформаційних мережах;

6. відсутності або недосконалості законодавчих актів, які забезпечують формування чіткої та ефективної національної системи виробництва і використання геопросторових даних у різних сферах, знімають необґрунтовані обмеження та унормовують порядок доступу і використання державних геоінформаційних ресурсів, регулюють відповідальність виробників за якість даних, ціноутворення, постачання даних та надання геоінформаційних послуг, захист авторських прав на геоінформаційну продукцію тощо.

Для вирішення цих проблем, зважаючи на значимість геоінформаційних ресурсів для державної безпеки та сталого розвитку суспільства, в розвинених країнах (США, Канаді, Австралії, країнах Європейського Союзу тощо) розроблені, масштабно фінансуються та успішно реалізуються урядові програми щодо створення інфраструктури геопросторових даних (ІГД) на регіональному, національному та глобальному рівнях.

Інфраструктура геопросторових даних (SDI — Spatial Data Infrastructure) визначається як сукупність законодавчих актів, інституційних основ, стандартів і технічних регламентів, технологічних засобів та людських ресурсів, необхідних для збирання, оброблення, зберігання, розповсюдження та використання геопросторових даних на основі забезпечення широкого доступу до них державних і недержавних організацій та громадськості.

Технологічну основу НІГД складає інформаційно-телекомунікаційна система, що забезпечує онлайновий доступ користувачів до розподілених баз геопросторових даних, їх поширення й обмін ними з використанням Інтернет або іншої загальнодоступної глобальної інформаційної мережі.

Одна з важливих передумов створення ІГД — це наявність загальнодоступного мережного середовища. Інші передумови відносяться безпосередньо до сфери геоінформатики у її масових (в тому числі побутових) та всеохоплюючих інформаційно-телекомунікаційних додатках, засобах Інтернет-картографування, мобільних сервісах, включаючи навігацію і диспетчеризацію мобільних об'єктів і мобільні сервіси, засновані на GPS-вимірюваннях (LBS-послуги) тощо.

Найпоширенішою метафорою ІГД є її порівняння з транспортними або енергетичними мережами з відповідною інженерною інфраструктурою. В обґрунтуваннях перших концепцій НІГД вони уявлялися як інформаційні магістралі, що зв'язують екологічні, соціально-економічні, наукові та інші бази геопросторових даних на усіх рівнях територіального управління. При цьому виділялися горизонтальні магістралі, що об'єднують інформаційні ресурси на певному місцевому (регіональному) рівні, а також вертикальні — для потоків інформації між різними рівнями ієрархії аж до національного і глобального. На думку авторів одного із перших систематизованих видань про концепцію НІГД, метафора магістралей передає ідею можливого підключення споживачів до нового виду ресурсу — геопросторових даних, що розподілені у базах даних різних виробників. Далі, аналогічно електроенергетичним мережам, фізичне місце розташування джерела даних менш важливе для кінцевого користувача, аніж стабільність доступності до даних, їх надійність, якість та вартість.

Аналогія з інженерними інфраструктурами дозволяє також підкреслити масштабність, комплексність, складність, тривалість у часі та еволюційний характер проблеми, вирішення якої потребує створення відповідних інституційних, політичних і технологічних основ, стандартів, матеріальних і трудових ресурсів, тобто усіх складових, що притаманні будь-якій технічній системі, яка позначається терміном "інфраструктура".