Практичне заняття №1.

Створення підприємства і його реєстрація

1. Законодавча база

Оберемо форму підприємства

Ви вирішили створити своє підприємство та розпочати власний бізнес. Але, перш ніж стати на нелегкий шлях підприємництва, потрібно вивчити закони, постанови Кабінету Міністрів України, розпорядження, рішення та інші законодавчі та нормативні документи, які регламентують цю діяльність. Не можна вступати до гри, правил якої ви не знаєте.

Перш ніж починати створювати та реєструвати підприємство, необхідно ознайомитися з такими законодавчими актами:

1. Цивільним кодексом Української РСР.

2. Законом України "Про власність" від 07.02.91 р. №697-ХII.

3. Законом України "Про підприємства в Україні" від 27.03.91 р. №887-ХII.

4. Законом України "Про господарські товариства" від 19.09.91 р. №1576-ХII.

5. Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 20.03.91 р. №872-ХII.

6. Законом України "Про зайнятість населення" від 11.12.98 р. №309-ХIV.

7. Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91 р. №1201-ХII (остання редакція від 03.06.99 р. №719-XIV).

8. Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.96 р. №448/96-ВР.

9. Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.97 р. №710/97-ВР.

10. Наказом ДПАУ від 19.02.98 р. №80 "Інструкція про порядок обліку платників податку".

11. Наказом Міністерства внутрішніх справ України №17 від 11.01.99 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.99 р. за №264/3557.

12. Указом Президента України "Про внесення змін до Указу Президента України від 03.07.98 р. №727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" від 28.06.99 р. №746/99.

13. Наказом державної податкової адміністрації України "Про внесення змін у форми та Порядок видачі Свідоцтв про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва - юридичною особою" від 12.10.99 р. №555.

14. Наказом державної податкової адміністрації України "Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі" від 29.10.99 р. №599.

15. Наказом Міністерства фінансів України "Вказівки про склад та порядок заповнення облікових регістрів малими підприємствами" від 31.05.96 р. №112.

16. Указом Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 12.05.98 р. №456/98.

17. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. №740 "Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності".

18. Інструкцією №3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", затвердженою постановою НБУ від 18.12.98 р. №527.

19. Постановою КМУ "Про затвердження Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп" від 20.07.96 р. №781 із змінами, внесеними постановою КМУ від 25.08.98 р. №1336.

20. Постановою КМУ "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України" від 22.01.96 р. №118.

Підприємництво - самостійна ініціатива систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Суб’єктами підприємницької діяльності, підприємцями можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення та здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству, але деякі види підприємницької діяльності підлягають ліцензуванню. Питання ліцензування дуже важливе й об’ємне.

Підприємницька діяльність здійснюється на таких принципах:

- вільний вибір видів діяльності;

- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників, споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

- вільне наймання робітників;

- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

- вільне розпоряджання прибутками, які залишаються після внесення платежів, установлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємець самостійно вирішує, який правовий статус надати своєму підприємству. Законодавство передбачає велику кількість організаційно-правових форм.

Підприємець може займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. Але найчастіше підприємці надають своїм підприємствам юридичний статус.

Закон України "Про підприємства в Україні" в пункті 1 статті 2 визначає такі види підприємств:

- ПРИВАТНЕ підприємство, засноване на власності фізичної особи;

- КОЛЕКТИВНЕ підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

- ГОСПОДАРСЬКЕ товариство;

- підприємство, яке засноване на власності ОБ’ЄДНАННЯ ГРОМАДЯН;

- КОМУНАЛЬНЕ підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

- ДЕРЖАВНЕ підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Найбільшого поширення в Україні набули господарські товариства. Діяльність цих товариств регламентується Законом "Про господарські товариства". Згідно цим законом, господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами та громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

До господарських товариств належать:

1. Акціонерні товариства.

2. Товариства з обмеженою відповідальністю.

3. Товариства з додатковою відповідальністю.

4. Повні товариства.

5. Командитні товариства.

Товариства є юридичними особами.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Розглянемо окремі види товариств:

1. АКЦІОНЕРНЕ товариство - це товариство, яке має статутний фонд (не менше ніж 1250 мінімальних заробітних плат), поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язанням тільки й майном товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства лише в межах належних їм акцій. Установчі документи акціонерного товариства - установчий договір і статут.

До акціонерних товариств належать:

- відкрите АТ, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на біржах;

- закрите АТ, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом передплати, купуватися та продаватися на біржі. Це товариство має право випускати лише іменні акції.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. У цих зборах мають право брати участь всі акціонери, незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція - один голос.

Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими.

Іменні акції розподіляються між засновниками закритих акціонерних товариств і відкритому продажу на біржі не підлягають, в іменні акції вноситься прізвище тієї особи, яка їх передплачує.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь в розподілі майна акціонерного товариства у випадку його ліквідації та не допускають виконання рішень, які обмежують ці права власників привілейованих акцій.

Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у відсотках до їх номінальної вартості дивідендом, який виплачується щороку. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.

Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою за 50 грн. Акціонерам може видаватись сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій.

Дивіденди за акціями виплачуються раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та процентів за банківський кредит.

Для акціонерних товариств статутний фонд становить не менше ніж 1250 мінімальних заробітних плат. Відкрита передплата акцій при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов’язані бути держателями акцій на суму не менше ніж 25% статутного фонду і строком не менше ніж 2 роки.

Засновники відкритого акціонерного товариства зобов’язані опублікувати інформацію про випуск акцій в офіційній пресі. Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10% вартості акцій, які вони передплатили, після чого засновники видають їм письмове зобов’язання про продаж відповідної кількості акцій. Строк передплати не може перевищувати шести місяців. Після закінчення вказаного у повідомленні строку передплата припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити передплатою 60% акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим. Особам, які передплатили акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніше як через 30 днів.

2. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ - це товариство, що має статутний фонд, розділений на частки між учасниками, розмір яких визначається установчими документами. Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників.

Згідно із статтею 52 Закону України "Про господарські товариства" статутний фонд цього товариства повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести не менше 30 відсотків вкладу, вказаного в установчих документах, що підтверджується документами, виданими банківською установо.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах своїх вкладів.

Головна відмінність товариства з обмеженою відповідальністю від акціонерного товариства є в тому, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю може передати свою частку (чи її частину) лише зі згоди інших учасників. Це оформляється рішенням зборів учасників та, як правило, нотаріально завіреною заявою учасника, якщо він передає свою частку повністю. Він також може бути виключеним з товариства за рішенням зборів учасників, якщо систематично не виконує свої обов’язки або якщо його дії суперечать досягненню цілей товариства. У цьому випадку рішення приймають одностайно, учасник, якого виключають з товариства, участі в голосуванні не бере. При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці в статутному фонді.

3. ТОВАРИСТВОМ З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Отримують прибутки, пропорційні їх частці в статутному фонді.

Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

4. ПОВНИМ визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання товариства усім своїм майном.

При солідарних зобов’язаннях учасників-боржників кредитор має право вимагати виконання їх зобов’язань як від усіх учасників-боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу.

Кредитор, який не одержав повні компенсації від одного з солідарних учасників-боржників, має право вимагати недоодержане з решти солідарних учасників-боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, поки зобов’язання не погашено повністю.

Виконання солідарного зобов’язання повністю одним з учасників-боржників звільняє решту учасників-боржників від виконання зобов’язань перед кредитором.

Учасник-боржник, який виконав солідарне зобов’язання, має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором. Несплачена частина боргу одним із співборжників учаснику-боржнику, який виконав солідарне зобов’язання боржників, припадає в рівній частці на нього і на решту співборжників.

Повне товариство діє на підставі установчого договору, тому що не має статуту (ст.4 Закону України "Про господарські товариства". У зв’язку з цим право на здійснення тієї чи іншої діяльності визначається в установчому договорі.

Ведення справ від імені повного товариства здійснюється або всіма учасниками (спільно), або одним чи кількома з них, при цьому передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства (ст. 68 Закону України "Про господарські товариства").

Учасники повного товариства не мають права від свого імені та у своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності.

У разі порушення правил, установлених цією статтею, учасники повного товариства зобов’язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями(ст.70 Закону України "Про господарські товариства").

Передача учасником повного товариства своєї частки чи частини іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. Оформляється нотаріально завіреною заявою учасника та рішенням зборів учасників. З передачею частки чи частини третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов’язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки.

Вийти з повного товариства, створеного на невизначений строк, можна в будь-який час, попередивши про це не пізніше як за 3 місяці. Оформлюється нотаріально завіреною заявою учасника та рішенням зборів учасників. Якщо товариство створене на визначений строк, вихід учасника можливий за наявності поважних причин та за умови, що про це попереджено не пізніш як за 6 місяців. Учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу.

5. КОМАНДИТНЕ товариство - це товариство, яке включає в себе поряд з одним або більше учасників, що здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежена їх внеском у майно товариства.

Якщо до командитного товариства приймають 2-х або більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за боргами командитного товариства.

Повне товариство діє на підставі установчого договору, тому що не має статуту (ст.4 Закону України "Про господарські товариства"), у зв’язку з цим право на здійснення тієї чи іншої діяльності визначається в установчому договорі.

Установчий договір повинен включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства.

Переважна кількість господарських товариств, які сьогодні діють на Україні,- це або товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) або акціонерні товариства (АТ).

Вкладами учасників та засновників можуть бути: будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, право на користування землею і водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Закон забороняє використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні" підприємства можуть об’єднуватись у:

- АСОЦІАЦІЇ - договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з учасників;

- КОРПОРАЦІЇ - договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових, комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

- КОНСОРЦІУМИ - тимчасові статутні об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення загальної мети;

- КОНЦЕРНИ - статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців.

Об’єднання діють на основі договору чи статуту, затвердженого його засновниками чи власником. Підприємства, які входять до складу об’єднань, зберігають права юридичної особи та мають право виходу з його складу із збереженням взаємних зобов’язань та договорів, що укладені з іншими підприємствами та організаціями.

Об’єднання є юридичними особами, можуть мати самостійні баланси, розрахунковий та інші рахунки в банках, печатку зі своєю назвою.

Рішення про створення об’єднання (установчий договір) і статут цього об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством.

На сьогоднішній день в Україні існує поняття "малого підприємства" та "малого підприємництва". Закон України "Про підприємства в Україні" (п.2 статті 2. "Види підприємств"), визначає поняття "малого підприємства" залежно від обсягів господарського обороту і чисельності його працівників (незалежно від форм власності):

- у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

- в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

- у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

- у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

- у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Особливості створення і діяльності малих підприємств установлюються законодавством України.

На малі підприємства незалежно від форм власності та умов господарювання поширюється дія Наказу Міністерства фінансів України від 31 травня 1996 р. №112 "Вказівки про склад та порядок заповнення облікових регістрів малими підприємствами", в якому передбачається спрощена система обліку.

Для суб’єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, застосовується ПІЛЬГОВЕ ОПОДАТКУВАННЯ. Ця система передбаченатим жеУказом Президента України №746/99 та наказами державної податкової адміністрації України ". Згідно з цими документами спрощена система оподаткування, обліку та звітності впроваджується для таких суб’єктів малого підприємництва:

- ФІЗИЧНИХ ОСІБ, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

- ЮРИДИЧНИХ ОСІБ - суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн гривень.

Дія Указу Президента не поширюється на:

- суб’єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;

- довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

- суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам цих суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;

- фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

- спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Нині в Україні працює багато кооперативів.

КООПЕРАТИВ - це організаційно-правова форма підприємництва, яка має такі характерні ознаки:

- кооператив створюється фізичними особами, яких повинно бути не менше 3-х;

- засновники кооперативу повинні самі працювати в цьому кооперативі;

- засновники та члени кооперативу несуть підвищену матеріальну відповідальність за фінансово-господарську діяльність кооперативу - в межах всього майна кооперативу та свого особистого майна в розмірі, не меншому ніж річний заробіток.

За родом своєї діяльності кооперативи діляться на виробничі, промислові, споживчі та інші. Кошти кооперативу складаються з пайових та членських внесків, а також прибутку від господарської діяльності. Незалежно від кількості паїв діє принцип "один член - один голос".

Реєструємо підприємницьку діяльність

Статус підприємця в Україні досягається шляхом державної реєстрації в порядку, встановленому чинним законодавством. Здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації забороняється. При реєстрації кожний суб’єкт підприємницької діяльності заноситься до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України відповідно до "Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118.

Державну реєстрацію підприємств та підприємницької діяльності здійснюють виконавчі комітети міських, районних, сільських рад або районні в м. Києві і м. Севастополі держадміністрації за місцезнаходженням або за місцем проживання суб’єкта.

Підприємницька діяльність може бути пов’язана чи не пов’язана зі створенням юридичної особи.

ЮРИДИЧНА ОСОБА - це організація, підприємство, установа, що має власне майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав та виконувати обов’язки, бути позивачем, відповідачем у суді або арбітражі.

ПІДПРИЄМЕЦЬ - особа, наділена правом займатись індивідуальною трудовою діяльністю в матеріальних інтересах із дотриманням юридичних прав та обов’язків.

Відповідно до Закону України "Про підприємництво", постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності" вироблено систему дій для реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.