Кровотеча

Фізичне навантаження

Гіпоглікемія

//

Інфекція

Холод

Емоції

Біль

ч\

4— Токсини

Травма —►

Порушення гомеостазу або його передвісники

Вищі регуляторні центри і

Загальний адаптаційний синдром

Рис. 155. Фактори, що викликають стрес

33.40. Які стадії виділяють у розвитку стресу?

1. Стадія тривоги:

а) підстадія шоку. Характеризується короткочасним зменшенням резистент­ності до патогенного фактора;

б) підстадія контршоку. Опірність організму спочатку поновлюється, а потім підвищується.

2. Стадія резистеитиості. Характеризується стійким і тривалим збільшенням опірності організму як до фактора, що викликав стрес, так і до інших патогенних агентів.

3. Стадія виснаження. Настає при дуже інтенсивній або тривалій дії патогенного фактора, а також в умовах функціональної слабкості адаптаційних механізмів. Супроводжується зменшенням резистентності організму до патогенних впливів (рис. 156).

Нормальний рівень опірності

Рис. 156. Стадії загального адаптаційного синдрому

33.41. Які механізми беруть участь у реалізації стресу?

Численні ініціатори стресу (стресори) - травма, холод, біль, емоції, кровотеча, фізичне навантаження, гіпоглікемія, інфекції та ін.—через порушення гомеостазу або передвісників такого порушення викликають збудження вищих нервових регуля-

прних центрів і пов'язане з цнм вивільнення великої кількості гормонів. При цьому іелине значених мають такі процеси.

І Активація системи апотаяамус-аденогіпофіз. Як наслідок відбувається виді­лення АКТГ, СТГ, ТТГ, які відповідно стимулюють секрецію глюкокортикоїдів, сомзтомсдинів, тирсоїдних гормонів. 1. Активація вегетативної нервової системи (симпатичної і парасимпатичної*) су­проводжується надходженням у кров катехол амінів, інсуліну, глюкагону. П. Активація альдостерон-вазопресинової системи веде до збільшення вмісту в крові ангіотензинів, альдостерону, вазопресину (АДГ) (рис. 157).

Стреоори

Рис 157. У реалізації стресу беруть участь різні гормони

33.42, Яка участь різних гормонів у розвитку стресу?

V Гормони, що виділяються під час стресу, визначають розвиток трьох послідов­них фаз цій реакції.

І. Гостра фаза. Гормони, що вивільнюються в шо фазу, забезпечують захист від падіння артеріального тиску і об'єму циркулюючої крові. Це досягається збіль­шенням загального периферичного опору і збереженням води в організмі. Зазна­чені реакції пов'язані з посиленим надходженням кров катехаламінів, глюкокор­тикоїдів, ангіотсвднну П, альдостерону, вазопресину.

1Ь Під гостра фаза. Характеризується мобілізацією ресурсів для енергетичного і пластичного забезпечення систем, що здійснюють адаптацію. Цьому слугує пе­рерозподіл зазначених ресурсів між активно функціонуючими органами (серце, головний мозок) і структурами, шо перебувають у відносному спокої (скелетні

м'язи, травний канал, лімфоїдна і жирова тканини). Метаболічні зміни е цю фазу обумовлені збільшенням секреції катехоламінів, ппококортякоїдш, глюкагону і зменшенням виділення інсуліну Наведені вище хонтрінсулярні гормони, поси­люючи гпікогеноліз, шюконеогенез, ліполіз і протеоліз, викликають збільшбкия вмісту в крові глюкози, амінокислот, вільних жирових кислот. III. Фаза довгострокової адаптації Характеризується структурним» змінами (гіпертрофією, гіперплазією) органів і тканин, що забезпечують адаптацію і перебувають у стані гіперфункції. У її реалізації беруть участь інсулін, СТГ, соматомедини, тиреоїдні гормони, фактори росту - істинні та тканинні гор­мони, що активують анаболічні процеси і формують так званий структурний слід адаптації.

33.43. Що таке "хвороби адаптації"? Які захворювання до них відносять?

Хвороби адаптації — це захворювання, у розвитку яких провідна роль належить над­мірному стресу і так званим стресорним ме­ханізмам ушкодження.

Прн великій інтенсивності і тривалості стрес із механізму адаптації може перетвори­тися у механізм патогенезу.

До хвороб адаптації відносять:

а) психосоматичні захворювання (ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу, ви­разкову хворобу шлунку і дванадцятипа­лої кишки);

б) хвороби обміну речовин (цукровий діабет);

в) алергічні І запальні захворювання (бронхі- ^^ажень сер_Чебо*удинн<* системи альну астму, ревматизм).

33.44. Назвіть гормони щитоподібної залози. Як здійснюється регуляція їх утворення і секреції?

У щитоподібній залозі утворюються тиреоїдні гормони - тироксин (Т^) і три* йодтиронін (Т,). Крім того, С-клітинами (парафолікулярними) синтезується кольці*- тонім, який бере участь у регуляції фосфорно-кальцієвого обміну (див. розд. 24).

Вважають, що тироксин е прогормоном трийодтироиіну. На думку про це наво­дять такі факти:

а) Т, в 5 разів активніший, ніж Т₄;

б) ефекти Т₄ розвиваються після більш тривалого латентного періоду, якщо порівню­вати зі змінами, що їх викликає Т,;

Рис. 158. Іммобілізащйний стрес використовують для моделювання

в) Т₄ може перетворюватися в Т, у периферичних тканинах завдяки процесам дейо- дування.

Регуляція утворення і секреції тиреоїдних гормонів здійснюється системою гі- поталамус-аденогіпофіз за схемою: гіпоталамус —♦ тиреоліберин —♦ аденогіпофіз тиреотропний гормон (ТТГ) щитоподібна залоза. ТТГ, діючи на щитоподібну за­лозу викликає такі ефекти:

а) посилює захоплення і введення йоду в органічні сполуки;

б) посилює протеоліз депонованого тирео глобуліну;

в) посилює секрецію Т, і Т^

г) у разі тривалої дії викликає гіпертрофію й гіперплазію щитоподібної залози.

33.45. Які механізми діїй біологічні ефекти тиреоїдних гормонів?

Тиреоїдні гормони є гормонами з внутрішньоклітинним типом циторецепції. Установлено три внутрішньоклітинні мішені для їхньої дії: плазматична мембрана, мітохондрії, ядро.

На плазматичній мембрані чутливих до тиреоїдних гормонів клітин виявлено високоафінні ділянки зв'язування трийодгироніну (Т^. Результатом взаємодії Т₃ з та­кими ділянками є стимуляція транспорту амінокислот. Відповідь виникає дуже швид­ко і не вимагає синтезу відповідних інформаційної РНК і білка.

У мітохондріях Т₄ зв'язується з ферментом внутрішньої мембрани - транслока- зою аденінових нуклеотидів -і активує його. Наслідком цього є посилення транспор­ту АДФ із цитоплазми в мітохондрії. В результаті концентрація АДФ у мітохондріях зростає, що викликає збільшення інтенсивності біологічного окиснення (принцип акцепториого контролю).

Ядро є основною внутрішньоклітинною мішенню для Т,. Це визначає довгостро­кові ефекти тиреоїдних гормонів. При зв'язуванні Т, (у меншій мірі Т<) з ядеринми рецепторами відбувається індукція транскрипції і синтезу цілого ряду функціональ­но важливих білків. Серед них;

а) Ш-К-АТФ-аза плазматичних мембран;

б) ферменти літогенезу (зокрема, НАДФ-малатдегідрогеназа);

в) ферменти мітохондрій (а-гшцерофосфатдегідрогеназа);

г) білкові компоненти р-адренорецетгторів.

Усі біологічні ефекти, обумовлені дією тиреоїдних гормонів на клітини, можна поділити на три групи.

1. Аиаболічиа дія - вплив на ріст і диференціювання тканин. Є низькодозовим ефектом. Відсутність цього ефекту або його зменшення виявляється прн гіпо­тиреозі.

2. Метаболічні ефекти - збільшення інтенсивності катаболічних процесів (окисиення, ліполізу). Будучи високодозовими, вони виявляються в умовах гі­пертиреозу.

Ш. Сенсибілізуючі ефекти-збільшення чутливості клітин ДО ДІЇ інших гормонів, зокрема естрогенів і катехоламінів. Щодо останніх сенсибілізуючий вплив ти­реоїдних гормонів пов'язаний зі збільшенням кількості р-адренорецепторів на поверхні клітин.

46. Назвіть основні причини гіпотиреозу.

В основі розвитку гіпофункції щитоподібної залози - гіпотиреозу - можуть ле­жати такі причини.

1. Центральні порушення: зменшення утворення і секреції тиреоліберину і тире* етропного гормону (ТТГ) у зв'язку з розладами діяльності гіпоталамуса і адеио­гіпофіза (вторинний гіпотиреоз).

2. Залозисті порушення, що призводять до розвитку первинного гіпотиреозу.

а) руйнування тканини залози, наприклад, радіоактивним йодом;

б) дефіцит йоду в питній воді та їжі - ендемічний зоб;

в) аутоімунне ушкодження клітин залози - аутоімунний тиреоїдит Хашимотог,

г) уроджені порушення - гіпо- і аплазія щитоподібної залози, ензимопатіГ.

3. Периферичні порушення:

а) нечутливість периферичних клітин до дії тиреоїдних гормонів;

б) підвищене зв'язування тиреоїдних гормонів білками плазми крові;

в) посилений їх метаболізм у печінці.

46. Який патогенез основних проявів гіпотиреозу?

У розвитку проявів гіпотиреозу мають значення такі механізми.

1. Порушення росту і диференціювання тканин. При цьому важливу роль віді­

грають випадіння низькодозових (анаболічних) ефектів тиреоїдних гормонів і зменшення секреції СТГ.

Оскільки тиреоїдні гормони потрібні для нормального процесу енхондральної осифікації на межі діафіза й епіфіза, то в умовах гіпотиреозу порушується ріст кісток у довжину. При цьому неріостальиий ріст кісток зберігається, у зв'язку 5 чим вони стають товстими. Розвивається комплекс змін скелета - гіпотиреоїдна карликовість.

Поряд з цим затримується і розумовий розвиток - поступово виникає кретинізм.

2. Зменшення теплоутворювальної дії тиреоїдних гормонів, що виявляється:

а) зменшенням основного обміну (падіння на 20-40 %). Воно обумовлено зниженням інтенсивності біологічного окиснения в мітохондріях і функціо­нальної активності збудливих ткаиии;

б) зменшенням теплопродукції, у зв'язку з чим падає температура тіла;

в) поганою адаптацією до холоду при збереженні адаптації до високої темпе­ратури; і »

г) гіпофагією - малим споживанням енергетичних ресурсів.

3. Зменшення функціональної активності збудливих тканин. Пов'язане з падін­ням активності №-К-АТФ-аз і змінами процесів активного транспорту іонів. З другого боку, має значення зменшення чутливості тканин до катехоламінів, що обумовлено зменшенням кількості Р-адреиорецепторів иа клітинах. Функціо­нальні зміни збудливих органів і тканин виявляються:

а) порушеннями діяльності центральної нервове» системи - уповільненням розумової діяльності, млявістю, загальмованістю, сонливістю і т. о.;

б) зменшенням функціональної активності скелетних м'язів — слабкістю, зменшенням тонусу, швидкою стомлюваністю;

в) порушеннями діяльності серцево-судинної системи - брадикардією, змен- * шеиням хвилинного об'єму серця, падінням артеріального тиску;

г) зменшенням скорочувальної функції гладких м'язів кишок - закрепами;

ґ) порушеннями процесів всмоктування і екскреції Зменшення всмоктування ппокози в кишках призводить до гіпоглікемії, а порушення екскреції холес­теролу в складі жовчі— до гіперхолестеролемії і атеросклерозу. IV. Порушення з нез'ясоваиими механізмами розвитку. До них відносять слизо­вий набряк-мікседему. Характеризується збільшенням у тканинах кількості глі- козаміногліканів, що зв'язують воду, потовщенням шкіри, одутлим обличчям. Існує гіпотеза, згідно з якою мікседема є наслідком дії на сполучну тканину тире- отропного гормону (ТТГ), кількість якого при власне залозистій і периферичній формах гіпотиреозу істотно зростає.

33.48. Назвіть основні причини гіпертиреозу.

В основі розвитку гіпертиреозу можуть бути такі причини. Ь Центральні порушення - збільшення секреції тиреоліберину і тнреотропного гормону (ТТТ) при гіперфункції гіпоталамуса і аденогіпофіза (вторинний гіпер­тиреоз).

II. Власне залозисті порушення (первинний гіпертиреоз). Найпоширенішими клі­нічними формами первинного гіпертиреозу є дифузний токсичний зоб (хвороба Гревса, базедова хвороба) та аденоми щитоподібної залози. Вважають, що дифузний токсичний зоб є аутоімунним захворюванням, у виник­ненні якого мають значення ТТГ-міметичні антитіла, тобто антитіла, що іміту­ють дію ТТГ при взаємодії з поверхневими антигенами клітин щитоподібної за­лози (V тип алергічних реакцій за Кумбсом і Джеллом). На роль таких антитіл претендують ІАТ8 (1оп§ ас(іп£ іЬугоіс! зіітиіаіог) і ТЗІ (іЬугоі<1 $1іти1а(іп£ ітт- ипо^ІоЬиІшеХ здатні взаємодіяти із 11 і -рецепторами. Оскільки ці антитіла ие мають міст, зв'язування комплементу, то клітини щитоподібної залози не ушко­джуються, а активно функціонують. III. Периферичні порушення:

а) збільшення чутливості клітин до дії Т, і Т^

б) зменшення зв'язування тиреоїдних гормонів транспортними білками;

в) уповільнення метаболізму тиреоїдних гормонів у печінці при ЇЇ недостатності.

33.49. Який патогенез основних проявів гіпертиреозу?

У патогенезі проявів гіпертиреозу мають значення такі механізми. І. Антианаболічні ефекти. Є високодозовими ефектами тиреоїдних гормонів. До них відносять:

а) затримку росту;

б) атрофію м'язів і слабкість;

в) схуднення;

г) негативний азотистий баланс.

2. Посилення теплоутворювальної дії тиреоїдних гормонів. Воно виявляється:

а) збільшенням основного обміну;

б) збільшенням теплоутворення й підвищенням температури тіла;

в) збереженою адаптацією до холоду і поганою - до високої температури;

г) гіперфагією - підвищеним споживанням енергетичних ресурсів.

2. Збільшення функціональної активності збудливих тканин. Пов'язане з під­вищенням активності Ка-К-иасосів клітинних мембран і збільшенням чутливос­ті клітин до катехоламінів. Цим, зокрема, обумовлені такі прояви гіпертиреозу:

а) порушення діяльності центральної нервової системи - прискорення психіч­них процесів, занепокоєння, збудження, безсоння;

б) постійна спонтанна скорочувальна активність волокон скелетних м'язів- фібрилярні посмикування, тремор. З цим пов'язана м'язова слабкість, стом­люваність; «

в) зміни діяльності серцево-судинної системи - тахікардія, збільшення хви­линного об'єму серця, артеріального тиску; -

г) підвищення скорочувальної активності гладких м'язів кишок - проноси;

ґ) збільшення інтенсивності процесів усмоктування і екскреції. З цим, зокре­ма, пов'язана гіперглікемія і гіпохолестеролемія.

2. Катехоламінові ефекти. Обумовлені підвищенням чутливості клітин до дії ка­техоламінів у зв'язку зі збільшенням иа клітинній поверхні кількості [)-адреноре- цепторів.

У клініці гіпертиреозу велике значення мають функціональні ефекти катехоламі­нів, зокрема, їхній вплив на серцево-судинну систему (див. запит. 33.36), і мета­болічні зміни. З останніми пов'язані такі порушення:

а) посилення глікогенолізу в печінці —»гіперглікемія —»гіперфункція Р-клітин острівців підшлункової залози з наступним їх виснаженням —»тиреоїдний цукровий діабет;

б) посилення ліполізу в жировій тканині —» гіперліпацидемія —» збільшення кетогенезу в печінці —» метаболічний ацидоз;

в) активація не пов'язаного з фосфоруванням окиснеиня в бурій жировій тка­нині —»збільшення теплопродукції —»підвищення температури тіла і осно­вного обміну.

2. Порушення з нез'ясованими механізмами розвитку - орбітопатія Г двосто­

ронній екзофтальм (витрішкуватість). В основі їхнього розвитку - набряк і лім- фоїдна інфільтрація м'язів очного яблука і ретробульбарної тканини. Ці зміни не залежать від концентрації тиреоїдних гормонів у плазмі крові і від рівня ТТГ-мі- метичних антитіл (ЬАТЗ, ТЗІ). Вважали, що в умовах гіпертиреозу виділяється особливий екзофтальмічний фактор, однак його дотепер не виявлена

33.50. Що таке зоб? Які його види виділяють ? Який патогенез ендемічного зоба?

Зобом називають видиме збільшення щитоподібної залози. Виділяють три види зоба.

1. Дифузний токсичний зоб - гіпертиреоідний (хвороба Гревса, базедова хвороба). Характеризується ознаками гіперфункції щитоподібної залози.

2. Спорадичний зоб -еутиреоїдний. Збільшення маси щитоподібної залози не супро­воджується вираженими змінами її функціональної активності.

3. Ендемічний зоб » гіпотиреоїдний. Виявляє себе клінікою гіпофункції щитоподіб­ної задози.

Причиною ендемічного зоба є недостатній вміст йоду в питній воді і продуктах харчування, що пов'язано з особливостями ґрунту і підземних вод у певних регіонах і місцевостях земної кулі Дефіцит йоду призводить до порушення утворення тире­оїдних гормонів, вміст яких у крові зменшується. Це викликає посилення продук­ції тиреоліберину і тиреотропного гормону (ТТГ). Останній, впливаючи на тканину щитоподібної залози, стимулює процеси гіпертрофії і гіперплазії - розвивається зоб. Оскільки збільшення залози не усуває дефіцит тиреоїдних гормонів (причину - не­достатність йоду - не ліквідовано), то підвищена продукція ТТГ зберігається і триває його дія на тканину залози: зоб прогресує,

33.51. Як здійснюється регуляція утворення і секреції паратирину прищитоподібними залозами? Назвіть основні біологічні ефекти паратгормону.

Утворення і секреція паратирину (паратгормону) регулюється вмістом іонів кальцію в плазмі крові. Секреція цього гормону зростає при зменшенні концентрації іонів Са¹* у плазмі, і навпаки, зменшується при збільшенні вмісту цих іонів. Крім того, вивільнення паратирину в кров пригнічує 24Д5-(ОН)_І вітамін О, що утворюєть­ся в нирках (див. розд. 24),

Біологічні ефекти паратирину (докладно див. розд. 24):

1. Дія на кісткову тканину - активація функції остеокластів.

2. Дія на нирки - пригнічення реабсорбції фосфату.

3. Активація перетворення в нирках вітаміну О у його гормональну форму — 1,25- (ОН)₂ вітамін Б.

Наслідком усіх зазначених ефектів є збільшення концентрації іонів кальцію в плазмі крові.

33.52. Які причини і чим виявляє себе гіпопаратиреоз?

Причини гіпопаратиреозу - гіпофункції прищитоподібних залоз:

1. випадкове ушкодження або видалення прищитоподібних залоз при операціях на щитоподібній залозі;

2. ушкодження прищитоподібних залоз при лікуванні радіоактивним йодом хвороб щитоподібної залози;

3. аутоімунні ушкодження прищитоподібних залоз;

4. уроджене недорозвинення прищитоподібних залоз;

5. нечутливість клітин-мішеией до дії паратирину — псевдогіпопаратиреоз.

Основним проявом гіпопаратиреозу є гіпокальцісмія. Вона обумовлює розвиток паратиреопривної тетанії, що виявляється різким підвищенням нервово-м'язової збудливості, множинними фібрилярними скороченнями м'язів усього тіла. Потім виникають напади клонічних судом, що переходять у тонічні. Судомні скорочення можуть поширюватися і на внутрішні органи (пілороспазм, ларингоспазм). Під час одного з таких нападів настає смерть.

При хронічному гіпопаратиреозі у тварин розвивається клінічна картина порати* реопривної кахексії. Вона характеризується схудненням, анорексією, підвищеною иер- вово-м'язовою збудливістю, диспепсією й різноманітними трофічними порушеннями.

53. Які причини і чим виявляє себе гіперпаратиреоз? Причини гіперпаратиреозу - гіперфункції прищитоподібних залоз:

    1. пухлина - аденома прищитоподібної залози;

    2. гіперфункція прищитоподібних залоз, обумовлена зменшенням чутливості їхніх ендокринних клітин до іонів кальцію, - порушення регуляції за принципом не­гативного зворотного зв'язку.

Гіперпаратиреоз виявляється двома групами пов'язаних між собою змін.

1. Порушення кісткової тканини - генералізована фіброзна остеодистрофія. Обумовлена підвищенням активності остеокластів і пригніченням функції осте­областів. Виявляється болем у кістках і суглобах, розм'якшенням кісток, різкою деформацією скелета. Розвивається демінералізація кісткової тканини (остеома­ляція), що обумовлює підвищення вмісту іонів кальцію в плазмі крові-гілер- кальціємію.

2. Гіперкальціємія. З нею пов'язані:

а) кальцнфікація м'яких тканин (нирок, судин, легень). У важких випадках розвивається ниркова недостатність;

б) утворення кальцієвих каменів у нирках;

в) порушення збудливості нервової системи і м'язів - м'язова слабкість, де­пресія, порушення нам'яті;

г) артеріальна гіпертензія;

ґ) посилення шлункової секреції.

54. Як здійснюється регуляція утворення і секреції чоловічих статевих гормонів? Назвіть їх основні біологічні ефекти.

Ендокринні клітини сім'яників (інтерстиціальні клітини, або клітини Лейдига) синтезують і секретують чоловічі статеві гормони - андрогени, серед яких основним є тестостерон,

Регуляція утворення андрогенів здійснюється за участю системи гіпоталамус- аденогіпофіз за схемою.' гіпоталамус —» гонадоліберии —» адеиогіпофіз —» лютеї- иізуючий гормон —» інтерстиціальні клітини сім'яників тестостерон —» клітини Серіалі сім'яників —» інгібін —» гальмування функціональної активності відповід­них утворень гіпоталамуса і адеиогіпофіза —» зменшення утворення гоиадешіберину і лютеїнізуючого гормону —» зменшення синтезу і секреції андрогенів —» активація гіпоталамуса і т. д.

Основні біологічні ефйкти тестостерону: 1. Ембріональне диференціювання. Андрогени забезпечують диференціювання статевих залоз і статевих органів у період ембріонального розвитку. Утворюючись

від впливом хоріонічного гонадотропіну (у період між 6 і 1 б тижнями), тестостерон активує формування чоловічих статевих органів з вольфової протоки, урогеніталь- ного синуса і горбка, одночасно пригнічуючи розвиток жіночих статевих органів. Крім того, андрогени забезпечують диференціювання структур центральної нер­вової системи "за чоловічим типом", визначаючи надалі чоловічий тип статевої поведінки. т

2. Статеве дозрівання і розвиток вторинних статевих ознак в особин чоловічої статі. Оскільки андрогени стимулюють діяльність сальних залоз, то в пубертат­ному періоді шкіра стає жирною, часто відбувається інфікування сальних за­лоз - з'являються вугрі.

3. Регуляція сперматогенезу. Тестостерон активує діяльність міоепітеліальних клі­тин сім'яників (клітин Сертолі) та епітеліальних клітин проток, які у свою чер­гу здійснюють вплив на інтенсивність поділу статевих клітин та їхнє дозрівання. Така дія тестостерону не пов'язана з надходженням його в кров, а Є місцевою.

4. Регуляція статевої поведінки. Андрогени мають стосунок до формування стате­вого потягу (лібідо) і здатності до копуляції. Це пов'язано з тим, що тестостерон впливає на преоптичну зону гіпоталамуса (центр статевої поведінки) і полегшує спинномозкові рефлекси, важливі для копуляції. Тимчасова недостатність андро­генів у період статевого диференціювання і розвитку мозку призводить до форму­вання в подальшому гомосексуальної орієнтації.

5. Анаболічна дія. Тестостерон активує процеси білкового синтезу. Саме з цим пов'язаний вплив андрогенів на ріст скелета і м'язів (посилення росту кісток у довжину, збільшення м'язової маси).

33.55. Які причини й основні прояви чоловічого гіпогонадизму?

Чоловічий гіпогонадизм - це гормональна недостатність чоловічих статевих за­лоз. Його причинами можуть бути:

І. Центральні (дисрегуляторні) порушення - зменшення утворення гонадолі- берину в гіпоталамусі, лкггеїнізуючого гормону в аденогіпофізі. Це може бути пов'язано з ураженням зазначені» структур, а також з гіперфункцією епіфіза, у разі якої збільшення утворення мелагоніну супроводжується пригніченням син­тезу гонадотропних гормонів. Власне залозисті порушення:

а) кастрація - видалення сім'яників;

б) фіброз яєчок після деяких вірусних інфекційних захворювань, ускладнених орхітом (наприклад, після епідемічного паротиту);

в) порушення розвитку яєчок.

Після втрати яєчок розвивається комплекс порушень За назвою євнухізм. Гіпо» функцію яєчок при їх збереженні позначають терміном "євнухоїдизм". III. Периферичні порушення:

а) зменшення чутливості клітин-мішеней до дії андрогенів;

б) збільшене зв'язування тестостерону з білками плазми крові;

в) посилене руйнування андрогенів у печінці.

Прояви чоловічого гілогонадизму залежать від того, у який період онтогенезу вій розвивається.

Гіпогонадизм до періоду статевого дозрівання може виявлятися:

• синдромам тестикулярної фемінізації (спадково обумовленим чоловічим пеевдо- гермафродитизмом). Цей синдром обумовлений порушеннями диференціювання статевої системи за чоловічим типом в період ембріогенезу;

• слабко вираженими вторинними статевими ознаками;

• пригніченням сперматогенезу;

• відсутністю статевого потягу;

« порушенням окостеніння епіфізарних хрящів прн збереженому впливі СТГ—роз­вивається євнухоїдний, або гіпогонадний, гігантизм;

• слабким розвитком скелетної мускулатури (відсутність аиаболічиих ефектів андрогенів).

Гіпогонадизм після завершення статевого дозрівання характерний, зокрема, для процесу старіння. Він виявляється: _

• деяким зменшенням вираженості вторинних статевих ознак;

• порушеннями сперматогенезу;

• розвитком імпотенції;

• анаболічними порушеннями - зменшенням маси скелетних м'язів і працездатності

56. Які причини і основні прояви чоловічого гіпергонадизму? Чоловічий гіпергонадизм може розвиватися в дитячому віці до періоду статево­го дозрівання і у дорослих.

У дітей гіпергонадизм найчастіше пов'язаний з пухлинами і запальними про­цесами в гіпоталамусі, а також гіпофункцією епіфіза. Усі ці причини викликають збільшення продукції гонадотропних гормонів і, як наслідок, андрогенів. Клінічно такий гіпергонадизм виявляється передчасним статевим дозріванням.

Причиною гіперфункції статевих залоз у дорослих є добро- і злоякісні пухлини, що ростуть з інтерстиціальних клітин. При цьому виражених клінічних ознак, пов'я­заних з гіперандрогенемією, немає. У випадку злоякісних новоутворень характерні відсутність кахексії, збереження м'язової маси і сили м'язів.

56. Які гормони відносять до жіночих статевих? Як здійснюється регуляція їх утворення і секреції?

Місцем синтезу зкіночи% статевих гормонів є яєчники. Тут утворюється три групи гормонів.

1. Естрогени: естрадіол, естрон, естріол. Продукуються епітеліальними клітина­ми фолікулів.

2. Прогестини, серед яких основним є прогестерон. Утворюються клітинами жов­того тіла.

3. Мінорні гормони: інгібін (пригнічує утворення ФСГ в аденогіпофізі) і релаксин (розм'якшує лобкове зрощення, тазові зв'язки, шийку маткн, розслаблює гладкі м'язи матки).

У )>егупяції утворення і секреції жіночих статевих гормонів вирішальне значення мають система гіпоталамус-аденогіпофіз-ясчники і механізми позитивного та нега­тивного зворотного зв'язку.

У передовуляційний період під впливом ФСГ посилюється утворення і секреція естрогенів, які за принципом позитивного зворотного зв'язку стимулюють утворення гонадоліберину в гіпоталамусі і лютеїнізуючого гормону (ЛГ) в аденогіпофізі (забез­печують "пік ЛГ'). Останній викликає підвищення секреторної активності клітин, що продукують прогестинн.

У післяовуляційний період естрогени і прогестини за принципом негативного зворотного зв'язку пригнічують утворення гонадоліберину і гонадотропних гормонів аденогіпофіза, що веде в підсумку до зменшення секреції і самих жіночих статевих гормонів.

56. Назвіть основні біологічні ефекти жіночих статевих гормонів.

І. Статеве дозрівання і розвиток вторинних статевих ознак в особии жіночої статі. Ці ефекти обумовлені естрогенами, секреція яких починає зростати в пері­од статевого дозрівання. П. Забезпечення циклічних змін в організмі жінки - підготовка статевих органів до запліднення та імплантації яйцеклітини. Це здійснюється завдяки участі жі­ночих статевих гормонів разом з ФСГ ї ЛГу гормональному контролі овуляції й менструального циклу.

3. Забезпечення вагітності, пологів і лактації Так, естрогени викликають швид­кий ріст м'язів матки, стимулюють ріст системи проток молочних залоз. Про­гестини блокують скорочувальну активність вагітної матки, стимулюють ріст залозистого епітелію молочних залоз. Зі зменшенням продукції прогестанів пла­центою пов'язують настання пологів.

4. Екстрагенітальні ефекти. Естрогени впливають на:

а) кісткову тканину, забезпечуючи умови для своєчасного окостеніння епіфі- зарних хрящів;

б) печінку, активуючи синтез цілого ряду білків (транспортних білків, факто­рів зсідання, ангіотензиногену, ліпопротеїдів високої густини);

в) кровоносні судини, регулюючи процеси ангіогенезу, судинний тонус.

З дією прогестинів пов'язують збільшення базальної температури тіла в після­овуляційний період.

56. Які причини і основні прояви жіночого гіпогонадизму? Виділяють такі групи причин жіночого гіпогонадизму.

    1. Центральні (диерегуляториі) порушення. Можуть бути обумовлені психо­генними факторами, ураженнями гіпоталамуса (дефіцит гонадоліберину), гіпо­функцією аденогіпофіза (дефіцит ФСГ і ЛГ), гіперфункцією епіфіза (зменшення утворення гонадотропних гормонів при збільшенні синтезу мелатоиіну).

    2. Власне залозисті порушення:

а) спадково обумовлена аплазія яєчників;

б) дегенерація яєчників (запальна, кістозна);

в) аутоімунне ушкодження жіночих статевих залоз;

г) хірургічне видалення яєчників. III. Периферичні розлади:

а) зменшення чутливості клітин-мішеней до дії жіночих статевих гормонів;.

б) підвищене зв'язування їх білками плазми крові;

в) посилене руйнування жіночих статевих гормонів у печінці.

Клінічні прояви гіпофункції статевих залоз залежать від часу настання гіпо- гонадизму.

Якщо він розвивається до настання статевого дозрівання, то формується комп­лекс порушень під назвою "оваріальний євнухоїдизм": слабкий розвиток вторинних статевих ознак, первинна аменорея, високий зріст.

Розвиток гіпогонадизму в дітородному віці супроводжується порушеннями ци­клічних процесів в організмі жінки (розлади менструального никлу), безплідністю, передчасним клімаксом.

Після менопаузи розвиваються клімактеричні зміни - нестабільність судинного тонусу, остеопороз та ін.

56. Які причини і основні прояви жіночого гіпергонадизму?

В основі жіночого гіпергонадизму, при якому збільшується секреція жіночих статевих гормонів, можуть лежати центральні (дисрегуляторні) порушення і власне залозисті причини.

Центральні порушення, обумовлені збільшенням секреції гонадолібєрину і го­надотропних гормонів, можуть виявлятися розвитком синдрому передчасного ста- тевого дозрівання і синдрому уявної вагітності.

Для першого характерні рання поява вторинних статевих ознак, ранній початок менструацій і ймовірність завагітніти (у віці 7-8 років). Другий синдром виявляється аменореєю й усіма зовнішніми ознаками вагітності. При цьому має місце підвищена продукція пролакгину клітинами адеиогіпофіза.

До власне залозистих причин жіночого гіпергонадизму відносять кістозні про­цеси і пухлини яєчників, що продукують гормони. При цьому розвивається гіпертро­фія ендометрію, порушується менструальний цикл, поновлюються маткові кровотечі в менопаузі.

61. У чому сутність ендокринної функції епіфіза? Чим можуть виявлятися її порушення?

Пінеалоцити (ендокринні клітини епіфіза) продукують гормон мелатонін - по­хідну сполуку амінокислоти триптофану. Рівень його секреції залежить від освіт­леності сітківки ока, інформація від якої через складні провідникові шляхи, у тому числі гіпоталамус і спинний мозок, надходить в епіфіз. У світлий час доби секреція мелатоніну гальмується, у темряві, навпаки, зростає. Так, у людини в нічний час (з 23 до 7 год.) вивільняється 70 % загальної добової кількості мелатоніну. З секрецією ме­латоніну пов'язують функцію епіфіза, що її позначають як "біологічний годинник

Серед відомих нині біологічних ефектів мелатоніну - пригнічення утворення і се­креції гонадотропних гормонів адеиогіпофіза, зменшення продукції ТТГ, АКГГ і СТГ.

Патологію епіфіза мало вивчено. Відомо, що при збільшенні продукції мелатоні- ну відбувається затримка статевого розвитку, а при зменшенні його секреції, навпа­ки - передчасне статеве дозрівання.

33.62. Якими змінами в організмі можуть виявлятися порушення ендокринної функції підшлункової залози ?

Ендокринну функцію виконують клітини острівців підшлункової залози, що продукують інсулін (бета-клітини) і глюкагон (альфа-клітини).

Зменшення синтезу й секреції інсуліну призводить до розвитку цукрового діа­бету (див. розд. 20).

Збільшення утворення інсуліну - гіперінсулінізм буває у разі виникнення пух­лин, що розвиваються з р-клітин панкреатичних острівців і продукують інсулін; прн спонтанній ідіопатичній гіпоглікемії у дітей; на початкових стадіях цукрового діабе­ту; прн ожирінні, демпінг-синдромі (стан після резекції шлунку), деяких ендокрин­них захворюваннях (акромегалія, тиреотоксикоз, хвороба Іценка-Кушинга).

Основні прояви гіперінсулінізму зумовлені гіпоглікемічною, анаболічною і міто- генною дією інсуліну (див. розд. 20). Під впливом надлишку інсуліну розвивається синдром гіпоглікемії (аж до гіпоглікемічної коми), ожиріння, склеротичні ураження кровоносних судин.

Другий гормон підшлункової залози—глюкагон має гіперптікемічну і ліполітич- ну дію, стимулює секрецію інсуліну.

Збільшення секреції глюкагону буває у разі розвитку пухлини з а-клітин острів­ців підшлункової залози (ппокашнома) і виявляє себе розвитком вторинного цукро­вого діабету (див. розд. 20).

Описано синдроми недостатності глюкагону. Для них характерна спонтанна гі­поглікемія, яку спостерігають у дітей.