33. Патологічна фізіологія ендокринної системи

1. Що таке істинні гормони? Які у них властивості?

Істинними гормонами називають продукти діяльності ендокринних залоз. Ендокринні залози - це спеціалізовані популяції секреторних клітин, які утво­рюють і виділяють у кров (або інші циркулюючі рідиин) свої специфічні сигнальні продукти - гормони або їхні найближчі біосинтетичні попередники. Гормони можуть синтезуватися:

а) епітеліальними клітинами (власне залозистий епітелій);

б) .нейроендокринними клітинами (клітини гіпоталамуса);

в) міоендокриннимн клітинами (м'язові волокна передсердь серця).

Секреція гормонів може здійснюватися:

а) ендокринними органами, що складаються із залозистих клітин одного типу (щи­топодібна залоза);

б) ендокринними органами, що складаються із залозистих клітин різних типів (аде- ногіпофіз, кора надниркових залоз);

в) групами ендокринних клітин у неендокринних органах (підшлункова залоза).

Основні властивості гормонів:

1. утворюються спеціалізованими клітинами ендокринних залоз;

2. мають високу і специфічну біологічну активність. Гормони виявляють свій вплив у дуже низьких концентраціях - порядку 10"*-10^-** моль/л. Специфічність дії гор­монів пов'язана з існуванням "клітин-мішеней", які мають особливі рецептори до конкретного гормону;

3. секретуються в кров (або інші циркулюючі рідини);

4. мають дистантну дію, тобто чинять вплив на клітини, що знаходяться на великій відстані від місця утворення гормону.

1. Як класифікують гормони?

1. За анатомічним принципом розрізняють гормони гіпоталамуса, аденогіпофіза, нейрогіпофіза, кори і мозкової речовини надниркових залоз, щитоподібної і при- щитоподібних залоз і т. п.

2. За хімічною структурою виділяють:

а) стероїдні гормони (мінерало- і глюкокортикоїдн, жіночі і чоловічі статеві гормони);

б) похідні амінокислот (тиреоїдні гормони, катехоламіни, мелатонін);

в) білково-пептидні гормони (рилізинг-гормоии, вазопресин, окситоцин, гор­мони аденогіпофіза, інсулін, глюкагон, паратирин, кальцитонін).

3. За функціональними ефектами гормони можуть бути:

а) ефекгорннмн (діють безпосередньо на органи-мішені);

4, Ендокринні хвороби (наприклад, первинний гіперпаратиреоз). 5ч Хвороби обміну речовин (цистиноз, оксалоз, гіперкальціурія, гіперіліцинемія та ін.). 6. Спадково обумовлені канальцеві синдроми, що характеризуються порушенням ре­абсорбції амінокислот (цистину, гліцину та ін.).

Наявність двох складових частин у структурі каменів ч- неорганічної й орга- нічноГ- було покладено в основу відповідно кристалізаційної і колоїдної теорій їх утворення.

.. Відповідно до першої, утворення каменів цілком підпорядковане принципам

кристалізації/а утворення органічної матриці (на її частку припадає 2-3 % сухої "маси) е додатковим вторинним процесом.

На противагу цьому прихильники колоїдної теорії первинним прн утворенні ка­менів вважають формування органічної матриці, а кристалізацію на ній сечових со­лей розглядають як процес вторинний.

Так чи інакше, для настання кристалізації потрібне зниження стабільності в сечі солей, з яких утворюються камені. Підвищення їхньої концентрації необхідне тільки на початкових етапах кристалізації. Подальше здійснення цього процесу може від­буватися і при нормальній концентрації солей. У цьому випадку провідну роль у па­тогенезі сечокам'яної хвороби відіграють фактори, що знижують розчинність солей. До їх числа відносять:

1. зниження в сечі вмісту атюбічааторів » сечовини, креатиніну, гіпурової кислоти, кеантину, хлориду натрію, цитратів, магнію, які у нормі підгримують розчинений стан солей, з яких утворюються камені, і перешкоджають їхньому осадженню;

2. зниження в сечі вмісту речовин, що пригнічують кристалізацію, - інгібіторів кристалізації (неорганічний пірофосфат; іони цинку, марганцю, кобальту та ін.);

3. зниження в сечі рівня югмплексоутворювачів, зокрема іонів магнію і цнтратів, які у нормі зв'язують відповідно близько 30-40 % оксалатів і більш як 50 % іонізова­ного кальцію з утворенням розчинних комплексних сполук;

4. поява у сечі мукопротеїдів, піровиноградної кислоти, сульфаніламідів, продуктів колагену, еластину, що створюють умови для швидкої кристалізації солей у наси­ченому розчині.

ї

б) тропними (регулюють синтез ефекторних гормонів);

в) рилізинг-гормонами (регулюють синтез і секрецію тропиих гормонів). IV. За значенням для організму виділяють:

а) гормони, що забезпечують фізичний, статевий і розумовий розвиток орга­нізму (соматотропний, гонадотропні, статеві гормони, нейропептиди);

б) адаптивні гормони, що забезпечують довгострокову адаптацію організму до змін зовнішнього середовища (тиреоїдні гормони, АКТГ, шюкокортикоїди);

в) гомеостатичні гормони, які беруть участь у підтриманні сталості внутріш­нього середовища організму (альдостерон, вазопресин, паратирин, інсулін).

3. Що таке ендокринна функція? Назвіть її складові частини. Ендокринною функцією називають участь ендокринних залоз у Здійсненні гу­моральної регуляції фізіологічних і біохімічних процесів в організмі.

Ендокринна функція має такі складові частини:

1. Регуляція діяльності ендокринних залоз.

2. Власне функція ендокринних залоз -утворення і Секреція гормонів.

3. Транспорт гормонів. ¹

4. Взаємодія гормонів з периферичними клітинами - циторецепція.

5. Метаболізм гормонів і екскреція продуктів їх інактивації.

4. Які існують типи порушень ендокринних функцій? І. Гіперфункція ендокринних залоз (ендокринна гіперфункція).

П. Гіпофункція ендокринних залоз (ендокринна гіпофункція). ПІ. Дисфункція ендокринних залоз (ендокринна дисфункція) - різноспрямовані змі­ни функції ендокринних залоз.

5. Які виділяють патогенетичні варіанти порушень ендокринних функцій?

Риє. 149. Патогенетичні варіанти порушень ендокринних функцій

1. Дисрегуляторні порушення - розлади регуляції ендокринних залоз.

2. Залозисті порушення розлади біосинтезу гормонів та їх секреції,

3. Периферичні порушення - розлади транспорту, рецепції і метаболізму гормоні» (рис. 149).

33. 6. Як здійснюється регуляція ендокринних функцій? Чим можуть бути обумовлені їх дисрегуляторні порушення?

Регуляція діяльності ендокринних залоз може здійснюватися за допомогою чо­тирьох механізмів (риС. 150).