
- •31. Патологічна фізіологія печінки
- •II. Недостатнє виведення тригліцеридів і ь
- •32. Патологічна фізіологія нирок
- •32.28. Які наслідки для організму може мати втрата білків із сечею при нефротичному синдромі?
- •33. Патологічна фізіологія ендокринної системи
- •Механізми регуляції
- •Зовнішні сигнали
- •Кровотеча
- •Стреоори
- •34. Патологічна фізіологія нервової системи
порушення пімфовідтоку. Крім загальних розладів лімфообігу, вони можуть бути пов'язані з порушеннями скорочення ворсинок кишкової стінки. Таке скорочених в нормі здійснюється завдяки місцевим рефлексам за участю підслизового нервового сплетіння (сплетіння Месснера) і речовини віллікініну, що її утворює слизова оболонка тонкої кишки.
Ч
п
г
і
31. Патологічна фізіологія печінки
31.1. Які фактори можуть бути причиною уражень печінки? Ураження печінки можуть викликати:
фізичні фактори - іонізуюче випромінювання, механічна травма;
хімічні агенти, що мають токсичну (гепаготропну) дію. Вони можуть бути як екзогенного походження (алкоголь, промислові отрути - чотирихлористий вуглець, фосфорорганічні сполуки, хлороформ, миш'як; лікарські препарати - ПАСК-на- трій, сульфаніламіди, цитостатики, деякі антибіотики; рослинні отрути - афлаток- син, мускарин, алкалоїди геліотропа), так і ендогенного (продукти розпаду тканин при опіках, некрозах; токсикоз вагітних);
інфекційні агенти- віруси (вірусного гепатиту, інфекційного мононуклеозу), збудники туберкульозу, сифілісу, найпростіші (лямблії, амебн), гриби (актиноміцети), гельмінти (ехінокок, аскариди); г
аліментарні фактори - білкове, вітамінне.голодування, дуже жирна їжа;
алергічні реакції на введення вакцин, сироваток, харчових продуктів і лікарських препаратів;
порушення кровообігу в печінці місцевого (ішемія, венозна гіперемія, тромбоз, емболія) і загального (при недостатності кровообігу) характеру,
ендокринні і обмінні порушення в організмі (цукровий діабет; гіпертиреоз, ожиріння);
пухлини (гепатоцелюлярний рак) та їхні метастази в печінку (рак шлунку, легень, молочної залози, лейкозні проліферати);
генетичні дефекти обміну речовин (спадкові ферментопатії), уроджені вади розвитку печінки.
31.2. Що таке недостатність печінки? Як її класифікують?
Недостатність печінки-це патологічний стан, при якому діяльність цього органа не здатна забезпечити сталість внутрішнього середовища організму відповідно
до його вимог.
Класифікують її в такий спосіб.
Ь Недостатність печінки може бути відносною і абсолютною.
Відносна виникає при первинному підвищенні навантаження на печінку, коли вимоги організму щодо підтримання гомеостазу перевищують функціональні можливості печінки.
Абсолютна недостатність розвивається при первинному ураженні печінки, внаслідок чого зменшуються її функціональні можливості і вона не здатна забезпечувати сталість внутрішнього середовища навіть у звичайних умовах. Відносна недостатність печінки згодом може переходити в абсолютну. Послідовність подій у цьому випадку така: підвищення навантаження на печінку —* від- носиа недостатність печінки —» порушення сталості внутрішнього середовища —* вторинне ураження печінки —> абсолютна печінкова недостатність.
Залежно від причин ушкодження гепатоцитів абсолютна недостатність печінки може бути:
а) печінково-клітинною;
б) холестатичною;
в) печінково-судинною.
Залежно від кількості функцій, які порушуються при ураженнях печінки, недостатність цього органа може бути тотальною (порушуються всі види функцій печінки) і парціальною (страждає одна або кілька функцій).
За клінічним перебігом недостатність печінки може бути гострою і хронічною.
У яких випадках розвивається печінково-клітинна недостатність печінки? Які її причини? Як її моделюють в експерименті?
Печінково-клітинна недостатність розвивається внаслідок прямого ушкодження гепатоцнтів патогенними агентами.
Причинами її виникнення можуть бути фізичні фактори (іонізуюча радіація), гепатотропні отрути (чотирихлористий вуглець, токсини блідої поганки, алкалоїди геліотропа), віруси інфекційного і сироваткового гепатиту. Останні викликають ураження печінки внаслідок прямої цитотоксичної дії (розмножуються в гепатоцитах) і утворення аутоантитіл на змінені вірусом власні білки печінкових клітин (аутоімун- ннй механізм ушкодження).
В експерименті на тваринах печінково-клітинну недостатність моделюють повним або частковим видаленням печінки, а також за допомогою отрут, що їх вводять в організм (чотирихлористого вуглецю, хлороформу, тринітротолуолу та ін.).
Що є причиною розвитку холестатичної недостатності печінки? Як її відтворюють в експерименті?
Холестатична недостатність розвивається внаслідок первинних розладів жовчоутворення і жовчовиділення. Найчастішою причиною її розвитку с механічна жовтяниця (див. запит. 31.25).
Ушкодження гепатоцитів в умовах тривалого холестазу (порушення виведення жовчі) обумовлено принаймні двома причинами: ,
а) механічною дією жовчі на печінкові клітини (вдавлення, розрив мембран);
б) роз'єднанням окиснееня і фосфорування (дія білірубіну і жовчних кислот на мі- тохондрії), у результаті чого виникає дефіцит АТФ, а потім і дегенеративні зміни в гепатоцитах.
В експерименті холестатичну недостатність моделюють перев'язуванням жовчовивідних проток.
У яких випадках розвивається печінково-судинна недостатність печінки? Як її можна моделювати в експерименті?
Печінково-судинна недостатність розвивається в результаті первинних порушень кровообігу в печінці. При цьому основним механізмом ушкодження гепатоцитів є гіпоксія.
Найчастішими причинами печінково-судинної недостатності є портальна гіпертензія та ішемія печінки.
В експерименті розлади кровообігу в печінці моделюють за допомогою таких методів:
а) накладання порто-кавальних анастомозів (фістула Екка, фістула Екка-Павлова);
б) перев'язування ворітної вени; '
в) перев'язування печінкових вен;
т) накладання лігатури на печінкову артерію. 1
31.6. Що таке цироз печінки? Які його патогенетичні варіанти виділяють?
Цироз печінки ->• це хронічне прогресуюче захворювання, що характеризується розростанням сполучної тканини, патологічною регенерацією тканини печінки і перебудовою структури органа. Ця хвороба виявляє себе ознаками печінкової недостатності. Цироз є наслідком необоротного ушкодження великої кількості печінкових клітин.
Залежно від причин такого ушкодження розрізняють трн патогенетичні варіанти цнрозу печінки:
постнекротичний. Виявляється ознаками печінково-клітинної недостатності печінки;
біліарний. Супроводжується холестатичною недостатністю печінки; портальний. Є структурною основою печінково-судинної недостатності печінки.
1.7. Порушеннями яких функцій печінки може виявляти себе її недостатність?
При недостатності печінки можуть порушуватися такі її функції. І Метаболічні - участь печінки у вуглеводному, жировому, білковому обміні, обміні вітамінів, гормонів і біологічно активних речовин. Ц. Захисні - фагоцитарна і антитоксична функції печінки.
ПІ. Екскреторні - утворення і виділення жовчі. Секреція жовчі обумовлює видільну
і травну функції печінки. IV. Гемодинамічні - участь печінки у підтриманні системного кровообігу.
31.8. Які порушенн^Гвуглеводного обміну можуть розвиватися при ураженнях печінки ? " ^
Участь печінки у вуглеводному обміні полягає головним чином у підгримуванні сталості концентрації гаонози в плазмі крові. Це досягається завдяки тому, що в печінці відбуваєтьЬідепонування глюкози у вигляді глікогену (на глікоген припадає близького У» маси печінки)*
МожливУдв&лринципово різні стани, при яких порушується підтримування печінкою сталості концентрації щюмхці крові,, ^* ^д ^ ' С І. Зменшення ійїсту гліко^ну в'печінці. До цього можуть спричинятися: а) ненадходження глюкози з кишок у печінку (голодування);
б) порушення перетворення харчових моносахаридів (фруктози, галактози) у глюкозу, що характерно для спадково обумовлених захворювань—фрукта- земії і галактоземії)
в) порушення глюконеогенезу (наприклад, при гіпофункції кори надниркових залоз);
г) порушення синтезу глікогену з глюкози, обумовлене зменшенням активності ферментів глікогенезу (наприклад, снадково обумовлене захворювання-» аглікогеноз);
ґ) дефіцит АТФ, необхідного для транспорту глюкози в гепатоцити і реакцій біосинтезу глікогену. II. Порушення процесів вивільнення глюкози з глікогену 1 надходження ЇЇ в кров. Такі норушення лежать в основі спадкових захворювань, що одержали назву гпікогенозів. %
Оскільки утворення глюкози з глікогену в гепатоцитах може відбуватися двома шляхами (фосфоролітичним і гідролітичним), то можливі дві трупи гпікогенозів.
Глікогенози, при яких порушується фосфоролітичне розщеплення глікогену. До них, зокрема, відносять дефіцит кіназн фосфорилази, фосфорилази (хвороба Терша), глюкозо-6-фосфатази (хвороба Гірке).
Глікогенози з розладами гідролітичногорозщеплення вйщкку в лізосомах гепатоцитів, У цю групу, зокрема, входять хвороба Помпе, хвороба Форбса-Корі, хвороба Андерсена.
Морфологічно глікогенози виявляються значним збільшенням вмісту глікогену в гепатоцитах. Однак цей глікоген не може бути джерелом глюкози крові.
Основним проявом порушень вуглеводної функції печінки є розвиток печінкової гіпоглікемії, що у важких випадках може призводити до^гіпоглікемічної коми (див. розд. 20).
Які розладі^ жирового рбміну можуть виникати при ураженнях печінки?
£Р- Порушення перетравлювання і всмоктування жирів у тонкій кишці при патології
жовчоутворення і жовчовиділення (днв. запит. 31.29); (І Порушення синтезу тригліцеридів, фосфоліпідів, холестеролу, а також утворення
ліпопротеїдів плазми крові (ЛПДНГ і ЛПВГ); \У. Надмірне утворення кетонових тіл (див. розд. 21); {4} Жирова дистрофія (жирова інфільтрація, жировий гепатоз) печінки.
Що таке жирова дистрофія печінки? Який її патогенез? Жирова дистрофія печінки - це збільшення у кілька разів проти иорми вмісту
уритліцеридів у печінкових клітинах, унаслідок чого розвивається дифузне або осе» редкове ожиріння печінки. у
Найчастішими причинами жирової дистрофії печінки с ожиріння, цукровий діа-> бет, алкоголь, хронічні інфекції та інтоксикації, гепатогропні отрути, аліментарні фактори (білковехолодування, дефіцит у їжі так званих ліпотропких речовин .н^мстіоніну). ^
' У патогенезі жирової дистрофії печінки виділяють два механізми (рис. 144).
І.
Надмірну ..утворення Д^тригліцерид»
43
Жирні
кисло™ О Холестероп <♦>
Тригліцериди Фосфоліпіди
Ч =
Біло*