порушення пімфовідтоку. Крім загальних розладів лімфообігу, вони можуть бути пов'язані з порушеннями скорочення ворсинок кишкової стінки. Таке скорочених в нормі здійснюється завдяки місцевим рефлексам за участю підслизового нерво­вого сплетіння (сплетіння Месснера) і речовини віллікініну, що її утворює слизова оболонка тонкої кишки.

Ч

п

г

і

31. Патологічна фізіологія печінки

31.1. Які фактори можуть бути причиною уражень печінки? Ураження печінки можуть викликати:

1. фізичні фактори - іонізуюче випромінювання, механічна травма;

2. хімічні агенти, що мають токсичну (гепаготропну) дію. Вони можуть бути як ек­зогенного походження (алкоголь, промислові отрути - чотирихлористий вуглець, фосфорорганічні сполуки, хлороформ, миш'як; лікарські препарати - ПАСК-на- трій, сульфаніламіди, цитостатики, деякі антибіотики; рослинні отрути - афлаток- син, мускарин, алкалоїди геліотропа), так і ендогенного (продукти розпаду тканин при опіках, некрозах; токсикоз вагітних);

3. інфекційні агенти- віруси (вірусного гепатиту, інфекційного мононуклеозу), збудники туберкульозу, сифілісу, найпростіші (лямблії, амебн), гриби (актиномі­цети), гельмінти (ехінокок, аскариди); ^г

4. аліментарні фактори - білкове, вітамінне.голодування, дуже жирна їжа;

5. алергічні реакції на введення вакцин, сироваток, харчових продуктів і лікарських препаратів;

6. порушення кровообігу в печінці місцевого (ішемія, венозна гіперемія, тромбоз, ем­болія) і загального (при недостатності кровообігу) характеру,

7. ендокринні і обмінні порушення в організмі (цукровий діабет; гіпертиреоз, ожиріння);

8. пухлини (гепатоцелюлярний рак) та їхні метастази в печінку (рак шлунку, легень, молочної залози, лейкозні проліферати);

9. генетичні дефекти обміну речовин (спадкові ферментопатії), уроджені вади роз­витку печінки.

31.2. Що таке недостатність печінки? Як її класифікують?

Недостатність печінки-це патологічний стан, при якому діяльність цього ор­гана не здатна забезпечити сталість внутрішнього середовища організму відповідно

до його вимог.

Класифікують її в такий спосіб.

Ь Недостатність печінки може бути відносною і абсолютною.

Відносна виникає при первинному підвищенні навантаження на печінку, коли вимоги організму щодо підтримання гомеостазу перевищують функціональні можливості печінки.

Абсолютна недостатність розвивається при первинному ураженні печінки, вна­слідок чого зменшуються її функціональні можливості і вона не здатна забезпе­чувати сталість внутрішнього середовища навіть у звичайних умовах. Відносна недостатність печінки згодом може переходити в абсолютну. Послідов­ність подій у цьому випадку така: підвищення навантаження на печінку —* від- носиа недостатність печінки —» порушення сталості внутрішнього середовища —* вторинне ураження печінки —> абсолютна печінкова недостатність.

2. Залежно від причин ушкодження гепатоцитів абсолютна недостатність печін­ки може бути:

а) печінково-клітинною;

б) холестатичною;

в) печінково-судинною.

2. Залежно від кількості функцій, які порушуються при ураженнях печінки, не­достатність цього органа може бути тотальною (порушуються всі види функцій печінки) і парціальною (страждає одна або кілька функцій).

3. За клінічним перебігом недостатність печінки може бути гострою і хронічною.

3. У яких випадках розвивається печінково-клітинна недостатність печінки? Які її причини? Як її моделюють в експерименті?

Печінково-клітинна недостатність розвивається внаслідок прямого ушко­дження гепатоцнтів патогенними агентами.

Причинами її виникнення можуть бути фізичні фактори (іонізуюча радіація), гепатотропні отрути (чотирихлористий вуглець, токсини блідої поганки, алкалоїди геліотропа), віруси інфекційного і сироваткового гепатиту. Останні викликають ура­ження печінки внаслідок прямої цитотоксичної дії (розмножуються в гепатоцитах) і утворення аутоантитіл на змінені вірусом власні білки печінкових клітин (аутоімун- ннй механізм ушкодження).

В експерименті на тваринах печінково-клітинну недостатність моделюють по­вним або частковим видаленням печінки, а також за допомогою отрут, що їх вводять в організм (чотирихлористого вуглецю, хлороформу, тринітротолуолу та ін.).

3. Що є причиною розвитку холестатичної недостатності печінки? Як її відтворюють в експерименті?

Холестатична недостатність розвивається внаслідок первинних розладів жовчоутворення і жовчовиділення. Найчастішою причиною її розвитку с механічна жовтяниця (див. запит. 31.25).

Ушкодження гепатоцитів в умовах тривалого холестазу (порушення виведення жовчі) обумовлено принаймні двома причинами: ,

а) механічною дією жовчі на печінкові клітини (вдавлення, розрив мембран);

б) роз'єднанням окиснееня і фосфорування (дія білірубіну і жовчних кислот на мі- тохондрії), у результаті чого виникає дефіцит АТФ, а потім і дегенеративні зміни в гепатоцитах.

В експерименті холестатичну недостатність моделюють перев'язуванням жовчо­вивідних проток.

3. У яких випадках розвивається печінково-судинна недостатність печінки? Як її можна моделювати в експерименті?

Печінково-судинна недостатність розвивається в результаті первинних пору­шень кровообігу в печінці. При цьому основним механізмом ушкодження гепатоци­тів є гіпоксія.

Найчастішими причинами печінково-судинної недостатності є портальна гіпер­тензія та ішемія печінки.

В експерименті розлади кровообігу в печінці моделюють за допомогою таких методів:

а) накладання порто-кавальних анастомозів (фістула Екка, фістула Екка-Павлова);

б) перев'язування ворітної вени; '

в) перев'язування печінкових вен;

т) накладання лігатури на печінкову артерію. ¹

31.6. Що таке цироз печінки? Які його патогенетичні варіанти виділяють?

Цироз печінки ->• це хронічне прогресуюче захворювання, що характеризуєть­ся розростанням сполучної тканини, патологічною регенерацією тканини печінки і перебудовою структури органа. Ця хвороба виявляє себе ознаками печінкової недо­статності. Цироз є наслідком необоротного ушкодження великої кількості печінкових клітин.

Залежно від причин такого ушкодження розрізняють трн патогенетичні варіанти цнрозу печінки:

постнекротичний. Виявляється ознаками печінково-клітинної недостатності печінки;

біліарний. Супроводжується холестатичною недостатністю печінки; портальний. Є структурною основою печінково-судинної недостатності печінки.

1.7. Порушеннями яких функцій печінки може виявляти себе її недостатність?

При недостатності печінки можуть порушуватися такі її функції. І Метаболічні - участь печінки у вуглеводному, жировому, білковому обміні, об­міні вітамінів, гормонів і біологічно активних речовин. Ц. Захисні - фагоцитарна і антитоксична функції печінки.

ПІ. Екскреторні - утворення і виділення жовчі. Секреція жовчі обумовлює видільну

і травну функції печінки. IV. Гемодинамічні - участь печінки у підтриманні системного кровообігу.

31.8. Які порушенн^Гвуглеводного обміну можуть розвиватися при ураженнях печінки ? " ^

Участь печінки у вуглеводному обміні полягає головним чином у підгримуван­ні сталості концентрації гаонози в плазмі крові. Це досягається завдяки тому, що в печінці відбуваєтьЬідепонування глюкози у вигляді глікогену (на глікоген припадає близького У» маси печінки)*

МожливУдв&лринципово різні стани, при яких порушується підтримування печін­кою сталості концентрації щюмхці крові,, ^* ^д ^ ' С І. Зменшення ійїсту гліко^ну в'печінці. До цього можуть спричинятися: а) ненадходження глюкози з кишок у печінку (голодування);

б) порушення перетворення харчових моносахаридів (фруктози, галактози) у глюкозу, що характерно для спадково обумовлених захворювань—фрукта- земії і галактоземії)

в) порушення глюконеогенезу (наприклад, при гіпофункції кори надниркових залоз);

г) порушення синтезу глікогену з глюкози, обумовлене зменшенням активнос­ті ферментів глікогенезу (наприклад, снадково обумовлене захворювання-» аглікогеноз);

ґ) дефіцит АТФ, необхідного для транспорту глюкози в гепатоцити і реакцій біосинтезу глікогену. II. Порушення процесів вивільнення глюкози з глікогену 1 надходження ЇЇ в кров. Такі норушення лежать в основі спадкових захворювань, що одержали на­зву гпікогенозів. _%

Оскільки утворення глюкози з глікогену в гепатоцитах може відбуватися двома шляхами (фосфоролітичним і гідролітичним), то можливі дві трупи гпікогенозів.

1. Глікогенози, при яких порушується фосфоролітичне розщеплення глікогену. До них, зокрема, відносять дефіцит кіназн фосфорилази, фосфорилази (хвороба Тер­ша), глюкозо-6-фосфатази (хвороба Гірке).

2. Глікогенози з розладами гідролітичногорозщеплення вйщкку в лізосомах гепа­тоцитів, У цю групу, зокрема, входять хвороба Помпе, хвороба Форбса-Корі, хво­роба Андерсена.

Морфологічно глікогенози виявляються значним збільшенням вмісту глікогену в гепатоцитах. Однак цей глікоген не може бути джерелом глюкози крові.

Основним проявом порушень вуглеводної функції печінки є розвиток печін­кової гіпоглікемії, що у важких випадках може призводити до^гіпоглікемічної коми (див. розд. 20).

9. Які розладі^ жирового рбміну можуть виникати при ураженнях печінки?

£Р- Порушення перетравлювання і всмоктування жирів у тонкій кишці при патології

жовчоутворення і жовчовиділення (днв. запит. 31.29); (І Порушення синтезу тригліцеридів, фосфоліпідів, холестеролу, а також утворення

ліпопротеїдів плазми крові (ЛПДНГ і ЛПВГ); \У. Надмірне утворення кетонових тіл (див. розд. 21); {4} Жирова дистрофія (жирова інфільтрація, жировий гепатоз) печінки.

9. Що таке жирова дистрофія печінки? Який її патогенез? Жирова дистрофія печінки - це збільшення у кілька разів проти иорми вмісту

уритліцеридів у печінкових клітинах, унаслідок чого розвивається дифузне або осе» редкове ожиріння печінки. _у

Найчастішими причинами жирової дистрофії печінки с ожиріння, цукровий діа-> бет, алкоголь, хронічні інфекції та інтоксикації, гепатогропні отрути, аліментарні фактори (білковехолодування, дефіцит у їжі так званих ліпотропких речовин .н^мстіоніну). ^

' У патогенезі жирової дистрофії печінки виділяють два механізми (рис. 144).

І. Надмірну ..утворення Д^тригліцерид» 43

Жирні кисло™ О Холестероп <♦> Тригліцериди Фосфоліпіди

Ч = Біло*