1. іонізуюча радіація;

2. ультрафіолетове випромінювання;

3. механічний вплив (тривалий тиск на тканини);

4. ІШ) К-Зона^^Ш)

   ООО)*^ ОПо

   Бензпірен

   

   -Епоксид

   Бенвпірен

   орт

   Епоксид

   Рис. 54. Хімічні властивості канцерогенних ПАВ

   висока температура.

Роль іонізуючої радіації доводять в експериментах і численними клінічним иепо стережениями. Радіаційний канцерогенез було виявлено вже через 7 років після від­криття рентгенівського випромінювання. Першою його жертвою став перший вироб­ник рентгенівських трубок Фрікен, що перевіряв якість своєї продукції на гласних руках. У нього виник рак шкіри.

При тривалому перебуванні білих щурів на сонці у них часто розвивається ра* шкіри, що нов'язують із впливом ультрафіолетового випромінювання.

Розвиток пухлини в ділянці імплантації тваринам пластинок, виготовлених з хі­мічно інертного матеріалу ("пластмасовий" канцерогенез), виникнення раку в місці тривалого тиску на шкіру кантрі (спеціальної сумки, у якій жителі Індії носять вугіл­ля) «- це приклади можливого значення механічних факторів у канцерогенезі

Нарешті, часте виникнення пухлин порожнини рота у пастухів гірських районів, які н'ють дуже гарячий чай, наводить иа думку про можливу роль високої темперо- тури в розвитку пухлин. ⁴

22. Назвіть основні закономірності канцерогенної дії іонізуючого випромінювання і

Хоча для розвитку пухлин мають значення доза й вид випромінювання, немає лінійної залежноові між частотою виникнення пухлинного росту і полишеною до­зою. Немає також і мінімальної иорогової дози, так що будь-яке випромінювання $ бущ.-якій дозі є-потенційно небезпечним. За інших рівнях умов тривалий і постійний вплив низьких доз, з иогляду канцерогенезу, значно небезпечніший, ніж короткочас­ний вплив великих доз. >

23. Що таке "пластмасовий" канцерогенез? У чому його особливості?

6 експерименті було показано, що після імплантації пластмасових пластинок під шкіру в цій ділянці часто розвивається злоякісна пухлина. Таке явище отримало на­зву "пластмасового" канцерогенезу. Було встановлено такі йога ^акономірностїз

1. Для виникнення пухлини матеріал, з_якого зробденоддастинки, не має особливого .Значення. Такий висновок зроблено иа підставі результатів дослідження багатьох речовин, серед яких целофан, поліетилен, тефлон, скло, золото, платина та ін.

2. Якщо з речовини зробити пластинку й імплантувати и - пухлина виникає, якщо пластинку подрібнити і ввести в тканину отриманий порошок - пухлина не роз­вивається. ,

3. Вирішальне значення має розмір пластинки. Пухлина виникає прн імплантації пластинок розмірами не менше 0,5 * 0,5 см.

4. Пластинка мас бути суцільною, тобто не мати отворів (перфорацій).

Відповідно до однієї' з гіпотез, навколо пластинки утворюється сполучнотканин­на капсула, серед колагенових волокон якої перебувають одиничні клітини. Вони є відірваними від інших клітин і сигналів, що регулюють інтенсивність проліфергшш- них процесів. У зв'язку з цим створюються умови, які еприяють переродженню нор­мальних клітин у пухлинні.

16.24. Ким і в яких експериментах було доведено роль вірусів у виникненні пухлин?

Експериментальними доказами вірусного походження пухлин вважають їх виникнення після введення тваринам безклітинних фільтратів пухлинної тканини. Такі фільтрати готують із суспензії пухлинних клітин, пропускаючи її через порцелянові фільтри, що затримують бактерії і клітини тка­нини (рис. 55).

Уперше в 1908 р. В. Елерман і О. Банг у такий спосіб відтворили лейкоз у курей, уводячи безкпітинні фільтрати лейкозних клітин.

У 1910 р. П. Раус викликав саркому у курей введенням безклітинного фільтрату саркоматозної тканини. За ці дослі­дження його в 1966 р. було удостоєно Нобелівської премії.

У 1932 р. Р. Шоуп повідомив про виділення вірусу з до­броякісної пухлини кролів - фіброми, а трохи пізніше - з па­піломи.

У 1934 р. Б. Люке виявив у ядрах ракових клітин ни­рок леопардової жаби тільця-включеиня, що нагадують такі при вірусних інфекціях. Потім він відтворив пухлину введенням тваринам висушеного екстракту пухлинних клітин.

П. Раус (1879-1970)

У1936 р.Дж. Біттнер відкрив "фактор молока" (фактор Біттнера), що викликав рак молочних залоз у мишей. Подальші дослідження показали, що цей фактор є ві­русом, який передається від матері дитинчатам з молоком.

У 1951 р. Л. Гросс уперше відтворив лейкоз у мишей введенням безклітинних фільтратів пухлинних клітин новонародженим тваринам. Ці дослідження довели можливість вірусної етіології злоякісних пухлин і у представників ссавців.

г	-іНі	г
	/ц\		1
	і■—л		1

Рис. 55. Перевивання пухлини клітинним і безклітинним матеріалом: а - клітинне перевивання; б - перевивання фільтратам, що не містить клітин

25. Які ДНК-вмісні віруси є онкогенними для тварин І людини? До онкогенних ДНК-вмісних вірусів відносять:

а) папова-віруси. Вони викликають розвиток у тварин трьох видів пухлин: папіломи, поліоми і пухлини, що виникає під дією вакуолізуючого вірусу мавп 5У-40;

б) аденовіруси. Онкогенними для тварин є аденовіруси 12,18 і ЗІ-го типів;

в) герпес-віруси, зокрема, вірус Епштейна - Барр.

Що стосується людини, то в одних випадках доведено, а в інших є підстави ду­мати що причиною деяких пухлин є:

а) вірус Епштейна - Барр (викликає лімфому Беркіта, назофарингеальний рак);

б) вірус гепатиту В (може бути причиною раку печінки);

в) вірус папіломи людини (викликає доброякісні пухлини шкіри, жіночих геніталій, гортані).

і

25. Які РНК-вмісні віруси є онкогенними для тварин і людини?

Всі онкогенні РНК-вмісні віруси належать до сімейства ретровірусів. Загальною їхньою властивістю е наявність у вірусному геномі гена, шо кодує структуру ферменту ревертази, відомого ще як зворотна транскриптаза, або РНК-залежна ДНК-полімераза. Цсй фермент забезпечує синтез двоспіральної ДНК на матриці односпіральиоїРНК Уна- слідок цього утворюється ДНК-копія ретровірусу, що отримала назву ДНК-провірусу. Залежно від онкогенності ретровіруси поділяють на дві групи.

1. Гостротрансформуючі ретровіруси. Дуже онкогенні, викликають розвиток пух­лин після короткого латентного періоду. Ці віруси мащть у .своєму геномі онкогеа, тому в основі трансформації клітин у пухлинні лежить епігеномний механізм. До зазначеної групи, зокрема, відносять віруси_гг>стрих-лейкозіи у птахів, мишей і саркоми^ауса у курей.

2. Повільнотрансформуючі ретровіруси. Викликають розвиток пухлин після три­валого латентного періоду. Ці віруси .де^аюгі» у своєму складі ошюгена, тому основний механізм їх трансформуючої дії - мутаційний. До вірусів цієї групи відносять віруси лімфолейкозів.

Онкогенним ретровірусом людини є вірус Т-клітинноїпімфами-лейкемїї. Він пе­редається від людини до людини при тривалих інтимних контактах, переливанні кро­ві. Слід зазначити, що цей лімфотропний вірус дуже схожий па віруси імунодефіциту людини (ВІЛ), що викликають СНІД,

25. Назвіть етапи вірусного онкогенезу.

І. Рецепція вірусу. Відбувається взаємодія вірусної частки з певними структурами плазматичної мембрани клітини (рецепторами). Відсутністю відповідних рецеп­торів пояснюється видовий імунітет до вірусної інфекції. П. Роздягання й проникнення вірусу в клітину (інтерналізація).

3. Об'єднання (інтеграція) вірусного геному з геномом клітини. Це центральний і обов'язковий етап вірусного онкогенезу. У випадку ДНК-вмісних онковірусів Відбувається вбудовування вірусної ДНК у ДНК клітини; у випадку РНК-вмісних вірусів - вбудовується ДНК-провірус, який утворюється під впливом ферменту ревертази.

4. Постійне перебування (персистенція) вірусу в геномі клітини. При цьому вірус розмножується разом з клітиною. Такий перебіг вірусної інфекції називається абортивним, Абортивний перебіг € неодмінною умовою перетворення клітини в пухлинну під впливом вірусу.

5. ^Трансформація клітини.

6. * Промоція. ' .

7. Пухлинна прогресія (див. запит. 16.19 і 16.20). Ц

16.28. Назвіть фактори, від яких залежить трансформуюча дія вірусів на клітину.

І. Фактори, що їх визначають властивості вірусу. До них, зокрема, відносять так звану структурну дефектність вірусу. Структурно дефектними називаються ві­руси, які в процесі розмноження й формування вірусних часток втратили частину свого геному. Вони здатні проникати в клітину й об'єднуватися з ЇЇ геномом, од­нак не здатні до репродукції. У цьому випадку єдино можливим варіантом ві­русної інфекції є абортивний її перебіг. Це збільшує ймовірність трансформації клітини під впливом структурно дефектних вірусів,

Крім того, для механізмів онкогенної дії вірусів має Значення наявність або від­сутність у їхньому геномі вірусного онкогена.

П. Фактори, що їх визначають властивості клітин. До них відносять наявність відповідних рецепторів на поверхні клітин, період клітинного циклу, під час якогб вірус потрапляє в клітину. Інтеграція геному вірусу з геномом клітини можлива тільки в синтетичну фазу (фазу 5) або в період, що безпосередньо передує їй (кі­нець фази С,). Цим, зокрема, пояснюється та обставина, що високодиференційова- ні клітини, які втратили здатність до поділу, є стійкими до дії онкогенних вірусів. Крім того, клітина стає чутливою до онкогенних вірусів, якщо в ній нема умов для синтезу всіх білків, необхідних для формування вірусних часток. За таких умов неможлива репродукція вірусу й Вірусна інфекція має абортивний перебіг, при якому збільшується ймовірність трансформації клітини. Таке явище отрима­ло назву функціональної дефектності вірусу. ''

29. Що таке вірусні онкогени ?

Вірусні онкогени - це гени вірусу, з функціонуванням яких пов'язане 'перетво­рення нормальних клітин у пухлинні Білки-продукти вірусних онкогенів поруі{іують регуляцію процесів клітинного поділу і в такий спосіб викликають трансформацію клітини (епігеиомний механізм канцерогенезу).

29. Що таке протоонкогени? ~> >

Протоонкогени - це власні гени клітин, які несуть інформацію про структуру

білків, що беруть участь у регуляції клітинного поділу. Протоонкогени є клітинними аналогами вірусних онкогенів.

Вважають, що вірусні онкогени являють собою протоонкогени, які потрапили в ге­ном вірусів у результаті тривалої еволюції останніх. Це пояснюється тим, що віруси, про­ходячи через клітини, можуть "красти", тобто прихоплювати із собою клітинні гени.

Протооикогени є у всіх клітинах. Однак в одних клітинах вони *се дата реире- еоваиі, тобто "мовчать"* в інших вони "працюють" тільки » період ембріогенезу, а в інших - функціонують відповідно до регуляторних сигналів, що надходить.

29. Як класифікують вірусні онкогени іпротоонкогени?

Залежно від продуктів, інформацію про які

несуть онкогени вірусів і протоонкогени клітин, їх поділяють на такі групи (рис. 56);

1. Онкогени, що кодують фактори росту або їхні аналоги. Наприклад, ві$-онкоген вірусу сарко­ми мавп і аналогічний протоонкоген клітин ко­дують структуру фактора росту тромбоцитар- ного походженні.

2. Онкогени, що кодують клітинні рецептори до факторів росту.

Наприклад, онкоген вірусу лейкозу курей егЬ-В несе інформацію про видозмінений ре­цептор до епідермального фактору росту. 1 Онкогени, що кодують тирозинспецифічні про- теїнкшази. Прикладом може бути зсг-онкоген вірусу саркоми Рауса та відповідний протоон­коген клітин. ¹ *

4. Онкогени, що кодують структуру білків, які пе­реносять інформацію від рецепторів плазма­тичної мембрани клітини до ядра. Прикладом є таз-онкоген вірусу саркоми щурів, який несе інформацію про цитоплазматичний білок, Що зв'язує ГТФ.

5. Онкогени, що кодують структуру ядерних білків-регуляторів. До них, зокрема, палежить юіс-онкоген вірусу мієлоцнгозу курей.

Продукти вірусних онкогеиів с аналогами продуктів нротоонкогенів, тобто влас­них білків клітин, що беруть участь у регуляції клітинного поділу. Однак с деякі, хоча й невеликі, відмінності, Вони стосуються певних структурних характеристик ві­русних онкогенів 1 протоонкогеиів. Саме ці відмінності і роблять продукти вірусних онкогенів власне онкогенними для клітини,

32. Що таке клітинні онкогени? Назвіть основні механізми перетворення протоонкогенів у клітинні онкогени.

Клітинні онкогени (трансформуючі гени) — це протооикогени, які набули здат­ності трансформувати клітину, тобто перетворювати її в пухлинну. Перенесення та­ких генів в інші, здорові клітини викликає трансформацію останніх.

Фактори /гч росту ^

і Ш/ШЩ

Тирозинова йротеїнкіназа

Білки - переносники інформації в ядро

т

Ядерні білш- регуляторм

Рис. 56. Продукти протоонкогенів і вірусних онкогенів

Нині доведено існування таких механізмів перетворення протоонкогенів у клі­тинні онкогени.

1. Дерепресія протоонкогена. Може відбуватися або в результаті норушення струк­тури, а отже, і функції відповідного антионкогена, або внаслідок мутацій у генах- репресорах, що блокують діяльність (експресію) протоонкогена.

2. Підвищення експресії протоонкогена. Спостерігається тоді, коли білок-про- дукг протоонкогена утворюється і в нормі, однак його дуже мало. Під впливом певних генетичних факторів утворення такого продукту іноді істотно зростає. За­значене явище може бути обумовлене такими конкретними механізмами'

а) ампліфікація генів (збільшення кількості їхніх копій);

б) хромосомні мутації'-транспокація;

в) вплив вірусних промоторів і підсилювачів (так діють ретровіруси, що не ма­ють у своєму складі оикогена);

г) вплив мігруючих генів самої клітини (транспозонів).

ПІ. Якісні зміни протоонкогена, що викликають утворення видозміненого про­дукту. Ці зміни, як правило, обумовлені точковими мутаціями протоонкогена.

32. Що таке антионкогени?

Антионкогепи — це клітинні гени, продукти яких викликають репресію прото- онко генів.

Втрата антионкогенів (делеція) або мутації в них, що призводять до утворен­ня неактивних продуктів, можуть мати своїм наслідком дерепресію протоонкогенів і трансформацію клітини, тобто утворення злоякісної пухлини.

32. Які Молекулярні механізмиможуть лежати в основі вірусного

онкогенезу? ^

І. Продукти вірусного онкогена порушують регуляцію клітинного поділу й у такий

спосіб викликають трансформацію клітини. Цей механізм отримав назв^епігено^ ного. Він реалізує себе у випадку дії вірусів, що містять у своєму геномі онкогени. Із цим механізмом, зокрема, пов'язаний вплив на клітини гостротрансформуючих ретровірусів.

П. Під дією промоторів і підсилювачів вірусів, що потрапили в геном клітини, відбу­вається активація власних протоонкогенів, і вони перетворюються на клітинні он­когени, що трансформують клітину. Це так гваницмутаційнийЖеханізм вірусного канцерогенезу. Він виявляє себе при дії вірусів, позбавлених онкогенів, зокрема, повільнотрансформуючих ретровірусів (рис. 57).

32. З якими молекулярними механізмами може бути пов'язаний канцерогенез, що його викликають хімічні і фізичні фактори?

При дії хімічних і фізичних канцерогенних факторів можливими є такі молеку­лярні зміни, що призводять до перетворення клітини в пухлинну.

1. Точкові мутації протоонкогенів.

2. Мутації антионкогенів, що регулюють експресію протоонкогенів.

3. Хромосомні аберації.

4. Утворення дефектних вірусів, унаслідок чого вони отримують онкогени і властивості.

5. Вплив на системи природної і специфічної протипухлинної резистентності, зо­крема, розвиток стану імунодепресії.

Рис. 57. Механізми канцерогенезу

Таким чином, значення хімічних і фізичних факторів як чинників канцерогенезу може полягати в тому, що вони впливають: ^арка клітини, викликаючи утворення клітинних онкогенів із протоонкогенів (мута­ційний механізм канцерогенезу);

віруси, змінюючи їхню структуру і властивості;

на організм у цілому, порушуючи механізми протипухлинного захисту.

16.36. Назвіть особливості росту злоякісних пухлинних клітин в умова^^чіЬт).^

1. Відсутність контактного гальмування. Нормальні клітини в культурі діляться доти, доки не утвориться моношар^ що по­криває Дно судини. При цьому поділ припиняється (контактне гальмування). Пухлинні клітини розмножуються увесь час, утворюючи багатошарову структуру (контактного гальмування нема).

2. Здатність до поділу без прикріплення до якої-небудь поверхні. Пухлинні клітини, на відміну від нормальних, можуть ділитися, плаваючи в рідині і зберігаючи сфе­ричну форму.

3. Для росту пухлинних клітин не обов'язкова наявність у середовищі сироватки крові.

Поділ нормальних клітин вимагає наявності в культуральному розчині не тільки по­живних речовин і кисню, але й сироватки крові в концентрації від_П) до ЗО %. В ваг жають, що сироватка містить білки, які є факторами росту для нормальних клітин. Імортилізація (безсмертя) - безмежність у часі клітинного поділу. Нормальні клітини в культурі після певного числа нересаджень із судини в судину поступово втрачають здатність до пошлу, культура старіє і клітини зрештою ги­нуть. Існує так званий(ліміт Хейфліщ-*- генетично запрограмована максимальна кількість поділів, яку може здійснити клітина.

У пухлинних клітинах ліміту Хейфліка нема, їхній подід прн створенні відповід­них умов не має межі.

16.37. Назвіть основні особливості росту злоякісних пухлин іп їмо.

1. Шноклонааьність походження. Пухлина росте "сама із себе", тобто походить із однієї первинно трансформованої клітини. Інші, розташовані поруч, клітини в процес пухлинного переродження не втягуються.

2. Автономність, росту - незалежність росту пухлини від регуляторних впливів організму (нервової системи, гормонів, факторів росту, інгібіторів проліферації^-). Для деяких пухлин така автономність де абсолютна, а відносна.

3. Анаплазія - набуття пухлинними клітинами властивостей, характерних для емб­ріонального етапу розвитку організму. Інакше кажучи, пухлинні клітини своїми структурними, функціональними, біохімічними, імунологічними властивостями нагадують ембріональні клітини, *

4. Поява в пухлинних клітинах великої кількості хромосомних аберацій. У клітинах злоякісної пухлини закономірно виявляють такі види хромосомних порушень, як транслокація, делеція, інверсія, дуплікація (докладно див. розд. 6).

5. Пухлинна прогресія (див. запит. 16.19 і 16.20).

6. Інвазивність.

7. Метастазування. *

16.38.3 якою швидкістю ростуть злоякісні пухлини? Якими чинниками вона визначається? ^г

Теоретичні розрахунки показали, що за умови, коли всі пухлинні клітини постій­но діляться, можна виділити два періоди розвитку пухлини.

Перший - це період від появи однієї пухлинної клітини до утворення пухлини, що містить 10' клітин. Для цього необхідно 30 подвоєнь, тобто 90 діб. Маса такої пухлини становить приблизно 1 г-це мінімальна за величиною пухлина, яку можна виявити в організмі за допомогою сучасних методів дослідження. і

Другий період це період, під час якого кількість клітин у пухлині зростає від 10* до 10". Для цього необхідно тільки 10 подвоєнь, тобто^Щді.6. Маса пухлини на­прикінці другого періоду має становити близько ,Ц ,уг - це максимально можлива за величиною злоякісна пухлина, ще сумісна з життям. -г

Однак у природних умовах швидкість росту пухлини значно менша, тому що не всі клітини діляться, а багато з них гине. На швидкість росту злоякісної пухлини впливають такі чинники.

1. Тривалість мітотичного циклу пухлинних клітин. Для більшості з них вона ста­новить від 20 до 60 год.

2. Величина проліферативного пулу (ростової фракції) - показника, що відображає відсоток клітин пухлини, які перебувають у стані поділу. У деяких пухлинах він досягає ЗО %.

3. Швидкість загибелі пухлинних клітин. Вона досить велика. Є пухлини, у яких на 100 щойно утворених клітин припадає 80-90 таких, що гинуть-

Причинами загибелі клітин у пухлині є:

а) дефіцит поживних речовин;

б) висока чутливість до дії ушкоджувальних факторів; і

в) знищення захисними протипухлинними системами організму.

¹¹ '"■'"* '' ' >> ' е»ЛГ .9* аг ^мохл'

39. Якими порушеннями обміну речовин характеризуються злоякісні пухлини?

І. Порушення білкового обміну. У клітинах злоякісної пухлини спотеорюєпся біо­синтез білків: зникає багато власних білків, зокрема, деякі поверхневі антигени, у той же час з'являються невластиві клітинам білки вірусного і ембріонального по­ходження, ферменти ектопічного синтезу гормонів. У пухлинній тканині зменшу­ється інтенсивність катаболізму білків, норушується утворення деяких необхідних пухлині амінокислот, зокрема Ь-аспарагіну. Оскільки пухлина інтенсивно поспи­нає з крові величезну кількість амінокислот; и називають "пасткою" азоту.

П. Порушення вуглеводного обміну. Для злоякісної пухлини характерна низька ін­тенсивність клітинного дихання, висока активність гаіколізу, ослаблений ефект Пастера. У зв'язку з цим пухлина має потребу в дуже великих кількостях глюкози. Поглинаючи її з крові, вона "обкрадає" організм, що може бути причиною розвитку гіпоглікемії. У зв'язку з цим злоякісну пухлину називають "пасткою"глюкози.

III. Порушення жирового обміну. У пухлинній тканині зменшується синтез жиро­вих кислот із глюкози й ацетату. Всі необхідні ліпіди пухлина отримує з крові, поглинаючи ліпопротеїни дуже низької густини і комплекси альбумінів з жиро­вими кислотами.

\

39. Що таке інвазивність пухлини? Як злоякісні клітини проростають у навколишню тканину?

Інвазивність - це здатність злоякісної пухлини проростати у навколишні тканини. Основу інвазії становлять три процеси, « г*

1. Прикріплення пухлинних клітин до колагенових волокон ттерстиціальноїткани­ни. Це відбувається завдяки наявності на поверхні пухлинних клітин рецепторів до фібронектину, що сприяє утворенню "фібронектинових містків" між клітинами пухл^ни г колагеном І і III типів. ^

2. Деградація інтерстиціальної сполучної тканини. Після прикріплення до колагену пухлинні клітини активуються й починають виділяти ферменти: колагенази І і Ш типів, еластазу, катепсини, плазмін. Усі вони спричиняються до гідролітичного розщеплення волокнистих структур сполучної тканини і компонентів основної інтерстиціальної речовини. Цим створюється шлях для міграції клітин, для про­сування їх у здорову тканину.

3. Власне міграція пухлинних клітин. Тиск, що створюється в процесі поділу, направ­ляє пухлинні клітини в інтерстнціальну тканину, що зазнала змін. Крім того, час­тина клітин пухлини має власну рухливість і має властивість хемотаксису. їхній

хемотаксис стимулюється продуктами деградації сполучної' тканини.

і

39. Що таке метастазування? Як воно здійснюється? Метастазування - це здатність злоякісної пухлини давати вторинні пухлинні

вузли (метастази) у віддалених від первинної пухлини частинах організму. Процес метастазування окладається з трьох етапів.

І. Вихід пухлинних клітин із тканини в лімФатичніабо кровоносні судини - інтра- вазація. Цьому передує прикріплення пухлинних клітин до компонентів базаль-

«

ної мембрани судин. В основі такого прикріплення лежить утворення "ламініно- шд містків" між поверхнею клітин пухлини і колагеном IV типу базальної мемб­рани. Глікопротеїд яамінін є компонентом інтерстиціальної речовини базальної . мембрани. Деякі найбільш злоякісні клітини самі здатні продукувати цю речо- і .вину. Ламінін, з одного боку, взаємодіє з так званими ламініновими рецепторами

"пухлинних клітин, а з другого - з хімічними групами колагену І^типу. П. Транспорт пухлинних клітин лімфою й кров'ю—дисемінація. Із клітин пухлини, що проникли в судини, утворюються пухлинні емболи. їх утворення пов'язане з аїрегацією пухлинних клітин. У цьому процесі обов'язково беруть участь тром­боцити.

ПІ. Вихід пухлинних клітин з судин у тканини й утворення вторинних вогнищ (ме­тастазів) - екстравазація. Для локалізації метастазів мають значення місцезна­ходження первинної пухлини, шлях метастазування (лімфогенний чи гематоген­ний), рецепторна взаємодія пухлинних клітин з ендотелієм судин. Останнім, зо­крема, пояснюється факт специфічної локалізації метастазів деяких пухлин (раку простати в кістки, бронхокарциноми в головний мозок і надниркові залози, не- йробластоми в печійку і т. д.).

16.42. Як впливає пухлина на організм у цілому? Чому розвивається ракова кахексія?

Розвиток злоякісної пухлини може виявляти себе трьома групами загальних по­рушень в організмі.

І. Ракова кахексія—загальне виснаження. Характеризується різким зменшен­ням маси тіла, слабкістю, втратою апетиту, анемією. Виникнення ракової кахек­сії пояснюють такими явищами:

а) пухлина захоплює із крові великі кількості глюкози ("пастка глюкози"), у результаті чого розвивається гіпоглікемія і відбувається "енергетичне об- крадання" організму;

б) пухлина захоплює із крові великі кількості амінокислот ("пастка азоту")- Відбувається "пластичне обкрадання" організму;

в) з пухлинних клітин, що гинуть, у кров надходять токсичні продукти - ток- согормони. Вони обумовлюють явища загальної інтоксикації:

г) з пухлинних клітин виходить багато недоокиснених продуктів — розвиваєть­ся негазовий ацидоз^-,

0 У результат виходу ферментів із загиблих пухлинних клітин у кров розви­вається ферментемія,

д) при локалізації пухлини у травному каналі порушуються функції травної системи.

II. Загальні прояви, пов'язані з місцевими змінами тканин. До цієї групи від­носять утворення виразок, вторинні інфекції, кровотечі, больовий синдром. Ш. Паранеопластичні синдроми. Вони часто супроводжують розвиток пухлий.

однак їх патогенез і зв'язок зі злоякісним пухлинним ростом залишаються

нез'ясованими.

До цієї групи відносять:

а) ендокринопатії;

б) гіперкальціємію;

в) нервово-м'язовий синдром (міастенію, порушення цен­тральної й периферичної нервової системи);

г) дерматологічні порушення; ґ) ураження кісток і суглобів;

д) судинні й гематологічні порушення (тромбози, анемію, лейкемоїдну реакцію).

Великий внесок у вивчення складних механізмів впли­ву пухлини на організм зробив Р. Є. Кавецький- учень

О. О. Богомольця.

Р. Є. Кавецький

43. Які фактори організму впливають на ' (1899-1978) розвиток злоякісних пухлин?

Розвиток пухлини визначається не тільки властивостями самих пухлинних клі­тин, але й впливом організму на цей процес. Найбільше значення мають:

а) васкуляризація пухлини. Показано, що максимальна віддаленість пухлинних клі­тин від просвіту кровоносних судин не може бути більше 1-2 мм. Якщо відстань перевищує цю величину, клітини пухлини гинуть.

У злоякісну пухлину, як правило, інтенсивно проростають кровоносні судини. Це пов'язане з тим, що пухлинні клітини вивільнюють так званий ангіогенетичний фактор (ангіогенін), що стимулює ріст капілярів і розмноження ендотсліальних клітин;

б) гормони. Хоча пухлинний процес с автономним, існують, однак, пухлини, які ви­являють високу чутливість до гормонів. Це, зокрема, рак молочної залози, матки, яєчників, передміхурової залози. Одні гормони посилюють ріст зазначених пух­лин, інші, навпаки, гальмують;

в) стан механізмів протипухлинного захисту організму.

43. Які механізми протипухлинного захисту існують в організмі?

І- Механізми природної неспецифічної резистентності організму до пухлин. Не мають імунологічної специфічності і не вимагають попередньої імунізації. Вони здійснюються такими клітинами:

а) ЬІК-клітинами (природними кілерами). Це великі іранупярні лімфоцити, що є різновидом О-лімфоцитів. Вони розпізнають пухлинні клітини і знищують їх;

б) ЬАК-клітинами (лімфокін-активованими кілерами). Вони, як і КК-клітинн, здійснюють цитоліз пухлинних клітин;

в) макрофагами. Знищення клітин пухлини макрофагами здійснюється за до­помогою фагоцитозу й механізмів позаклітинної цитотоксичності. Механізми природного неспецифічного протипухлинного захисту ефектив­ні, якщо кількість пухлинних клітин в організмі не перевищує 10^і.

И, Реакції набутого (специфічного) протипухлинного імунітету. Обумовлені спе­цифічними пухлинними антигенами і складаються як з клітинних, пов'язаних з функцією Т-лімфоцитів, так і гуморальних, пов'язаних 5 утворенням антитіл, імунних реакцій.

„Зазначені реакції ефективні, якщо кількість клітин у пухлині становить від 10³ " до 10*. Якщо ж їхня кількість перевищує 10*, то розвивається стан імунологічної депресії й описані вище механізми протипухлинного захисту пригнічуються.

16.45. Назвіть основні патогенетичні підходи до лікування пухлин.

1. Хірургічне видалення.

2. Променева терапія (використання радіоактивного опромінення).

3. Хіміотерапія.

4. Імунотерапія.

5. Підвищення неспецифічної резистентності (наприклад, введення БЦЖ).

о