9.Особливості сучасного етапу розвитку соціології в Україні.

Слід зазначити, що перші роки більшовицького режиму в Україні збіглися з періодом прискорення інституціоналізації соціології. Деякий час створювалися соціологічні наукові та навчальні заклади, проводилися теоретичні та прикладні дослідження. Організації соціологічних студій присвятив свою діяльність М. Грушевський, повернувшись в Україну у 1924 р. Найближчими співробітниками та прихильниками його поглядів в галузі соціологічних студій були Й. Гермайзе, П. Клименко, К. Грушевська. Досліджували питання генетичної соціології, з 1926 р. видавав річник "Первісне громадянство та його пережитки на Україні". Після 1930 р соціологічні установи ліквідовувались, а їхні співпрацівники, уникаючи небезпечної тематики, в основному популяризували соціологічні знання в дусі догми вчення Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна. Соціологія, як наука, втрачає свій самостійний статус, заноситься у "чорний список" так званих буржуазних наук, стає поволі служницею пропаганди. З 1936 p., з посиленням хвилі репресій, відбувається майже повна ліквідація будь-яких соціологічних досліджень. Такий стан був понад 30 років. Соціологію радянського періоду можна вважати однією із найвідсталіших наук як в Україні, так і в цілому колишньому СРСР, результати соціологічних досліджень у більшості випадків приховувались, а рекомендації соціологів здебільшого не враховувались. соціологія в Україні протягом багатьох років знаходилась у стані регресу. Лише з початком процесів оновлення суспільства у середині 80-х років змінюється ставлення до соціолога та усвідомлюється зростаюча потреба в її дослідженнях. Розвиток соціології стає нагальною потребою національного відродження України. Яскравим виявом цієї тенденції було створення восени 1990 р. Інститутусоціології в системі Національної Академії наук. Головний напрям діяльності інституту — виявлення закономірностей розвитку українського суспільства в національному і міжнародному контексті, осмислення та узагальнення досвіду перетворення суспільства у справді громадянське.

Нині соціологія знаходиться в пошуку власної автентичності, виробляє свою методологічну базу, концептуальну схему та відповідний їм понятійно-категоріальний апарат. Кардинально переглядається предмет її досліджень. В якості центрального поняття, ключової соціологічної категорії виділяється громадянське суспільство, а сама соціологія розуміється як самостійна наука про соціальні спільноти-суб'єкти, механізми їх становлення, функціонування й розвитку. Створюються умови для методологічного плюралізму в соціології, існування різних підходів, орієнтацій в соціальних дослідженнях. Українська соціологічна школа набуває рис національної, що знаходить прояв не стільки в проблематиці досліджень, скільки в акцентах на традиції соціально-гуманітарних досліджень української культури в цілому.

10. Суспільство як система та його базові ознаки.

Суспільство – це особливий, надзвичайно складний вид організації соціального життя. Воно включає в себе всю багатоманітність стійких соціальних взаємодій, всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретних державотворчих територіальних  кордонів. Сусп. властиві такі механізми саморегуляції, які дозволяють підтримувати йому свою цілісність, впорядковувати відносини між інститутами та спільнотами, інтегрувати соціальні новоутворення та підкоряти своїй логіці поведінку основної маси населення, схиляючи людей, що живуть на відповідній території, відтворювати  в своїх діях єдину тканину численних соц. взаємодій.Ознаки сусп..: територія на якій відбувається консолідація соц. зв’язків;  універсальність, тобто всеоб’ємлючий, різносторонній його  характер, що дозволяє включати всю багатоманітність соц. зв’язків, відносин, всі соц.інститути та спільноти в рамках певного територіального простору; автономність, тобто спроможність існувати самостійно, що досягається за рахунок  рівня внутрішньої саморегуляції, що забезпечує підтримку та постійне відтворення складної системи соц. взаємин;   інтегративність(цілісність), єдність загальної системи цінностей (традицій, норм, законів тощо), яку називають культурою.Просте сусп..: кровнородові зв’язки, родоплемінна організація сусп, немає родової диференціації в суспільстві, немає класів і держави, Виникло близько 50 – 40 тис років тому.Складне: Широкі, різноманітні зв’язки між людьми, - соціальне розшарування (класи, верстви, заможні та незаможні, ті що управляють і ті ким управляють),  - багаторівневе управління суспільством через державу, Виникло -10 –6т.р. В соціології існує розподіл на:  протосуспільство, традиційне, індустріальне   та   постіндустріальне. Протосуспільство має лише декілька статусів, які базуються на віці, статі, родинних зв’язках. Соц. ролі тут одноманітні. Соц. структура такого суспільства є простою, культура не диверсифікованою. Традиційне аграрне суспільство – це суспільство з малорухомими соціальними структурами, з таким способом соціокультурної регуляції, які базується на традиції. Індустріалізм  - як спосіб виробництва з’явився в Англії близько 250 років тому, поширився на всі країни світу абсорбуючи та руйнуючи всі інші типи суспільств. Він ґрунтується на використанні наукових знань та виробничих технологій. Це високоефективна стратегія виживання, яка дозволяє невеликій частині населення годувати більшість. У70 –х роках ХХ ст. приходить постіндустріальне суспільство, яке поширюється лише на економічно розвинені країни.Основні риси постіндустріального суспільства: технічний базис, знання; сервіс (послуги); менеджери;принцип управління –узгодження;соціальна структура–функціональна, сотова; демократія, самоуправління; ідеологія,