
- •Місце соціології у системі суспільних наук.
- •Об’єкт та предмет соціології як науки.
- •Закони та категорії соціології
- •Функції соціології:
- •5.Основні етапи розвитку соціології
- •6.Огюст Конт як родоначальник соціології.
- •7. Герберт Спенсер як фундатор органіцизму та еволюціонізму.
- •8. Сучасні соціологічні теорії
- •9.Особливості сучасного етапу розвитку соціології в Україні.
- •10. Суспільство як система та його базові ознаки.
- •11. Соціальна структура суспільства.
- •12.Поняття “соціальна група”: сутність та різновиди.
- •13. Соціальна стратифікація суспільства
- •14.Історичні форми соціальної стратифікації
- •15. Сучасні форми соціальної стратифікації
- •16.Соціальна мобільність.
- •17. Основні стратифікаційні тенденції у сучасній Україні
- •18.Проблеми маргінальності соціальних спільнот та груп
- •19.Поняття соціальний інститут.
- •20. Механізми формування і основні функції соціальних інститутів в Україні.
- •21.Поняття Прогрес-Регрес
- •22. Соцільний прогрес.
- •23. Поняття Реформа
- •24. Поняття Революція
- •25.Соціальні конфлікти: їх природа, причина та наслідки
- •26.Шляхи регулювання соціальних конфліктів.
- •27. Соціологія молоді
- •28.Молодь як специфічна соціальна група суспільства.
- •29.Сучасні соціальні проблеми молоді:спосіб життя, праця, побут, духовні інтереси та потреби.
- •30.Соціалізація молоді та проблеми формування соціальних цінностей і життєвих позицій.
- •31. Молодь на ринку праці, шляхи працевлаштування та соціального захисту
- •32. Людина – індивід – індивідуальність – особистість
- •33. Соціальний статус особистості
- •35. Соціалізація особистості як процес
- •36. Соціалізація і ресоціалізація особистості
- •37)Девіантна поведінка особистості та соціальні норми
- •38)Соціологічні теорії особистості
- •39) Зміст і особливості сім'ї як соціального інституту суспільства
- •41)Специфіка конкретних соціологічних досліджень
- •42)Види та типи конкретних соціологічних досліджень
- •47. Метод аналізу документів в соціологічному дослідженні.
- •49.Контент-аналіз у соціології
- •50.Опитування та його різновиди в соціології
- •51. Інтерв’ю у соціології:види та вимоги до проведення інтерв’ю
- •52.Вимоги до побудови анкет у конкретному соціологічниму дослідженні:
- •53. Види анкет. Правила побудови анкет
- •54.Експеремент у соціології
- •55. Етапи соціологічного дослідження
- •56.Програма конкретного соціологічного дослідження.
- •57. План організації дослідження та вимоги до збору первинної інформації.
- •59. Процедурний розділ програми та його характеристика.
- •60. Генеральна та вибіркова сукупність у конкретному соціологічному дослідженні.
- •61.Різновиди вибірок. Поняття «репрезентативність вибірки».
- •62. Гіпотеза у конкретному соціологічному дослідженні.
- •63. Процедури обробки та аналізу соціологічних даних.
- •64. Основні вимоги до звітності про результати досліджень.
35. Соціалізація особистості як процес
Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.
Які ж механізми соціалізації? Уже З.Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі і т.д. Ідентифікація — спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів, і т.д., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.
Імітація й ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння визначеного типу поведінки. Сором і провина являють собою негативні механізми, тому що вони придушують чи забороняють деякі зразки поведінки. З.Фрейд відзначає, що почуття сорому, і провини тісно зв'язані один з одним і майже нерозрізнені. Однак між ними існують визначені розходження. Сором звичайно асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили. Це почуття орієнтоване на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми. Відчуття ж провини зв'язано з внутрішніми переживаннями, із самооцінкою людиною своїх учинків. Покарання тут відбувається само собою, що контролюється формою виступає совість.
Т.Парсонс і С.Бейлз застосовували поняття, введені З.Фрейдом до теорії соціальної дії і соціальних систем. Вони визначають імітацію як процес, за допомогою якого засвоюються специфічні елементи культури, особливі знання, уміння, обряди і т.д. На їхню думку, імітація не припускає ніякого тривалого відношення з “моделлю”. Ідентифікація ж для них означає внутрішнє освоєння цінностей людьми і являє собою процес соціального навчання. Ступінь ідентифікації визначається характером прихильності до “іншого”. Оскільки найбільш сильні прихильності в родині, тому вона вважається основною формою соціалізації. У соціології звернена увага на той факт, що цінність родини як соціального інституту довгий час недостатньо враховувалася. Більше того, відповідальність за виховання майбутнього індивіда намагалися деякою мірою зняти з родини, переклавши на школу, трудовий колектив, громадські організації. Приниження ролі родини принесло великі втрати, в основному морального порядку, але які згодом обернулися великими втратами в трудовому і суспільно-соціальному житті.
Соціалізація особистості припускає, що об'єктом дослідження є не одна чи декілька, а весь комплекс суспільно значимих якостей людини в їхній тісній єдності і взаємодії. Вони охоплюють усю сукупність рис свідомості і поведінки: знання, переконаність, працьовитість, культуру, вихованість, прагнення жити за законами краси, фізичну підготовку, і т.д.
36. Соціалізація і ресоціалізація особистості
(див. 35)
З погляду соціальної психології однією з основних причин появи відхилень у поведінці вважається порушення соціальних стосунків особистості, яке спричинює афект неадекватності — негативний стан, що виникає в людини у зв'язку з неуспіхом у діяльності, який потім перетворюється в особистісне утворення, своєрідний функціональний орган. Афект неадекватності є тим соціально-психологічним джерелом антигромадської поведінки, який виражається в напруженні людських стосунків, у розбіжності самооцінки та оцінки достоїнств людини оточенням. Названий афект спотворює уявлення людини про ставлення тих, хто її оточує, до себе, чим зменшує ефективність зусиль оточення, спрямованих на нормалізацію системи стосунків індивіда, повернення його поведінки до нормального стану. Стосовно соціально-психологічного механізму асоціалізації людини, то на ранньому етапі соціалізації основним для особистості є механізм наслідування, коли індивід неусвідомлено або частково усвідомлено переймає в інших, котрі ведуть асоціальний спосіб життя, негативні взірці поведінки. Тут головним мотивом стає бажання отримати підтримку у відповідному негативному середовищі. На практиці перехід індивіда до девіантності, як правило, поступовий (хоча можливий і «вибух»), часто малопомітний для тієї людини, з якою він відбувається, а якщо й помічається, то в основному тенденційно, у формі констатації помітних для оточення змін особистості. Перехід складається, зазвичай, з численних (невеликих, незначних) ситуацій, що негативним чином позначаються на емоційному стані індивіда, на міцності його ціннісно-смислової сфери. На перехідному етапі поведінка людини поєднує в собі суміш про- та асоціальних вчинків у різному співвідношенні (антисоціальні вчинки на цьому етапі для індивіда ще не характерні — вони проявляться з набуттям ним досить вагомого досвіду асоціальних вчинків, особливо коли їх схвалюють і підтримують). Асоціалізація особистості відбувається в ті самі періоди, що й соціалізація. Найчастіше негативна реакція на зміну соціальних умов спостерігається в неповнолітніх, більшість злочинів яких скоєні на фоні пустощів, неправильно сприйнятої романтики, жаги до подорожі, намагань робити так, як кумир або авторитет, психологічної ломки перехідного віку, несформованості стійких моральних позицій, схильності до групових впливів, імпульсивності тощо. Виникнення девіантної поведінки підлітка відбувається також тоді, коли батьки втрачають вплив на дітей, унаслідок чого унеможливлюється передавання соціально позитивного досвіду (якого, до речі, інколи бракує самим батькам)