10.5. Інтеграційний режим України з країнами Співдружності Незалежних Держав (снд)

Країни СНД залишаються тим основним регіоном світу, з яким Україна здійснює торговельно-економічні відносини, котрі у стислі терміни було переведено з адміністративного режиму на загальноприйняті у світовій торгівлі принципи тарифно-нетарифного регулювання.

Уже протягом перших років незалежності Україною було підписано угоди про вільну торгівлю з такими країнами колишнього СРСР: Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Естонією, Казахстаном, Киргизстаном, Латвією, Литвою, Молдовою, Росією, Туркменістаном, Узбекистаном [20, с. 661].

Проте практична реалізація досягнутих домовленостей є справою складною та довготривалою. Основні перешкоди тут – численні вилучення з режиму вільної торгівлі, взаємні неузгодження законодавств, відверте затягування переговорів та невиконання їх положень, а також створення Митного союзу низкою членів СНД.

Зовнішню торгівлю України товарами та послугами з країнами СНД представлено у табл. 10.6 та 10.7 [22].

Головним торговельним партнером України залишається Росія (71,3% від загального експорту з країнами СНД та 75,1% імпорту), обсяг товарообороту з якою перевищує не тільки рівень обміну з будь-якою іншою країною, а й з таким великим інтеграційним об’єднанням, як Європейський Союз.

Двосторонні експортно-імпортні відносини України з Росією є найбільшими за обсягом та найбільш диверсифікованими за номенклатурою на усьому пострадянському просторі. У зовнішній торгівлі України з членами СНД основними експортними товарами є продукція чорної металургії, АПК (цукор, горілчані вироби, олія), хімічної індустрії, машинобудування. При цьому умови проникнення українських товарів на ринок СНД постійно погіршуються – як через посилення прямого захисту цими країнами власних виробників, так і через низьку конкурентоспроможність виробів українських підприємств порівняно з високотехнологічними товарами фірм Заходу або дешевими товарами з Китаю та країн Південної Азії, через відсутність належної товаропровідної мережі, реклами, сервісної служби тощо.

10.6. Торговельно-економічні зв’язки України з країнами Європи

Для України економічна інтеграція у європейський економічний простір є пріоритетним географічним напрямком і практичним засобом входження у світове господарство.

Відносини з ЄС та близькими до нього країнами набувають для України дедалі більшого геополітичного значення.

У загальній структурі торгівлі товарами та послугами в 2003 р. товарообіг товарами між Україною та країнами Європи становив 17,3 млрд. дол. (порівняно з 2002 р. збільшився на 41,2%). При цьому експорт збільшився порівняно з попереднім роком на 40,5% і становив 9,2 млрд. дол., імпорт – на 42% і становив 8,2 млрд. дол. [22].

Зовнішня торгівля України товарами та послугами з країнами Європейського Союзу представлена в табл. 10.8 та 10.9 [22].

Основними експортерами української продукції у 2003 р. були: Німеччина (обсяг експорту – 1423,8 млн. дол.) та Італія (1268,5 млн. дол.).

Щодо загальної характеристики вітчизняного імпорту, то , як правило, ті ж країни, що належать до головних експортерів української продукції, є й провідними імпортерами до України. Зокрема в 2003 р. Україна здійснювала імпорт у найбільших обсягах з Німеччини, Італії, Великобританії, Франції.

Основними споживачами українських послуг у 2003 р. були такі європейські країни, як Великобританія, Німеччина, Бельгія, Австрія, а найбільшими експортерами – Німеччина, Нідерланди, Австрія, Великобританія.

Товарна структура торгівлі України та країн ЄС свідчить про надзвичайну вузькість її асортименту. Так, у 2000–2002 рр. у загальному обсязі українського експорту до ЄС більш ніж чверть (26,7%) становили недорогоцінні метали та вироби з них (у т. ч. 18% – чорні метали), 16,3 – мінеральні продукти, 12,3 – продукція сільського господарства та харчової промисловості, 15,1% – легкої промисловості. Загалом на ці групи, що репрезентують галузі з незначним рівнем технологічності та виробництва доданої вартості, припадало понад 70% від загального обсягу експорту України до ЄС. Водночас частка машин, устаткування, приладів становила лише 10,3%.

У товарному імпорті з країн ЄС, навпаки, переважають машини, устаткування, механізми, прилади та засоби транспорту (в середньому 38,8% від загального обсягу імпорту товарів з країн ЄС у 2000–2002 рр.), продукція хімічної промисловості та пов’язаних з нею галузей, включаючи полімерні матеріали і каучук (21,5%), а також продукція легкої промисловості (10,2%). Привертає увагу нестійкість ключових товарних груп українського експорту на ринку ЄС, тоді як структура імпорту доволі стала, що вказує на нестійкість конкурентних позицій українських експортерів на ринку ЄС.

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту послуг до ЄС у 2000–2002 рр. мали транспортні послуги (в середньому 80,8%), а імпорту – різні ділові, професійні та технічні (21,5%), транспортні (21,5), державні (17,3) та фінансові (10,2%) послуги. Отже, імпорт Україною послуг є значно більш диверсифікованим, а експорт – монокультурним. Присутність України в найбільш динамічних сферах послуг – туристичних, інформаційних, інженерних, науково-технічних, фінансових, управлінських – незначна.

В цілому особливості зовнішньої торгівлі України, що відображають структуру конкурентних можливостей вітчизняної економіки, стратегічно програшні для країни. Така структура торгівлі несприятлива для прискореного входження України до економічного простору ЄС і потребує істотних змін [26].

12