10.3. Особливості становлення ринку послуг в економіці України

Особливості участі України в міжнародній торгівлі послугами в 90-х роках ХХ ст. та на початку ХХI ст. традиційно зумовлювалися тим, що вона до певної міри компенсувала негативне сальдо загального торговельного балансу країни. Це відбувалося завдяки наявності таких особливо важливих для торгівлі послугами переваг міжнародної економічної діяльності, як сприятливе географічне розташування, наявність відповідно до історичних традицій участі у міжнародній торгівлі розгалуженої транспортної інфраструктури та рухомого складу.

Сучасний стан зовнішньої торгівлі послугами в Україні характеризується даними, які представлені на рис. 10.1, 10.2, 10.3 та в табл. 10.5 [22].

Безумовно, позитивним явищем для України є порівняно значний розвиток сфери послуг, яка бере участь у міжнародному співробітництві. Проте її структура є дещо гіпертрофованою, адже основну частку в ній становлять транспортні послуги – 82,7%, особливо послуги трубопровідного транспорту.

У структурі імпорту транспортні послуги становлять 23,4%, подорожі – 4,2%, послуги зв’язку – 5,7%, фінансові та страхові – 8,3%, будівельні послуги – 2,3%, різні ділові, професійні та технічні послуги – 13,8%.

Головними експортерами послуг є країни СНД (54,7%), країни Європи (28,2%), країни Азії (7,0%), а імпортерами – країни Європи (38,7%), СНД (24,3%), Америки (20,4%).

В Україні туризм ще не набув пріоритетного становища, незважаючи на виняткові кліматичні та культурно-історичні умови. Це пов’язано з відсутністю інтегрованої системи взаємозв’язків між усіма галузями народного господарства, зокрема між транспортом, промисловістю, сільським господарством, будівництвом, медициною, культурою тощо.

В Україні туристична індустрія перебуває у стадії свого становлення як самостійний сектор економіки. Обсяг експорту туристичних послуг у 2003 р. становив 117 млн. дол. США, що на 14,4% більше від рівня попереднього року. Загальний обсяг імпорту зріс на 17,1% порівняно з 2002 р. і становив у 2003 р. 58,9 млн. дол. [22].

Структура транспортних комунікацій у системі інтеграції України в Міжнародну транспортну мережу характеризується її широкою номенклатурою: до неї входить залізничний, автомобільний, морський, річковий, авіаційний та інші види транспорту.

Обсяг експорту транспортних послуг України у 2003 р. становив 3514 млн. дол., імпорту – 325,3 млн. дол. [22]. У структурі експорту даного виду послуг основна частка припадає на трубопровідний транспорт – 51,9%. Питома вага залізничного транспорту – 15,8%, морського – 13,8%, повітряного – 10,5%. У структурі імпорту транспортних послуг провідне місце займає залізничний транспорт – 51,6%. Питома вага повітряного транспорту становить – 29,4%, морського – 7,4%.

Залізничний транспорт є найбільш розвиненим в Україні, за загальною довжиною шляхів він займає четверте місце у світі після США, Росії, та Канади. За вантажооборотом він виконує основні обсяги перевезень (40–50%), а за пасажирооборотом є беззаперечним лідером (здійснює 50–70% від загального обсягу перевезень).

Автомобільний транспорт, що займає значне місце в міжнародних пасажирських та вантажних перевезеннях, стабільно перевищує обсяг перевезень вантажів залізничного транспорту у 4,5–5 разів, а за обсягами перевезень пасажирів – у 5–6 разів.

Морському транспорту в Україні належить третє місце за вантажооборотом після трубопровідного та залізничного транспорту, однак за кількістю відправлених вантажів він займає доволі незначне місце (близько 1%), як і річковий транспорт. Домінуючу частку займають обсяги перевезень у закордонному плаванні (близько 95%). На морському транспорті до складу Мінтрансу України входить 18 портів. Практично всі вони можуть бути використані для забезпечення міжнародних транспортних зв’язків, а також для надання послуг транзитним пасажирам та вантажопотокам [2, с. 166–167].

Річковий транспорт хоча і не відіграє визначальної ролі в обсягах вантажних та пасажирських перевезень в Україні, проте за рівнем доходів має відносні переваги порівняно з іншими видами транспорту. Але, незважаючи на це, ефективність функціонування його значно нижча (близько 20%), ніж в країнах, що мають подібні ресурси. Основними недоліками річкових портів в Україні, що не дає змоги їм претендувати на відповідність міжнародним стандартам, є недостатня пропускна спроможність, відсутність необхідної техніки для перевантаження контейнерів, а також природно-кліматичні обмеження судноплавства.

Повітряний транспорт не відіграє суттєвої ролі в загальному обсязі вантажних та пасажирських перевезень в Україні, хоча він залишається поза конкуренцією серед інших видів транспорту стосовно швидкості доставки пасажирів і термінових вантажів на велику відстань. На авіатранспорті України в 36 аеропортах діють прикордонні та митні служби, з них 17 мають статус міжнародних. Разом з тим, обладнання та пропускна спроможність міжнародних секторів і аеропортів не повною мірою відповідають міжнародним стандартам [2, с. 168].

Трубопровідний транспорт України має достатні виробничі потужності для забезпечення України енергоносіями – нафтою та газом, а також для виконання функції транзиту російської нафти та газу в країни Південно-Східної Європи. Вигідне географічне розташування України дає змогу використовувати транспортні мережі в системі міжнародних транспортних коридорів (МТК), з них чотири з дев’яти проходять по території України: МТК № 3 (Берлін – Вроцлав – Львів – Київ); МТК № 5 (Трієст – Любляна – Будапешт – Братислава – Ужгород – Львів); МТК № 7 (Дунайський); МТК № 9 (Гельсінкі – Київ – Одеса – Димитровград). Головною проблемою в Україні залишаються відсутність і неспроможність залучення інвестицій, потреба в яких для реконструкції МТК оцінюється у 100 млрд. дол., ненадійне і нестабільне інформаційне забезпечення, відсутність поєднання з системою міжнародного зв’язку, відсутність узгодженості з міжнародними транспортними органами [2, с. 168–169].

Реінжиніринг – це інженерно-консультаційні послуги щодо перебудови систем організації й управління виробничо-торговельним та інвестиційним процесами господарюючого суб’єкта з метою підвищення його конкурентоспроможності й фінансової стабільності; фундаментальний перегляд і радикальне перепроектування бізнес-процесів для досягнення суттєвого поліпшення у таких ключових для сучасного бізнесу показниках результативності, як витрати, якість, рівень обслуговування й оперативність.

На відміну від інжинірингу, тобто інженерно-консультаційних послуг з метою створення підприємств та інших об’єктів, впровадження реінжинірингу в Україні має особливості, пов’язані з подоланням наслідків командно-адміністративної системи управління економікою, адже більшість підприємств, створених ще за часів СРСР, потребують докорінної перебудови роботи.

Пропозицію інформаційних послуг на українському ринку можна розділити на три основних сектори [25, с. 60]:

• чисто інформаційні послуги (надання адресно-довідкової інформації, телекомунікаційні послуги та ін.);

• інформаційно-консалтингові послуги, тобто послуги, які мають ознаки як інформаційного, так і консалтингового характеру (маркетингові дослідження, перевірка надійності партнерів та ін.);

• консалтингові послуги (консультування із зовнішньоекономічної діяльності, юридичні консультації та ін.).