• Прикметник

Розряди прикметників за значенням

Прикметник називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий?          

Прикметники називають колір (білий, синій, жовтий), роз­мір (великий, довгий, малий), смак (солоний, кислий, гіркий), якість (добрий, гарний, досконалий), вдачу людини (щедрий, скупий, розумний), відношення до матеріалу (дерев 'яний, кам 'яний, алюмінієвий), відношення до часу й місця (вчорашній, далекий, київський), належність (материн, сестрин, братів) тощо.

Свою функцію прикметники реалізують через поєднання з іменниками. Уточнюючи поняття, названі іменниками, вони увиразнюють, конкретизують висловлювання. Наприклад, ре­чення За землею і в небі скучно не зовсім зрозуміле, тим часом як прислів'я За рідною землею і в небі скучно висловлює завер­шену думку, і цього досягнуто саме завдяки точно вжитому прикметникові. Разом із тим треба пам'ятати, що надмірне на­громадження прикметників, навпаки, затемнює зміст вислов­лювання. Зайвих прикметників у реченні слід уникати.

За значенням прикметники поділяються на якісні, відносні й присвійні.

Якісні прикметники називають ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою або меншою мірою (відповіда­ють на питання яки й?): легкий, легший, найлегший, дуже лег­кий; гарячий, дуже гарячий; вузький, трохи вузький; солодкий, ледь солодкий; зелений, зеленуватий.

Якісним прикметникам притаманні такі властивості:

а)  вони мають ступені порівняння і можуть поєднуватися з прислівниками міри: теплий, тепліший, найтепліший, дуже теплий, надто теплий, трохи теплий, ледь теплий;

б)  вони можуть вступати в антонімічні відношення: далекий – близький, гарячий – холодний, ранній – пізній, живий – мертвий; ці відношення можуть бути й контекстуальні: зелене (листя) – жовте (листя);

в) вони, як правило, утворюють синонімічні ряди: розумний – мудрий – тямущий – кмітливий; хоробрий –мужній – відважний – сміливий – безстрашний;

г)основи в них переважно непохідні, вони є вихідною базою для творення багатьох слів – іменників: далекий – даль, далина, далеч, далечінь, далекість; добрий – добро, доброта, добрість; дієслів: далекий – даленіти, віддалятися; добрий – добріти, добрішати; прислівників на -о, -є: далекий – далеко, щедрий – щедро, добрий – добре, рішучий – рішуче.   

За відношенням до дійсності якісні прикметники поділя­ються на дві групи:

описові прикметники – називають ознаки, які об'єктивно властиві предметам і сприймаються органами відчуттів: синій, холодний, солодкий, високий, порожній, лисий, новий;

оцінні прикметники – називають ознаки, приписувані предметам за наслідком сприймання їх: гарний, добрий, до­рогий, важливий, корисний, розумний, щедрий, привітний.

Відносні прикметники називають ознаки предмета за його відношенням до предметів, дій чи обставин (відповіда­ють на питання який?): джерельна вода (вода з джерела), пшеничний хліб (хліб із пшениці), міський транспорт (транс­порт міста), затяжна робота (робота, яка затяглася), учорашній випадок (випадок, що стався вчора).

Відносні прикметники:

а)  вступають у синонімічні відношення з іншими частинами мови – з іменниками: соснова шишка – шишка сосни, хлібний квас – квас із хліба, книжкова шафа – шафа для книжок; з дієсловами: перелітні птахи – птахи, що перелітають; колючий дріт – дріт, який колеться; з прислівниками: нічна вулиця – вулиця вночі, домашняя робота – робота вдома;

б)  мають похідні основи: вода – водний, водяний, водянистий; розділяти – роздільний, розділовий, розділювальний; вранці – вранішній. Присвійні прикметники вказують на належність пред­мета людині, рідше – тварині (відповідають на питання ч и й?): Шевченків «Кобзар», Франкова поема, мамина наука, орлині кри­ла, козяче молоко.

За значенням присвійні прикметники поділяються на такі, що:

а) означають належність особі: Михайлів, братів, Оленин, сестрин;

б) вказують не стільки на належність тварині чи тваринам, скільки на відношення до них (і тим наближаються до відносних прикметників): заячий слід, теляча шкіра, свиняча шерсть, риб'ячий жир;

в) входять до стійких словосполучень як частина нерозкладної назви (і таким чином втратили значення присвійності): Магелланова протока, базедова хвороба, петрів батіг, адамове яблуко, ахіллесова п 'ята, прокрустове ложе.

Частина прикметників можуть певною мірою поєднуваї в собі значення двох різних груп.  Конкретне їхнє значення зумовлюється контекстом.

Відносно-якісні прикметники виникли на основі відносних прикметників, що набули якісного значення: золотий перстень – золоті руки, травневі дні – травневий настрії драматичний твір – драматичні події, космічний експеримент -космічна швидкість.

Присвійно-відносні прикметники виражають водно час значення присвійності й відносності: шевченківський стиль батьківські поради, студентський квиток, хлопчачий голос.

Прикметники змінюються за родами, числами й від­мінками, узгоджуючись при цьому з іменниками, які боні пояснюють; якісні прикметники, крім того, мають ступені порівняння.

Ступені порівняння якісних прикметників і творення їх

Якісні прикметники під час зіставлення предметів можуть указувати на неоднакову міру тієї самої ознаки: досконалий, досконаліший, найдосконаліший; розвинений, більш розвинений (розвиненіший), найбільш розвинений (найрозвиненіший). Через те вони, крім звичайної форми, мають ще два ступені порівнян­ня: виший і найвищий.

Вищий ступінь порівняння означає, що в одному предметі є більше певної якості, ніж в іншому: Дніпро довший від Бугу. Свинець важчий за олово. Чавун легший, ніж сталь.

Прикметники вищого ступеня вживаються зі словами за, від, ніж, як, проти: Воля дорожча за життя. Морська миля майже вдвічі довша від кілометра. Алюміній більш поширений у природі, ніж залізо. Речення на зразок «Хрін редьки не солодший» неправильно побудоване. Треба: Хрін від редьки (за редьку) не солодший. Найвищий ступінь порівняння означає, шо в одному пред­меті є найбільше певної якості: Київ – найдавніше місто в Україні й одне з найдавніших у світі. Україна – найбільша за площею європейська країна. Говерла – найвища гора в Україні.

Окремі якісні прикметники не мають ступенів порівнян­ня, бо вони самі вказують уже на певну міру якості: премудрий (дуже мудрий), завеликий (надто великий), старезний (надзви­чайно старий), страшенний (незмірно страшний), нескінченний (якому немає кінця), холоднуватий (трохи холодний), тихе­сенький (дуже тихий).

Не утворюються ступені порівняння і від тих якісних при­кметників, які називають безвимірну ознаку (босий, сліпий, гнідий, чалий, фіолетовий), а також від складних прикметників (світло-зелений, кисло-солодкий, чорноволосий) тощо.

Є дві форми ступенів порівняння прикметників: проста, синтетична (передається одним словом), і складена, аналітич­на (передається двома словами). Українська мова надає пере­вагу простій формі.

Проста форма вищого ступеня порівняння твориться за допомогою суфіксів -ішабо -ш-.

При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса -ішоснова прикметника залишається без зміни: тугий – тугіший, різкий – різкіший, сухий – сухіший, стрункий – стрункіший.

При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса -ш-основа прикметника може зазнавати певних змін:

а)  суфікси -к-, -ок-, -еквипадають: солодкий – солодший, короткий – коротший, тонкий – тонший, широкий – ширший, глибокий – глибший, далекий – дальший;

б) приголосні г, з, ж разом із суфіксом -шзмінюються на -жч (таких прикметників сім):  важкий – важчий, тяжкий – тяжчий, близький – ближчий, низький – нижчий, вузький – вужчий, дужий – дужчий, дорогий – дорожчий; це буквосполучення зберігається і в похідних словах: дужчати, ближчати, подорожчання;

в) у двох прикметниках ці зміни не відбуваються: легкий – легший, довгий – довший;

г) приголосний с разом із суфіксом -шзмінюється на -щ(таких прикметників три): високий – вищий, товстий – товщий (і товстіший), красивий – кращий; буква щ збе­рігається і в похідних словах: покращити, потовщення;

ґ) приголосні т, д перед -пізвучать як ч, дж, але на письмі ця зміна не позначається: короткий – корот­ший [корочший], багатий^багатший [багачший], молодий – молодший [молоджший], гладкий – гладший [гладжший].

В інших випадках основа прикметника залишається без зміни: м 'який – м 'якший, дешевий – дешевший, здоровий – зборовший.

Вищий ступінь кількох прикметників утворюється від інших основ, а саме: добрий, хороший – кращий, ліпший; гар­ний – кращий; поганий – гірший; великий – більший; малий – менший.

Деякі прикметники можуть мати паралельні форми вищо­го ступеня порівняння – з суфіксом -іші з суфіксом -ні-. Ці форми нерідко різняться відтінками свого лексичного значен­ня: старіший (за віком) і старший (за становищем), багатіший (стосується лише матеріальних цінностей) і багатший (сто­сується і змісту), здоровіший (за станом здоров'я й за розміра­ми) і здоровший (за станом здоров'я), товстіший (стосується лише осіб) і товщий (стосується і предметів).

Проста форма найвищого ступеня порівнян­ня утворюється від простої форми додаванням префіксів най-, рідше – щонай-, якнай-: тугіший – найтугіший, коротший – найкоротший, ближчий – найближчий, вищий – щонайвищий, багатший – якнайбагатший.

Іноді неправомірно вживають виший ступінь порівняння замість найвищого: вищий сорт замість найвищий сорт, кращий знавець замість найкращий знавець або один із найкращих знавців тощо. Немає в українській мові й таких форм найвищого сту­пеня, як «самий близький друг», «сама більша заслуга», а тіль­ки найближчий друг, найбільша заслуга.

Складена форма вищого й найвищого сту­пенів порівняння вживається рідко – переважно в науко­вому й офіційно-діловому стилях.

Вона утворюється за допомогою слів більш, менш, найбільш, найменш, які ставляться перед звичайною формою прикмет­ника: розвинений – більш розвинений (а не «більш розвинені-ший»), найбільш розвинений (а не «найбільш розвиненіший»);

світлочутливий – менш світлочутливий, найменш світлочутливий.

Велика міра якості може бути передана й без порівняння – за допомогою різних морфем та слів, а саме:

а) префіксами пре-, все-, над-, за-, ультра-, архі-: премудрий, всесильний, надчутливий, завеликий (надто великий), заширокий, ультрамодний, архіважливий;

б)  суфіксами -ущ-, -уч-, -езн-, -анн-, -енн-: худющий, злючий, височезний, нездоланний, незрівнянний, нескінченний, незбагненний',

в)  за допомогою слів дуже, вкрай, особливо, надзвичайно, занадто: дуже вигідний, вкрай потрібний, особливо корисний, надзвичайно популярний, занадто самовпевнений.

Зменшена міра якості може бути передана:

а)  суфіксами -уват-, -ав-: темнуватий, синюватий, білявий, золотавий;

б)  за допомогою слів трохи, ледь, не дуже: трохи вузький, ледь теплий, не дуже свіжий.

Творення деяких відносних прикметників

Багато відносних прикметників утворено за допомогою суфікса -н-: народний, залізний, вчасний, професійний, комедій­ний, хатній, верхній.

Якщо твірна основа закінчується на н, то відбувається под­воєння – нн: район – районний, бетон – бетонний, вікно – віконний, південь – південний, осінь – осінній.

Приголосні г, к, х перед суфіксом -нчергуються відпо­відно із ж, ч, ш: дорога – дорожній, рік – річний, втіха – втішний.

Якщо твірна основа закінчується збігом приголосних, то між ними може з'являтися вставний о або є: церква – церков­ний, молитва – молитовний, дно – бездонний, земля – беззе­мельний, торгівля – торговельний, купівля – купівельний, за готівля – заготівельний, ребро – міжреберний, відро – десятивідерний.

У прикметниках буквений, казармений, формений, потомствений вставний є виникає між твірною основою й суфіксом -н-

У прикметниках, утворених за допомогою суфікса -ан (-ян-), букван не подвоюється. дерев'яний, олов'яний, солом'яний, віт­чизняний, весняний, горілчаний, дощаний, кожушаний, піщаний.

Велика група прикметників, що вказують на відношення предмета до дії, твориться за допомогою суфікса -льн-, який додається до основи неозначеної форми дієслова (частина діє­слова без -ти): копіювати – копіювальний, освітлювати – освітлювальний, наступати – наступальний, навчати – на­вчальний, свердлити – свердлильний, живити – живильний, місити – місильний.

Відносні прикметники від іншомовних назв часто утворю­ються за допомогою суфікса -ичн(-ічн-): історія – історич­ний, циліндр – циліндричний, атлет – атлетичний, ідеологія – ідеологічний, хімія – хімічний, алгоритм – алгоритмічний.

Багато відносних прикметників твориться за допомогою суфікса -овабо його варіанта -ев-: зимовий, лісовий, фірмовий, овочевий, полудневий.

У вживанні варіантів суфікса -овта -евмає значення наголос:

а) якщо наголос падає на закінчення, завжди вживається   -ов-: нульовий, польовий, крайовий, бойовий, сторожовий, грошовий, ключовий;

б) якщо наголос падає на основу, то після м'яких і шиплячих вживається -ев-: травневий, емалевий, кореневий, насіннєвий, стронцієвий, життєвий (але: життьовий), взуттєвий (але: взуттьовйй), грушевий, плюшевий, обручевий, борщевий (але: борщовий); після твердих вживається -ов-: кварцовий, липовий, службовий.     

Префіксальний словотвір прикметників менш продуктивний, ніж суфіксальний. Прикметники за допомогою префіксів утворюються переважно від прикметників: прадавній, суцільний, співзвучний, антинауковий, проурядовий, ультрамодний, нелегкий, неуважний.      

Частина відносних прикметників утворилася від приймен­никових форм іменників одночасним додаванням префіксів без-, на-, над-, під-, при-, поза-, від-, до-, за-, між-, перед-, серед(прийменники, що перейшли в префікси) і суфіксів -н(ий), -ов(ий): беззвучний, безплановий, наочний, надмірний, підземний, привокзальний, позаштатний, відцентровий, доречний, захмарний, міжрядковий, передсвітанковий, Середземний.

Творення прикметників від географічних назв

Прикметники від географічних назв творяться звичайно за допомогою суфікса -ськ-: Київ – київський, Харків – харківсь­кий, Чорнобиль – чорнобильський, Чинадієве – чинадіївський.

Причому, відповідно до фонетичних законів української мови, стаються такі зміни:

г, з, ж + ськ = зьк: Острог – острозький, Лейпциг – лейп­цизький, Санкт-Петербург – санкт-петербурзький, Кавказ – кавказький, Запоріжжя – запорізький, Лютеж – лютезь-кий;

к, ц, ч + ськ = цьк: Кременчук – кременчуцький, Вінниця – вінницький, Дарниця – дарницький, Кролевець – кролевець-кий, Гадяч – гадяцький, Маневичі – маневицький, Гринвіч – гринвіцький',

х, с, ш + ськ = ськ: Глеваха – глеваський, Карабах – ка­рабаський, Одеса – одеський, Черкаси – черкаський, Золо­тоноша – золотоніський',

суфікс -квипадає: П'ятихатки – п 'ятихатський, Русані-вка – русанівський, Бородянка – бородянський, Боярка – боярський', іноді випадає суфікс -ц-: Васютинці – васю-тинський, Капустинці – кахетинський;

якщо відкритий склад з о, є стає закритим, то ці голосні чергуються з і: Гуляйполе – гуляйпільський, Лозове – лозів-ський, Берегове – берегівський, Жердове – жердівський, Му­качеве – мукачівський, Хмелеве – хмелівський; але в прик­метниках, утворених від інших слов'янських назв, о, є збе­рігаються в закритому складі: Ростов – ростовський, Іва­ново – івановський, Габрово – габровський, Ченстохова – ченстоховський, Сараєво – сараєвський, Воропаєво – воропаєвський, Кричев – кричевський;

при збігу приголосних у твірній частині між ними може з'явитися вставний о або є: Москва – московський, Луб­ни – лубенський, Гречинці – гречинецький, Дробівці – дра-бовецький; у відносному прикметнику білоцерківський (від назви Біла Церква) відбулося чергування вставного о з і.

Перед суфіксом -ськм'який знак не пишеться: Оболонь – оболонський, Ірпінь – ірпінський, Прип 'ять – прип 'ятський, Бершадь – бершадський; але після л м'який знак пишеться зав­жди: Хорол – хорольський, Ворзель – ворзельський, Трипілля – трипільський, Сімферополь – сімферопольський.

Іноді, шоб утворити прикметник від географічної назви, одного суфікса -ськнедостатньо. Тоді використовують склад­ні суфікси (з інтерфіксами):

-івськдодається переважно до назв, що мають форму множини: Вишняки – вишняківський, Москаленки – мо-скаленківський, Семипілки – семипілківський, Півні – півнівський, Загальці – загальцівський,

-анськдодається до деяких назв на -а: Биківня – биків-, нянський, Рогізна – рогізнянський, Рудня – руднянський, Бу-_ дища – будищанський, Ружа – ружанський, Залуччя – залучанський;

-енськдодається до багатьох назв на -є: Рівне – рівненський (милозвучніше було б рівенський – із вставним є), Красне – красненський, Підлісне – підлісненський, Стави­ще – ставищенський, Городище – городищенський;

-инськчасом додається до іншомовних назв: Ялта – ял­тинський, Баку – бакинський, Караганда – карагандинський, Аляска – аляскинський, Сочі – сочинський, Чита – читинсь­кий, Амудар 'я – амудар Інський.

Прикметники, утворені від географічних назв, написаних через дефіс, пишуться також через дефіс: Пуща-Водиця – пу-ща-водицький, Михайло-Коцюбинське – михайло-коцюбинський, Кам 'янець-Подільський – кам 'янець-подільський, Віта-Пошто-ва – віта-поштовий, Київ-Товарний – київ-товарний, Нью-Йорк – нью-йоркський, Ла-Манш – ламанщський.

Прикметники, утворені від географічних назв, що склада­ються з прикметника та іменника, пишуться разом: Біла Цер­ква – білоцерківський, Гостра Могила – гостромогильський, Вітряні Гори – вітряногірський, Західна. Європа – західноєвро­пейський.

Від географічних назв, у яких вже є суфікс -ськ-, відносні прикметники утворюються додаванням закінчення -ий: Луцьк – луцький, Скадовськ – скадовський, Куп'янськ – куп'ямський, Покровське – покровський.

Творення і вживання присвійних прикметників

Присвійні прикметники утворюються майже виключно від назв осіб, рідко – від назв тварин. Вживання суфіксів тут зумовлюється відміною іменника, від якого твориться прикметник.

Від іменників 1 відміни прикметники творяться за допо­могою суфікса -ин-, причому кінцеві приголосні твірної осно­ви г, к, х чергуються із ж, ч, ш: Оксана – Оксанин, Олеся – Олесин, Настя – Настин, Микола – Миколин, Ольга – Оль-жин, Інга – Інжин, Марійка – Марійчин, Стеха – Стешин, свекруха – свекрушин.

Але якщо твірна основа закінчується на й, то виступає суфікс -ін(на письмі: -їн-): Надія – Надіїн, Зоя – Зоїн, Со­фія – Софіїн.

Від іменника мати присвійний прикметник – материн.

Від іменників II відміни присвійні прикметники утворюють­ся за допомогою суфікса -ів, який чергується з -овабо -ев-.

Вживання варіантів суфікса -овта -евзалежить від гру­пи іменника:

а) від іменників твердої групи присвійні прикметники ут­ворюються за допомогою -ів-, -ов-: Тарас – Тарасів, Тарасова, Стельмах – Стельмахів, Стельмахова; бать­ко – батьків, батькова; столяр – столярів, столярова; командир – командирів, командирова;

б) від іменників м'якої та мішаної груп присвійні прикметники утворюються за допомогою -ів-, -ев-: Василь – Василів, Василева; Мусій – Мусив, Мусієва; Михась –Михасів, Михасева; Кублій – Кубліїв, Кублієва; Черниш – Чернишів, Чернишева; лікар – лікарів, лікарева; школяр –школярів, школярева.

Присвійні прикметники повністю зберігають особливості написання іменників, від яких вони утворені, зокрема й написання м'якого знака, великої букви тощо (тільки чергуються кінцеві г, к, х із ж, ч, пі): Вутанька – Вутаньчин, Маланка – Маланчин, Тодоська – Тодосьчин, Тодоска –Тодосчин, Пріська – Прісьчин, Параска – Парасчин, невістка – невістчин.          

Від назв тварин присвійні прикметники творяться по-різному: птах – пташиний, соловей – солов Тями, горобець – горобиний, гороб'ячий; лисиця – лисячий, заєць – заячий, вовк – вовчий, сорока – сорочий, ведмідь – ведмежий, вед­медів.

Присвійні прикметники вживаються:

а) на позначення належності предмета людині: Шевченків «Заповіт», Франкові твори, материне слово; рідко – тва­рині: соловейків спів, ластівчине гніздо;

 б) у термінологічних словосполученнях (пишуться з малої чі       букви): базедова хвороба, антонів вогонь, адамове яблуко (борлак), петрів батіг (цикорій), торрічеллієва пус­тота, архімедова спіраль;

в)   у крилатих висловах (пишуться з малої букви): соломонове рішення, ахіллесова п 'ята, гордіїв вузол, дамоклів меч, сізіфова праця, дем 'янова юшка, крокодилячі сльози.

Частина присвійних прикметників вживається тепер:

а)  як географічні назви: Київ (місто Кия), Харків (від Харко), Львів, Васильків, Святошин, Пирятин, Козятин, Клавдієве, Сватове, Гречине, Маріїне;

б) як прізвища: Ковалів, Пономарів, Щоголів, Іванишин (від Іваниха), Павлишин, Ковалишин.

Повні і короткі прикметники

За наявністю закінчень прикметники поділяються на повні й короткі.

Прикметники, у яких є закінчення, називаються повними: добрий, вільна, славне, зелені, батькового, материна. Ці форми є звичайними для сучасної української мови.

У народній творчості та в поезії вживаються також нестяг­нені повні прикметники: вірная (замість: вірна), вечірнюю (за­мість: вечірню), синєє (замість: синє), молодії (замість: молоді). Наприклад: Любив козак три дівчиноньки: чорнявую та біля­вую, третю руду та поганую. Нічка розсипала зіроньки яснії (Нар. творчість). Слово, чому ти не твердая криця? (Леся Українка).

Нестягнені повні форми трапляються також у прислів'ях: Хата чужая як свекруха лихая. Ні гульня, ні робота, коли рванії чоботи. На сухеє дерево і вогонь пада.

Прикметники, у яких немає закінчення, називаються ко­роткими. Вони можливі тільки в називному (знахідному) від­мінку однини чоловічого роду: славен, молод, повен.

У сучасній українській мові без певного стилістичного за­барвлення в ролі присудків вживаються лише такі короткі прикметники (паралельно з повними формами): варт, винен, годен, згоден, здоров, ладен, ласкав, певен, повинен, потрібен, рад.

Тільки коротку форму мають присвійні прикметники на -ів, -ин у називному (знахідному) відмінку однини чоловічого роду (ч и й?): Іванів, братів, лікарів, материн, Ларисин, Маріїн. Форми на зразок «Івановий» не є нормативними.

Паралельно вживаються форми маків і маковий цвіт', але тільки королевий цвіт.

Інші короткі прикметники вживаються лише в народній творчості та в поезії: Ой зійди, зійди, ясен місяцю (Нар. твор­чість). Шумить в кімнаті зелен гай (О. Ющенко).

Відмінювання прикметників

Прикметники мають дві групи відмінювання:

тверду – з основою на твердий приголосний у називному відмінку однини: білий, біла, біле; гарячий, гаряча, гаряче; народний, народна, народне; батьків, батькова, батькове;

м'яку – з основою на м'який н або й: синій, синя, синє;

ранній, рання, раннє; безкраїй, безкрая, безкрає.

До м'якої групи належать більшість прикметників:

а) на -дній, -тній: безодній, будній, городній, задній, іногородній, обідній, передній, полудній, посередній, середній, спідній, сусідній (але: природний); братній, всесвітній, до­світній, достатній, житній, кутній, літній, майбутній, •'№'&( могутній, незабутній, новітній, освітній, передсвітній,  присутній, путній, самобутній, самодостатній, самотній (але: самітний), старосвітній, суботній, хатній;

б) на -жній, -шній: ближній, дорожній, заміжня, мужній, нижній, подовжній, подружній, порожній, справжній, ху­дожній; внутрішній, вчорашній, горішній, долішній, до-:я      машній, завтрашній, зовнішній, колишній, навколишній, нинішній, прийдешній, ранішній, сінешній, сьогоднішній, теперішній, торішній, тутешній;

в) інші: безкрайній, верхній, вечірній, давній, дальній, древній, крайній, осінній, останній, пізній, ранній, синій, сторонній, безкраїй, довгошиїй, довговіїй.

Слід розрізняти прикметники дружній (належний другові, сповнений почуття дружби: дружній погляд) і дружний (зв'яза­ний дружбою, злагоджений: дружний гурт).

Ознаки обох груп мають при відмінюванні прикметники на -лиций: блідолиций, довголиций, круглолиций і т. д.

Усі інші прикметники належать до твердої групи.

Прикметники змінюються за відмінками, родами (в од­нині) і числами. На відміну від іменників, закінчення в усіх прикметниках однотипні. Є лише деякі відмінності у вживанні и та і в закінченнях прикметників твердої і м'якої груп.

Нижче в таблиці подано буквені закінчення прикметників.

Паралельні закінчення в тих самих прикметниках подано че­рез похилу риску. Знаком 0 показано нульове закінчення.

 Відмінки                                 Однина                                                     Множина

                            Чоловічий рід                                  Жіночий рід

                      Тверда         М'яка          Тверда             М'яка      Тверда             М'яка   

                      група             група               група          група               група            група

Н.	-ий, 0	-ій	-а	-я	-і	-і
Р.	-ОГО	-ОГО	-of	-ОЇ	-их	-іх
Д.	-ому	-ому	-ій	-ій	-им	-ім
3.	Як у Н. чи Р.		-У	-ю	Як у Н. чи Р.
0.	-им	-ім	-ою	-ою	-йми	-іми
М.	-ому/-ім	-ому/-ім	-ій	-ій	-их	-іх

У називному відмінку чоловічого роду нульове закінчення мають присвійні прикметники на зразок батьків, материн. Прик­метники в середньому роді мають такі самі закінчення, як і в чоловічому, тільки в називному й знахідному відмінках у твердій групі вони мають закінчення -є, а в м'якій –є: біле, синє.

Прикметники на -лиций здебільшого відмінюються, як прик­метники твердої групи. У них лише перед голосними заднюго ряду а, о, у кінцевий звук ц стає м'яким (як у займеннику цей).

 

Відмінки                             Однина                            Множина

                Чоловічий рід        Жіночий рід                 (безлиці) 

Н.	-ций	-ця	ЦІ
Р.	-цього	-цьої	-цих
Д.	-цьому	-цій	-цим
3.	Як у Н. чи Р.	-цю	Як у Н. чи Р.
0.	-цим	-ЦЬОЮ	-цими
М.	-цьому / -цім	-цій	-цих

Написання не з прикметниками

Тільки разом не пишеться тоді, коли прикметник без не не вживається: невблаганний, невпинний, негайний, неоковирний, непохитний, нестерпний, нестямний, несхибний, неугавний, не­щадний, нещодавній.

В інших випадках при написанні не з прикметниками слід орієнтуватися на зміст висловлювання:

а)  якщо в певному контексті слово з не можна замінити іншим словом чи словосполученням, то не пишемо разом: нелегкий (важкий) шлях, недоброзичливе (вороже)  ставлення, недобрий (злий) погляд, завдання нескладне (просте), обсяг робіт невеликий (малий);

б) якщо в певному контексті не відкидає щось, заперечує, то не пишемо окремо: шлях не легкий, завдання не складне, обсяг робіт не великий; особливо щодо цього не має бути сумнівів, коли в реченні є заперечні слова ні, ані, ніхто, ніщо, ніяк, ніде, ніколи, нітрохи тощо: робота аж ніяк не важка; ні, завдання не складне; ніхто не винен; ніяка робота не легка.

Отже, залежно від змісту, який вкладається у висловлю­вання, можна записати: Цей будинок нестарий (є нестарий) і Цей будинок не старий (не є старий).

Завжди окремо пишеться не, коли є протиставлення: шлях не легкий, а важкий; завдання не складне, але й не просте; робота не важка, а так собі.