4.7. Методика виміру й розрахунку параметрів небезпечних сигналів

Сигнали – основний елемент каналів витоку інформації, сукупність яких, у свою чергу, формує інформаційне повідомлення. Повідомлення може мати дискретну природу, тобто складатися з окремих символів. У цьому випадку й сигнал складається з окремих елементів, і представляє собою дискретну послідовність. Прикладом може служити передача тексту по телеграфу [3].

Повідомлення може представляти собою й безперервну функцію часу. У найпростішому випадку ця функція безпосередньо використовується як сигнал. Наприклад, існує практика передачі при звичайному міському телефонному зв'язку. Для передачі на більші відстані прибігають до модуляції, до якої й зводиться утворення сигналу.

Якщо ж при передачі використовується безперервна функція з імпульсними або кодовими методами, то потрібно зробити дискретизацію функції за часом, тобто перейти від функції безперервного аргументу до функції дискретного аргументу. Ця операція виконується шляхом взяття відліків функції в певні дискретні моменти t. В результаті функція m(t) заміняється сукупністю миттєвих значень

{ m_k. } = { m(t_k.) }.

Звичайно моменти відліків розташовуються по осі часу рівномірно, тобто

t = kt.

Вибір інтервалу t виробляється на підставі теореми Котельникова, що говорить: функція з обмеженим спектром повністю визначається своїми значеннями, відліченими через інтервали

t = 0,5F,

де F – ширина спектра.

Це положення може застосовуватися й до функцій з необмеженим, але швидко зменшуючим за межами інтервалу F спектром. У такому випадку функція відновлюється по своїх відліках не точно, але з легко оцінюваним наближенням.

Вихідне повідомлення може являти собою функцію не одного, а багатьох аргументів. У цьому випадку така функція перетворюється у функцію m(t), що залежить від одного аргументу. Зображення може бути представлене як В(х, в, t), де х і в – просторові координати (координати площини зображення), В – яскравість. Час дискретизується в результаті покадрової передачі (t = 1/25 с). При звичайному стрічковому розгортанні координата х (уздовж рядка) залишається безперервною, а координата в дискретизується. Крок визначається кількістю рядків розгортання. Таким чином, виходить функція

m(t) = m(i(y, k(t, vt),

де v – швидкість розгортання уздовж рядка, i – номер рядка, k – номер кадру.

4.8. Принципи побудови засобів виявлення каналів витоку інформації

Принципи побудови засобів виявлення каналів витоку інформації базуються на тому, щоб забезпечити виконання таких найбільш важливих функцій [3]:

1. За допомогою високочастотного зонда можливі пошук і виявлення працюючих радіопередавачів, встановлених у предметах інтер'єра, в одязі, у телефонних апаратах і інших технічних засобах обробки й передачі даних. Прилад здатний детектувати активізуємі передавальні пристрої з дистанційним керуванням.

2. Низькочастотною антеною можна обстежити електро- і телефонні лінії, а також проведення електричної мережі й кабелів, які можуть бути каналами витоку інформації.

3. За допомогою високочутливого підсилювача можна досліджувати телефонні й інші лінії на предмет виявлення підключених до них мікрофонів.

4. В режимі моніторингу прилад може бути використаний для фіксації негласного включення передавальних пристроїв з метою зняття інформації.

5. Можливе підключення пристрою звукозапису для документування всіх виявлених сигналів.

Прилади, названі індикаторами (детекторами) поля або випромінювань, є найпростішими пристроями, призначеними для виявлення й локалізації пристроїв, що підслуховують, – радіомікрофонів. Індикатори поля відрізняються: діапазоном частот, чутливістю, наявністю або відсутністю режиму 'акустозав’язки', смугових фільтрів, видами індикації, а також можливістю виміру частоти випромінювання.

При роботі з індикаторами поля спочатку встановлюється поріг спрацьовування (чутливість) приладу, далі виробляється обхід приміщення й виявлення місць із підвищеним рівнем електромагнітного поля, потім, змінюючи поріг спрацьовування приладу, локалізується місцезнаходження джерела випромінювання (до 0,5 м) і в даному місці робиться візуальний огляд навколишніх предметів з метою фізичного виявлення пристрою, що підслуховує.