16. Основні стилі керівництва педагога, їх характеристика

Учитель у процесі педагогічного спілкування здійснює (у прямій чи непрямій формі) свої соціально-рольові та функціональні обов'язки по керівництву процесом навчання і виховання. Від того, які стильові особливості цього спілкування і керівництва, в істотній мірі залежить ефективність процесів навчання і виховання, особливості розвитку особистості та формування міжособових відносин у навчальній групі.

Коли керівник вирішить питання про вибір системи методів керування, то це називається стилем керівництва - форма, манери, правила, прийоми. Стиль керування - вибір системи методів. То, як керівник сполучить методи в систему, визначає стиль його керування. Методи і стиль зв'язані між собою, як зміст і форма. Зміст (метод) частково впливає на форму (стиль), а форма змінює результати методу. Поганим стилем керівництва можна загубити самий чудовий метод.

Перше експериментальне психологічне дослідження стилів керівництва було проведено в 1938 році німецкім психологом Куртом Левіним. У цьому ж дослідженні була введена класифікація стилів керівництва, яку прийнято використовувати і в наші дні. Розрізняють 3 типових індивідуальних стилі керівництва:

1. Авторитарний – переважне використання командних методів керування, орієнтація на задачу або на себе, централізація повноважень, придушення ініціативи, твердий контроль, висока думка про себе, нав'язування своєї волі, мінімальне інформування, мала гласність, перевага покаранням, усунення неугодних, нетерпимість до критики, брутальність, нетактовність, невитриманість.

2. Демократичний – упор на соціально-психологічні й економічні моменти керування, орієнтація на людину, делегування повноважень, колегіальність у рішеннях, заохочення ініціативи, адекватність самооцінки, висока моральність, широка гласність, повне інформування, перевага заохоченням, турбота, допомога підлеглим, терпимість до критики, доброзичливість, ввічливість.

3. Пасивний – характерні риси: безсистемність у методах, орієнтування на себе, невикористання повноважень, самоплив справ, безконтрольність підлеглих, відхід від ухвалення рішень, ухилення від відповідальності, безсистемність стимулювання, байдужність до критики, відсутність турботи про підлеглих.

Стиль керівництва - ключовий фактор керування. Ефективність на 80 % залежить від стилю керівництва.

17. Стилі педагогічного спілкування, їх характеристика

Найважливішим фактором, що визначає ефективність педагогічного спілкування, є тип установки педагога. Реалізуючи свою установку по відношенню до "хороших" і "поганих" вихованців, педагог без спеціального наміру надає сильний вплив на дітей, як би визначаючи програму їх подальшого розвитку.

Стиль – це встановлена система засобів та прийомів, які використовує педагог у взаємодії з вихованцями, їх батьками, колегами по роботі. В основі стилю спілкування педагога лежить його загальне ставлення до дітей і професійної діяльності в цілому.

Існують три типи стилю, які характеризують манеру поведінки лідера щодо інших:

1. Авторитарний – стиль диктату, коли підлеглий розглядається тільки як пасивний виконавець і йому фактично відмовлено в праві на самостійність та ініціативу.

При авторитарному стилі лідер віддає накази, дає вказівки, інструкції. Він не любить, коли інші проявляють ініціативу, не хоче, щоб із ним дискутували, обговорювали прийняті ним рішення.

2. Демократичний – стиль, що грунтується на глибокій повазі до особистості кожного. Активність учасників спілкування та їхня ініціатива підтримуються, завдання та способи їхнього виконання обговорюються. Якщо для першого стилю спілкування характерним є виокремлення свого “Я”, то для другого типовим займенником є – “Ми”.

3. Ліберальний – стиль, що характеризується браком стійкості педагогічної позиції. Він виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог. Проблеми обговорюються формально, керівник може і не бути лідером. Він піддається різним впливам, не виявляє ініціативи у суспільній діяльності.

Найбільш ефективно вирішувати педагогічні завдання дозволяє демократичний стиль при якому педагог враховує індивідуальні особливості вихованців, їх особистий досвід, специфіку їх потреб і можливостей. Цей стиль спілкування можна охарактеризувати як особистісний. Виробити його може тільки людина, що має високий рівень професійної самоусвідомлення, здатний до постійного самоаналізу своєї поведінки і адекватної самооцінки.