30. Самовиховання волі і характеру

Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Переборення перешкод і труднощів вимагає від людини вольового зусилля – особливого стану нервового напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини.

Вольова діяльність - це особлива форма активності людини. Вона полягає в тому, що людина здійснює владу над собою, контролює власні імпульси і в разі необхідності гальмує їх.

Воля пов’язана з іншими властивостями особистості, зокрема, з характером. Вона є основою характеру. Характер – це остаточно сформована воля. І в залежності від сформованості вольових якостей у людини говорять про сильний і слабкий характер. Безвільних людей ще називають безхарактерними.

Кожній людині необхідно працювати над вихованням волі. Це добре розуміли всі видатні люди, які ще в молоді роки багато працювали над украпленням волі. Наприклад, 19-літній Л.М. Толстой склав собі "Правила для розвитку волі". В них він включив чіткий розпорядок дня, певний раціон харчування, яких дотримувався все життя. О.М.Горький радив тренувати розум і волю так, як людина тренує тіло.     Вихованню волі допомагає колектив, думка оточуючих, їх позитивний вплив на поведінку людини. Щоденна праця, в тому числі і учбова діяльність, також може бути хорошою школою укріплення волі. Якщо в роботі чи навчанні є труднощі, то подолання їх є ефективний засіб виховання вольових якостей. Для виховання волі потрібна постійна систематична робота над собою, яку необхідно розпочинати якомога раніше. Треба пам'ятати, що вольові якості формуються у вольовій діяльності.     Праця завжди була і буде найкращим засобом зміцнення волі. Дуже важливо доводити кожну справу до кінця, продумувати свої дії, не приймати нездійсненних рішень, але якщо рішення прийняте, то необхідно домагатися його виконання. Виховання волі залежить від мети, яку людина ставить перед собою. Усвідомлення мети може загартувати волю.

31. Роль самонаказу і самонавіювання у формуванні особистості

Особливе місце серед методів самовиховання займають методи управління своїм психічним станом – методи саморегуляції. До них відносять самонавіювання, самопідбадьорення, самопереконання, самонаказ, самоконтроль, самокритика, і т. п.

Самонавіювання (аутосугестія) – психічний вплив людини на саму себе. Самонавіювання ґрунтується передусім на уяві людини.Це процес вироблення у себе нових установок, психічних станів шляхом повторення собі словесних формул чи викликання яскравих уявлень.

Шляхом самонавіювання можна максимально мобілізувати свої сили і волю, набути навичок самовладання, тобто здатності здійснювати діяльність і в ситуаціях, що дезорганізують людину і впливають на її емоційну сферу.

Різновидом самонавіювання є аутогенне тренування (аутотренінг). Аутотренінг – цілеспрямоване самонавіювання за допомогою словесних формул. Можна навіювати собі, що я не боюсь спілкуватися з незнайомими людьми, виступати перед великою аудиторією або можу без надмірних зусиль виконати творче завдання чи підготувати реферат на задану тему. Треба лише частіше повторювати це самому собі (особливо у стані розслаблення, спокою), і врешті-решт, ми самі почнемо в це вірити.

Самонаказ – веління самому собі, дійовий засіб для вироблення самовладання й уміння управляти собою навіть у найскладніших ситуаціях. Самонаказ – це метод, без якого дуже часто неможливо обійтись. Наприклад, переконали ми себе у необхідності ранкової пробіжки, заборонили собі дивитись допізна телевізор, але не можемо вранці прокинутися навіть після настирливого дзеленчання будильника. Ось тут і потрібен самонаказ – внутрішня команда до дії, обов’язкова для виконання. Ефективність самонаказу ще більше зростає, якщо він поєднується з самопереконанням, тобто коли людина знаходить все нові і нові докази й аргументи на користь виконання самонаказу.

Всі методи самовиховання тісно пов’язані між собою, переплітаються, а інколи використовуються майже одночасно. Людина стає сильнішою, якщо вірить у свої нереалізовані можливості, і значно слабшою – якщо опускає руки, думає, що не зможе подолати ті чи інші труднощі.