26. Основні форми запису прочитаного тексту

Обов'язковим елементом читання наукової та спеціальної літератури є ведення записів. Це сприяє кращому засвоєнню матеріалу, дає можливість зберегти його в зручному для використання вигляді. Записи повинні бути якнайповнішими, зручно складеними, розташованими таким чином, щоб  наочно демонструвати логічні зв'язки та ієрархію понять. Досягти цього можливо за допомогою системи заголовків і підзаголовків, ключових слів, абзаців, нумерації окремих понять. Вести записи бажано на одній стороні аркуша, що дозволить прискорити їхній пошук і систематизацію, робити додаткові текстові вставки, ефективно використовувати  під час роботи над доповідями, рефератами, іншими навчальними  завданнями. Існує безліч видів записів, які можуть практикуватися студентами під час самостійної роботи. Серед них найбільш ефективними є наступні:

Нотатки (запис окремих, найбільш важливих смислових частин тексту – фактичний матеріал).

План (форма запису при читанні, яка відображує  зміст і структуру книги й дозволяє легко відновити в пам'яті  її головні  положення; типовий приклад плану – зміст книги).

Тези (коротко сформульовані головні положення першоджерела, які стисло сформував сам читач).

Анотація (дуже стислий зміст книги, який необхідно скласти для того, щоб зберегти загальну уяву про книгу, брошуру, статтю).

Конспект (стислий письмовий виклад книги, статті, лекції. В ньому відображені не тільки основні ідеї тексту, але й їх обґрунтування, факти, цифри тощо).

Резюме (коротка оцінка прочитаної книги. Якщо анотація коротко характеризує зміст книги, то резюме – його висновки, головні підсумки).

27. Педагогічна практика - форма самостійної роботи студентів

Щ – 67

Практична пiдготовка студентiв вищих навчальних закладiв є обов'язковим компонентом освiтньо-професiйноi програми для набуття професiйних навичок та вмiнь і здобуття квалiфiкацiйного рiвня. Програма практичної пiдготовки та термiни її проведення визначаються навчальним планом. Основна мета практичного заняття - закріплення наукових знань, а головне - формування навичок і вмінь.

28. Формування у студентів дослідницьких умінь

Щ – 69

29. Роль самовиховання у формуванні особистості

Самовиховання – процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й емоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньому світі і своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює спосіб життя; це стан, у якому людина чогось прагне, чимось захоплена.

Передусім самовиховання потребує від людини знання себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для збагачення учнів знаннями і уміннями проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою.

Чи стане студент справжнім педагогом залежить від того, як він сам працює над своєю особистістю, які його установки, інтереси, потреби, яка його активність щодо оволодіння науковими знаннями і вміннями, наскільки цілеспрямовано, свідомо і наполегливо працює над розвитком у собі тих рис, які утворюють особистість сучасного спеціаліста. У педагогіці і психології така робота має назву – самовиховання і саморозвиток.

Самовиховання і саморозвиток – це свідома практична діяльність, спрямована на більш повну реалізацію людиною себе як особистості. Самовиховання – це формування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставленої мети. З точки зору психології, самовиховання – це усвідомлювана діяльність людини, яка спрямована на удосконалення самої себе, на вироблення позитивних рис, якостей, звичок і подолання негативних.