Надлишок матеріальних втіх псує характер дитини

16. Але й надлишок в дитини матеріальних втіх, в яких вона не відчуває ніякої потреби у спокійному стані, не збудженому неприродно в матеріальному відношенні, губить благо святого спокою, при якому природно розвиваються зародки любові та довір'я і, навпаки, породжує нещасний фізичний неспокій і наслідки його — недовір'я та насильство.

Багата нерозумна мати (якого б не була вона стану), яка щодня напихає свою дитину матеріальними втіхами, прищеплює їй тваринне, неприродне прагнення до насолод, що не мають ніякої дійсної підстави в справжніх потребах людської природи, а скоріше можуть згодом створити непоборну перешкоду міцному їх задоволенню, вже з колиски гублячи, плутаючи і послаблюючи її сили, яких вона протягом свого життя неминуче потребуватиме для правильного і самостійного задоволення цих потреб, і в наслідок цього легко і майже неминуче вироджуючись у ній у джерело дедалі зростаючих неспокою, турбот, страждань і насильств.

Дбаючи про дітей, мати виховує в них вищу моральність і релігійність

17. Істинне материнське піклування про перше, чисте пробудження людських почуттів у дитині, з яких, кажучи прямо, походять її вища моральність та релігійність, обмежує її старання справжнім задоволенням її (дитини) істинних потреб. Освічена і мисляча мати живе для своєї дитини в служінні її любові, а не на службі її примхи та її тваринно-збудженого і розвиненого егоїзму.

Природна дбайливість, з якою вона сприяє спокою дитини, не може збуджувати її матеріальної сторони, а лише задовольняє її фізичні потреби. Вона, природна дбайливість матері, хоча і живе в ній інстинктивно, проте перебуває у згоді з вимогами її розуму і серця; вона має основу в розумі та почутті і тільки існує у вигляді інстинкту, отже, є не наслідком підкорення її найблагородніших, найвищих властивостей фізичним бажанням її плоті та крові, а тільки сприянням її плоті та крові прагненням її розуму і серця.

18. Так вплив материнської сили та приязні природно розвиває в немовляти перші сліди любові і віри і одночасно здатний підготувати і зміцнити благотворний вплив батьківської сили, братерського почуття і, таким чином, поступово поширити почуття любові та довір'я на все сімейне життя. Матеріальна любов і матеріальне довір'я до матері у такий спосіб підносяться до ступеня людської любові і людського довір'я до людей. Виходячи з любові до матері, дитина виявляє любов до батька і до сестер та довір'я до них. Коло людської віри в дитині дедалі більше розширюється. Кого любить мати, того любить і її дитина. Кому мати довіряє, тому і вона довіряє. Якщо навіть мати каже про чужу людину, якої вона ще ніколи по бачила: «Він любить тебе, ти повинен йому довіряти, він добрий, дай йому ручку», вона посміхається йому і охоче простягає йому свою ручку.

Так само, якщо вона скаже їй: «У далеких країнах у тебе є дід, який тебе любить», вона й вірить у його любов; вона охоче говорить з матір'ю про діда, вірить у його любов і має чадію на його спадщину. І якщо вона каже їй: «У мене є Отець Небесний, від якого виходить усе те добре, що ми з тобою маємо», то, за словом матері, дитина віритиме в Небесного Отця. І коли вона, як християнка, молиться йому, читає Біблію, вірить у духа любові, яка панує в її словах, і дістає натхнення від нього, то й дитина охоче молиться разом з матір'ю її небесному отцеві, вірить у слова його любові, дух яких вона звикає пізнавати у вчинках матері вже змалечку. Так дитина під керівництвом своєї матері поступово переходить від фізичного довір'я та любові до любові і довір'я до людей, а від них — до чистого почуття істинної християнської віри та істинної християнської любові. Цим самим шляхом ідея елементарної освіти намагається зробити своєю метою прагнення з самої колиски дати суто людську основу моральному та релігійному життю дитини.