х ширше або більш обмежене коло.

Розвиток розумових та художніх сил, достатній для селя

Йоганн генріх песталоцці

Йоганн Генріх Песталоцці (1746—1827) — видатний швейцарський педагог-гуманіст, теоретик народної школи. Вся його праця була спрямована на пошук шляхів поліпшення життя народу. Великі надії він покладав на правильно організоване виховання і навчання дітей, на єдність розумового, морального і фізичного виховання в поєднанні з підготовкою до праці та участі в ній. Свою педагогічну теорію педагог виводив із основної мети виховання, яку він вбачав у розвитку всіх природних здібностей дитини з врахуванням її індивідуальних та вікових особливостей. При цьому виховання повинно формувати із дитини не просто гармонійно розвиненого індивідуума, а трудівника — члена людського суспільства.

Песталоцці обґрунтував теорію елементарної освіти, згідно якої діти в процесі навчання і виховання повинні засвоювати основні елементи знання, моралі, прийомів праці. Вчений намагався поставити і розв'язати одну із найважливіших дидактичних проблем — проблему відбору змісту освіти, яка повинна поступово ускладнюватися відповідно до індивідуальних та вікових особливостей дітей.

Розробляючи проблеми дидактики, Песталоцці велику увагу приділяв принципу наочності навчання, намагаючись пов'язати чуттєве сприйняття з розвитком мислення. Важливим завданням навчання вчений вважав розвиток логічного мислення, пізнавальних здібностей, вміння логічно і послідовно викладати свої думки, формулювати поняття.

Спираючись на свої ідеї розвиваючого навчання і елементарної освіти, Песталоцці поклав початок наукової розробки методики початкового навчання рідній мові, арифметиці, геометрії, географії.

Педагогічні погляди Песталоцці викладені у працях «Лебедина пісня,» «Як Гертруда вчить своїх дітей,» «Лінгард і Гертруда».

ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ

Визначення ідеї елементарної освіти

1. Ідея елементарної освіти, для теоретичного і практичного пояснення якої я пожертвував більшою частиною моїх зрілих років, щоб самому більш-менш ознайомитися з її обсягом, ця ідея є не що інше, як ідея про згоду з природою у справі розвитку здібностей і сил людського роду.

Природність освіти полягає в підпорядкував

тваринної природи людини вимогам духу

2. Але для того, щоб хоч приблизно зрозуміти суть і обсяг прагнення до цієї природовідповідності, насамперед треба запитати: що таке людська природа? У чому, власне полягає суть, у чому — відмінні ознаки людської природи як такої? І я ні на хвилину не зважуся собі уявити, що істинною основою людської природи як такої може бути яка-небудь із сил і здібностей, спільна в мене з тваринами. Я не можу думати інакше; я повинен визнати, що справжньою суттю людської природи є вся сукупність здібностей і сил, якими людина відрізняється від усіх земних тварин, що не належать до числа людей. Я повинен визнати, що не моя смертна плоть і кров, не тваринне почуття людських бажань, якої діти в процесі навчання і виховання повинні засвоювати основні елементи знання, моралі, прийомів праці. Вчений намагався поставити і розв'язати одну із найважливіших дидактичних проблем — проблему відбору змісту освіти, яка повинна поступово ускладнюватися відповідно до індивідуальних та вікових особливостей дітей.

Розробляючи проблеми дидактики, Песталоцці велику увагу приділяв принципу наочності навчання, намагаючись пов'язати чуттєве сприйняття з розвитком мислення. Важливим завданням навчання вчений вважав розвиток логічного мислення, пізнавальних здібностей, вміння логічно і послідовно викладати свої думки, формулювати поняття.

Спираючись на свої ідеї розвиваючого навчання і елементарної освіти, Песталоцці поклав початок наукової розробки методики початкового навчання рідній мові, арифметиці, геометрії, географії.

Педагогічні погляди Песталоцці викладені у працях «Лебедина пісня,» «Як Гертруда вчить своїх дітей,» «Лінгард і Гертруда».

ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ

Визначення ідеї елементарної освіти

1. Ідея елементарної освіти, для теоретичного і практичного пояснення якої я пожертвував більшою частиною моїх зрілих років, щоб самому більш-менш ознайомитися з її обсягом, ця ідея є не що інше, як ідея про згоду з природою у справі розвитку здібностей і сил людського роду.

Природність освіти полягає в підпорядкував

тваринної природи людини вимогам духу

2. Але для того, щоб хоч приблизно зрозуміти суть і обсяг прагнення до цієї природовідповідності, насамперед треба запитати: що таке людська природа? У чому, власне полягає суть, у чому — відмінні ознаки людської природи як такої? І я ні на хвилину не зважуся собі уявити, що істинною основою людської природи як такої може бути яка-небудь із сил і здібностей, спільна в мене з тваринами. Я не можу думати інакше; я повинен визнати, що справжньою суттю людської природи є вся сукупність здібностей і сил, якими людина відрізняється від усіх земних тварин, що не належать до числа людей. Я повинен визнати, що не моя смертна плоть і кров, не тваринне почуття людських бажань, а здібності моєї людської душі, мого людського розуму, так само як мої естетичні здібності, є те, що становить «людське» в моїй природі, або, що те саме, мою людську природу. З цього в такому разі природно випливає: на ідею елементарної освіти слід дивитись як на ідею природовідповідного розвитку сил і здібностей людської душі та людського розуму, а також естетичних здібностей.

Природність, якої добивається ця ідея для засобів розвитку та освіти наших сил і здібностей, унаслідок цього потребує також у повному обсязі підпорядкування вимог нашої тваринної природи вищим вимогам духовної божественної суті наших душевних, розумових і естетичних здібностей та сил, тобто по суті лише підпорядкування нашої плоті і крові нашому духові. З цього випливає: усі штучні способи при відповідному природі розвитку людських сил і здібностей передбачають якщо не точне знання, то, принаймні, живу, внутрішню свідомість необхідності того шляху, якого додержується сама природа при розвитку наших сил. Цей шлях ґрунтується на вічних, незмінних законах, які полягають у суті кожної окремої людської сили і зв'язані в кожній з них з непереборним прагненням її до розвитку. Всякий природний хід нашого розвитку істотно випливає з цього прагнення. Людина хоче всього, до чого вона почуває в собі сили, і повинна всього цього хотіти внаслідок цих властивих їй прагнень.

Освіта повинна бути гармонійною

3. Свідомість цієї сили і є вияв вічних, сталих і незмінних законів, які лежать в основі природного ходу розвитку людських здібностей.

Ці закони, які, власне, випливають з властивостей кожної окремої людської здібності, істотно відрізняються один від одного, як і самі сили, яким ці закони властиві; але всі вони, так само як і сили, яким вони властиві, випливають з єдності людської природи і внаслідок цього при всій своїй різноманітності внутрішньо і за суттю зв'язані між собою, і, власне, завдяки гармонії та рівновазі, в якій вони існують у людях один біля одного, вони є для них дійсно природними й освітніми. Це з усіх поглядів доведена істина, що лише те дійсно, істинно і природно розвиває людину, що охоплює людину в усій сукупності сил людської природи, тобто душу, розум і силу; все, що не так, все, що не охоплює всієї її істоти, охоплює її не згідно з вимогою природи і не є для неї освітнім у повному розумінні цього слова. Усе, що охоплює її лише однобічно, тобто щодо однієї з її сил, чи буде то душа, чи розум, чи здібність естетична, губить і руйнує рівновагу наших сил і призводить до неприродних засобів для нашої освіти, наслідком чого є загальне перекручення і псування людського роду. Засоби, які призначені піднести мої душевні почуття, ніколи не можуть розвинути сили людського розуму, так само як засоби, які природно служать до розвитку людського розуму, не можуть природно і достатньою мірою облагородити сили людської душі.

4. Усякий однобічний розвиток однієї з наших сил не істинний, не природний; це тільки уявний розвиток; це є мідь гучна і кімвал брязкучий людського розвитку, а не самий розвиток.

Істинний, природний розвиток за самою своєю суттю породжує прагнення до досконалості, прагнення до вдосконалювання людських сил. Однобічність же їх розвитку також за самою своєю суттю призводить до руйнування, до розкладу і, нарешті, до загибелі тієї сукупності сил людської природи, з якої тільки й може істинним і природним способом виникнути це прагнення. Єдність сил нашої природи назавжди дана Богом як істотна основа всіх людських засобів для досягнення нашої досконалості; і щодо цього завжди справедливий вислів: що Бог поєднав, того людина не розлучає. Якщо вона робить це щодо свого розвитку, то в якому б напрямі вона це не робила, вона робить з нас напівлюдей, в яких не можна ні шукати, ні знайти нічого доброго.

5. Всяка однобічна перевага в розвитку наших сил призводить до самообману, необгрунтованих претензій, до незнання своїх слабкостей та хиб і до суворого засудження всіх тих, хто не згоден з нашими помилковими однобічними поглядами. Це правильно і щодо тих людей, які фальшивлять у справі душі та віри, як і щодо тих, які в своєму бездушному егоїзмі людину вправляти їх. Око хоче дивитися, вухо — чути, нога — ходити і рука — хапати. Але так само і серце хоче вірити і любити. Розум хоче мислити. У кожній здібності людини є прагнення вийти зі стану нежиттєвості та незручності і стати розвиненою силою, яка в нерозвиненому вигляді є в нас лише як зародок сили, а не як сама сила.

9. Але як у дитини, яка не вміє ще ходити, раптово зменшується охота ходити, якщо вона падає при першій спробі, так зменшується в ній охота вірити, якщо її дряпає кішка, до якої вона простягає ручку, а песик, до якого вона хоче доторкнутися, починає гавкати на неї і показує їй зуби. Так само неминуче зменшується бажання на ділі розвивати розумову здатність шляхом її вправляння, якщо засоби, за допомогою яких хочуть навчити людину мислити, не збуджують цієї здібності, а обтяжують її і скоріше присипляють та бентежать, ніж пробуджують і оживляють її спільними зусиллями. Якщо зусилля, які робить природа для розвитку людських сил, залишити без допомоги, то вони поволі звільняють людей від чуттєво-тваринних властивостей, які їм перешкоджають. Якщо природа повинна добитися розвитку в людині людських властивостей, то в цьому випадку вона передбачає, з одного боку, допомогу освіченої любові, зародок якої у вигляді інстинкту є в батьківських і братерських почуттях людини, а з другого — освічене користування мистецтвом, якого людський рід набув віками досвіду.

10. Отже, ідея елементарної освіти, якщо визначити її точніше, є не що інше, як наслідок прагнень людського роду дати справі природи в розвитку наших здібностей і сил допомогу, яку можуть їй дати освічена любов, розвинений розум і освічене естетичне почуття людського роду.

Хоч який святий і божественний у своїх основах природний хід розвитку людського роду, все ж останній, залишений самому собі, спочатку живе лише тваринним життям. Піклуванням нашого роду, метою ідеї елементарної освіти, метою благочестя та мудрості має бути покликання його до людського і божественного життя.