Транспортні катастрофи

Територія України має розгалужені мережі різних видів транспорту. Залізничний загальною довжиною 22,6 тис. км, автомобільний - 172,315 тис. км, трубопровідний (магістральні газо-, нафтопроводи) - 42,4 тис. км. Дуже розвинені також морські, річкові й повітряні транспортні мережі. Щорічно в Україні перевозиться транспортом загального користування понад 900 млн. т. вантажі, у тому числі велика кількість небезпечних, і понад 3 млрд. пасажирів.

На частку залізничного транспорту доводиться близько 60% вантажних перевезень, автомобільного — 26%, річкового й морського — 14%. Від загального обсягу вантажів 15% є потенційно небезпечними (вибухонебезпечні, пожежонебезпечні, хімічні та інші речовини).

Катастрофи на залізничному транспорті

Значні по масштабах катастрофи на залізничному транспорті можуть виникати з таких причин:

• вплив зовнішніх факторів (у зоні стихійних лих, техногенних катастроф на підприємствах інших областей, вибухів, пожеж);

• як результат порушень вимог технічної експлуатації, несвоєчасного технічного обслуговування дорожнього господарства, порушення вимог до транспортування вантажів, особливо вибухонебезпечних, легкозаймистих, токсичних, РР.

Залізничні катастрофи можуть відбутися як на самій території залізничної станції, так і поза її межами.

На порівняно невеликій площі території станції, де зосереджене велика кількість вантажів, може перебувати багато людей (у поїздах, на платформах, у приміщеннях вокзалу). Як правило, до станцій прилягає житлова забудова з високою щільністю приміщень.

По характері ушкоджень превалюють механічні травми (до 90%), Під час катастроф з пожежею рухливого складу поїзда в 20% випадків спостерігаються термічні й комбіновані (опік + травма) ушкодження. Комбіновані ушкодження можуть виникати також під час катастроф поїздів, які перевозять хімічні й РВ. Значна частина поєднаних і множинних травм із синдромом тривалого стиснення.

В екстреній медичній допомозі бідують до 20% потерпілих. Ефективність медико-санітарного забезпечення під час ліквідації наслідків залізничних катастроф значною мірою визначається своєчасністю інформації про цю подію, а також ступенем готовності пересувних медичних формувань і технічних засобів до роботи на місці події (аварії, катастрофи).

Дорожно-транспортні катастрофи

За останні роки на дорогах України кількість дорожньо-транспортних випадків (ДТП) істотно зросло. Кожні 10 хв відбувається ДТП. Кожні 55 хв гине одна людина. Щодня на автомобільних дорогах гине дві дитини.

Більшість потерпілих у випадку ДТП гине внаслідок несвоєчасного одержання екстреної медичної допомоги, хоча в деяких випадках травми по їхній тяжкості не є смертельними.

По даним ВООЗ, 20% із числа загиблих могли бути врятовані, якби медична допомога їм була надана на місці події. Через відсутність належного зв'язку на дорогах України, якщо ДТП відбулося далеко від населеного пункту, надання медичної допомоги в більшості випадків затримується.

Серед травм найбільше часто зустрічаються:

черепно-мозкові;

грудної клітки й живота;

переломи довгих трубчастих кісток кінцівок;

значні рани м'яких тканин.

Рани звичайно рвані, як правило, глибокі, часто забруднені ґрунтом. Паличка збудника правця виявляється в 33% ран.

Травми серед дітей становлять 8-14%, частіше ускладнюються шоком. Смертність серед осіб, які одержало травму, зростає на 0,5% у випадку найменшого зволікання з хірургічним втручанням.

Катастрофи на річковому й морському транспорті

Катастрофи можуть відбутися в акваторії чи порту під час ходу судів по ріці або морю.

Можливі вибухи, пожежі, витікання хімічних речовин, зіткнення суден між собою або з іншими перешкодами (наприклад, з опорами моста), посадка судна на мілину й т.п..

План дій на судні при аварії:

• оголошення тривоги для екіпажа й пасажирів;

• оцінка положення й прийняття заходів щодо захисту людей;

• підготовка рятувальних засобів, засобів пожежогасіння й механізмів захисту судна від влучення усередину води.

Будь-яка катастрофа на воді характеризується ізольованістю людей, у тому числі й потерпілих, відносною обмеженістю рятувальних засобів і сил екстреної медичної допомоги, можливістю виникнення паніки.

У випадку організації екстреної медичної допомоги першорядного значення набуває надання само- і взаємодопомоги.