Збудники поверхневих мікозів

Дерматомікози поширені практично повсюдно, висококонтагіоз-ні, мають хронічний перебіг, потребують тривалого лікування.

Відповідно до збудників розрізняють такі дерматомікози: трихо-фітія, парша, мікроспорія, епідермофітія.

Збудники трихофітії (стригучого лишаю). До роду Trichophyton відносять гриби, патогенні для людей і тварин.

T. violaceum спричинює поверхневу трихофітію — уражає шкіру, нігті, волосисту частину голови, бороду, вуса. Джерелом інфекції є хвора

людина, механізм передачі — побуто­вий . Факторами передачі є головні убо­ри, рушники, білизна, гребінці, щітки для бриття, ножиці, манікюрні набо­ри, книги тощо. Захворювання може мати професійний характер, хворіють працівники перукарень, косметоло­гічних кабінетів, лазень, плавальних басейнів, спортивних майданчиків тощо. Зараження відбувається після контакту із зараженим об'єктом. Ін­кубаційний період триває 5—6 діб. На шкірі обличчя, вушних раковин, верхніх і нижніх кінцівок, волосистої частини голови з'являються оваль­ні чи круглі плями різного розміру, рожево-червоного кольору, з підня­тими гіперемованими краями, якими різко відмежовуються від здорової тканини. Епітелій на поверхні плям злущується. Свербіж незначний або відсутній. Інколи на периферії плям утворюються пухирці. При хронічній трихофітії уражаються глибокі шари шкіри і навіть внутрішні органи. Окремі плями на шкірі зливаються і набувають синюшного відтінку.

Уражене волосся стає сірим, тьмяним, ламається на відстані 1—3 см від шкіри, а іноді на рівні шкіри, утворюючи чорні крапки. Звідси назва — стригучий лишай. На уражених ділянках утворю­ються білуваті лусочки. Постійною ознакою є свербіж.

Уражені нігті набувають вигляду "обгризених", втрачають блиск, потовщуються, розшаровуються, поверхня їх стає бугри­стою, набувають грязно-сірого кольору. Нігті частіше уражаються у дорослих, ніж у дітей.

Збудник фавуса (парші) — Achorion schoenleinii, належить до роду Trichophyton. У наш час захворювання трапляється дуже рідко.

Збудник парші уражає волосся, шкіру, нігті. Розмножуючись у волосяному фолікулі, грибок утворює колонію жовтого кольору, схо­жу на блюдце, яка називається скутулою, або щитком, розміром від 2 мм до 2—3 см. Уражене волосся тьмяніє, втрачає блиск, нагадує клоччя, легко рветься, але не ламається. Шляхом периферійного росту скутули зливаються між собою, утворюючи сухі кірочки жовто-коричневого кольору з мишачим або комірним запахом, що пов'язане з наявністю супутньої мікрофлори. Під скутулами виявляється глибоке ураження тканини, яке згодом рубцюється, а корінь волосся гине, що призводить до стійкого облисіння.

Скутули також можуть утворюватися на шкірі.

Крім скутулярної форми можуть бути сквамозна й імпетигіозна форми парші, коли замість скутул утворюються псоріазоподібні лу­сочки і гнояки.

У разі ураження нігтів на нігтьовій пластинці з'являється жов­та краплинка, яка швидко поширюється на весь ніготь. Ніготь на­буває грязно-жовтого кольору і легко кришиться.

Ахоріон також може уражати лімфатичні вузли та внутрішні органи: легені, кістки, кишечник.

Збудники мікроспорії. Гриби, що належать до роду Microsporum, уражають шкіру, волосся і дуже рідко нігті. Збудниками мікроспо­рії найчастіше бувають антропофільні гриби М. ferrugineum (іржа­вий) і М. gypseum (гіпсовий), а також зоофільні — М. canis (собачий) і М. lanosum (пухнастий), які також спричинюють захворювання у котів та собак.

Найбільш контагіозним є М. ferrugineum. Механізм передачі — контактно-побутовий.

Особливості патогенезу і клінічної картини мікроспорії схожі на такі при трихофітії. Уражаються борода, брови, вії. Процес починається з ураження шкіри.

При антропонозній мікроспорії на шкірі з'являється багато чітко обмежених округлих плям рожевого кольору, інколи у вигляді концентричних кіл. На поверхні плям шкіра злущується.

При зоонозній мікроспорії на волосистій частині голови утворюється одне велике (3—5 см у діаметрі) вогнище, поверхня якого вкрита дрібними, схожими на муку лусочками. Уражене во­лосся обламане на відстані 5—8 мм від шкіри. Пеньки окремих во­лосин оточені чохлом зі спор гриба. Навколо такого вогнища може утворюватися багато дрібних дочірніх вогнищ. У вогнищі поряд з ураженим і обламаним волоссям може бути і неуражене. Свербіж незначний. Уражаються також шийні і потиличні лімфатичні вуз­ли, які збільшуються у розмірі.

Мікроспорія волосистої частини голови уражає тільки дітей. Під час статевого дозрівання вони одужують навіть без лікування.

Збудники епідермофітії належать до роду Epidermophyton. Вони уражають роговий шар шкіри: пахових складок, статевих ор­ганів, між сідницями, пахвинних ямок, на стегнах, під молочними залозами. Ураження зазвичай розміщуються симетрично. Захво­рювання починається гостро з утворення червоних плям запален­ня. На периферії плям інколи утворюються дрібні пухирці. Хворі скаржаться на сильний свербіж. Можуть розвиватися ускладнення — піодермія, лімфангоїт. Інколи уражаються стопи.

Епідермофітон Кауфмана—Вольфа частіше уражає шкіру і ніг­ті стоп у людей з підвищеною пітливістю.

Е. rubrum уражає переважно міжпальцеві складки стоп, інколи кистей, а також підошви, шкіру обличчя, тулуба і нігті у людей з підвищеною сухістю шкіри. На шкірі з'являються невеликі пухир­ці, тріщинки, лусочки, ерозії.

Імунітет після перенесеного захворювання не виробляється.

Мікробіологічна діагностика. На аналіз відбирають уражене во­лосся, зскрібок із уражених плям шкіри, лусочки нігтів. Викорис­товують мікроскопічний, культуральний, люмінесцентний та алер-гійний методи.

Під час мікроскопії волосся виявляють спори гриба, міцелій. У лусочках шкіри і нігтів гриб утворює тонкі гіфи, а також ланцюжки міцелію, що розпадається на спори (мал. 47). Культуральний метод використовують для визначення виду гриба.

Збудників дерматомікозів можна легко виявити під час опромінення чисто вимитої голови лампою Вуда (ультрафіолетове опромінення) в темному приміщенні. Здорове волосся має фіолетове, а уражене — смарагдово-зелене світіння.

Алергійну пробу проводять методом внутрішньошкірного введен­ня 0,1 см³ фільтрату бульйонної культури грибів, облік проводять за наявністю гіперемії та набряку.

Профілактика дерматомікозів ґрунтується на проведенні загаль­них санітарно-гігієнічних заходів: виявлення та лікування хворих людей і тварин, санітарно-гігієнічного нагляду за закладами мож­ливого зараження людей (перукарні, лазні тощо), ветеринарного на­гляду за тваринами, дотримання особистої гігієни.

Лікування дерматомікозів. Для лікування використовують ан-тигрибкові препарати: спленін, флуконазол, нізорал, ламізил, піма-фукорт, гризеофульвін, лізоцим, а також імуномодулятори: піроге­нал, пентоксил, аєвіт, гліцирам, циклоферон.