3. Теорії культури.

Вивчення походження та сутності культури має свою історію. Воно передусім пов'язане з такими галузями знань, як етнографія, мистецтвознавство, історія і філософія, і знайшло свій вияв у різних теоріях культури, серед яких найбільш типовими є еволюціоністська, антропологічна, філософська, революційно-демократична, а також циклічна концепція (або концепція культурних круговоротів) та інші.

3.1. Еволюціоністська теорія культури:

Представники: американський вчений Льюіс Генрі Морган (1818-1881) і англійський історик Едуард Бернет Тайлор (1832-1917);

- виникає як наслідок узагальнення емпіричних етнографічних матеріалів і визна­чення закономірностей розвитку історії культури;

- сутність: висувається і обґрунтовується принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури;

- Е. Тайлор, аналізуючи культу­ру первісного суспільства, дійшов висновку, що розвиток того чи іншого народу відбувається прямолінійно, від простого до склад­ного;

- Л. Морган у розвитку суспільства виділяє такі основні стадії: дикість, варварство, цивілізацію;

Морган першим показав значення роду як основної спільноти первісного суспільства, обґрунтував положення про розвиток власності від колективних форм до приватних, про еволюцію сім’ї та шлюбу від групових форм до індивідуальних.

- на ранніх ступенях розвитку наро­ди живуть окремо і створюють власну культуру, але по­силення контактів між державами, зближення народів, обмін досяг­неннями культури зумовлює спільність культурних цінностей і засвоєння їх людством;

- провідна ідея еволюціонізму - це прямоліній­ність культурного прогресу і обов'язкова вимога для кожного наро­ду пройти всі необхідні стадії розвитку.

3.2. Концепція циклічного розвитку культури (циклічного коловороту).

Джамбатіста Віко (1668-1744) - італійський філософ, основоположник концепції циклічного розвитку культури.

Основні ідеї:

- історичний процес має об’єктивний та провіденціальний характер;

- кожний народ проходить у своєму розвитку цикл, який включає три епохи:

А) божественна епоха, дитинство, або бездержав­ний період, де провідна роль належить жерцям;

Б) героїчна епоха, юність, для якої ха­рактерне формування аристократичної держави і підкорення героям;

В) людська епоха, зрілість, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідом­ленням свого обов'язку. Формою правління в цей період є монархія або демократична республіка;

- досягнувши вищого ступеня розвит­ку, людство знову падає на нижній. Наприклад, епоху середньовіччя Віко трак­тує, як "друге варварство".

Подальший розвиток концепція циклічності розвитку культури дістала у працях М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі.

Микола Якович Данилевський (1882-1885), російський природознавець.

Основні ідеї:

- зробив спробу теоретично обгрунтувати концепцію багатолінійного і замкненого розвитку культури на основі застосування методології систематизації в біологічній науці;

- в історії людства виділив одинадцять само­бутніх типів культури: індійську, китайську, іранську, єгипетську, хал­дейську, грецьку, римську, аравійську, германо-романську і слов'ян­ську;

- кожний культурно-історичний тип виникає з етнографічного матеріалу, після того входить у період розквіту, а потім зазнає зане­паду;

- кожний тип культури у своєму розвитку проходить три фази: етнографічну, державну та цивілізаційну;

- перехід до цивілізації характеризується розтратою культурного потенціалу;

- са­мобутність культури полягає в особливому складі душі народу, тому його національний характер залишається незмін­ним при взаємодії культур;

- ця концепція стала одним з теоретич­них джерел теорії панславізму і шовінізму.

Освальд Шпенг­лер (1880-1936), основна праця - "Занепад Європи".

Основні ідеї:

- відкинув концепцію лінійного розвитку світового культурного про­гресу і обгрунтував теорію рівноцінного циклічного розвитку куль­тур;

- кожна культура постає як "живий організм" і має свою історію;

- заперечував існування загальнолюдської культури, до­водив, що всесвітня історія складається з історії восьми замкнених у своєму розвитку великих культур (китайська, індійська, єгипетська, аполлонівська, візантійсько-араб­ська (магічна), західноєвропейська (фаустівська) і культура майя);

- російсько-сибірська культура перебу­ває у стадії становлення і тільки виходить на історичну арену;

- кожна культура має свою долю і живе приблизно 1000-1500 років, після чого вмирає і сліди від неї залишаються у формі цивілізації;

- загрозою земній історії є надмірна раціоналізація і прагматизація діяльності людей.

Концепція долі є ос­новоположною у філософії культури О. Шпенглера. Розглядаючи історичні етапи розвитку культури, він вірно вловлює своєрідність їх метафізичних основ. Еллін не відділяє себе від космосу, його боги у всьому схожі на нього, у них тільки житло на Олімпі. Грек перебуває у світі, в ньому живе відчуття вічності. Свідомість індуса надісторична. Єгиптянинові його життя уявляєть­ся єдністю минулого і майбутнього (звідси, мабуть, прагнення до уві­ковічення тіла - муміфікації). "Фаустівська культура" вивела на арену раціональну душу. Матеріалістичні та ідеалістичні методи мислення оголили культурні шари, утвердили штучні стани людського існування. На противагу становленню вони легалізували стан куль­тури і цим самим зумовили старіння, неодмінний занепад історич­но надбаних цінностей. На думку О. Шпенглера, наближається час смерті "фаустівської культури" і в двохтисячному році вона продов­жить своє існування у формі європейської цивілізації. А перехід до цивілізації означає відмову від демократії, політичних свобод, лібе­ралізму, прав людини і перехід до жорстокої диктатури.

Арнольд Тойнбі (1889-1975), англійський історик і соціолог, автор 12-томної праці "Дослідження історії", послідовник О. Шпенглера..

Основні ідеї:

- прихильник концепції історичного коловороту у розвитку локальних культур;

- розділив історію людства на окремі цивілізації;

Спо­чатку А.Тойнбі виділив для аналізу 21 цивілізацію, потім скоротив їх перелік до 13 найрозвинутіших, серед яких називалися антична, західна, православна, індійська, китайська, ісламська та інші. Цивілі­зації, що раніше розглядалися як самостійні, були віднесені до цивілізацій-супутників. Згодом перелік був звужений до п'яти дію­чих цивілізацій (західної, іспанської, індійської, китайської та православної).

- у розвитку кожної цивілізації виділяє й аналізує чотири фази: виникнення, ріст, надлам і розпад;

- після загибелі цивілізації її місце займає інша;

- на перших двох фазах рушійною силою виступає творча меншість, що є носієм "життєвого пориву", а останні дві фази пов'язані з "виснаженням життєвих сил";

- коли творча еліта не здатна задовольнити потреби, висунуті культурно-історичним розвитком, вона втрачає авторитет і утверджує свою владу насильством. Тоді на арену виходить "внутрішній пролетаріат" - спільність людей, які не здатні ні до праці, ні до захисту батьківщини, але завжди готові до протесту з будь-якого приводу;

- по сусідству з цивілізацією з'являється "зовнішній пролетаріат" - народи, що не змогли піднятися до рівня цивілізованості;

- відчуження "внутрішнього пролетаріату" від правлячої еліти штовхає його до пошуку союзу з варварами або "зовнішнім пролетаріатом", а встановлення такого союзу приводить до руйнування і загибелі локальної цивілізації;

- критикував західну цивілізацію за втрату духов­ності і надмірний розвиток меркантильних інтересів та споживаць­кої психології;

Нестримна індустріалізація і гонка озброєнь, на думку вченого, приведе до загострення екологічної кризи й посилення бо­ротьби за сировинні ресурси. Індустріальні країни зустрінуться з ворожою позицією технічно відсталих країн, що неминуче завершить­ся глобальним конфліктом, і в кінцевому підсумку настане еконо­мічний занепад. У політичній сфері це приведе до відмови від демо­кратії і встановлення диктаторських режимів.

Врятування західної цивілізації від загибелі А. Тойнбі вбачав в оновленні духовності. Особливі надії він покладав на релігію як головний інтегратор культури. Саме вселенська релігія, створена на основі синтезу різних релігій, здатна забезпечити "єднання в дусі" різних народів. Володіючи багатим історичним матеріалом, А. Тойнбі формулює "закон культурної радіації", згідно з яким між цивілізаціями існують широкі культурні контакти, різнобічні взає­мини.

- висловлював оптимістичний погляд на історію людської цивілізації і розвитку культури.

А. Тойнбі писав, що XXIII ст. буде епохою на­родження загальнолюдської цивілізації, яка в сфері організації еко­номіки буде соціалістичною, а в сфері духовного життя - "вільно­думною". Очолюватиме нову цивілізацію "світовий уряд", але лідер­ство в ній переміститься від європейського Заходу до азіатського Сходу.