2.1.5. Структура культури.

У відповідності з таким розумінням одні вчені виділяють в культурі матеріальну і духовну сфери, а інші - матеріальну, політичну і духовну.

Такий поділ, на їхню думку, базується на основних напрямах життєдіяльності людей, оскільки праця є джерелом всякого багатства і будь-якої культури. Зрозуміло, що виділення складових елементів культури - доволі умовне, тому що культура є стрункою, цілісною, динамічною системою, і чітке виділення її скла­дових частин практично неможливе. Але структурний підхід до ана­лізу культури дає можливість розкрити специфіку кожної її части­ни й показати її роль у подальшому розвитку суспільства, прогресі людської цивілізації.

Сучасною наукою розроблено критерій виділення основних сфер суспільного життя людей. Цей критерій, на думку відомого філосо­фа А.К. Улєдова, включає "типи діяльності людей, суспільні потреби, на задоволення яких спрямована діяльність, і суспільні відносини як форма діяльності, і соціальні суб'єкти діяльності та відносини". Якщо соціальне явище відповідає всім вимогам даного критерію, то його правомірно розглядати як специфічну сферу життєдіяльності людей.

На основі різних форм життєдіяльності виділяються основні части­ни культури. В одному випадку до структури духовної куль­тури включають науку, мистецтво і мораль, в іншому - всі форми суспільної свідомості, системи виховання та освіти, засоби пропаганди та інформації, систему установ культури тощо.

Виділення струк­турних елементів духовної або матеріальної культури дозволяє до­слідити глибинні пласти її розвитку і функціонування. Разом з тим слід відзначити, що проблема структуризації культури остаточно ще не розв'язана. Так, надзвичайно мало зустрічається наукових праць, в яких би система свят і обрядів суспільства виділялась як складо­вий елемент духовної культури.

2.1.6. Закони розвитку і функціонування культури.

Істотні зміни, що відбуваються в культурі, не завжди можна пояснити соціальними причинами. Сучасна культурологічна наука, наприклад, і досі чітко не пояснила того факту, що культура не переставала розвиватися в найкритичніші періоди тієї чи іншої епохи. Вона продовжувала розвиватись в умовах гострої кризи рабовласницького і феодального суспільства, а також у роки фашистських диктатур та за тоталітарних режимів.

1. Законом розвитку культури є спадковість. Феномен культури - це діалектична єдність перервного і неперервного. Будь-яка куль­тура одночасно традиційна і новаторська. Саме єдність перервного і неперервного дозволяє виділяти в культурі певні етапи й періоди її розвитку, навіть цілі епохи та цивілізації. Загальновизнаним є, на­приклад, виділення епох античної культури і Відродження. В історії української культури виділяється культура Київської Русі, козаць­кої доби, Галицько-Волинського князівства тощо.

2. Культура як продукт суспільної практики здійснює активний вплив на людей, на їхню життєдіяльність. Люди не лише створюють культуру в процесі матеріальної та духовної діяльності, але й оволодівають добутими знаннями, тобто засвоюють культуру.

Будь-яка діяльність - практична чи теоретична, матеріальна чи духовна, поряд із творчим аспектом включає й аспект функціонування, тобто засвоєння культури. Чим ширші масштаби створення куль­турних цінностей, тим більший обсяг діяльності необхідний для успад­кування культури, для її передачі новим поколінням, творчого від­творення.

3. Законом функціонування культури є її засвоєння, збе­реження і передача наступним поколінням. Суспільство формує різно­манітні форми і способи передачі культурних цінностей.

Способи передачі і засвоєння культури (традиційні форми):

- ви­ховання;

- навчання;

- освіта;

- мова;

- звичаї і традиції;

- на­слідування і копіювання кращих зразків.

У межах соціальної спільноти лю­дей (нації, класу, соціальної групи) ці форми утворюють досить склад­ну ієрархічну систему, яка акумулює і відтворює духовні цінності, погляди, ідеї, принципи, зразки поведінки і діяльності, мислення і почування, риси національного характеру.

В ході історії відбуваєть­ся не лише оволодіння набутим досвідом, але й подальший розвиток і вдосконалення культури, створюються нові культурні цінності, змі­нюються традиційні форми передачі і засвоєння культури. В найбільш загальній формі можна виділити два аспекти діяльності: професій­ну й непрофесійну, що спрямовані на збереження духовності.