2.1.4. Діяльнісний підхід у сучасних дослідженнях культури.

В.П.Іванов, представник київської культурологічної школи:

- розглядає культуру як певний вимір і специфічну форму життєдіяльності людського суспільства;

- культура виникає з історичною необхідністю як особлива інфраструктура в побудові усього людського світу;

- генетичні корені культури сягають фундаментальних основ суспільно-людського ладу життя, а її властивості об'єктивним, природним чином складаються в суспільній організації раніше, ніж стають правилами й нормами поведінки членів суспільства;

- культурна форма як така одвічно є сутнісною визначеністю людини, способом людського буття, котрий реалізується у різногранності культурного існування індивідів та людських спільнот.

Культура є похідною від людської діяльності у тому розумінні, що діяльність творить людський світ. Але діяльність, що створює культуру, є не тільки цілеспрямована праця з виробництва предметів культурного призначення.

Культура (подібно до мови, суспільної організації укладу життя та інших суспільних форм взагалі) не є безпосереднім продуктом певної діяльності, її створює вся сукупність суспільної життєдіяльності, історія людства, що утворює ряд стійких і загальнозначущих станів, котрі мають силу регулятивів людського буття. В культурі ці регулятиви набувають сутнісного, внутрішнього характеру, тобто властивостей домінанти людського в людині.

Якщо, за відомим визначенням, людина є "світ людини", то культура утво­рює "світ людського буття", тобто ту сукупність умов і певностей, за допомогою яких людина виявляє себе у повноті своїх здібностей, в істинній мірі свого буття.

Культура - це не просто одна зі сфер життя суспільства, вона розглядається як культурна реальність, системний людський спосіб буття, що визначає увесь спектр практич­ної й духовної діяльності людей, їх ставлення до навколишнього світу й до самих себе.

Зрозуміти сутність культури можна лише через призму діяльності людини, суспільства, народів, що населяють нашу планету. Культура не існує поза людиною, її виникнення обумовлено тим, що людина постійно шукає сенсу свого життя та діяльності. Разом з цим, не існує ані суспільства, ні соціальної групи, ні людини без культури чи поза нею. В культурі розкривається духовний світ людини, її сутність, тобто: здібності, потреби, світогляд, знання, вміння, соціальні почуття, національний характер тощо. Будь-яка людина в процесі свого жит­тя оволодіває тією культурою, яка була створена її попередниками. Разом з тим вона вносить свій вклад в культуру суспільства, оскіль­ки результати її трудової діяльності мають культурне значення. За створеними в ту чи іншу епоху цінностями можна судити про рівень культури даної епохи.

В широкому розумінні культура трактується в наш час багатьма вченими як процес і наслідок людської діяльності.

Інакше кажучи, культура виступає як міра людського в природі, а також і у самій людині. Такий підхід дозволяє включити до сфери культури всі види людської діяльності: матеріальну і духовну діяльність в усіх їх проявах.

Тому феномен культури можна визначити як творчу діяль­ність людей і сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироб­лених людством у процесі історії, а також взаємовідносини, що скла­лися в процесі розподілу культурних надбань. Дане визначення дає змогу з'ясувати сутність і структуру культури, її гносеологічні та аксіологічні аспекти, закономірності розвитку і соціальні функції.