2.1.3. Поняття «культура» в німецькій філософській думці.

Імануїл Кант (1724-1804), засновник німецької класичної філо­софії:

- бачив основу культури не в самій природі людини, а в сфері її морального існування;

- вважав принципово неможливим примирити цю сферу з емпірич­ною сферою існування людини;

- культура - це здатність індивіда піднестись від обумовленого його тваринною природою емпіричного, чуттєвого існування, при якому мета його по­ведінки визначається зовнішнім світом, до морального існування, яке дозволяє йому вільно діяти в ім'я цілей, які він сам перед собою висуває, зважаючи на веління морального обов'язку.

Фрідріх Шіллер (1759-1805), німецький поет і драматург:

- здійснив спробу розв'язати кантівську суперечність між природ­ним та моральним, між чуттєвою насолодою і моральним обов'яз­ком;

- завданням культури вважав гар­монійне примирення фізичної і моральної природи людини, чут­тєвого і розумового, насолоди й обов'язку, проте усвідомлював, що таке розуміння завдань культу­ри не відповідає її реальному станові в сучасному суспільстві;

"Культура, - писав Шіллер, - повинна віддати справедливість не тільки розумній спонуці на про­тивагу чуттєвому, але й останньому на противагу першій. Таким чином, завдання культури двояке: по-перше, охорона чуттєвості від посягань свободи, по-друге, охорона особистості від сили відчуттів. Першого вона досягає розвитком здатності почувати, другого ж - розвитком розуму".

- дав блискучий аналіз суперечностей культури, яка відірвала люди­ну від природи і надала її розвитку обмеженого, однобічного харак­теру;

- відновити цілісність людини і тим самим здійснити головне завдання куль­тури може мистецтво, тобто "царство прекрасної видимості", де примирюються та згладжуються протилеж­ності фізичного й морального життя людства.

Ідео­логи німецького романтизму: (брати Фрідріх Шлегель (1772-1829) і Август Вільгельм Шлегель (1767—1845), Новаліс (1772-1801), Людвіг Тік (1773-1853):

- висувають ідею чисто естетичного подолання суперечностей дійсності як го­ловного завдання культури;

- заперечують бур­жуазну цивілізацію як суспільний стан, ворожий людині;

- протистав­ляють свободу творчості суспільним вимогам (Ф. Шлегель), вважаючи, що творче самовираження поета не повинне підкорятися ніякому зако­нові;

- єдиною сферою, котра дозволяє людині піднестись над супереч­ностями дійсності і зберегти свою індивідуальну цілісність, вважали мистецтво, де мають знайти своє втілення вищі ірраціональні вияви людської душі.

"Природній людині" просвіти­телів, яка узгоджувала свої вчинки з вимогами природи, романтики протиставили суб'єктивну могутність генія, безмежну силу худож­нього уявлення, котре творить світ за власними законами.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), німецький філософ-ідеаліст, представник німецької класичної філософії:

- здійснив спробу подолати з позицій об'єктивного ідеалізму протилежність просвітницького й романтичного тлумачень культури;

- сутність культури визна­чається не природною детермінованістю людської поведінки і не творчою фантазією видатних осіб, а прилученням індивіда до світо­вого цілого, котре включає в себе як природу, так і історію;

- однак оскільки це ціле є лише породженням і втіленням "світового духу", то й прилучення індивіда до нього стає можливим лише в понятті, в думці, у формі філософсько-теоретичного знання;

- справжній зміст культури становить розвиток мислен­ня як вищої духовної здатності людини.

"В цьому розвиткові всезагальності мис­лення, - писав Г.Гегель, - полягає абсолютна цінність культури."