2.2.5. Зміни в освітянській сфері у XVIII ст.

- на кінець ХУШ ст. через закріпачення і розорення селян більшість сільських шкіл на Лівобережній та Слобідській Україні припинили існування;

- згодом для непривілейованих верств населення тут, як і в Росії, виникають малі народні училища (дворічні) - у повітових містах і головні народні училища (п'ятирічні) - в губернських центрах;

Перші з них відкрили у Києві, Чернігові, Харкові, Новгороді-Сіверському, Катеринославі.

- на Правобережній Україні та на західноукраїнських землях, що залишилися під владою Польщі занепадали братські школи;

- після шкільної реформи у 1776-1783 рр. на західноукраїнських землях організовано початкові (тривіальні) та неповні середні (головні) школи, де, як правило, навчали німецькою мовою;

- у сільських школах при церквах теж навчали польською чи німецькою, лише в поодиноких випадках - українською мовою;

- абсолютна більшість дітей залишалася поза школою.

Із втратою державності першою, таким чином, загинула добре поставлена освітня справа в Україні.

2.2.6. Книговидавнича справа у хуп-хуш ст.

- впродовж свого існування освітні заклади і монастирі сприяють книговидавничій справі;

- у XVII ст. діяли друкарні, що належали братствам, монастирям, магнатам, заможним духовним особам, козацькій старшині;

Це Острозька, Дерманська, Стрятинська друкарні, друкарня в Крилосі та ін. На початку століття засновано друкарню при Почаївському монастирі (існувала до 1917р.), досить довго діяли Унівська й Новгород-Сіверська друкарні.

- найбільшою залишалась Києво-Печерська друкарня, яка сприяла поширенню друкарської справи не лише в Україні, а й в Росії та Білорусії. Видання її поширювались у Московській державі, Молдавії;

- діяли приватні друкарні Т. Вербицького, С. Соболя, М. Сльозки, А. Желіборського та ін.;

- на кінець XVIII ст. друкарні з'явилися в Кременчуці, Катеринославі, Миколаєві, Житомирі, Тульчині та в інших містах;

- визначними українськими друкарями і видавцями стали С. Будзинда, А. Скольський, Я. Шеліга, С. Ставницький, мандрівний друкар П. Люткевич;

- вже в XVII, а особливо у XVIII ст., крім колекцій книг, картин, художніх виробів, які зберігалися в храмах (Софійському соборі, Києво-Печерському монастирі тощо) виникають великі приватні зібрання книг у замках та маєтках (Собеського в Жовкві, Синявського у Бережанському замку, Вишневецьких у Вишнівці, Розумовського в Батурині та ін.).

Як бачимо, духовні процеси в Україні - оновлення церкви, освіти, пожвавлення книгодрукування - набувають в цей період значної інтенсивності.

3. Українське бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво.

3.1. Загальна характеристика європейського бароко як світовідчуття та художнього стилю.

- бароко - важливий етап загальнолюдської культури XVI-XVII ст.;

- в історії західноєвропейської культури бароко прийшло на зміну Відродженню, стало своєрідною реакцією на ренесансне світобачення, яке грунтувалося на безмежній вірі у розумність і логічність світу, його гармонійність, в те, що людина є мірою всіх речей;

- світобачення бароко пройняте, навпаки, відчуттям трагічної суперечливості людини і світу, в якому вона посідає зовсім не провідне місце, а є розчиненою в його багатоманітності, підпорядкованою середовищу, суспільству, державі;

Дійсність викликає у майстрів бароко як захоплення, так і велику печаль.

- характерні риси барокового світовідчуття: неспокій, поривання, почуття потужності і недовершеності, намагання поєднати протилежності, навіть суперечності;

- у Західній Європі це - дворянський стиль і переважно світське мистецтво;

- у живопису:

а) віддається перевага мальовничості, світлотіньовим контрастам;

б) порушуються принципи розподілу простору на плани, принцип прямої лінійної перспективи (для посилення глибинності, ілюзії безмежності);

в) у релігійних сюжетах виявляється інтерес до чудес, мучеництва, де яскраво могли виявити себе улюблені в цьому стилі гіперболічність та патетика.

- в архітектурі:

а) тяжіння до ансамблю, до організації простору (міські площі, палаци, сходи, фонтани, паркові тераси, басейни, міські та заміські резиденції побудовані на синтезі архітектури й скульптури, підпорядковані загальному декоративному оформленню).

- місце і час розвитку бароко в Європі - передусім ті країни, де перемогли феодальні сили й католицька церква.