2.2.2. Мовна ситуація в Україні.

- завдяки різним школам в Україні установлюється тримовність;

- найбільше це виявляється в літературі, яка твориться трьома чужими мовами: слов'янською (тобто церковнослов'янською, розбавленою українізмами), польською та латиною;

- власна мова ставала лише розмовною, вважалась "простою";

- навіть канцелярська та судова лексика містила все більше латини і полонізмів, аж доки зовсім не втратила живий мовний колорит;

- поступово у свідомості освічених людей виникала певна ієрархія престижності, першу сходинку в якій посіла польська мова;

- тримовність тієї доби створювала барвисте і неповторне інтелектуальне середовище;

Наприклад, Мелетій Смотрицький писав польською, Захарія Копистенський - слов'янською, Іван Домбровський - латиною.

- та мовна варіантність вносила і певний хаос у систему релігійних, патріотичних цінностей, що усвідомлювалося діячами тих часів.

Перемагає реалістичний погляд на освіту, відповідний вимогам часу. Україні потрібні були діячі різного фаху, різного масштабу - не лише козацька старшина й священнослужителі, а й вчителі, вчені, архітектори, будівничі, чиновники для державних служб, дипломати.

Освіта із приватної справи людини ставала справою державної ваги, якою їй бути - визначалося вимогами суспільного життя.

2.2.3. Діяльність Острозької колегії.

- першою поєднала вітчизняні освітні канони із західною школою, запровадивши до навчального процесу сім вільних мистецтв (граматику, поетику, музику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію), а також викладання грецької та церковнослов'янської мови, латини, елементів філософії та теології.

Слідом пішла Львівська братська школа.

Українське шкільництво прилучилося таким чином до гуманістичного типу освіти, який виник століттям раніше у ренесансній Європі. Навіть мови тут почали вивчати за методикою ранніх гуманістів, які ввели до навчального процесу тексти античних авторів як стилістичних еталонів, зразків для наслідування.

2.2.4. Діяльність Києво-Могилянської колегії.

- могла б із самого початку свого заснування іменуватись академією, оскільки її програма (за винятком курсу богослов'я, який забороняла Польща) збігалася з програмою університетів Європи;

Однак тільки 1701 р. одержала грамоту царського уряду Росії, яка формально підтвердила її давні привілеї включати до своїх навчальних програм курс богослов'я й мати самоврядування, як в усіх вищих навчальних закладах Європи.

Не була єдиним вищим навчальним закладом в Україні того часу. Велику роль у поширенні освіти на західноукраїнських землях продовжує відігравати Львівський університет.

- саме Києво-Могилянська академія стала найвпливовішим закладом східнослов'янського православного світу;

- з Києво-Могилянської академії вийшли філософи й державні діячі, поети й історики, композитори і медики, полководці і юристи - багато грунтовно освічених і талановитих людей;

Серед них історик І. Гізель, поет, вчений і громадський діяч Ф. Прокопович, письменник і філософ Г. Сковорода. Її вихованців бачимо згодом серед викладачів Московської Слов'яно-греко-латинської академії (більш як 15 викладачів були українцями), у Московському університеті, серед організаторів книжкової справи в різних містах України, Росії, Білорусії, Болгарії, Сербії, по семінаріях, кадетських корпусах і гімназіях (часто на посадах ректорів).

- приймали до академії молодь всіх станів, щороку навчалося від 500 до 2000 студентів, вікових обмежень не було;

- для бідних учнів при академії існувала бурса;

- курс навчання тривав 12 років і поділявся на 8 класів;

- тут вивчали граматику, поетику, риторику, філософію й богослов'я; мови - слов'янську, українську літературну, грецьку, латину, польську; оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом; вивчали класичну грецьку і римську, частково - середньовічну літературу, історію, географію;

- з часом в академії було введено курс російської, французької, німецької і староєврейської мов, чисту і мішану математику (тригонометрію, фізику, астрономію, архітектуру);

- академічна бібліотека у XVIII ст. налічувала 12 000 томів і безліч рукописної літератури та документів (до нашого часу збереглися лише окремі примірники), що робило її визначним науковим осередком;

- академія була справжнім європейським центром науки. Тут формувалася філософська думка слов'янського світу в цілому;

З академією пов'язана діяльність Й. Кононовича-Горбацького, М. Козачинського, І. Гізеля, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, М. Ломоносова, Я. Ковельського.

- в академії відбувалося становлення української літературної мови, складалася літературна і поетична школа;

Деякі західні вчені (а також А.Д. Чижевський) вважають, що в другій половині XVII - на початку XVIII ст. Москва була "літературною філією" Києва. У XVI-XVII ст. взагалі чимало українських фахівців переселилося в Росію, що теж свідчить про значний культурний вплив тогочасної України (як і Білорусії, до речі) на Росію. Зокрема, відомо, що в середині XVII ст. до Росії переїхали 30 вчених-українців, 12 співаків, київських малярів - Симеона Полоцького з учнями, наприклад, або граверів, пекарів, вихователів бачимо згодом в російських містах.

- академія заснувала колегії в Гощі, Вінниці, Кременці, Чернігові, Переяславі й постійно їм допомагала.

Ці колегіуми, в свою чергу, ставали місцевими просвітительськими осередками. Так, Харківський був центром освіти Слобідської України. А 1765 р. при ньому відкрили додаткові класи, де викладали інженерну справу, артилерію, архітектуру, геодезію, географію.

- академія мала великий авторитет у світі;

Тут навчалися серби, чорногорці, болгари, молдавани, греки, далматинці та ін. З 40-х років XVII ст. до заснування Московського університету в Києві здобувала освіту молодь з Москви, Воронежа, Вязьми, Вятки, Брянська, Калуги та ін. російських міст. Серед вихованців академії були майбутній грузинський письменник, сербський історик, автор першої румунської граматики та ряд інших знаних у світі вчених і просвітителів.

- підтримувалися наукові зв'язки з освітніми центрами - Краковом, Магдебургом, Константинополем тощо;

- деякі студенти і викладачі Київської академії навчалися в свою чергу в Польщі, Франції, Італії, Англії, Німеччині.

На кінець XVII століття, отже, Україна має розвинену освітню систему, що включала в себе початкову, середню і вищу школу високого класу.