2. «Сказанія» Григорія Граб'янки:

- автор - гадяцький сотник, один з найосвіченіших людей свого часу;

- почав писати історію козацького краю через кілька років після завершення літопису Самовидця;

- форма оповіді - окремі тематичні "Сказанія", що охоплюють найголовніші битви визвольної боротьби;

- автору цікаві не лише події, а й мотиви, якими керувався, зокрема, Хмельницький, ідучи на Переяславську раду;

Літописець передає народні настрої, легенди того часу, переказує події, що відбувалися на Україні після смерті Богдана. З великим болем описує він смерть гетьмана.

- літопис схвально згадує гетьманів Дмитра Вишневецького та Петра Конашевича-Сагайдачного, фастівського полковника Семена Палія.

3. Чотиритомний літопис Самійла Величка.

- створювався в один час зі «Сказаніями», починаючи з 1690 р.;

- чотиритомник побачив світ лише 1848 р.;

- автор брав участь у походах запорожців, працював у канцелярії козацького війська;

Існує припущення, що до початку своєї служби він навчався в Київській академії. Відомо, що після страти Кочубея Самійло Величко, як наближена до нього особа, пробув кілька років у в'язниці.

- мета літопису – оповідь про найважливіші події в Україні протягом семи десятиліть;

- залишаючись хронікою, твором суто історичним, літопис має й художню цінність, окільки містить ліричні відступи, авторські міркування, уривки з художніх творів, перекази та легенди, прислів'я та приказки.

Імовірно, що козацькі літописи надихалися більш ранньою за друком книгою "Синопсис, чи коротке зібрання од різних літописців".

1.5.2. "Синопсис, чи коротке зібрання од різних літописців":

- книга перелічує майже всі періоди з історії "славеноросійського" народу;

- мета твору - описання української історії (а інколи і російської) з античних часів;

- за способом викладу матеріалу твір нагадує давні літописи, однак дослідники відносять його до барокової культури, бо підкреслена патетичність, пишність та урочистість висловлювання, жвавий виклад подій, крилаті вислови, емоційність - прикмети барокового стилю;

- це була одна з найпопулярніших книжок останньої чверті XVII ст., що витримала 25 видань;

- щодо автора "Синопсису" існують різні версії: безумовно, мав відношення до його укладання ректор Києво-Могилянської академії, видатний письменник і проповідник Інокентій Гізель; серед можливих авторів - визначний тогочасний історик, ігумен Києво-Михайлівського монастиря Феодосій Сафонович.

Лише з 20-х рр. XVIII ст. починається повільний "процес забування" воєнних часів, переважають роздуми і висновки про війну як справу нехристиянську, згубну. Значною мірою це, напевне, пов'язано з участю в імперських війнах.

Російський уряд робив все для знищення свого недавнього союзника - козацтва - перед закріпаченням українських селян:

1720 р. - з'являється перший указ проти української мови;

1764 р. - скасовують гетьманство;

1775р. - зруйнування Січі;

1783 р. - жалувана грамота дворянству і запровадження панщини.

Українське козацтво сходило з історичної сцени в стані глибокого розчарування. Це передає поезія, живопис XVIII ст.

Наприклад, портрети братів Івана та Якова Шиянів, датовані 1784 р.: вони відмовлялися йти на службу до царя, не поступилися своєю приналежністю до запорожців. І тримаються на портретах так впевнено і гідно, наче нічого не змінилося в їх житті. Та "зраджують" очі - в них глибокий сум і задума.

З огляду на історію і культуру XVII-XVIII ст. є всі підстави твердити, що саме з козацькою ідеологією свободи, розкутості сил, волі, суто козацького виклику темним (що ототожнювалися з ворожими) силам пов'язаний весь процес перегляду духовних цінностей і життєвих орієнтирів, що тривав у цей час, вся грандіозна за масштабом зробленого діяльність видатних людей і всього українського народу.