1.4. Козацтво у культурній розбудові України.

Козацтво протягом півтора століть відігравало не тільки значну політичну роль, захищаючи волю і права українського народу, але й виявило себе у культурній розбудові держави:

- саме з козацького середовища вийшла нова провідна верства, національна аристократія, інтелігенція, яка взяла на себе і утвердження власної державності (вся гетьманщина і особливо Богдан Хмельницький), і розвиток освіти, спорудження та реконструкцію храмів, будівництво громадських споруд, опікування мистецтвом;

- чимало хто з козацької старшини захопився організацією шкіл і майстерень при монастирях.

Їх добробут швидко зростав завдяки економічній підтримці козацтва. Ще у 1620 р. до Київського братства записався козацький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, а з ним і все Військо Запорізьке. Ставши ктитором (попечителем) Києво-братського монастиря, гетьман найперше подбав про створення при ньому школи. За прикладом гетьмана кожен козацький воєначальник ставав ктитором якогось монастиря, церкви і дарував кошти на будівництво іконописних та ремісничих майстерень.

В умовах боротьби за незалежність, розбудову державності і культури сформувалася когорта видатних діячів. Крім уже згадуваних, це й Михайло Дорошенко, Кшиштоф Косинський, Іван Судима, Пилип Орлик, Петро Могила, Іван Мазепа. Хоча належали вони вже іншій культурній добі - добі Бароко.

1.5. Козацьке Бароко.

Саме козацькі часи в історії України називають добою Бароко (з великої літери, як Ренесанс, Просвітництво), маючи на увазі не лише мистецький стиль, а значно ширше духовне поняття: світовідчуття. Українське Бароко співзвучне історичному часові, що переживав народ, воно повно виражає його філософію, психологію і естетику. Більш того, національний варіант бароко в Україні прямо називають "козацьким". Які є для цього підстави?

- саме козацтво того часу було носієм нового художнього смаку;

- козацтво виступало в ролі основного і багатого замовника;

- козацтво мало власне творче середовище і виступало творцем художніх цінностей (козацькі думи, пісні, поеми, танок, портрет, ікони, собори);

- багато істориків цієї доби – також представники козацтва.

1.5.1. Козацькі літописи.

Більшість літописів того часу писалася й переписувалася в монастирях. - Густинський літопис (писаний у Густинському монастирі на Чернігівщині, датується 1623-1627р). Вважають, що душею цієї праці був Захарія Копистенський, згодом архімандрит Києво-Печерської лаври. Хронологію подій у ньому доведено до 1597 р.

Козацькі літописи - важливе джерело вивчення історії України:

1. Літопис Самовидця:

- названий так свого часу письменником Пантелеймоном Кулішем;

- широко відомий у науці;

- події літопису охоплюють другу половину XVII ст. від початку війни проти шляхетської Польщі до подій 1702 р.;

- літопис згадує усіх визначних козацьких поводирів, починаючи від Богдана Хмельницького й закінчуючи Іваном Мазепою, полковників, генеральних писарів, обозних, сотників, польських шляхтичів, російських вельмож;

- є джерелом вивчення тодішньої географії України - містить сотні назв населених пунктів, де відбувалися ті чи інші події;

- стиль написання – емоційний, вказує на ставлення автора до описуваного;

З болем повідомляв автор про сплюндровані татарськими нападами українські села, про кривди людям з боку польських жовнірів і російських воєвод.

- автор різко засуджує міжусобиці козацьких ватажків, спроби воєнних союзів із кримськими татарами, що приводили до жахливого розорення краю;

На думку дослідників, автором цього літопису міг бути генеральний підскарбій Січі Роман Ракушка-Романовський. В будь-якому випадку, автор літопису - людина незалежна у своїх поглядах, добре обізнана з усіма внутрішніми і зовнішніми проблемами України.