2.4. Перемишль.

- має місцевий літопис, що датується XII ст.;

Його використовував у своїй хроніці польський історик Длугош.

- при княжому дворі виступали з піснями скоморохи;

- тут проживав і творив "словутний" співець-дружинник Митуса.

Стольні міста були великими центрами культурного, соціально-політичного та економічного життя й істотно впливали на навколишні "городки" і села.

2.5. Роль церкви у культурному житті Галицько-Волинського князівства.

За підрахунками істориків у середині XIII ст. Русь мала понад 10 тисяч церков.

- у Києві діяли 17 монастирів, у Галичі - 5, Володимирі – 14

- у Галичі існувало єпископство, яке в 1302-1303 рр. було реорганізовано на митрополію;

Духовенство:

- утворювало окрему соціальну спільноту;

- поділялося на чорне духовенство (монахи) і біле (звичайні священики);

- ієрархи чорного духовенства брали активну участь в політичному та культурному житті, виступали в ролі посередників у примиренні ворогуючих князів;

На думку відомого історика Е. Голубинського, обов'язок церковної влади - випереджати й гасити конфлікти, налагоджувати мир між князями, забезпечувати спокій держави. Нерідко патріархи і митрополити нагадували князям, що вони цілували хрест, клянучись забезпечити мир і процвітання держави.

- засобом впливу на князів, утримання їх від поспішних і помилкових рішень є нагадування митрополитів про вірність цілуванню хреста.

Так, коли в 1157 р. Юрій Довгорукий вирішив на вимогу Ярослава Осмомисла, видати бунтівного галицького князя Івана Ростиславича, митрополит Константин і вище духовенство Києва заявили Юрію рішучий протест. При цьому було підкреслено, що "гріх так чинити, оскільки ти раніше цілував хрест на вірність йому, а тепер хочеш видати його на вбивство". Юрій не наважився ігнорувати думку митрополита.

Коли в 1189 р. угорські феодали окупували Галичину і посадили на галицькому престолі королевича Андрія, митрополит Никифор звернувся до київських князів із закликом захистити цю віддалену руську землю. Для церкви будь-яке князівство було складовою частиною всієї Русі. А вона, на думку митрополитів, у державному відношенні повинна бути таким же згуртованим організмом, як і церква.

- інтереси церкви й держави в XII-ХШ ст. настільки тісно переплітались, що іноді неможливо було розмежувати компетенцію державної і церковної юрисдикції.

Проте деякі ієрархи церкви, керуючись економічними потребами забезпечити процвітання митрополії чи єпархії, нехтували інтересами держави.

Так, галицький єпископ Артемій підтримував угорську партію, ворожу князеві Данилу, і виступав проти нього.

Як культурний центр особливої слави набув Полонинський монастир, яким керував ігумен Григорій - "чоловік святий, якого не було перед ним і по ньому не буде". Він відстоював принцип єдності земель давньоруської держави. У цьому монастирі, як вказує літопис, перебував литовський князь Войшелк.

Соціальні функції церкви у період феодальної роздрібненості:

- церква була реальною єднаючою силою, здатною забезпечити тісні зв'язки між різними давньоруськими землями, оскільки вона сама була єдиною:

- заклики церкви до єдності розірваної на частини давньоруської держави відігравали істотну роль у боротьбі за возз'єднання давньоруських земель.

Міжцерковні стосунки в добу Галицько-Волинського князівства відзначались релігійною терпимістю.

- у Києві та в інших містах Стародавньої Русі у XII ст. перебували монахи - бенедиктинці і домініканці, існували латинські храми;

- в галицькій землі на початку XIV ст. оселились монахи францисканці, які згодом заснували католицькі єпископати в Галичі, Перемишлі, Львові.

Дружні стосунки між церквами різних релігій сприяли злагоді в державі та розширенню взаємозв'язків між західною і східною культурами.