2.3. Неоромантизм у літературі.

2.3.1. Неоромантизм у творчості Лесі Українки.

- драма-феєрія «Лісова пісня» побудована на архетипі дерева;

Воно єднає горне і дольнє, де "неволя тягар свій носить", воно зводить Лукаша і Мавку, біля нього й розігрується трагедія їх доль.

- трагедія Лукаша - трагедія тих, хто слухається матеріалістичних підшептів, хоч уся їх душа рветься до ідеалу;

Сопілка в його руках - символ піднесення від буденщини до поетичних поривів (це нагадує дзвін у драмі німецького літератора Г. Гартмана "Затоплений дзвін").

- трагедія Мавки - це трагедія поетичних, ідеальних душ, мрії яких зустрічаються з грубими реаліями буденщини, які приневолені "кинути високе верховіття" й "ступати дрібними стежками".

Дуалізм, думка про два світи, два начала, що живуть у людині, загалом покладена в основу тогочасної символістської драми Г. Ібсена, М. Метерлінка, Г. Гартмана. Однак у європейській неоромантичній концепції відчуження людини від оточення незбориме.

- у Лесі Українки безсмертя людської душі, її внутрішня свобода забезпечується гармонією лісових сил з людськими, духовною єдністю з природою - тобто через ідею цілісної, родової людини.

2.3.2. Неоромантична гуманістична концепція у творчості Ольги Кобилянської.

- письменниця О. Кобилянська (1863-1942) створила ряд жіночих образів (Олена з повісті "Людина", Наталка з повісті "Царівна", Тетяна з повісті "В неділю рано зілля копала");

Її героїні мають надміру вразливе серце, горду і мрійливу душу, належать до світу моральних цінностей, опоетизованого неоромантиками. Їх життя - постійне зіткнення зі світом лицемірства, духовної ницості, "здорового глузду". У цьому ідеальному світі повноти життєвої і творчої реалізації особистості жінка стає Людиною - Царівною своєї долі.

2.3.3. Неоромантична концепція у музичній творчості Миколи Лисенка.

- наявність двох світів - ідеального й реального, мрій та буденності - відчувається і в споглядальних настроях камерної "опери-хвилинки" М. Лисенка "Ноктюрн";

Барвисто-картинні музичні образи цієї "пісні ночі" немов переносять у чисті таїни далекого дитинства, юності. Оживають портрети Панни, Офіцера. Молода пара танцює під елегійний вальс, який грає на роялі Бабуся. Сцену заповнюють Рожеві та Золоті Сни, спів Цвіркуна і Цвіркунки, звучить палка пісня Вакханки. Але проспівав півень, засяяли перші сонячні промінчики - й усе зникає. Реальність буденного вступає в свої права.

- настрої доби зламу XIX ст. докорінно змінили творчий метод М. Лисенка;

- еволюція творчості М. Лисенка йде від соціально-спрямованих епічних картин героїко-філософського характеру (музичні інтерпретації тексту "Кобзаря" Т. Шевченка) та етнографічно-побутової "опери-колядки" на гоголівський сюжет "Різдвяна ніч".

Доречна аналогія з еволюцією творчості І. Франка (від революційно-бойових акордів "Каменяра" до вже згадуваного інтимного "Зів'ялого листя").

2.3.4. Характерні риси неоромантизму в українській музиці.

- тематичне заглиблення у сферу переживань особистості, спогадів про минуле, таємних мрій, що окреслюють межі самотнього існування (цикл "Пісні настрою" Л. Степового та ін.);

- яскраво виражений індивідуалізм (вільне композиторське прочитання народної пісні);

- занурення в історичну сюжетику (сюїта "Елевзінські містерії" І. Рачинського);

- звернення до орієнтальної тематики ("Східний марш" В. Сокальського);

- інтерес до астрально-космогонічної сюжетики (симфонічні фантазії "Любування в зорях" та "Уранія" В. Якименка);

- звернення до казково-фантастичної теми (поема-ноктюрн "Ангел" Ф. Якименка, симфонічна поема "Вій" Б. Яновського).