2.2.3.2. Тематичний поділ житійної літератури (XI-XIII ст.):

1.Твори, що прославляють подвиг хрестителів Русі, "рівноапостольних" княгині Ольги та її онука князя Володимира.

Всі оповідання про Ольгу грунтуються на детальній (досі ще не знайденій) церковній повісті про хрещення і смерть першої української княгині-християнки, їх зміст складається зі стислої біографії Ольги і короткої похвали святій.

Про хрестителя Русі Володимира Великого, очевидно, також існувала якась повість (знову ж таки, нам невідома), що вплинула на подальшу творчість агіографів. Вона входила до складу найдавнішого літописного зведення. Хрестителя Русі визнали святим ще в XI ст., тобто тоді, коли було складено "Пам'ять і похвалу" йому. Авторство твору приписується "мніху Іакову". Твір складається з біографічної, власне житійної і панегіричної, риторичної частини. Невдовзі після "Пам'яті" виникає коротке проложне житіє Володимира, як наслідок його офіційної канонізації. Опісля виникло ще кілька проложних житій Володимира, в основі яких лежало коротке проложне житіє.

2. Твори про князів, яких спіткала мученицька смерть (Борис і Гліб, Михайло Чернігівський, Андрій Богословський та інші).

Найпопулярнішими і найулюбленішими святими на Русі були сини

Володимира - Борис і Гліб. Відразу ж після трагедії (їх насильницької загибелі) виникає кілька оповідань про них. Окрім літописної повісті 1015 р., з'являється анонімне, приписуване монахові Іакову "Сказаніє и страсть и похвала святую мученику Бориса и Гліба" (відоме вже в списку XII ст.) та "Чтеніє о житій и о погубленій блаженную страстотерпцу Бориса и Гліба" Нестора Печерського, створені на межі XI-XII ст.

Перу Нестора належить також і житіє Феодосія Печерського (1108 р.). Це перший оригінальний зразок староукраїнської агіографії, де зображено подвиги аскета, ченця, засновника українського чернецтва. Автор подає повну біографію Феодосія - "от юны версты" до його смерті в 1074 р.

3. Канони і молитви місцевим святим.

- належать до жанру житійної літератури доби Київської Русі;

- створені тогочасними агіографами;

- характерне наслідування візантійській гімнографії.

Такими є канон Борису і Глібу митрополита Іоанна І, канони і молитви інока Григорія, Кирила Туровського та ін.

2.2.3.3. "Києво-Печерський патерик".

- оригінальна українська збірка легенд і житій початку XIII ст.;

- включає порівняно невеличкі за обсягом легенди та усні перекази раніших часів;

- відома у вигляді послань київського ченця Симона та оповідань ченця Києво-Печерської лаври Полікарпа;

- основна мета авторів - довести особливу святість Києво-Печерського монастиря.

Обгрунтуванню святості місця заснування монастиря присвячено цілий цикл легенд, особливо - про спорудження головної печерської церкви, Успенського собору. Святість монастиря виявляється й у подвижництві його чорноризців. Описові їх подвигів присвячено переважну більшість легенд "Патерика". За цими легендами, печерські святі люди - особливого складу, вони будь-що прагнули досягнути аскетичного ідеалу життя.

2.2.3.4. Паломницька література.

Паломництво як суспільне явище на Русі виникло відразу після запровадження християнства. Це - ходіння до "святої землі", до Палестини, "Гробу Господнього". Матеріали про мандри українців бачимо і в творах усної народної творчості (билина про Василя Буслаєва), і в літописах (за 1163 р.), і в книжних легендах ("Києво-Печерський патерик"). Пілігрими (мандрівники) розносили по світах відомості про Русь і знайомили українців з тими дивами, які їм пощастило побачити в чужих країнах. Ті ж паломники, що не вдовольнялися усними розповідями, бралися за перо. Так виникла паломницька література або літературний жанр так званих "хожденій".

Найвідоміша пам'ятка паломницької літератури - "Житіє и хоженье Данила, руськыя земли игумена" (автор - Добриня Яндрейкович). Також йому належать "Книга-паломник" та "Странник" - паломницькі записки, що описують відвідання Царгорода у 1200-1204 рр.

2.2.3.5. "Слово о полку Ігоревім" (повна назва - "Слово о полку Игореве, Игоря, сына Святослава, внука Ольгова").

- є найкращим твором староукраїнського письменства й гордістю всієї української культури;

Знайшов цей знаменитий твір у кінці XVIII ст. граф Мусін-Пушкін у Спасо-Ярославському монастирі на Московщині й у 1800 році видав. Про автора "Слова" на сьогодні нічого певного нам невідомо. Очевидно, ним був князівський дружинник, сучасник описуваних подій і людина світська.

Велич "Слова" полягає в тому, що за невдалим походом Ігоря автор зумів роздивитись суть суспільних процесів свого часу, піднестися до високих регістрів історичного мислення, висловити найпрогресивніші на той час думки, що зводилися до ідеї: тільки під знаменом єдності може розквітати українська земля.

2.2.3.6. "Слово про погибель Руської землі". Ймовірна дата створення - між 1225 і 1238 рр. Автор невідомий, але є припущення, що він міг бути вихідцем з південноукраїнських земель:

- це лірична ламентація (скарга, нарікання), плач по втраченій могутності й величі Русі;

- твір за жанром дуже близький до "Слова о полку Ігоревім";

- до нас дійшов фрагмент, який у чотирьох списках XV-XVI ст., композиційно розпадається на три частини;

У творі оспівано красу, велич і багатство Київської Русі; колишню її могутність; після цього починається плач про лихоліття, пов'язане з татаро-монгольською навалою.

- твір поєднує елементи книжкового стилю з уснопоетичними формами пісенної мови.

2.2.3.7. "Моленіє" Данила Заточника ("Слово", "Посланіє".)

Творилося на межі XII-XIII ст., автор невідомий.

• в основі твору - ідея сильної князівської влади;

• князь - опора і надія підданих, тільки у нього варто шукати порятунку і захисту від усіляких бід та напастей;

• князь - джерело багатства й слави для всіх, хто йому служить.