2.2.3.1. Мислителі Київської Русі.

Лука Жидята, "Повчання до братії".

Основні ідеї:

- головне місце в творі посідають не релігійні, а етико-соціальні проблеми;

- заклик бути правдивим, піклуватися про злиденних і слуг, уникати сварок, жадібності і лихослів'я;

- характерною є домінуюча орієнтація на стародавні регламенти.

Київська Русь засвоювала християнство початково не в євангельському, а в біблійному варіанті, тому що релігійно-світоглядні принципи старозаповітної системи за змістом були близькі русичам. Біблійні ж тексти не містять вчення про потойбічне життя, не заперечують культури пращурів, не сіють зневаги до реального, земного життя. Пекло у Старому Заповіті - це звичайне місце поховання людей. Без огляду на визнання єдиного Бога, повністю зберігається віра у буття інших (чужих) богів, і сам старозаповітний Бог все ще мислиться у зв'язку з матеріальним: він виказує себе лише завдяки "чуду", природному знаменню. Все це в основних моментах збігалося з тим, у що вірив і чим жив руський язичник.

Богословський напрям, представлений Лукою Жидятою, істотно вплинув на розвиток давньоруського проповідництва. Однак йому не вистачало виднокола, широти розуміння тих завдань, які ставила перед собою великокняжа влада.

Іларіон, "Слово о Законі і Благодаті".

Видатний мислитель і публіцист вітчизняного середньовіччя, Іларіон був першим митрополитом Київської Русі, введеним у сан без згоди візантійського патріарха. Обрання його було приурочене до завершення будівництва Софійського собору й знаменувало проголошення незалежності Київської церкви від Константинопольської.

Основні ідеї твору:

- безпосередня розробка нової соціологічної теорії державного централізму і самобутності Київської держави;

- переконання, що "закон" і "благодать", Старий Заповіт і Новий Заповіт є протилежними, взаємовиключаючими;

Мислитель переводить питання з площини віросповідної в соціологічну, розв'язує проблеми не богословські, а мирські, державні.

- "закон" роз'єднує народ, підносячи одних і принижуючи інших, він засвідчує рабський стан людства. Істина ж універсальна, всеохоплююча і, внаслідок цього, тотожна "благодаті";

- алегоричне тлумачення біблійних текстів Старого і Нового Заповітів слугує реабілітації язичництва, приводить до проголошення язичницьких народів істинними спадкоємцями Христа (вони відкриті істині, спрямовані до неї);

- християнська віра нероздільна з єдинодержавством;

Постулати євангельської доктрини Іларіон підпорядковував світській політиці, обгрунтовуючи ідеологію централізованої влади.

• висловлення проти "візантизації" київської церкви;

- аргументом позиції Іларіона слугувала теза про те, що благодать, заперечуючи закон, прокламує свободу.

Клим Смолятич, "Посланія пресвитеру Фоме", кілька (за приписом) "слів".

Другий після Іларіона український митрополит Київської держави, обраний на цю посаду поза волею константинопольського патріарха. Клим - продовжувач лінії Іларіона, його наступник у боротьбі за незалежність Української Церкви від Візантії.

Кирило Туровський: йому приписується авторство "Притчи о человечестій души и о телеси" (про сліпця і хромця), "К Василию игумену Печерському" (про безтурботного царя і його мудрого радника), "Сказания о черноризьчьстім чину" (тобто про чернечий стан), вісім похвальних "слів" тощо.

Автор притч, повістей, казань, "слів", послань, молитов, видатний майстер урочистого красномовства. Усі його твори писалися з пропагандистською метою.

Ідея самобутності Київської церкви є провідною і для таких жанрів оригінальної літератури Київської Русі, як "повчання" ("Повчання" Володимира Мономаха, послання Феодосія Печерського до князя Ізяслава Ярославича) та житійна література.