1.1.2. Трансформація традиції аніматизму в християнстві.

- характерною рисою українського язичництва було "оживлення" природних стихій: божественністю наділялись всі предмети і явища реальної дійсності;

Підтвердженням цьому служить теологічна концепція літопису "Повість врем'яних літ".

Один з літописців, як відомо, всупереч євангелістській вимозі не любити світу і того, що в світі, довіряє весь світ управлінню ангелів. Ангели, міркує він, приставлені до будь-якої "тварі": є ангели хмар і темряви, снігу і грози, зими й осені, весни і літа - словом, ангели є при кожній речі, де б вона не перебувала. У кожного християнина - і в першу чергу в благовірного князя - свій ангел-хранитель.

- християнські ангели у світобаченні давніх українців заступили місце язичницьких оберегів;

Серед ангелів чільне місце відводиться архангелу Михаїлу, який вважався безпосереднім і дієвим помічником у ратних справах. Саме тому в домонгольські часи Михаїлу було присвячено багато храмів, він був обраний охоронцем Києва.

1.1.3. Значення культу Богородиці.

- на Русі, водночас з культом місцевих святих, який склався на грунті родоплемінного шанування ідолів, першорядного значення набуває культ Богородиці;

В основу культу Богородиці лягли слов'янські уявлення про благодійну жіночу істоту, предка українського народу - Рожаницю.

- переакцентація релігійного поклоніння з культу Христа на культ Богоматері відповідає давньоукраїнській ментальності;

Богородиця, на відміну від Христа, що був "спасителем" тільки людської душі, "спасає" весь світ і тим самим робить "тварне буття" причетним до святості й небесного блаженства.

• природа, взагалі мирське перестають бути джерелом гріха і порочних спокус.

1.1.4. Дуалізм світогляду давньоукраїнців.

- традиційним є уявлення про добрих ("білих") і злих ("чорних") богів;

- відповідно, причиною гріха, на противагу візантійській церковній доктрині, проголошується не плоть, не людські пристрасті, а ангели "лукавого сатани";

- дуалістичний світогляд розрізняє не просто дух і плоть, а плотсько-духовне і божественно-таємниче, світ людський і світ божественний;

- як людське складається із двох частин: плоті і духу, так і божественне - з доброго і злого;

Зле як частина людського, оволодівши людиною, підпорядковує її в якійсь одній частині; в цьому випадку вона догоджає лише собі, забуваючи про інших - близьких кровно та за звичаями.

Навпаки, добре як частина людського веде до розумного вдоволення потреб духу і тіла, сприяє душевній рівновазі людини, її благополуччю, щастю.

• ця язичницька етика спонукала й переосмислення християнського благочестя;

Благочестивим визнавався не той, хто ревний у постах і молитвах, а той, хто доброчесний у житті. "Слово про митарства" - пам'ятка XII ст. - відносить до гріховних саме світські моральні явища: неправду, заздрість, гнів, пиху, насильство, крадіжку, блуд, скнарість та немилосердя.

1.2. Характерні риси та значення запровадження християнства в Київській Русі. Характерні риси запровадження християнства:

1. Християнізація не означала повного розриву з традицією народного язичництва, а отже, і з емпіричним ставленням до світу.

2. Християнство у мирському середовищі сприймалося крізь призму традиційного світогляду і було піддане переробці відповідно до його принципів.

Про це кардинал д'Елі повідомляв Рим у XV ст.: "Руські такою мірою зблизили своє християнство з язичництвом, що важко сказати, що переважало в утвореній суміші: чи християнство, яке увібрало в себе язичницькі начала, чи язичництво, яке поглинуло християнське віровчення".

3. Християнство засвоювалося переважно з боку зовнішньої обрядовості, оскільки це характерно і для язичницької релігійності.

Християнство стає дедалі більш "мирським", "обрядовим". Пізніше, з формуванням церковно-монастирської організації і державної юрисдикції митрополії в Київську Русь приходять норми візантійського церковного законодавства, але й вони значно змінюються під впливом місцевого княжого права. Отже, національна культура інтернаціоналізується на грунті і в межах власної традиції.

4. Практична реалізація християнської системи цінностей відбувались лише в міру їх пристосування до історичних місцевих легенд.