5.2.3. Церковна музика.

Цей жанр прийшов до нас із Візантії. З літературних джерел відомо, що разом з грецьким духівництвом спроваджували тоді на Русь і грецьких професійних музик "домественників", що організували у нас церковно-співочу справу, були першими вчителями музики та диригентами ("протопсальтами") церковних хорів.

- спершу виконувалася запозичена візантійська церковна музика;

- з XI ст. запроваджується та поширюється українська церковна музика, з першого осередку церковного співу - Києво-Печерської лаври - вона швидко поширилася на церкви й монастирі всієї Русі.

Це був так званий "Київський розспів", що став основою місцевої співочої традиції на довгі сторіччя.

- відомі навіть імена тодішніх професійних знавців, творців і виконавців церковної музики: Стефан у Києві, Лука у Володимирі-Волинському, Дмитро у Перемишлі.

5.2.4. Особливості музичного запису княжої доби.

До нас дійшло чимало нотних книг, писаних безлінійною нотацією (невмовою).

Особливості безлінійної нотації:

1. Кондакарна нотація вживалася в кондакарях, де були здебільшого вміщені кондаки на цілий рік (кондак - коротка церковна пісня, що славить Бога, Богородицю або святих).

2. Знаменна нотація (знамя - нота) використовувалась у всіх інших богослужбових книгах (мінеї, ірмолої, тріоді, стихірарі тощо).

Нотописи ще не досліджені як слід, отже і співів цих сьогодні докладно ще не відновлено.

5.2.5. Музика дзвонів.

- набула особливого розвитку на Русі, виконувалася обов'язково по нотах;

Дзвони супроводжували будь-яке християнське свято, збирали людей на віче та інші зібрання з нагоди вирішення важливих державних справ.

Перегук церковних дзвонів - це невеличкий музичний концерт. Під час християнських свят (особливо великих - Різдво Христове, Великдень тощо) виконувалося по кілька десятків таких творів дзвонової музики.

Сьогодні, у зв'язку з боротьбою проти міських шумів, кількість творів дзвонової музики, виконуваних під час християнських свят, мінімізована.

5.3. Народний танок.

Народний танок на Русі - "пляс" - групові ігри з піснями.

- назву "танець" ми перейняли від народів Західної Європи;

- танець - композиція ритмічних кроків і рухів, частіше до музики, ніж до співу;

- танці доби Київської Русі виконувалися в супроводі співу, музики (гуслі, сопілки, труби, бубни) та плескання в долоні;

Літописець оповідає, що народ сходився на майдані або на вулиці для загальної розваги. Загальнонародні танці відбувалися під час бенкетів, весіль, вечорниць, на свята русалій, тобто вночі під Івана Купала. До професійних танцюристів на Русі відносять скоморохів, які здебільшого жили при княжих дворах і своїми мімічними танцями розважали гостей на бенкетах, родинних святах та при обрядових церемоніях.

5.3.1. Основні групи народних танців на Русі:

1. Хороводи:

- народні ігри з переважанням у них танцювальних ритмів;

- це найпоширеніша група;

- хороводи ілюстрували зміст пісні рухами;

- це були масові танці, та в них виділялися провідні особи та солісти;

- основні рухи: ритмічні кроки, біг, зміна місць, перехід попід з'єднаними руками партнерів;

- приклади хороводів: веснянки, гагілки, ігри й танці в купальську ніч, танець "Журавель".

2. Народний танець:

- характерна риса - поділ групи виконавців на пари;

- зміст народного танцю - залицяння й пантомімічне визнання кохання;

- кроки танцю відрізняються для різних статей (жіночі кроки здебільшого були іншими, ніж чоловічі), їх об'єднував лише спільний ритм.

3. Сольні танці:

- за характером це танці-змагання у різнорідності кроків і жестів;

- виконавцями є одна або дві особи: жінки, чоловіки або ж мішана пара.

Процеси культурного становлення та розвитку Київської Русі відбувалися під благотворним впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів і завершилися створенням високорозвинутої, багатогалузевої культури нашого народу.