Основні форми театрального мистецтва Київської Русі:

1. Народний театр:

- здобув найширше вираження у весільній народній обрядовості.

2. Княжий театр:

- його основними персонажами були скоморохи та шпільмани (елемент, запозичений з Німеччини чи з Візантії);

- спирався на лицарську пісню, маючи за основу два елементи: речитатив та величання;

- репертуар його складався із драматичних поем речитативного характеру, що подавалися на музичному тлі, в супроводі музичних інструментів;

- основні теми - мотиви оборони батьківщини, служби князеві, помсти за покривджених, лицарської честі;

- з занепадом держави персонажі княжого театру передаються народному театрові ("князь", "княгиня", "бояри", "дружба" (дружина - військо) тощо).

Проте ні скоморохи, ні шпільмани, ні свистільники, хоч і були дуже популярними (досі збереглися такі назви сіл в Україні), театру не створили. Вони були чужі сценічному духові Русі.

5.2. Музичне мистецтво.

Основні жанри музичного мистецтва Київської Русі:

5.2.1. Народна музика.

- складалася з вокальних та інструментальних мелодій, що споконвіку творилися в усній традиції народу;

Пісні з давніх часів були постійними супутниками наших далеких предків у праці, побуті та звичаях. Веселі й сумні пісенні мотиви виконувалися не лише голосом, а й за допомогою музичних інструментів.

Жанри обрядової народної пісенності:

- колядки й щедрівки;

- гаївки й веснянки;

- купальські й обжинкові пісні;

- весільні й хрестильні пісні;

- похоронні голосіння.

Основні стилістичні групи народної пісенності:

1. Вільний речитативний стиль:

- твори цієї групи мали несиметричний вільний ритм;

- характерним є монотонне повторювання одного й того ж мотиву в різних варіантах, скороченнях і поширеннях, залежно від довготи речень імпровізованого тексту;

- таку форму рецитації мали похоронні голосіння, що виконувалися монодично, без інструментального супроводу (як правило, професійними плакальницями).

2. Стиль із чітким ритмом та формою:

- це основна група, до якої належить решта пісенних жанрів;

- характерними є чіткий ритм мелодій і виразний синтаксичний уклад фраз;

- упорядкованість музичних елементів переносилась і на тексти пісень, витворюючи в них правильні цезури і постійну кількість складів;

- зразки найдавнішої музики цього типу зустрічаємо в архаїчних обрядових піснях (колядки, щедрівки й веснянки).

5.2.2. Музика князівських салонів.

- джерелами інформації про неї є згадки у тогочасній літературі, описи інструментів та фрески (головним чином Софійського собору);

- напевне мала різноманітний репертуар - танковий, ліричний, побутовий, жартівливий та ін.;

- основні теми: "співання слави" князям, військові та геройські подвиги князя або його предків ("Слово о полку Ігоревім");

- збереглися деякі імена осіб, що були водночас поетами, композиторами й виконавцями таких творів (Боян (XI ст.), Митуса (XIII ст.);

Основні групи вживаних інструментів:

1. Народні (гуслі, дерев'яні труби, роги, бубни, свирілі, пищалі, сопілки).

2. Інструменти чужого походження:

- ковані, металеві або "рожані" труби та роги, орган, "смики" або "гудок";

- смичкові інструменти (псалтир (старогрецький багатострунний музичний інструмент), лавута, навла, кимбал);

- бронзові та мідні дзвіночки та дзвони.

Дзвіночки і дзвони прийшли до нас від іудеїв, їх охоче запозичила собі християнська церква. Взагалі ж ця група інструментів вживалася у княжих дворах.

Носіями музичної творчості були:

- співці героїчних пісень;

- скоморохи, що згодом стали мандрівними музиками. Скоморохи розважали слухачів і глядачів різними способами: музикою, співом, танцями, дотепами, магічними дійствами;

- каліки перехожі, старці, творці позахрамової побожної пісні, попередники пізніших лірників.