3.3.2. Історична наука.

- на зразок історичних хронік Візантії розроблялася тодішня історіографія, що займалася історією держави, розвивалося літописання;

Найстарішими джерелами з тих, що дійшли до нас, є "Велесова книга" та ін., що збереглися у пізніших списках, зокрема літопис 1039 р., складений, напевно, в одному з київських монастирів. Літописну роботу вели ченці Києво-Печерської лаври (Нестор та Никон), ченці Видубицького монастиря (ігумен Сильвестр), цим займалися й інші монастирі. При княжих дворах працювали й приватні історики-літописці,.

3.3.3. Правознавство.

Основне джерело - "Руська правда" - найстаріший слов'янський правовий кодекс XI-XII ст.:

- текст документу свідчить про його тривалу підготовку й порівняльні дослідження візантійського, західноєвропейського та власного, давньоукраїнського, звичаєвого права;

- ця збірка законів князя Ярослава та його наступників лягла в основу Литовського статуту і законодавства гетьманської доби;

- документ цікавий ще й своєю майже чистою східнослов'янською мовою, без церковнослов'янських елементів, стилістикою та наявністю словника сьогодні вже не вживаних слів-термінів.

3.3.4. Медицина.

Першими лікарями на Русі були ворожбити, знахарі, "віщуни" та "кудесники" - чоловіки й жінки.

Основні методи лікування:

- замовляння і заклинання;

- користувалися відварами та настоями трав, мазями, порошками тощо;

- знали методи водолікування, термотерапію (нагрівання, прогрівання тіла, його охолодження) тощо;

- подекуди використовували хірургічні методи лікування.

4. Ткацтво, килимарство та вишивка.

4.1. Ткацтво.

На Русі був дуже розвинений ткацький промисел.

Основні матеріали:

- вітчизняні – льон та коноплі;

- імпортовані (головним чином з Візантії) - полотно, вовна й шовк ("наволока", "оловир"), візерунчасті з протканими золотими та срібними нитками тканини ("дібаджа").

Тоді ж приходили до нас і матерії західноєвропейських держав, в основному з Франції.

Основні візерункові мотиви матерій старокняжої доби:

• дрібні рослинні орнаменти,

• геометричні орнаменти (переважно великі кола, в яких зображувались різні знаки - зірки, хрести);

• тваринні мотиви (грифи, леви, птахи).

Про це свідчать знахідки незначних решток матерій у могилах на Чернігівщині, Київщині й Полтавщині.

Ткацтво на Русі було відоме ще з домонгольських часів. Слов’яни мали не лише ткацькі верстати, а й цехи, що спеціалізувалися (ткали килими, сукна, рушники, виготовляли гафти (гаптування).

Найстаріша літописна згадка про килими на Русі сягає 997 р. Це опис смерті й похорону деревлянського князя Олега в Овручі, де говориться: "положиша його на коврі". Також і далі згадується про звичай класти пораненого або мертвого князя "на коврі". В 1015 р. у нього загорнули тіло св. Володимира, в 1097 р. - князя Василька у Звенигороді біля Києва. На з'їзді князів у Вітичеві 1100 р. Володимир Мономах сказав до князя Давида Ігоровича: "да се єси пришел і сідиш с своєю братьєю на єдиному коврі".

Літописні тексти не дають ані опису "коврів", ні згадки про їх походження (чи це був місцевий виріб, чи імпортовані товари). Однак за їх даними:

- "коври" належали до предметів ужитку князівського двору;

- коври були атрибутом похоронного ритуалу, їх використовували для відпочинку.

Не виключено, що це слово тоді могло й не означати "килим", а можливо - "підстилку" або ж навіть "постіль".