3.2. Особливості поширення освіти на Русі.

- до освіти прилучалися, опановували її діти обох статей;

Шкільна освіта поширювалася, хоч і не в таких масштабах, серед дітей жіночої статі. Відомий історик XVIII ст. В. Татіщев наводить такий приклад з літопису, датованого 1085 р.: онука Ярослава Мудрого Янка (Ганна) Всеволодівна в цьому ж році відкрила в Києві спеціальну школу для 300 дівчат, у якій окрім грамоти навчали ще й різному рукоділлю.

Надзвичайно високоосвіченими були чернігівська княгиня Параскева, Параскева Полоцька та інші жінки у княжих родинах. Вони знали не лише "афинейські премудрости", а й "философию, риторию и всю грамматикию". Вчили їх тут співу, шляхетної поведінки, гаптування, вишивки, кравецтва. Та ж Параскева Полоцька "была умна книжному писанию" і сама писала прекрасні книжки.

• участь в освітянському процесі духовенства та монастирів;

Наприклад, вже в XI ст. у Києво-Печерському монастирі виникає центр підготовки вищого духовенства, художників, лікарів, каліграфістів, перекладачів. Тільки до татаро-монгольського нашестя зі стін монастиря вийшло понад 80 єпископів. Тут з'явився і набув свого розвитку феномен літописання. У цьому монастирі працювали відомі літописці Нестор, Никон, Сильвестр; у XII ст. був складений "Києво-Печерський патерик" - визначний твір, історичний первісток Київської Русі.

• окрім вміння читати й писати у школах Русі навчали й арифметиці;

Літопис доніс до нас такий цікавий приклад: новгородський диякон Кирик року 1136 обчислив, скільки днів минуло від створення світу - 29 120 652. В "Руській правді" подавалися обрахунки приплоду худоби на сотні тисяч. Окрім знання чотирьох правил арифметики, на Русі знали тоді й дроби та користувалися ними при найрізноманітніших обрахунках.

Такий спосіб шкільної освіти на Русі, що утворився під впливом візантійських шкіл XI-XII ст., став традиційним. Пізніше він поширився на північно-новгородські та московські землі і зберігся серед народних мас як доступний їм спосіб здобування освіти.

3.3. Наукові знання у Київській Русі.

Поява і поширення писемності та розвиток освіти на Русі позитивно вплинули на розвиток наукових знань. Науковими центрами в період розквіту Київської Русі були Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський.

У цих містах існували школи, засновані духовенством, серед якого були вчителі, письменники, оратори, художники, літописці, творці тодішньої української науки.

Українська наука, як і вся давня культура, перебувала спершу в повній залежності від Візантії, яка на той час, поряд з Римом, вважалася другим світовим центром науки та літератури.

3.3.1. Характерні риси науки у Київській Русі:

- ядром науки була теологія, часто забарвлена філософським змістом;

- основні теми - думки святих отців Церкви, міркування античної філософії, власна народна мудрість та її оригінальний світогляд;

- опрацювання (на базі теології й міфології) інших галузей знання - історії, права, природознавства, математики, астрономії (в тих же межах, що й у Візантії та Західній Європі).

Історична галузь представлена перекладами візантійських хронік І. Малали, Г. Амартоли і Г. Сінкела, "Історії Палестини" Иосифа Флавія.

Природознавчі твори:

- "Шестоднев" Василя Великого, перероблений болгарським екзархом Іоанном (характеризує окремі царства природи відповідно до днів їх творення за Біблією);

- "Фізіолог" – твір про різних тварин, частково про рослини та каміння;

- "Космографія" Козьми Індикоплова - подає загальну характеристику світобудови.

Церковне право розроблялося в багатьох "кормчих" книгах.

Енциклопедична література представлена збірниками статей ("Ізборники" князя Святослава 1073 і 1076 рр.) та афоризмів ("Пчела", "Ізмарагд", "Златая цепь" тощо).

Вітчизняні оригінальні наукові досліди стосуються передусім тих галузей науки, якими Візантія не цікавилася. Літописи до відомостей про історію людства від створення світу, почерпнутих з Біблії та грецьких джерел, додають міркування авторів щодо походження слов'ян, їхньої мови, етнографічної приналежності, описують звичаї племен, що належали до Київської держави.