Iванець сам провiв його за дверi, а вiн йому шепче:

- Лягай спати, не турбуйсь. Перед свiтом приснивсь тобi сон, перед

свiтом i справдиться.

Пiшов Кирило Тур, похилившись, у сво?й вiдлозi з горбом. Нiхто б не

пiзнав тепер його молодецько? ходи, нi високою стану. Так собi, наче

горбатий дiд. Уже надворi стемнiло. Ось добира?ться вiн до Сом-ково?

глибки. Зараз у надвiрнiх дверей сто?ть козак iз ратищем. Наставив

супротив Кирила Тура ратище.

- Геть!

- А се що? - каже йому потиху Кирило Тур, показуючи на руцi перстень.

Скоро вздрiв сторож гетьманський знак, зараз i одчинив дверi.

За тими дверима ще дверi. Iзнов коло дверей козак... Каганчик сто?ть у

стiнi на вiконцi. I той пропустив мовчки, як побачив перстень. За тими

дверми ще третi дверi i третiй козак при дверях сторожем. Узяв Кирило Тур

у його каганчик i ключ од глибки.

- Iди,- каже,- до свого товариша Я буду сповiдати в'язня, дак, може,

таке почу?ш, що лучче б тобi на сей час позакладало.

А той йому:

- Та я й сам рад звiдси заздалегiдь убратися. Знаю добре, на яку

прийшов ти сповiдь.

- Ну, коли зна?ш, то й лучче.- каже запорожець.- Гляди ж, не входь сюди

до самого ранку. Вiн пiсля сповiдi засне.

- Засне пiсля тво?? сповiдi всякий! - бурчав, зачиняючи дверi, сторож.

Вiн же виходить у однi дверi, а Кирило Тур входить у другi. Увiйшов i

зараз запер дверi. Гляне, посвiчуючи по глибцi каганцем, аж у кутку сидить

на голому ослонi Сомко. Одним залiзом за поперек його взято i до стiни

ланцюгом приковано, а другi кайдани i на ногах замкнутi. У старiй подранiй

сiрячинi, без пояса i без сап'янцiв. Усе харцизяки поздирали, як узяли до

в'язення; тiлько вишивано? срiблом да золотом сорочки посовiстились

iзнiмати. Вишивала ту сорочку небога Леся; i по ковнiру, i по пазусi, i по

ляхiвках широких рукавiв повиписовала голубонька срiблом, золотом i

блакитним шовком усякi квiтки й мережки; а Череваниха подаровала ??

безталанному гетьмановi на пам'ятку гостьовання в Хмарищi. Так отся тiлько

сорочка зо всього багатства йому осталась; i чудно, i жалiсно було б

усякому дивитись, як вона у тiй мiзернiй глибцi iз-пiд старо? сiрячини на

гетьмановi сiяла!

Постановив Кирило Тур на вiкнi каганчик, а сам наблизивсь до понурого

в'язня. Той дивиться на його мовчки. Достав запорожець iз-за халяви ножаку

i показу? Сомковi. Той iзвiв до неба очi, охрестивсь:

- Що ж? - каже.- Роби, що тобi сказано робити. А Кирило Тур сипким,

гугнивим голосом:

- Хiба ж тобi не страшно вмирати?

- Може б, менi,- каже Сомко,- й страшно було, якби не було написано:

"Не убойтесь от убивающих тiло, душi же не могущих убити..."_

А Тур каже:

- Та се ти так мiзку?ш, поки не почув залiза за шкурою. Ось ке лиш, я

трошки рiзону по грудинi...

- Адова утробо! - крикне тодi Сомко.- Невже тобi мало мо?? кровi? Ти ще

хочеш навтiшатись мо?ми муками! Бачу по твойому голосу, що ти, як

паскудний черв'як, живучи пiд землею, звик iссати кров християнську! Так

упивайся ж, гадино, у мо? тiло! Не почу?ш ти, пакосний, як Сомко стогне!

- Добре, ?й-богу, добре! - каже тодi Кирило Тур сво?м голосом, ховаючи

нiж на халяву.- ?й-богу! - каже.- Менi зда?ться, що я смик, а всi люде

скрипки: як поведу, так вони й грають! Не житт? я на свiтi коротаю, а

весiлл? справляю.

- Що се! - каже Сомко.- Невже я од нудьги починаю з марою розмовляти?

Скажи, на iм'я боже, чи справдi ти Кирило Тур, чи се вже моя голова

почина? з печалi туманiти?

Запорожець зареготав.

- Ще й пита?! А яка б же шельма, опрiч Кирила Тура, пробралась до тебе

через три сторожi? Тiлько вiн один зачару? всякого так, що й сам не

тямить, що робить.

- Що ж ти менi скажеш?

- А от що я тобi скажу. Давай лишень мiнька на одежу та виходь iз сi??

пакосно? ямки. Тут тiлько б гадинi жити, а не чоловiковi. Уподобав же чорт

зна? що! Там iебе пiд Буга?вим Дубом жде такий же дурень, як i я:

паволоцький пiп iз попеням. Уже вертавсь у Паволоч, думав, що ти попавсь

навiки чорту в зуби, так ?хав рятувати паволочан. Тетеря, бач, пронюхав,

що тут ко?ть супротив його Шрам, да, пронюхавши, i давай тиснуть паволочан

- притьмом хоче зруйновати мiсто; так ?хав Шрам рятувати. А я послав

козака навперейми. "Постривай,- кажу,- попе, ще, може, вернемо сокола з

клiтки!" А тут i помiж миром пустив таку поголоску, що Сомко вже на волi,

так кутесь та ждiте гасла. Ти, може, не зна?ш, сидючи тут, що вже розжовав

усяк харциляку Iванця. Тепер тiлько гукнеш по Вкра?нi, дак тисяча тисячу

попихатиме та до тебе бiгтиме. Пiднiмуться й тi?, що не були на радi, бо

иа раду позлазилась до Iванця тiлько сама погань з Укра?ни, а добрi люде

не пойняли гольтя-пакам вiри. Тим-то Iванець iз поганцями таке лихо i

вко?в! А з Запорожж? теж тiлько самi паливоди на Вкра?ну вийшли, а що

зосталось доброго, те все тепер за тебе, тiлько озвешся, руку потягне i

допомогу дасть. Що ж ти мовчки слуха?ш, мов я тобi казку кажу?

- Того слухаю мовчки,-одвiту? Сомко,- що з се? бучi пуття не буде.

Багато розлив християнсько? кровi Виговський за те нещасне панство да

гетьманство; багато й Юрусь погубив землякiв, добиваючись того права, щоб

над обома берегами гетьмановати; невже ж не уйметься плисти по Вкра?нi

кров християнська нi на часину? Оте? я ще почну одного супротив другого

ставити i за сво? право людську кров точити! Бо Iванець з козаками сто?ть

тепер мiцно; щоб його збити, треба хiба усю Вкра?ну надполовинити; а

навiщо? Щоб не Брюховецький, а Сомко гетьмановав!

- От же нi, коли хочеш знати! - каже Кирило Тур.- Не на те, щоб Сомко

гетьмановав, а на те, щоб правда узяла верх над кривдою!

- Вiзьме вона верх i без нас, брате Кирило. Може, се тiлько на науку

мировi i пустив господь Укра?ну в руки харцизякам. Не можна, мабуть, iнше,

як тiлько горем да бiдою, довести людей до розуму.

- Так оце ти зрiка?шся свого гетьманського права? - пита? Кирило Тур.

- А що ж би ти робив? Уже коли в мене були й други, й приятелi, були й

полки, й гармати, да не благословив мене бог властвовати; други мо? i